Постанова КЦС ВС № 361/7295/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 361/7295/21 провадження № 61-4789св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., учасники справи: заявник (стягувач) - ОСОБА_1 , заінтересована особа- головний державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Сірош Альона Василівна, боржник - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокатка Орещенко Леся Анатоліївна, на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст вимог скарги У грудні 2024 року стягувач ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - державний виконавець) Сірош А. В., в якій просила суд скасувати постанову ОСОБА_4 у виконавчому провадженні від 09 грудня 2024 року № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження. На обґрунтування скарги зазначила, що 18 грудня 2024 року в автоматизованій системі виконавчого провадження вона ознайомилася з постановою у виконавчому провадженні від 09 грудня 2024 року № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 361/7295/21, виданого 19 квітня 2023 року Броварським міськрайонним судом Київської області, про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду про сплату ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 210 000,00 злотих, відповідно до якого стягненню підлягає на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_7 1 733 844,00 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день постановлення ухвали суду є співвідношенням 210 000,00 злотих. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Державний виконавець у мотивувальній частині постанови зазначила, що підставою для закінчення виконавчого провадження є той факт, що заборгованість, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження погашено в повному обсязі. Однак ця обставина не відповідає дійсності, оскільки рішення суду не виконано в повному обсязі, повний розмір заборгованості на користь стягувача не погашено. Так, Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 20 березня 2023 року задовольнив клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду та стягнув на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_7 1 733 844,00 грн, що за курсом НБУ на день постановлення ухвали суду є співвідношенням 210 000,00 злотих. За заявою представника стягувача ОСОБА_8 державний виконавець Сірош А. В. постановою від 21 квітня 2023 року відкрила виконавче провадження. З метою здійснення своєчасного виконання судового рішення державний виконавець Сірош А. В. здійснила розшук майна боржника та встановила, що у боржника на території України наявне єдине майно - квартира АДРЕСА_1 . Київський апеляційний суд постановою від 23 листопада 2023 року ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року залишив без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення. Державний виконавець здійснила опис та оцінку майна, що належить на праві власності боржнику ОСОБА_2 , а саме квартири АДРЕСА_1 , яку було виставлено на торги. Заявниця вважає, що стягненню підлягає розмір коштів, визначений рішенням Апеляційного суду у Білостоку Республіки Польща від 29 липня 2020 року, а саме 210 000,00 злотих, які за ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області було переведено у співвідношення до національної валюти - гривні відповідно до курсу НБУ. З часу постановлення ухвали Броварським міськрайонним судом Київської області до часу перерахування коштів на рахунок стягувача в рахунок виконання рішення Апеляційного суду у Білостоку Республіки Польща курс злотого відносно гривні значно підвищився. Так, відповідно до офіційного курсу валют НБУ станом на день прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження курс злотого становив 10,27 грн за один злотий. Таким чином, станом на 09 грудня 2024 року 210 000,00 злотих, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 відповідно до рішення Апеляційного суду у Білостоку Республіки Польща від 29 липня 2020 року, становить 2 156 700,00 грн. Враховуючи наведене, а також той факт, що фактично має місце виконання рішення іноземного суду, який визначив суму боргу в грошовій одиниці польський злотий, представник стягувача звернулася до державного виконавця із заявою про здійснення перерахунку заборгованості, в якій просила в разі реалізації майна належного боржнику, дати доручення про купівлю валюти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а в подальшому - спрямувати ці кошти на рахунок стягувача. 19 червня 2024 року вказану заяву направлено на електронну адресу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) за електронним підписом представника стягувача та зареєстровано, що підтверджується тим фактом, що її скан-копія розміщена в матеріалах виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчих проваджень у розділі «інші документи» за №

121. Однак заяву належним чином не розглянуто. Після реалізації належної боржнику квартири стягувач надала державному виконавцю для перерахування розрахунковий рахунок у валюті польський злотий, однак державний виконавець Сірош А. В. листом від 04 вересня 2024 року № 78248 повідомила стягувача про неможливість здійснення перерахування коштів у валюті польський злотий. Як відомо з наявних у матеріалах виконавчого провадження платіжних інструкцій, на розрахунковий рахунок стягувача було перераховано 1 543 577,77 грн (платіжна інструкція від 03 грудня 2024 року № 61674) та 190 269,23 грн (платіжна інструкція від 03 грудня 2024 року № 20146), а всього - 1 733 847,00 грн, що на 422 853,00 грн менше від дійсного розміру заборгованості у злотих. За таких обставин заборгованість боржника перед стягувачем не погашена у повному обсязі, тому підстав для закінчення виконавчого провадження немає. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 06 лютого 2025 року вимоги за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - державний виконавець Сірош А. В., боржник - ОСОБА_2 , про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження задовольнив. Скасував постанову державного виконавця Сірош А. В. у виконавчому провадженні від 09 грудня 2024 року № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження. Судове рішення мотивовано тим, що суму боргу в судовому рішенні визначено в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, суд визначив стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Враховуючи ці обставини, виконавець зобов`язаний під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і кошти з боржника стягнено судом в іноземній валюті. При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен братися до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу. Не погодившись із вказаною ухвалою місцевого суду, боржник оскаржив її в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд постановою від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла адвокатка Нікушина В. С., задовольнив. Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2025 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що період з 23 листопада 2023 року до 18 грудня 2024 року ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом ухвали від 20 березня 2023 року та її резолютивною частиною, якою визначено суму стягнення у національній валюті, що за курсом НБУ на день постановлення ухвали суду відповідає 210 000,00 злотих. Органи державної виконавчої служби реалізують дії з примусового виконання рішень на підставі виконавчих документів та не наділені повноваженнями вносити зміни у надані їм виконавчі документи. Не погоджуючись із сумою стягнення, ОСОБА_1 повинна була б скористатись своїм правом на оскарження ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року, якою цю суму визначено, а не після закриття виконавчого провадження, будучи обізнаною про відкриття виконавчого провадження та зміст ухвали від 20 березня 2023 року, звертатись з цією скаргою до суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій у квітні 2026 року засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Орещенко Л. А.,просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі ухвалу місцевого суду. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається напункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не звернув уваги: що Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 20 березня 2023 року у порядку надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не вирішував питання розміру чи валюти стягнення, а зазначення еквівалента 210 000,00 злотих у гривнях за курсом НБУ не впливає на валюту стягнення; на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, про те, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти саме на день платежу, що у разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення; на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, про те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні; на те, що державний виконавець, виявивши у боржника за результатами реалізації майна кошти у гривні, мав дати доручення на купівлю валюти та спрямувати ці кошти на рахунок стягувача; оскільки перераховані стягувачу кошти у валюті гривня не відповідають сумі коштів зобов`язання, вказаній у судових рішеннях у злотих, державний виконавець не мала підстав закінчувати виконавче провадження. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу боржник, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Фактичні обставини справи, що встановили суди Апеляційний суд у Білостоку Республіки Польща рішенням від 29 липня 2020 року у справі під шифром І Аса 923/19 змінив рішення Окружного суду у Білостоку від 03 жовтня 2019 року у справі під шифром І С 1808/17 за позовом ОСОБА_9 проти ОСОБА_10 і позов задовольнив. Рішенням суду Польщі присуджено з відповідача ОСОБА_10 на користь позивачки ОСОБА_9 210 000,00 злотих із передбаченими законодавством відсотками за затримку, починаючи з 28 лютого 2018 року до дня сплати, і відшкодування процесуальних витрат. Рішення суду Польщі щодо стягнення 210 000,00 злотих набрало законної сили. Із копії відповіді судового виконавця Республіки Польща випливає, що боржник не зазначений у Центральній базі даних кадастрових книг як власник або співвласник. ОСОБА_2 працевлаштований на підставі строкового договору доручення на період із 26 жовтня 2020 року до 31 жовтня 2021 року із заробітною платою у розмірі 17 злотих за годину брутто. У зв`язку з тим, що на суму мінімальної заробітної плати не поширюється відрахування, здійснювані судовим виконавцем відрахування від заробітної плати працівника неможливі. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . У серпні 2021 року до суду надійшло клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду від ОСОБА_11 у зв`язку з тим, що 03 жовтня 2019 року Окружний суд у Білостоку видав виконавчий напис. На виконавчому написі міститься напис: «12 серпня 2020 р. Апеляційний суд у Білостоку підтверджує, що цей виконавчий напис уповноважує здійснити стягнення у сфері пункту І підпункту а) рішення Апеляційного суду у Білостоку, тобто присудження від відповідача ОСОБА_12 на користь позивача ОСОБА_9 у сумі 210000 (двісті десять тисяч) злотих із передбаченими законодавством відсотками за затримку, починаючи з 28 лютого 2018 року і до дня сплати, і доручає усім органам, установам і особам, яких це може стосуватися, щоб вони виконали положення цього виконавчого напису, а якщо від них цього вимагатимуть відповідно до законодавства, надали допомогу. Рішення суду підлягає виконанню як правочинне». Оскільки боржник фактично проживає в Республіці Польща, на території якої не має майна, що підтверджується листом судового виконавця, а на території України боржник має майно, тому ОСОБА_1 просила постановити ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, а саме рішення Апеляційного суду у Білостоку Республіки Польща від 29 липня 2020 року у справі під шифром І Аса 923/19. 20 березня 2023 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області клопотання задоволено, надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Апеляційного суду у Білостоку Республіки Польща від 29 липня 2020 року у справі під шифром І Аса 923/19 за позовом ОСОБА_9 проти ОСОБА_10 про сплату 210 000,00 злотих та зазначено, що стягненню підлягає на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_7 1 733 844,00 гривні, що за курсом НБУ на день постановлення ухвали суду є співвідношенням 210 000,00 злотих. 23 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року - без змін. 21 квітня 2023 року державний виконавець Сірош А. В. прийняла постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 361/7295/21, виданого 19 квітня 2023 року, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника. 09 січня 2024 року державний виконавець Сірош А. В. прийняла постанову про опис та арешт майна боржника. 06 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Нікушина В. С. подала до Броварського міськрайонного суду Київської області скаргу, в якій просила визнати дії державного виконавця Сірош А. В. незаконними та зобов`язати державного виконавця скасувати постанову про опис та арешт майна боржника від 09 січня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. 18 червня 2024 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області вказану скаргу ОСОБА_2 залишено без розгляду. 22 травня 2024 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області у задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення відмовлено. 03 грудня 2024 року на рахунки стягувача ОСОБА_1 Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) перерахував кошти в розмірі 190 269,23 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 20146 та в розмірі 1 543 574,77 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 61674. 09 грудня 2024 року державний виконавець Сірош А. В. прийняла постанови про закінчення виконавчого провадження, про зняття арешту з майна, про зняття арешту з коштів, про зміну (доповнення) реєстраційних даних. Рух справи у суді касаційної інстанції 07 квітня 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Орещенко Л. А., на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року. Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2026 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Орещенко Л. А., про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнив та поновив строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року. Відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи. У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2026 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 Верховний Суд зазначив: «Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту». Схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21). Звертаючись до суду зі скаргою, стягувач посилалася на те, що повний розмір заборгованості на її користь не погашено; державний виконавець передчасно закінчила виконавче провадження, не урахувавши, що у визначенні розрахунку заборгованості необхідно керуватися тим, що в судовому рішенні зазначено валюту зобов`язання у злотих; просила постанову державного виконавця Сірош А. В. від 09 грудня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 скасувати. Суд першої інстанції, задовольнивши вказану скаргу, посилався на те, що суму боргу в судовому рішенні визначено в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення. Тому під час виконання судового рішення за виконавчим документом у національній валюті повинен братися до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу. Апеляційний суд, скасувавши ухвалу місцевого суду та відмовивши у задоволенні скарги, керувався тим, що сума стягнення визначена саме у гривні та у розмірі 1 733 844,00 грн, яку стягувач не заперечувала в порядку оскарження ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року. Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного суду помилковими з урахуванням такого. У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. Згідно зі статтею 463 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки. Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали (частина восьма статті 467 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 викладено такі висновки: якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення; у разі стягнення судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 червня 2025 року у cправі № 910/25711/13 за скаргою на дії державного виконавця колегія суддів зазначила: «Судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що державний виконавець, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора).». Колегія суддів зазначає, що судове рішення про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, ухвалене у порядку, передбаченому главою 1 розділу IX ЦПК України («Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню»), не змінює правової природи грошового зобов`язання, яка визначена в рішенні іноземного суду у конкретно вказаній валюті. Отже, системне тлумачення наведеного дає підстави виснувати, що зазначення судом під час надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на виконання вимоги частини восьмої статті 467 ЦПК України суми в національній валюті за курсом НБУ на день постановлення ухвали не свідчить про зміну валюти зобов`язання чи моменту визначення державним / приватним виконавцем гривневого еквівалента остаточної суми, що підлягає списанню на користь стягувача, а стосується процедури дотримання порядку розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. У справі, що переглядається, в ухвалі Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року, якою задоволено клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, зазначено еквівалент іноземної валюти за курсом НБУ в злотих (210 000,00 злотих) та зазначено суму в національній валюті за курсом НБУ на день постановлення ухвали 1 733 844,00 грн. Тому зазначення в ухвалі Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року та надалі у постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, що стягненню підлягає на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 сума у розмірі 1 733 844,00 гривні, що за курсом НБУ на день постановлення ухвали суду є співвідношенням 210 000,00 злотих, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, свідчить, що сума, яка підлягала сплаті у гривнях, мала визначатися саме державним виконавцем на етапі виконання судового рішення на момент здійснення боржником платежу. Водночас у справі, що переглядається, державний виконавець здійснила розрахунок не на час здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення, а на час ухвалення судового рішення. Отже, враховуючи наведене та еквівалент валют гривні і злотого на час ухвалення судового рішення і на час його виконання, висновки місцевого суду про те, що повного погашення заборгованості не відбулося, є обґрунтованими. Тоді як апеляційний суд помилково керувався тим, що стягувач не згодна саме з ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року, оскільки це судове рішення не змінює правової природи грошового зобов`язання, визначеної в рішенні іноземного суду, а питання виконання державним виконавцем судового рішення, у якому визначено заборгованість в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ відповідно до положень частини восьмої статті 467 ЦПК України, стосується порядку розрахунку саме виконавцем такої суми у гривнях на стадії виконання судового рішення. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що постанова державного виконавця Сірош А. В. від 09 грудня 2024 року про закінчення виконавчого провадження є передчасною, тому підлягає скасуванню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм процесуального права та з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Керуючись статтями 400, 406, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокатка Орещенко Леся Анатоліївна, задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 рокускасувати. Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2025 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв О. М. Ситнік