Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/3541/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7830/24 Справа № 199/3541/24 Суддя у 1-й інстанції - СКРИПНИК О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Демченко Е.Л., Пищиди М.М. за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу адвоката Караканової Тетяни Володимирівни , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева Вікторія Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування квартири, - ВСТАНОВИВ: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева В.М., про визнання недійсним договору дарування квартири. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стародубцева Вікторія Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування квартири та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09.05.2024 року шляхом скасування арешту з квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 . Не погодившись з ухвалою суду, адвокат Караканова Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2024 року скасувати та направити справу до того ж суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що у суду не було підстав для закриття провадження по справі з посиланням на п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України. У даному випадку правові підстави подання позову інші. 12 липня 2024 року адвокат Карлаш І.А. , який діє в інтересах ОСОБА_2 , надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказуючи про законність та обґрунтованість ухвали суду, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує про те, що позивач зловживає своїми процесуальними правами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що є таке, що набрало законної сили, рішення Дніпровського апеляційного суду, ухвалене в межах розгляду цивільної справи №199/987/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ПН ДМНО ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування квартири, яким в позові ОСОБА_1 було відмовлено та набрало законної сили рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 08 серпня 2022 року у справі № 199/509/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири з підстав його фіктивності. Отже, між тими самими сторонами виник спір, де матеріально-правові вимоги в цих позовах є тотожними, підстави та предмет позов є ідентичними, пов`язані з доведенням наявності підстав для укладання позивачем та відповідачем договору дарування квартири АДРЕСА_1 та керувався вимогами п.3 ч.1 ст.255ЦПК України. Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права. Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст.42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тими самими вимогами, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішені по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Встановлена цивільним процесуальним законом неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили, яке згідно ст.129-1 Конституції України та ст.18 ЦПК України є обов`язковим для усіх органів та осіб. Таке повністю узгоджується із принципом юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права і відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»). Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності (визначеності), який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, а сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», заява №52854/99). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу». Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19). Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/9380/19 (провадження №61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі №428/9280/20 (провадження №61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі №295/983/21 (провадження №61-13906св21). З матеріалів справи вбачається, що сторонами у даній справі є позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ПН ДМНО ОСОБА_3 . Позовними вимогами є визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого ПН ДМНО Стародубцевою В.М. 20 лютого 2018 року та зареєстрованого у реєстрі за №

249. Правовою підставою позову є вчинення правочину під впливом помилки (ст. 229 ЦК України) оскільки позивач вважав, що вчиняє договір довічного утримання. У справі №199/987/20 сторонами були позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ПН ДМНО ОСОБА_3 .. Позовними вимогами було визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого ПН ДМНО Стародубцевою В.М. 20 лютого 2018 року та зареєстрованого у реєстрі за №

249. Правовою підставою позову було вчинення правочину під впливом тяжких для нього обставин ( ч. 1 ст. 233 ЦК України). У справі №199/509/22 сторонами були позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 . Позовними вимогами було - визнання фіктивного договору недійсним. Правовою підставою позову було те, що договір дарування є фіктивним (ст. 234 ЦК України). Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки з матеріалів справи вбачається, що сторони, предмет та вимоги у даній цивільній справі та у справах №199/987/20, №199/509/22 не є тотожними. З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі, ухвала суду першої інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Караканової Тетяни Володимирівни , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л. Демченко М.М. Пищида