Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 127/6452/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 127/6452/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Каленяк Р.А. Суддя-доповідач - Гнап Д.Д. 02 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючої судді: Гнап Д.Д. суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. , розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Вінницькій області та інспектора 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області рядового поліції Миськіва Євгена Євгеновича про скасування постанови про адміністративне правопорушення. І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Вінницькій області та інспектора поліції про скасування постанови серії ЕНА № 6268284 від 03.12.2025, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП із накладенням штрафу 425 грн. В обґрунтування позову зазначав, що 03.12.2025 о 01:25 год. перебував у автомобілі Volkswagen Passat по вул. Замостянській, 26 у м. Вінниці та чекав дружину, транспортним засобом не керував, правил дорожнього руху не порушував, а тому не мав обов`язку пред`являти посвідчення водія на вимогу поліцейського. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем надано відеозапис із бодікамери інспектора, який підтверджує факт правопорушення, розгляд справи поліцейським, а також те, що позивач не пред`явив посвідчення водія на неодноразову вимогу працівника поліції. Суд також вважав спростованими твердження позивача про те, що він не керував транспортним засобом, оскільки з відеофайлу вбачається перебування позивача у транспортному засобі із заведеним двигуном, увімкненими зовнішніми освітлювальними приладами, а також твердженням позивача про те, що він прямує додому. ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач не керував автомобілем, а лише перебував у ньому та очікував дружину; факт руху транспортного засобу належними та допустимими доказами не зафіксований; вимога про пред`явлення посвідчення водія не ґрунтувалася на законі, оскільки позивач не перебував у статусі водія. Також апелянт посилається на те, що на момент фактичного розгляду справи поліцейським та винесення постанови він був відсутній, оскільки залишив місце спілкування з працівниками поліції та пішов додому. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 03 грудня 2025 року інспектором 2 роти 1 батальйону УПП у Вінницькій області Миськівим Є.Є. винесено постанову серії ЕНА № 6268284, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП із накладенням штрафу у розмірі 425 грн. Зі змісту постанови суд першої інстанції встановив, що 03.12.2025 о 02:15 год. у м. Вінниці по вул. Замостянській, 26 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat, не пред`явив на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.4 а Правил дорожнього руху України. ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого. Предметом апеляційного перегляду є правильність висновку суду першої інстанції про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме непред`явлення посвідчення водія відповідної категорії на законну вимогу поліцейського. Апелянт у скарзі наполягає на тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, помилково визнав доведеним факт керування ним транспортним засобом, неправильно оцінив відеозапис, безпідставно погодився із законністю вимоги поліцейського про пред`явлення посвідчення водія та фактично поклав на позивача обов`язок доказування відсутності події правопорушення. Колегія суддів відхиляє ці доводи з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За змістом пункту 2.1 а Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Пунктом 2.4 а Правил дорожнього руху України передбачено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил та пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 цих Правил. Аналогічний обов`язок водія передбачений статтею 16 Закону України Про дорожній рух, згідно з якою водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та інші документи, передбачені законодавством, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в таких документах. Суд першої інстанції встановив, що постановою серії ЕНА № 6268284 від 03.12.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП за те, що він, керуючи автомобілем Volkswagen Passat, не пред`явив на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії. Ці обставини місцевий суд перевірив не лише за змістом оскаржуваної постанови, а й шляхом дослідження відеозапису з нагрудної камери поліцейського. Довід апеляційної скарги про недоведеність факту керування транспортним засобом є необґрунтованим. Досліджений судом відеозапис підтверджує, що позивач перебував у статусі водія транспортного засобу, а не лише пасажира чи особи, яка випадково знаходилась у припаркованому автомобілі. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на позивача поширювалися обов`язки водія, передбачені Правилами дорожнього руху України та Законом України Про дорожній рух. При цьому самі по собі пояснення позивача про те, що він не керував автомобілем і лише очікував дружину, не спростовують доказового значення відеозапису, оціненого судом у сукупності з іншими матеріалами справи. Суд першої інстанції не надав постанові поліцейського наперед встановленої сили, а перевірив викладені в ній обставини відповідно до вимог статті 90 КАС України. Колегія суддів погоджується з такою оцінкою доказів, оскільки у сукупності з іншими матеріалами підтверджує факт керування транспортним засобом і подальшої відмови пред`явити посвідчення водія. Доводи апелянта про незаконність вимоги поліцейського пред`явити посвідчення водія також не приймаються судом апеляційної інстанції. Частина перша статті 35 Закону України Про Національну поліцію передбачає право поліцейського зупиняти транспортний засіб, зокрема у випадку, якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху. За таких обставин вимога поліцейського про пред`явлення посвідчення водія не була самостійним свавільним заходом, а випливала з повноважень поліції щодо контролю за дотриманням Правил дорожнього руху. Невиконання такої вимоги за наявності встановленого факту керування утворює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП. Колегія суддів також відхиляє довід апеляційної скарги щодо неправильного розподілу тягаря доказування. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності. У цій справі відповідач надав суду докази, зокрема відеозапис з бодікамери поліцейського, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції та підтверджують обставини, покладені в основу постанови. Отже, обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови відповідачем виконано. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції зазначив про ненадання позивачем доказів на спростування постанови, не свідчить про перекладення на нього тягаря доказування. Такий висновок суду слід розуміти у взаємозв`язку з оцінкою доказів відповідача: після того як суб`єкт владних повноважень надав належні та допустимі докази правомірності свого рішення, доводи позивача мали оцінюватися на предмет того, чи спростовують вони ці докази. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що таких обставин позивач не навів, а матеріали справи їх не містять. Доводи апеляційної скарги щодо окремих неточностей у часі події не спростовують встановлених судом обставин. Такі неточності не змінюють суті інкримінованого правопорушення, не перешкоджають ідентифікації події, транспортного засобу, особи, щодо якої винесено постанову, та не свідчать про порушення права позивача на захист. Тому вони не можуть бути самостійною підставою для скасування постанови чи рішення суду першої інстанції. Не є обґрунтованими й посилання апелянта на процесуальні порушення під час розгляду справи поліцейським. Матеріали справи підтверджують, що позивачу було повідомлено суть правопорушення, роз`яснено його права, після чого посадовою особою у межах наданих законом повноважень винесено постанову. Відповідно до статей 222, 258, 283, 284 КУпАП працівники органів і підрозділів Національної поліції мають право розглядати справи за статтею 126 КУпАП та у передбачених законом випадках виносити постанову без складення протоколу. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з оцінкою доказів та не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, правильно оцінив зібрані докази та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки досліджених доказів та не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм права або неповне з`ясування обставин справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 КАС України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки підстав, передбачених статтею 317 КАС України, для його скасування чи зміни судом апеляційної інстанції не встановлено. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуюча Гнап Д.Д. Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.