Ухвала КЦС ВС № 199/3541/24

У х в а л а 30 червня 2026 року м. Київ Справа № 199/3541/24 Провадження № 61-3843ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - ознайомився із заявою ОСОБА_1 (далі - заявник) про забезпечення позову заявника до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) за участю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцевої Вікторії Миколаївни (далі - приватний нотаріус) як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання правочину недійсним за касаційною скаргою заявника на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року і в с т а н о в и в:

1. У травні 2024 року заявник звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом договір від 20 лютого 2018 року, який заявник уклав із відповідачкою (далі - договір дарування), про дарування квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира). 2. 24 жовтня 2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. 3. 25 лютого 2025 року Дніпровський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив рішення суду першої інстанції без змін. 4. 24 березня 2025 року заявник сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 9342/0/220-25 від 25 березня 2025 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову. Мотивував касаційну скаргу так: - наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем обставин вчинення правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за таких обставин як: вік позивача, його стан здоров`я і потреба у зв`язку з цим у догляді та сторонній допомозі, наявність у позивача єдиного спірного житла, відсутність фактичного передання нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження проживання позивача у квартирі після укладення такого договору (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 червня 2018 року у справі № 569/16624/15-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 489/4535/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9562/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 360/939/17, від 1 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 578/817/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 556/1939/15-ц, від 19 жовтня 2022 року у справі № 337/5653/19 Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справ № 640/6698/17); - на момент укладення договору дарування у заявника виявили онкологічне захворювання та встановили діагноз - хронічний лімфолейкоз із ураженням лімфатичних вузлів, печінки, селезінки. За два роки до вчинення оспорюваного правочину у зв`язку з вищевказаним захворюванням йому встановили діагноз енцефалопатія другого ступеня, що є хронічним захворюванням, в результаті якого порушуються функції головного мозку (порушення пам`яті, уваги, сну, частий головний біль, підвищена стомлюваність і загальна слабкість, що істотно впливає на ухвалення рішень). Через це заявник втратив можливість самостійно себе забезпечувати й обслуговувати, а тому потребував сторонньої допомоги і просив відповідачку надати йому допомогу з догляду й опіки із забезпеченням щоденними продуктами харчування, прибирання квартири, прання білизни, забезпечення необхідними лікарськими засобами; - 20 лютого 2018 року заявник, як він вважав, уклав із відповідачкою договір довічного утримання. Однак, як виявилося, це був договір дарування. У вересні 2019 року відповідачка ініціювала процес розірвання шлюбу із заявником. Після розірвання шлюбу вона перестала виконувати зобов`язання, які були обумовлені, як вважав заявник, договором довічного утримання; на звернення про допомогу відповідачка відмовляла; - квартира є єдиним житлом позивача. Після укладення договору «дарування» заявник продовжує проживати у квартирі як у власній, самостійно її обслуговує. Відповідачка не взяла на себе тягар з такого обслуговування. У січні 2020 року відповідачка виїхала з квартири на постійне місце проживання до с. Чаплинки Дніпропетровської області, залишивши неповнолітню доньку проживати з батьком на повному його утриманні. 5. 14 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою на підставі, визначеній у пункті 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 6. 22 червня 2026 року заявник подав до Верховного Суду заяву, у якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру та заборони органам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зміни власника, обтяження або відчуження квартири до закінчення касаційного провадження.

7. Верховний Суд вважає, що у задоволенні такого клопотання слід відмовити. 7.1. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша та друга статті 149 ЦПК України). 7.2. Суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг діє у порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законом, а повноваження суду обмежені правилами Глави 2 Розділу V ЦПК України «Касаційне провадження». Вирішення питання про забезпечення позову, яке зазначена глава не передбачає, не належить до компетенції Верховного Суду. 7.3. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України). 7.4. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу (абзац перший частини першої статті 402 ЦПК України). 7.5. З огляду на вказане Верховний Суд перевіряє рішення судів першої й апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення процесуального питання про забезпечення позову на цій стадії розгляду справи. 7.6. Під час розгляду та вирішення заяви про забезпечення позову необхідно встановити наявність або відсутність підстав для такого забезпечення з урахуванням підтверджених доказами встановлених обставин справи. Тобто вирішення цієї заяви безпосередньо пов`язане з потребою оцінки доказів і встановлення обставин, що не притаманно для суду касаційної інстанції. 7.7. У касаційному провадженні передбачена інша процедура, властива лише суду касаційної інстанції, - процесуальна можливість на стадії касаційного розгляду справи зупинити виконання або дію оскарженого судового рішення (див. mutatis mutandisухвалу Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2026 року (пункти 28, 29)). 7.8. З огляду на викладене Верховний Суд відмовляє у задоволенні заяви заявника, оскільки заходи забезпечення позову не можна вжити на стадії касаційного перегляду судових рішень (див. mutatismutandis ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2026 року у справі № 742/4008/24, від 2 квітня 2026 року у справі № 755/2157/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2026 року у справі № 756/5850/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2026 року у справі № 735/1761/24). Керуючись статтями 260, 261, 400, 402, Верховний Суд п о с т а н о в и в :

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцевої Вікторії Миколаївни як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання правочину недійсним за касаційною скаргою заявника на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддіД. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко