Ухвала КАС ВС № 360/1794/25

УХВАЛА 02 липня 2026 року м. Київ справа № 360/1794/25 адміністративне провадження № К/990/30642/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №360/1794/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо не застосування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»; - зобов`язати Управління здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»; - визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 та не виплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 14 червня 2021 року та з 11 березня 2025 року по 24 червня 2025 року індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3524,15 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 14 червня 2021 року та з 11 березня 2025 року по 24 червня 2025 року індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 3524,15 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення з 1 березня 2018 року по 13 червня 2021 року та з 11 березня 2025 року по 24 червня 2025 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 13 червня 2021 року та з 11 березня 2025 року по 24 червня 2025 року із застосуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», в розмірі 3524, 15 грн щомісячно, з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області задоволено частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі №360/1794/25 змінено, внаслідок чого в абзацах четвертому та п`ятому його резолютивної частини період «з 1 березня 2018 року по 13 червня 2021 року та з 11 березня 2025 року по 24 червня 2025 року» замінено періодом «з 1 березня 2018 року по 26 листопада 2018 року». В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі №360/1794/25 залишено без змін. Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням, представник позивача звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою. Ухвалами Верховного Суду від 01 та 29 червня 2026 року касаційні скарги Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №360/1794/25 повернуто особі, яка її подала. 01 липня 2026 року представник позивача втретє звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повторно зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суд від 10 квітня 2024 року у справі№200/564/23 та від 19 лютого 2025 року по справі №420/2653/24. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у наведених скаржником постановах Верховний Суд формулював правові висновки щодо загального механізму застосування положень абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 та пункту 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078, а також щодо умов виникнення права на виплату індексації-різниці. Водночас зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі убачається, що суд апеляційної інстанції застосував зазначені правові висновки Верховного Суду та не заперечував можливість застосування відповідних положень Порядку №1078. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із установлених судами обставин щодо проходження позивачем служби у різних органах та правового значення таких обставин для визначення наявності підстав і меж відповідальності відповідачів за виплату спірних сум індексації. Тобто висновки суду апеляційної інстанції у цій справі ґрунтуються насамперед на оцінці фактичних обставин справи та встановленні правового значення проходження позивачем служби у різних органах цивільного захисту, а не на іншому тлумаченні положень пункту 5 Порядку №1078 порівняно з наведеними скаржником постановами Верховного Суду. При цьому у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №200/564/23 та від 19 лютого 2025 року у справі №420/2653/24 не формулювався висновок щодо правових наслідків подальшого проходження служби особою в іншому органі, а також щодо розмежування обов`язків різних суб`єктів владних повноважень стосовно виплати індексації-різниці за різні періоди служби. Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду та правовідносини у справах, у яких вони ухвалені, не є подібними до спірних правовідносин у цій справі у тому аспекті, який став визначальним для прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами встановлених обставин справи, необхідності іншого дослідження доказів та іншого застосування положень Порядку №1078 до встановлених судами обставин, що не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. За таких обставин касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ. Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. Доводи, наведені у поданій касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №360/1794/25 повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується. Суддя В. М. Соколов