Постанова КЦС ВС № 676/3415/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа № 676/3415/23 провадження № 61-15720св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Петрова Є. В., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В., учасники справи: позивач - керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави, відповідачі: Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, ОСОБА_3 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І. у справі за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2023 року керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури, діючи в інтересах держави, звернувся до суду з позовом до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада),ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, у якому просив: - визнати незаконним та скасувати рішення Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Устянська сільська рада) від 30 жовтня 2003 року № 2-в «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» у частині передання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1662 га, кадастровий номер 6822489100:03:002:0012, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в межах населеного пункту села Велика Слобідка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; - скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012, площею 0,1662 га, розташованої в межах населеного пункту села Велика Слобідка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; - зобов`язати ОСОБА_2 повернути у комунальну власність територіальної громади в особі Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012, площею 0,1662 га, розташовану в межах населеного пункту села Велика Слобідка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі рішення Устянської сільської ради від 30 жовтня 2003 року № 2-в ОСОБА_1 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1662 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в межах населеного пункту села Велика Слобідка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, кадастровий номер 6822489100:03:002:0012. Право власності на зазначену земельну ділянку посвідчувалося державним актом на право власності на землю серії ХМ, № 031545, від 26 квітня 2004 року. Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2007 року ОСОБА_1 відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 , право власності якої посвідчувалося державним актом на право власності на землю серії ЯД, № 011951, від 19 березня 2007 року. Прокурор зазначав, що за результатами співставлення відомостей публічних картографічних ресурсів із матеріалами робочого проєкту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської гідроелектростанції (далі - Дністровська ГЕС) на території Хмельницької області Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет установило, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012 розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища та знаходиться на відстані 64,37 м від урізу води річки Дністер. На думку позивача, рішення Устянської сільської ради від 30 жовтня 2003 року № 2-в у частині передання спірної земельної ділянки у приватну власність прийнято всупереч вимогам земельного та водного законодавства, а тому воно є незаконним і підлягає скасуванню. Прокурор вказував, що земельна ділянка була передана спочатку ОСОБА_1 , а надалі ОСОБА_2 усупереч вимогам статей 58-61, 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 85, 88-90 Водного кодексу України (далі - ВК України), оскільки землі прибережних захисних смуг не можуть передаватися у приватну власність. Крім того, з огляду на незаконність формування та державної реєстрації спірної земельної ділянки, а також державної реєстрації речових прав на неї, належним способом захисту інтересів держави є скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, оскільки без усунення відповідного запису повернення земельної ділянки до комунальної власності є неможливим. Також прокурор наголошував, що інтерес держави у цій справі полягає в забезпеченні прав та інтересів територіальної громади в особі Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради як власника земель комунальної власності, які відповідно до статті 14 Конституції України є основним національним багатством та перебувають під особливою охороною держави. З огляду на положення статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вважав звернення з цим позовом належним способом захисту інтересів держави. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області у складі судді Шевцової Л. М. рішенням від 27 березня 2024 року у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що прокурор не довів належними та допустимими доказами факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду або прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. Суд зазначив, що відомості, на які посилався позивач, зокрема листи органів водного господарства, викопіювання та картографічні матеріали, не підтверджують належним чином віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що проєкт землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги в районі розташування спірної земельної ділянки не розроблявся, відомості про такі межі до Державного земельного кадастру не вносилися, а прибережні захисні смуги в межах та за межами села Велика Слобідка не встановлювалися. Водночас відповідно до наданих відповідачем доказів відстань від спірної земельної ділянки до урізу води річки Дністер становить 115,78 м. Суд також зазначив, що рішення Устянської сільської ради від 30 жовтня 2003 року № 2-в передбачало виділення ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва житлового будинку та господарських споруд за межами земель Дністровського водосховища, а не передання у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012, який на той час ще не був сформований та не існував. Крім того, ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 березня 2007 року, є добросовісним набувачем цього майна та протягом тривалого часу здійснювала правомірне володіння і користування земельною ділянкою, тоді як прокурор не навів правових підстав для її витребування. Також суд зазначив про недоведеність прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада була визначена одночасно як особа, в інтересах якої подано позов, і як відповідач у справі. З огляду на недоведеність заявлених вимог та відсутність належних доказів незаконності набуття права власності на спірну земельну ділянку суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 31 липня 2024 року залучив до участі у справі ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 . Хмельницький апеляційний суд постановою від 23 жовтня 2024 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково. Скасував державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012 у Державному земельному кадастрі, припинивши усі речові права щодо неї. Повернув земельну ділянку з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012, площею 0,1662 га, розташовану в межах населеного пункту села Велика Слобідка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, державі в особі Слобідсько-Кульчієвецької сільської об`єднаної територіальної громади. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув із ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної прокуратури 14 762,00 грн судового збору. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури мав належні підстави для звернення до суду в інтересах держави, оскільки спір стосується земель водного фонду, які перебувають під особливою охороною держави, а уповноважений орган місцевого самоврядування не вжив заходів для захисту порушених інтересів. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що річка Дністер є великою річкою, а тому відповідно до статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги вздовж неї становить 100 метрів від урізу води. Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, зокрема інформацію Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, лист Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, матеріали робочого проєкту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС, збірний кадастровий план земельної ділянки та інші письмові докази, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність факту розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012 у межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. Апеляційний суд зазначив, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги або невнесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її існування та мінімальна ширина безпосередньо визначені законом. Суд апеляційної інстанції визнав недостовірним поданий відповідачем збірний план земельних ділянок, відповідно до якого відстань від спірної земельної ділянки до урізу води становила понад 100 метрів, оскільки цей доказ суперечив іншим матеріалам справи та сукупності встановлених обставин. Встановивши, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та була зареєстрована як земельна ділянка житлової та громадської забудови з порушенням вимог земельного і водного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі із припиненням усіх речових прав щодо неї та повернення земельної ділянки державі в особі Слобідсько-Кульчієвецької сільської об`єднаної територіальної громади. Крім того, апеляційний суд зазначив, що втручання держави у право мирного володіння ОСОБА_2 спірною земельною ділянкою відповідає легітимній меті контролю за використанням земель водного фонду відповідно до їх цільового призначення та захисту суспільного інтересу у сфері охорони навколишнього природного середовища. З огляду на зовнішні, об`єктивні та очевидні природні ознаки місця розташування земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, могла і повинна була усвідомлювати її розташування у безпосередній близькості до урізу води річки Дністер. Також суд урахував, що ОСОБА_2 мала можливість ознайомитися з вимогами земельного та водного законодавства щодо правового режиму земель водного фонду, а після отримання 19 квітня 2007 року дозволу на проведення на спірній земельній ділянці гідротехнічних робіт у вигляді відсипки берега піском та його закріплення від розмиву повинна була усвідомлювати належність цієї земельної ділянки до земель водного фонду та неможливість її законного набуття у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Разом із тим апеляційний суд відмовив у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Устянської сільської ради від 30 жовтня 2003 року № 2-в, оскільки таке рішення стосувалося первісного набувача земельної ділянки - ОСОБА_1 , а його скасування не призвело б до відновлення порушеного права держави щодо земельної ділянки, яка на час розгляду справи перебувала у власності ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, а рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2024 року залишити в силі. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 03 листопада 2015 року у справі № 21-208а15 та у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 707/2462/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, що унеможливило повне та всебічне з`ясування обставин справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, оскільки такий висновок зроблено на підставі неналежних і недостатніх доказів. На думку заявника, за відсутності проєкту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги та відповідної містобудівної документації визначення її меж мало здійснюватися з урахуванням вимог статті 88 ВК України та особливостей встановлення урізу води, тоді як надані прокурором матеріали таких даних не містять. Водночас наявний у справі збірний кадастровий план свідчить про розташування земельної ділянки на відстані понад 100 метрів від урізу води річки Дністер. Також заявник вважає безпідставною відмову апеляційного суду у призначенні судової земельно-технічної експертизи, оскільки в матеріалах справи містяться взаємовиключні докази щодо відстані від спірної земельної ділянки до урізу води, а проведення експертизи було необхідним для встановлення фактичних обставин справи. Крім того, прокурор не довів наявності підстав для представництва інтересів держави у цій справі, не обґрунтував, у чому саме полягає порушення інтересів держави, а також не визначив належний орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У зв`язку із цим прокурор не мав належних повноважень на звернення до суду з цим позовом. Також заявник посилається на те, що вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, набула її за відплатним договором купівлі-продажу, не знала і не могла знати про можливі порушення під час її первісного відведення, а тому втручання у її право власності та повернення земельної ділянки у комунальну власність не відповідає критеріям пропорційності та справедливого балансу між публічним і приватним інтересами. На переконання заявника, апеляційний суд не врахував практику Європейського суду з прав людини щодо захисту права мирного володіння майном та поклав на неї надмірний індивідуальний тягар. Окремо заявник зазначає, що позов подано за неналежного суб`єктного складу відповідачів, оскільки ОСОБА_1 , якому земельну ділянку було передано у власність первісно, помер ще у 2014 році, а його правонаступників до участі у справі не залучено, що, на її думку, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Аргументи інших учасників справи У лютому 2025 року Кам`янець-Подільська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухвалена відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.ухвалою від 14 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області. 20 січня 2025 року матеріали справи № 676/3415/23 надійшли до Верховного Суду. Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 червня 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду. Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 08 червня 2026 року призначив справу до судового розгляду. Фактичні обставини, з`ясовані судами Рішенням Устянської сільської ради від 30 жовтня 2003 року № 2-в ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у селі Велика Слобідка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (том 1, а. с. 9). На підставі зазначеного рішення 26 квітня 2004 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХМ, № 031545, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012, площею 0,1662 га (том 1, а. с. 10). Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 березня 2007 року № 521, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Кахній Л. І., ОСОБА_1 відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 (том 1, а. с. 11). Згідно з відомостями поземельної книги, відкритої 30 червня 2020 року, власником земельної ділянки з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012, площею 0,1662 га, є ОСОБА_2 , право власності якої посвідчене державним актом серії ЯД, № 011951, від 19 березня 2007 року (том 1, а. с. 12-18). Листом Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет від 26 грудня 2022 року № 1175/06/2022 та копією матеріалів Проєкту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС підтверджено, що за результатами співставлення місця розташування спірної земельної ділянки з матеріалами зазначеного проєкту її орієнтовне розташування знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища (том 1, а. с. 21-23). Згідно зі збірним кадастровим планом, виготовленим Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЙЛАС-К» на підставі запиту Кам`янець-Подільської окружної прокуратури, земельна ділянка з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012 розташована на відстані 64,37 м від урізу води річки Дністер станом на 09 лютого 2023 року, тобто в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища (том 1, а. с. 26, 27). Відповідно до листа Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області від 03 березня 2023 року № 440 спірна земельна ділянка розташована на лівому березі Дністровського водосховища, утвореного внаслідок будівництва Дністровського комплексного гідровузла на річці Дністер (том 1, а. с. 30). Із Робочого проєкту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС та картографічних матеріалів до нього відомо, що з урахуванням нормального підпірного рівня водосховища на відмітці 121,0 м Балтійської системи висот земельна ділянка з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012 розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища (том 1, а. с. 32-44). Також суди з`ясували, що Новодністровське регіональне управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ листом від 19 квітня 2007 року № 139 надало ОСОБА_2 дозвіл на проведення гідротехнічних робіт на Дністровському водосховищі в районі села Велика Слобідка Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, а саме на відсипку берега піском та його укріплення від розмиву. У зазначеному листі вказано, що землі водного фонду можуть використовуватися для культурно-оздоровчих і рекреаційних цілей (том 1, а. с. 109).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідають. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України),кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18). Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу та перебувають під особливою охороною держави. Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. До земель водного фонду належать, серед іншого, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України). Відповідно до частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. У частині другій статті 60 ЗК України та частинах другій, третій статті 88 ВК України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються уздовж урізу води (у меженний період) шириною 25 метрів для малих річок, 50 метрів для середніх річок, водосховищ на них та водойм, а для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. У разі крутизни схилів понад три градуси мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. За змістом частини першої статті 61 ЗК України та частини першої статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Отже, землі, зайняті прибережними захисними смугами, належать до земель водного фонду, для яких законом установлено особливий правовий режим використання та охорони. Суди встановили, що річка Дністер належить до великих річок, а тому відповідно до вимог частини другої статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги вздовж неї та водосховищ на ній становить 100 метрів від урізу води. Згідно з пунктом 1.2 Правил експлуатації водосховищ Дністровського комплексного гідровузла, затверджених Мінводгоспом СРСР 31 липня 1987 року та чинних на час набуття ОСОБА_1 , а надалі ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, нормальний підпірний рівень Дністровського водосховища встановлено на відмітці 121,0 м Балтійської системи висот. Саме від цієї відмітки підлягає визначенню межа прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. За змістом статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру та дані Публічної кадастрової карти є офіційною інформацією та можуть використовуватися як належний доказ під час вирішення спорів щодо земельних ділянок. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо такі порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо способів захисту прав держави та територіальних громад на землі водного фонду, які вибули з їх володіння з порушенням вимог земельного та водного законодавства. Так, у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заволодіння громадянами чи юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам земельного законодавства є неможливим, оскільки розташування таких земель та їх правовий режим виключають виникнення права приватної власності на них, крім випадків, прямо передбачених статтею 59 ЗК України. З урахуванням зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок водного фонду, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна усвідомлювати належність таких земель до земель водного фонду та неможливість їх законного набуття у приватну власність. Тому ні державна реєстрація права власності за приватною особою, ні фактичне використання нею земельної ділянки водного фонду не свідчать про виникнення у такої особи законного володіння відповідною земельною ділянкою. З огляду на це протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду або державна реєстрація права власності на неї за приватною особою мають розглядатися як порушення права власності держави чи територіальної громади, не пов`язане з позбавленням володіння. У такому випадку належним способом захисту є негаторний позов, який може бути заявлений протягом усього часу існування такого порушення. У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яке суперечить закону, не породжує тих юридичних наслідків, на які воно було спрямоване. При цьому суд незалежно від того, чи заявлено окрему вимогу про визнання такого рішення незаконним, повинен самостійно надати йому правову оцінку у мотивувальній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади або місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власності на земельну ділянку водного фонду, оскільки саме собою задоволення такої вимоги не забезпечує відновлення порушеного права та не приводить до повернення земельної ділянки її законному власнику. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 748/1230/21 (провадження № 61-4608св22) та від 25 січня 2023 року у справі № 676/3119/20 (провадження № 61-12054св22). Установивши на підставі належних та допустимих доказів, зокрема матеріалів Робочого проєкту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС, листів Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет і Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, збірного кадастрового плану та інших письмових доказів, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012 розташована на відстані 64,37 м від урізу води та знаходиться в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища, апеляційний суд дійшов правильного висновку про належність цієї земельної ділянки до земель водного фонду. Оскільки землі, зайняті прибережними захисними смугами, належать до земель водного фонду, для яких установлено спеціальний правовий режим використання, їх передання у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд положеннями земельного та водного законодавства не передбачено. За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що передання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а в подальшому набуття права власності на неї ОСОБА_2 , відбулося всупереч вимогам земельного та водного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції правильно встановив наявність підстав для застосування належного та ефективного способу захисту порушених прав територіальної громади шляхом усунення перешкод у здійсненні права власності на спірну земельну ділянку, а саме шляхом її повернення у комунальну власність та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Доводи касаційної скарги про те, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги або відомостей про її межі у Державному земельному кадастрі виключає можливість віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що прибережні захисні смуги існують у силу закону, а їх правовий режим визначається безпосередньо нормами земельного та водного законодавства. Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги чи невнесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги та не змінює правового режиму земель водного фонду. Аналогічний підхід Верховний Суд неодноразово застосовував у справах щодо земель, розташованих у межах прибережних захисних смуг Дністровського водосховища та річки Дністер (постанови від 17 травня 2023 року у справі № 676/2589/20 (провадження № 61-11094св22), від 29 січня 2025 року у справі № 676/1168/17 (провадження № 61-12734св24)). Доводи касаційної скарги про необхідність визначення меж прибережної захисної смуги виключно з урахуванням урізу води річки Дністер у меженний період, є безпідставними, оскільки спірна земельна ділянка розташована в зоні впливу Дністровського водосховища, а тому для визначення меж земель водного фонду підлягають врахуванню особливості правового режиму водосховища та його нормальний підпірний рівень, визначений відповідною проєктною документацією. Апеляційний суд правильно врахував зазначені обставини та надав належну оцінку поданим сторонами доказам. Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову апеляційного суду у призначенні судової земельно-технічної експертизи. Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, та якщо сторонами не подані відповідні висновки експертів із цих самих питань або надані висновки викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності. Отже, призначення експертизи є процесуальним засобом встановлення обставин справи, необхідність у якому виникає лише тоді, коли такі обставини неможливо встановити на підставі інших належних і допустимих доказів. У справі, що переглядається, апеляційний суд дослідив та надав оцінку сукупності наявних у матеріалах справи доказів, зокрема листу Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет від 26 грудня 2022 року № 1175/06/2022, Робочому проєкту водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС, інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, збірному кадастровому плану, виготовленому ТОВ «КАЙЛАС-К» на замовлення Кам`янець-Подільської окружної прокуратури, а також іншим письмовим доказам, на підставі яких установив, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822489100:03:002:0012 розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. Сам собою факт наявності в матеріалах справи іншого збірного плану земельних ділянок, наданого відповідачем, у якому визначено іншу відстань від спірної земельної ділянки до урізу води, не свідчить про обов`язковість призначення судової експертизи, оскільки відповідно до статей 89, 367 ЦПК України оцінка доказів належить до повноважень суду, який оцінює їх належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності. При цьому апеляційний суд навів мотиви, з яких відхилив наданий відповідачем збірний план земельних ділянок, та дійшов висновку про його невідповідність іншим доказам, що містяться у матеріалах справи. Безпідставними є і посилання заявника на те, що клопотання про призначення експертизи було заявлено третьою особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, а тому не мала можливості подати його раніше. Сам собою факт залучення особи до участі у справі на стадії апеляційного перегляду не покладає на суд обов`язку призначити експертизу за наявності достатніх доказів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Крім того, доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою апеляційним судом, та до необхідності встановлення інших фактичних обставин справи, ніж ті, які встановлені судом апеляційної інстанції. Однак відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо переоцінки доказів та встановлення нових обставин справи. За таких обставин Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність необхідності у призначенні судової земельно-технічної експертизи, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є неспроможними. Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі. Відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом. У постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши відповідний орган відповідачем, якщо оскаржується його рішення, або в інтересах держави в особі відповідного органу, якщо такий орган є стороною правочину чи представляє сторону правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення позову повернення майна здійснюється на користь держави або територіальної громади, від імені яких відповідний орган діє лише як представник. У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до суду, зазначав, що порушення інтересів держави полягає у незаконному вибутті із комунальної власності земельної ділянки водного фонду внаслідок прийняття Устянською сільською радою рішення від 30 жовтня 2003 року № 2-в «Про передачу земельних ділянок у приватну власність», яким ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1662 га, що розташована в межах прибережної захисної смуги Дністровського водосховища. Матеріали справи також свідчать, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Кам`янець-Подільська окружна прокуратура листом від 28 лютого 2023 року № 52-1680ВИХ-23 звернулася до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради щодо необхідності вжиття заходів на захист інтересів держави. У відповіді від 07 березня 2023 року № 398/02-20 сільська рада не повідомила про намір самостійно звернутися до суду або вжити інших заходів для повернення спірної земельної ділянки, а лише надала інформацію про відсутність встановлених прибережних захисних смуг та результати проведеного візуального огляду земельної ділянки. Отже, прокурор дотримався встановленого законом порядку реалізації представницьких повноважень, а уповноважений орган місцевого самоврядування не вжив належних заходів для захисту порушених інтересів територіальної громади. Крім того, спір у цій справі стосується земель водного фонду, які відповідно до статей 13, 14 Конституції України перебувають під особливою охороною держави. Незаконне вибуття таких земель із комунальної власності безпосередньо зачіпає публічний інтерес у сфері охорони земель та водних ресурсів, а також інтерес територіальної громади як власника земель комунальної власності. За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність у прокурора передбачених законом підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними. Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення права відповідача на мирне володіння майном. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Водночас втручання держави у це право є допустимим за умови, що воно здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету в суспільному інтересі та забезпечує справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства і необхідністю захисту фундаментальних прав особи. У справі, що переглядається, втручання у право власності відповідача ґрунтується на чітких та передбачуваних положеннях земельного і водного законодавства, які встановлюють особливий правовий режим земель водного фонду та прямо виключають можливість їх передання у приватну власність для житлової забудови. Таке втручання переслідує легітимну мету охорони земель водного фонду, захисту навколишнього природного середовища, забезпечення раціонального використання природних ресурсів та відновлення порушених прав територіальної громади на земельну ділянку, яка вибула з її володіння всупереч вимогам закону. Оцінюючи пропорційність такого втручання, колегія суддів враховує, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, які відповідно до статей 13 та 14 Конституції України перебувають під особливою охороною держави. Збереження таких земель у державній або комунальній власності зумовлене не лише майновими інтересами територіальної громади, а й необхідністю забезпечення екологічної безпеки, охорони водних ресурсів та реалізації права кожного на безпечне для життя і здоров`я довкілля. За таких обставин суспільний інтерес у поверненні земельної ділянки водного фонду її законному власнику є вагомим та переважає приватний інтерес особи у збереженні права власності на майно, яке за своїм правовим режимом не могло бути предметом приватизації. Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що за зовнішніми, об`єктивними та очевидними природними ознаками місця розташування земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, могла та повинна була усвідомлювати її близькість до урізу води Дністровського водосховища. Крім того, отримання нею у 2007 році дозволу на проведення на спірній земельній ділянці гідротехнічних робіт із закріплення та укріплення берега свідчить про її обізнаність щодо особливого правового режиму цієї земельної ділянки та її належності до земель водного фонду. За таких обставин відповідач не могла обґрунтовано розраховувати на безумовне збереження права власності на земельну ділянку, правовий режим якої прямо визначений законом та виключає можливість її використання для цілей житлової забудови. Наявні у справі обставини свідчать про те, що вона мала реальну можливість усвідомлювати існування законодавчих обмежень щодо набуття та використання земельної ділянки, розташованої у безпосередній близькості до водного об`єкта. Водночас повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність не є надмірним або свавільним заходом державного втручання, оскільки спрямоване на усунення триваючого порушення правового режиму земель водного фонду та відновлення становища, яке існувало до незаконного вибуття земельної ділянки із власності територіальної громади. Застосований спосіб захисту є необхідним для досягнення легітимної мети та не виходить за межі того, що є об`єктивно необхідним для забезпечення публічного інтересу. При цьому колегія суддів враховує, що повернення земельної ділянки законному власнику саме собою не позбавляє відповідача права на ефективний захист своїх майнових інтересів. У разі вилучення майна на користь його законного власника особа, яка вважає себе добросовісним набувачем, не позбавлена можливості використати передбачені законом способи захисту, зокрема звернутися з вимогами до відчужувача майна про повернення сплаченої за майно грошової суми, відшкодування завданих збитків та інших витрат, пов`язаних із його придбанням, на підставі положень законодавства про відповідальність продавця у разі вилучення товару у покупця третіми особами (статті 660, 661 ЦК України). Крім того, за наявності передбачених законом підстав особа не позбавлена права порушувати питання про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб, якщо саме такі рішення чи дії стали передумовою набуття майна та його подальшої втрати (статті 1173, 1174 ЦК України). Отже, законодавство України передбачає механізми, спрямовані на відновлення майнового становища особи у випадку втрати нею майна внаслідок усунення порушень, допущених під час його відчуження або передання у власність. Наявність таких засобів правового захисту є додатковою обставиною, яка свідчить про дотримання справедливого балансу між публічним інтересом у поверненні земель водного фонду їх законному власнику та приватним інтересом відповідача. Таким чином, у цій справі забезпечено належний баланс між приватним інтересом відповідача та публічним інтересом у збереженні земель водного фонду, а тому втручання у право мирного володіння майном відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не покладає на відповідача надмірного індивідуального тягаря. Не впливають на правильність висновків апеляційного суду й доводи касаційної скарги щодо добросовісності набуття права власності на спірну земельну ділянку. Земельна ділянка водного фонду не могла бути об`єктом приватної власності для цілей житлової забудови, а тому сама собою обставина набуття її на підставі договору купівлі-продажу не усуває наслідків порушення імперативних вимог закону та не перешкоджає поверненню такої земельної ділянки законному власнику. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 , належним чином оцінив подані сторонами докази та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим підстав для скасування постанови апеляційного суду в цій частині немає. Водночас Верховний Суд не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 . Згідно з матеріалами справи позов пред`явлено, зокрема, до ОСОБА_1 . Водночас із листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 жовтня 2024 року № 1085/8.5-38 відомо, що державна реєстрація смерті ОСОБА_1 проведена 08 липня 2014 року, про що складено актовий запис про смерть №

515. Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті. Згідно зі статтями 46, 47 ЦПК України стороною у цивільному процесі може бути лише особа, яка наділена цивільною процесуальною правоздатністю та дієздатністю. Процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, допускається лише у разі вибуття особи зі спірних правовідносин після набуття нею статусу учасника справи. Якщо ж фізична особа померла до звернення до суду, вона не може бути стороною у справі, а тому положення про процесуальне правонаступництво в такому випадку не застосовуються. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що цивільне судочинство не допускає розгляду справи щодо особи, яка померла до відкриття провадження у справі, оскільки така особа не має цивільної процесуальної правоздатності та не може бути стороною судового процесу. Отже, на момент звернення прокурора до суду ОСОБА_1 вже помер, а тому провадження у справі щодо нього не могло бути відкрито та здійснюватися в порядку цивільного судочинства. За змістом пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки позов пред`явлено до особи, яка померла до його подання, судові рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині. Водночас зазначене не впливає на правильність висновків апеляційного суду щодо позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 , яка є належним учасником спірних правовідносин та фактичним володільцем спірної земельної ділянки. Тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає залишенню без змін. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне: касаційну скаргу задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 про повернення земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації, залишити без змін на підставі статті 410 ЦПК України; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити на підставі статті 414 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У справі, яка переглядається, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасував судові рішення в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , та закрив провадження у справі в цій частині. Водночас постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 залишив без змін. Оскільки часткове задоволення касаційної скарги зумовлене виключно встановленням процесуальної перешкоди для розгляду справи щодо особи, яка померла до звернення до суду, та не призвело до зміни результату вирішення спору по суті між позивачем і ОСОБА_2 , підстав для нового розподілу судових витрат, понесених сторонами у судах попередніх інстанцій, немає. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, сторони несуть у понесеному ними розмірі. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 400, 409, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_2 , треті особи: Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, ОСОБА_3 , про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки залишити без змін. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині позовних вимог керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави, заявлених до ОСОБА_1 , скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про закриття провадження у справі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко В. В. Пророк