Постанова 4824 № 752/10823/25

справа № 752/10823/25 головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І. провадження № 22-ц/824/7964/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 01 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж.І., у м. Києві, повний текст рішення складено 06 жовтня 2025 року, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, послуги постачання гарячої води, послуги з теплової енергії та абонентське обслуговування, - В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом, у якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість: - за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 812,32 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 555,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 207,04 грн.; - за спожитідо 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 11 120,63 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 416,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 656,97 грн.; - за спожитіз 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 22 400,15 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 834,02 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 337,62 грн.; - за спожитіз 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 59 745,44 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 2 239,23 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8 902,07 грн.; - за спожитіз 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24 401,54 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 735,51 грн., пеня у розмірі 894,87 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 997,67 грн.; - за спожитіз 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 59 742,25 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1 925,38 грн., пеня у розмірі 2 342,55 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7 955,51 грн.; - з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі1 046,99 грн., - з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 912,43 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 01 травня 2018 року послуги з надання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювало ПАТ «Київенерго», яке на підставі договору № 602-18 від 11.10.2018 про відступлення права вимоги (цесії) передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого та гарячого водопостачання. З 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . З 01 листопада 2021 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого постачання теплової енергії та з постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялись (не відключалися). Відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість у 231 182,15 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказують, що судом першої інстанції при дослідженні матеріалів справи та поданих позивачем доказів було залишено поза увагою те, що відповідачі не є власниками квартири за адресою АДРЕСА_2 та не є стороною укладених за цією адресою договорів про надання житлово комунальних послуг. Судом першої інстанції було залишено поза увагою, що наймачем житлового приміщення та власницею особового рахунку по зазначеній квартирі є мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , й тому саме з нею мали укладатися договори на надання житлово-комунальних послуг. Суд першої інстанції не дослідив питання щодо належного відповідача у справі відносно того на кому саме оформлено особові рахунки житлово-комунальних послуг у приміщенні за адресою АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції також не було перевірено сам факт постійного проживання відповідачів у квартирі, за комунальні послуги, спожиті в якій було утворено заборгованість, а лише їх реєстрацію за цією адресою. В той же час, відповідачі не проживають за даною адресою з червня 2017 року. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення у справі, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не визначився зі складом осіб, які повинні брати участь у справі, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову, оскільки позовні вимоги позивача пред`явлено до неналежних відповідачів. В судове засідання апеляційного суду відповідачі та їх представник не з`явилися. Від представника відповідачів надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з його зайнятістю у іншій судовій справі. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, а явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виснував, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Враховуючи зазначене, та те, що сторона відповідача реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторони відповідача, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, відхиливши клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, ОСОБА_1 з 26 березня 1998 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 з 22 серпня 2002 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору № 602-18 від 11 жовтня 2018 року про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Київенерго» передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01 серпня 2018 року до дати укладання цього договору - Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». Відповідно до Витягу (Додатку №1 до договору відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року до позивача перейшло право вимоги за квартирою АДРЕСА_3 у розмірі 14 812,32 грн. - заборгованість за послуги з центрального опалення та 11 120,63 грн. - заборгованість за послуги з постачання гарячої води. Надання послуг відповідачам здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, який був опублікований 31.07.2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року (4511). З 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , до 01 травня 2018 обліковується заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 14 812,32 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 555,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2207,04 грн. Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , до 01 травня 2018 року обліковується заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 11 120,63 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 416,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 656,97 грн. Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року обліковується заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 22 400,15 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 834,02 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 337,62 грн. Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року обліковується заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 59 745,44 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 2 239,23 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8 902,07 грн. Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року обліковується заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24 401,54 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 735,51 грн., пеня у розмірі 8 94,87 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 997,67 грн. Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року обліковується заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 59 742,25 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1 925,38 грн., пеня у розмірі 2 342,55 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7 955,51 грн. Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , обліковується заборгованість зі сплати внесків за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії у розмірі зі сплати внесків за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1046,99 грн., за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води у розмірі 912,43 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача належним чином обґрунтовано позовні вимоги та доведено наявний у відповідачів розмір заборгованості. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила). Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом. Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг. Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20). Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору. В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків. Судом встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_3 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги. На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 березня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води. Судом також встановлено, що відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання чи відмови від даних послуг. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 відповідачами суду також не надано. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, в результаті чого утворилася заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за послуги з централізованого опалення в розмірі 22 400,15 грн., з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 59 745,44 грн., з 01 листопада 2021 року за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24 401,54 грн., з 01 листопада 2021 року за послуги з постачання гарячої води у розмірі 59 742,25 грн., заборгованість зі сплати внесків за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1 046,99 грн. та за абонентське обслуговування послуги з постачання гарячої води у розмірі 912,43 грн., що тягне за собою право позивача на стягнення цих коштів в судовому порядку. Відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості відповідачами не надано, хоча це є їх процесуальним обов`язком. Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості за отримані послуги з травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачами умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період. У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Під час розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування норм матеріального права, що дає суду підстави вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідача заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 812,32 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 11 120,63 грн. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Стороною позивача надано суду додаток № 1 та додаток № 2 до даного договору, (а.с.27,28), в яких зазначено перелік споживачів право вимоги щодо заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води яких відступлено позивачу, щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 812,32 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 11 120,63 грн. В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). За змістом ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Всупереч вимогам зазначених норм закону, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на а.с. 29 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом. Також апеляційний суд не приймає до уваги, розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги. Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 812,32 грн. та з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 11 120,63 грн. є не доведеними та задоволенню не підлягають. На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та помилково стягнув з відповідачів дану заборгованість. Щодо доводів апеляційної скарги, щодо кола споживачів комунальних послуг, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника). Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України. Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами. Доводи відповідачів, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідачі не є власниками даної квартири, а лише є одними з зареєстрованих осіб, не проживають в ній, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Відповідності до пп. 11 п. 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. № 690, споживач має право на не оплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору. Отже, для припинення нарахування позивачем вартості послуги з постачання гарячої води, відповідач повиннен були звернутися з даним питання до позивача у відповідності до вимог зазначених правил. Матеріали справи не містять доказів, що відповідачі звертались до позивача з заявами та відповідними доказами та просили у зв`язку з їх не проживанням в квартирі припинити нарахування плати за послуги з постачання гарячої води. Доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що дію частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» було зупинено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 № 533-IX (набув чинності 18.03.2020) до 01 липня 2020 року, є безпідставними, оскільки як вбачається з розрахунків заборгованості пеня була нараховано позивачем тільки починаючи з листопада 2021 року. Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 . Так, відповідно до відомостей відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (ас. 35), вбачається, відповідач ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з ч.1 ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду (ст. 31 ЦК України). Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ч.1, 2 ст. 32 ЦК України). Згідно зі ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (ст. 34 ЦК України). Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Оскільки ОСОБА_2 на час утворення заборгованості у період з травня 2018 року до 20 червня 2020 року був неповнолітнім, перебував на утриманні батьків, він не мав обов`язку нести відповідальність за зобов`язаннями останніх з оплати житлово-комунальних послуг. Крім того, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є інвалідом першої групи з дитинства, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Згідно ст. 198 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за послуги з опалення та гарячої води не підлягають до задоволення через не належність відповідача, який є непрацездатною особою з інвалідністю першої групи та перебуває на утриманні батьків. Як вбачається з апеляційної скарги, остання не містить доводів в частині не обґрунтованого стягнення інфляційних витрат, 3 % річних, плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, а, відтак, судове рішення в цій частині в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України не може бути скасоване. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 3 467,73 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з ОСОБА_1 пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (86,69%), а саме у розмірі 3 006,17 грн. (3467,73*86,69%). При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 , сплатив судовий збір у розмірі 4 161,28 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (13,31%), а саме у розмірі 553,86 грн. (4161,28*13,31%). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути ОСОБА_1 , на користь КП «Київтеплоенерго»різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 2 452,31 грн. (3 006,17-553,86). На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, послуги постачання гарячої води, послуги з теплової енергії та абонентське обслуговування задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, Площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421, заборгованість: - за спожитіз 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 22 400,15 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 834,02 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 337,62 грн.; - за спожитіз 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 59 745,44 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 2 239,23 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8 902,07 грн.; - за спожитіз 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24 401,54 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 735,51 грн., пеня у розмірі 894,87 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 997,67 грн.; - за спожитіз 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 59 742,25 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1 925,38 грн., пеня у розмірі 2 342,55 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7 955,51 грн.; - з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі1 046,99 грн., - з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 912,43 грн., а всього 200 413,23 (двісті тисяч чотириста тринадцять) гривень 23 копійки. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, Площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421 судовий збір у розмірі 2 452,31 (дві тисячі чотириста п`ятдесят дві) гривні 31 копійка. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.