Постанова КЦС ВС № 645/2131/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ справа № 645/2131/23 провадження № 61-10204св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивачка - громадянка Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 , відповідачка - громадянка України ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Ульяніч І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів:Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2023 року громадянка Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання шлюбу недійсним. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 13 січня 2021 року Шевченківським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зареєстровано шлюб між громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Веймар, Федеративна Республіка Німеччини, та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилась у м. Харкові, Україна, про що було складено актовий запис № 32 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . ОСОБА_4 є батьком позивачки. Зазначала, що 13 січня 2021 року, під час перебування у м. Києві, ОСОБА_4 на прохання своєї знайомої, громадянки України ОСОБА_2 , погодився укласти з нею фіктивний шлюб. Як відомо позивачці зі слів батька, у нього не було належним чином оформлених документів, які б обґрунтовували недотримання визначеного законодавством України місячного строку після подання заяви про реєстрацію шлюбу. Також у батька були відсутні документи про розірвання попереднього шлюбу, укладеного 23 березня 1990 року у Федеративній Республіці Німеччина з матір`ю позивачки ОСОБА_5 . У березні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер у м. Меллінген, Федеративна Республіка Німеччина. Позивачка є спадкоємицею ОСОБА_4 , а тому є зацікавленою особою в анулюванні його фіктивного шлюбу, укладеного у м. Києві та зареєстрованого Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 13 січня 2021 року. Свідок ОСОБА_6 може підтвердити той факт, що ОСОБА_4 прийняв рішення про укладення шлюбу без наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя з ОСОБА_2 , що свідчить про фіктивність їхнього шлюбу. 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про анулювання актового запису про шлюб, укладеного 13 січня 2021 року між її батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . При цьому вказала на порушення частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», оскільки ОСОБА_4 не надав документів про припинення свого попереднього шлюбу з ОСОБА_5 , укладеного 23 березня 1990 року. 29 грудня 2021 року Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовив в анулюванні актового запису про шлюб та рекомендував вирішувати питання про недійсність шлюбу в судовому порядку. 10 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прядко О. О., звернувся до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про анулювання шлюбу, проте відповіді на це звернення отримано не було. 14 січня 2023 року її представником - адвокатом Прядком О. О., повторно направлено запит до Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з проханням повідомити причину, чому не було надано відповіді на попереднє звернення. Також запит містив прохання надати копію заяви ОСОБА_4 на реєстрацію шлюбу з ОСОБА_2 та копії документів, на підставі яких цей шлюб було посвідчено (без зазначення персональних даних). 27 січня 2023 року Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив, що попередню заяву не отримував, а в наданні копій документів відмовив у зв`язку з їх конфіденційністю. 21 лютого 2023 року представник позивачки - адвокат Прядко О. О., ще раз надіслав заяву Шевченківському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про анулювання шлюбу. 16 березня 2023 року представником позивачки - адвокатом Прядко О. О., отримано відповідь на заяву, у якій Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовив у її розгляді, мотивуючи тим, що надсилання такої заяви засобами поштового зв`язку не передбачено чинним законодавством України. Позивачка вважала, що Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)неправомірно відмовив у розгляді її заяви про анулювання шлюбу, у зв`язку з чим вона вирішила звернутися за захистом своїх прав до суду. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статті 40 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 49Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» просила суд: - визнати недійсним шлюб, зареєстрований 13 січня 2021 року Шевченківським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_4 та громадянкою України ОСОБА_2 ; - зобов`язати Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) анулювати актовий запис № 32 від 13 січня 2021 року про реєстрацію шлюбу між громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_4 та громадянкою України ОСОБА_2 . Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірний шлюб, укладений 13 січня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ґрунтувався на вільній згоді жінки та чоловіка. Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять. При цьому суди зазначили, що сама по собі коротка тривалість шлюбу не може слугувати беззаперечною підставою для висновку про його фіктивність. Судами встановлено, що дошлюбні відносини майбутнього подружжя тривали декілька років. Зокрема, з показань свідка ОСОБА_6 судами встановлено, що ОСОБА_4 був закоханий, перебував у захваті від стосунків із ОСОБА_2 , і вони мали спільні плани на майбутнє. Твердження позивачки про неможливість спільного проживання сторін через наявність у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 громадянства різних держав суди визнали спростованими показаннями свідка, яка зазначила, що вказана обставина не заважала їм приїздити один до одного та спільно відпочивати. Судами також враховано, що на час реєстрації шлюбу ОСОБА_4 перебував на території України протягом 69 днів, що підтверджується відповіддю на запит Головного управління Міграційної служби у м. Києві та Київській області. Факт здійснення відповідачкою неодноразових поїздок до Федеративної Республіки Німеччина суди також визнали такими, що підтверджені наявними у справі доказами. Повернення ОСОБА_4 через деякий час після реєстрації шлюбу до Федеративної Республіки Німеччина не свідчить про фіктивність укладеного шлюбу. Наявність у відповідачки заборгованості з оплати комунальних послуг та можлива допомога в її погашенні ОСОБА_4 також не можуть вказувати на відсутність у ОСОБА_2 наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя, а тому не свідчать про фіктивність шлюбу. Звернуто увагу на те, що питання про визнання шлюбу недійсним виникло лише внаслідок спору між сторонами стосовно спадкового майна, оскільки відповідачка заявила вимоги на спадщину після смерті чоловіка - ОСОБА_4 . Сам же ОСОБА_4 за життя не вважав шлюб недійсним, із цим питанням до органів ДРАЦСу або до суду не звертався. З досліджених у судовому засіданні матеріалів цивільної справи (№ 645/1904/21) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу встановлено, що він звертався з позовною заявою про розірвання шлюбу з огляду на шкідливі звички відповідачки, при цьому не посилався на небажання відповідачки створити сім`ю або на фіктивність шлюбу. Враховуючи вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивачкою не доведено факт укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 без наміру створити сім`ю та набути прав і обов`язків подружжя, що могло б слугувати підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 40 СК України від дня його державної реєстрації (стаття 44 СК України), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди застосували норми СК України, постанову Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», а також релевантну практику Верховного Суду. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 06 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Тітову М. Ю., судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В. Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 19 серпня 2025 року виконано. Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 645/2131/23. 22 вересня 2025 року матеріали цивільної справи № 645/2131/23 надійшли до Верховного Суду. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2026 року, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю., на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю., справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження судових рішень заявницязазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 522/11172/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 760/16498/15-ц, від 24 червня 2019 року у справі № 760/15645/15-ц, від 27 січня 2020 року у справі № 189/1003/18, від 27 квітня 2020 року у справі № 569/23252/18, від 25 серпня 2020 року у справі № 553/1268/15, від 01 липня 2021 року у справі № 295/472/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Судові рішення також оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_4 уклав на території України повторний шлюб, перебуваючи водночас у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . Таким чином, він порушив вимоги Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», оскільки приховав факт перебування в іншому, чинному шлюбі на території Федеративної Республіки Німеччина. Зазначає, що суди не надали належної правової оцінки доказам, які беззаперечно доводили наявність корисливого мотиву в діях ОСОБА_2 , спрямованих на укладення шлюбу з ОСОБА_4 . Звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі її представник наполягали на повторному допиті свідка ОСОБА_6 , оскільки її показання були викладені судом першої інстанції не в повному обсязі. Проте вказане клопотання апеляційним судом розглянуто не було, що призвело до неповноти апеляційного розгляду справи та унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для її правильного вирішення. Крім того, апеляційний суд не дослідив у повному обсязі письмові докази, на які посилалась позивачка в апеляційній скарзі, та не надав їм належної правової оцінки. Зокрема, суд не здійснив прослуховування технічного запису судового засідання з показаннями свідка ОСОБА_6 , які мають істотне значення для цієї справи. Незважаючи на клопотання її представника про недопустимість врахування роздруківок фотографій, долучених до відзиву, як належних та допустимих доказів, суд прийняв їх і послався на них у судовому рішенні як на підтвердження існування сімейних відносин між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Інші процесуальні звернення 09 жовтня 2025 року Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надіслав до Верховного Суду лист щодо розгляду справи. Однак він не може бути врахований та підлягає поверненню, оскільки на порушення вимог частини восьмої статті 43 ЦПК України не скріплений електронним підписом, про що відділом заюезпечення функціонування автоматизованого документообігу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду складено довідку від 09 жовтня 2025 року. Доводи інших учасників справи 13 листопада 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коломієць Я. Л., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року повернуто без розгляду, оскільки суду не надано доказів надсилання копії відзиву та копій доданих до нього документів третій особі в справі. 21 листопада 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коломієць Я. Л., через підсистему «Електронний суд» повторно подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , з клопотанням про поновлення строку на його подання, в якому заперечує проти доводів заявниці, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року - без змін. Враховуючи приписи частини другої статті 127 ЦПК України і наявність клопотання відповідача, колегія суддів вважає за можливе поновити представнику ОСОБА_2 - адвокату Коломієць Я. Л., строк для подання відзиву на касаційну скаргу і приймає його до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 13 січня 2021 року у Шевченківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Федеративної Республіки Німеччина, уклав шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України, про що складено відповідний актовий запис №

32. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_2 присвоєно прізвище « ОСОБА_2 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 13 січня 2021 року) (т. 1 а. с. 23). ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, реєстраційний номер 48/1991, відділ реєстрації актів цивільного стану IV-й м. Ессен (т. 1 а. с. 24). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 01 квітня 2021 року серії НОМЕР_3 (т. 1 а. с. 33). Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був громадянином Федеративної Республіки Німеччина. Відповідачка є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту листів Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30 травня 2023 року та 08 червня 2023 року, надісланих до Фрунзенського районного суду м. Харкова, відомо, що на зберіганні в архіві відділу виявлено актовий запис про шлюб № 33 від 13 січня 2021 року, складений щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Федеративної Республіки Німеччина, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України. У графі 9 актового запису щодо сімейного стану нареченого зазначено: «у шлюбі не перебував». У графі 13 для відміток актового запису наявна відмітка: «особи попереджені про правові наслідки недійсності шлюбу у разі повідомлення завідомо неправдивих даних щодо свого сімейного стану», з проставленими підписами наречених (т. 1 а. с. 58, 60). Фрунзенський районний суд м. Харкова допитав ОСОБА_6 як свідка у цій справі. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним шлюбу, укладеного в Україні між громадянином Федеративної Республіки Німеччина та громадянкою України, з підстав його фіктивності. Враховуючи, що один з подружжя є іноземцем, приватноправові відносини між ними характеризуються наявністю іноземного елемента і охоплюються предметною сферою застосування Закону України «Про міжнародне приватне право». Частиною першою статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що для цілей цього Закону термін «іноземний елемент» вживається в тому числі у такому значенні: хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. Колізійне регулювання щодо форми і порядку укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем міститься у статті 56 Закону України «Про міжнародне приватне право», якою передбачено наступне: форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України. Таким чином, ці питання регулюються правом України (місце укладення шлюбу - lex loci celebrationis). Виходячи зі змісту статті 55 Закону України «Про міжнародне приватне право», право на шлюб (умови та перешкоди щодо укладення шлюбу) визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги СК України щодо підстав недійсності шлюбу. Відповідно до статті 38 СК підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24 - 26 цього Кодексу. Тлумачення норм СК України свідчить, що в кодексі закріплено три види недійсності шлюбу: (а) шлюб, який є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41). Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя. За приписами статті 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена. Слід зазначити, що фіктивність шлюбу характеризується відсутністю наміру сторін створити сім`ю, тобто, як і будь-який правочин, шлюб може бути визнаний фіктивним, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. При розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи - зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, причини тимчасового або роздільного проживання. У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило, вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру -бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу. Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2025 року у справі № 761/4050/22. Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). При вирішенні спору у цій справі суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і не встановили підстав для визнання шлюбу недійсним у з`язку із його фіктивністю. Верховний Суд погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що короткотривалий строк перебування осіб у шлюбі через смерть одного з подружжя, окреме проживання подружжя в різних державах або надання матеріальної допомоги один одному не вказують на фіктивність шлюбу. На підтвердження визнання шлюбу недійсним позивачка не надала беззаперечних доказів відсутності у її батька ОСОБА_4 та відповідачки ОСОБА_2 наміру створити сім`ю. Відомостей та доказів про те, що ОСОБА_4 на час реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 перебував в іншому шлюбі, судам попередніх інстанцій надано не було. У судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивачки підтвердив відсутність такої інформації. Крім того, дії чи бездіяльність Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо розгляду питання про анулювання актового запису про шлюб позивачка та її представник у судовому порядку не оскаржували. Таким чином, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. З огляду на це, безпідставними є посилання у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при оцінці доказів. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилання заявниці на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, узгоджуються з нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеними у наведених у касаційній скарзі постановах. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк