Постанова 4824 № 356/519/24

справа № 356/519/24 головуючий у суді І інстанції Дудар Т.В. провадження № 22-ц/824/8914/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 01 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 поданою представником ОСОБА_2 на рішення Березанського міського суду Київської області від 30 січня 2026 року та ОСОБА_3 поданою представником Седун Дариною Володимирівною на ухвалу Березанського міського суду Київської області від 12 лютого 2026 року, ухваленні під головуванням судді Дудар Т.В., у м. Березань Київської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними договорів, - В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд: - визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги № 081220217 від 08 грудня 2017 року, укладений між ТОВ «ФК «Авістар» та ОСОБА_3 . - визнати недійсним договір про відступлення прав вимог за договором іпотеки до кредитного договору № 014/3796/82/77956 від 17 жовтня 2008 року, посвідченого Шевчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 6761 від 08 грудня 2017 року, посвідчений Шевченко І.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 1031. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Березанського міського суду Київської області від 24 жовтня 2013 року №356/1298/13-ц позовні вимоги позивача задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 717 813,15 грн. В процесі виконання вказаного вище судового рішення було виявлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0937 га, кадастровий номер 3210400000:01:007:0020 та розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва (відсоток готовності - 76 %), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, 17 жовтня 2008 року між чоловіком ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/3796/82/77956 строком до 17 жовтня 2018 року. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище договором між ОСОБА_4 , яка виступила поручителем ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки до кредитного договору № 014/3796/82/77956 від 17.10.2008 року, посвідчений Шевчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером № 6761, предметом якого є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0937 га, кадастровий номер 3210400000:01:007:0020 та розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва (відсоток готовності - 76 %), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . 31 липня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» було укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений Чернелюх Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером

954. Того ж дня між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» було укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений Чернелюх Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 962. 20 березня 2024 року на адресу Березанського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від ОСОБА_3 надійшла заява, якою він повідомив державного виконавця про те, що наразі він є кредитором та іпотекодержателем предмету іпотеки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Згідно з наданими останнім документами до заяви 08 грудня 2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 08122017. Того ж дня між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення прав вимог за договором іпотеки до кредитного договору № 014/3796/82/77956 від 17 жовтня 2008 року, посвідченого Шевчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 6761, посвідчений Шевченко І.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1031. Позивач звертає увагу, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 , що вказує на те, що зазначений вище договір був направлений на приховання майна ОСОБА_4 від виконання судового рішення про стягнення з неї грошових коштів, тому вчинення такого правочину є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання якого недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Також просив поновити строк звернення до суду з вказаним позовом. Рішенням Березанського міського суду Київської області від 30 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 12 лютого 2026 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Седун Д.В. про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує, що висновок суду, що «стороні відповідача ОСОБА_3 завчасно була відома сума витрат на правничу допомогу за вказаним позовом. Попри це, до закінчення судових дебатів доказів понесення судових витрат ні відповідач, ні його представник суду не надали, а лише у письмових тезах на судові дебати зазначили про надання вказаних документів після судового розгляду» не відповідає обставинам справи. Стороні відповідача не була відома достеменна кількість судових засідань, не було в сторони відповідача певності, яке судове засідання буде крайнім, а тому сторона відповідача не могла скласти ні детальний опис-звіти наданих послуг, ні оформити акт прийому-передачі, ні остаточно знати, що крайній періодичний платіж за надані послуги в суді першої інстанції дійсно буде крайнім. Як видно з виписки ОСОБА_3 протягом розгляду справи в суді першої інстанції здійснював регулярні платежі за надані послуги. Тому абсолютно було логічним надання інформації про всі оплати після завершення судового розгляду. Висновок суду про те, що «окрім цього, в порушення приписів ст. 246 ЦПК України у клопотанні про відшкодування витрат на правничу допомогу, поданому після проголошення судового рішення, представник відповідача не зазначила і не підтвердила поважності причин неможливості подати докази, що підтверджують розмір понесених її довірителем судових витрат до закінчення судових дебатів у справі» також не відповідає обставинам справи. Адже, як вже було вище описано такі докази, як акт прийому-передачі наданих послуг, детальний опис-звіт виконаних робіт датуються пізнішими датами, аніж проголошення судового рішення, що фактично підтверджує поважність причин неможливості подання таких доказів. Тобто ці документи не можуть бути складені наперед, а лише після надання та прийняття цих послуг, що і є поважною підставою їх неподання раніше. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 11 березня 2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 356/1298/13-ц, виданого 11 листопада 2013 року Березанським міським судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 загальної суми боргу в розмірі 717 813,15 грн., заява про примусове виконання подана 06 березня 2014 року. Боржник: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувач: ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 22). Відповідно до листа ОСОБА_3 від 20 березня 2024 року, адресованого ним начальнику Березанского міського відділу Державної виконавчої служби у Київській області Іораш С.М., ОСОБА_3 повідомив, що 17 жовтня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 014/3796/82/77956 з метою забезпечення якого між ОСОБА_4 , укладено договір іпотеки від 17 жовтня 2008 року, зареєстрований № 6761. Відповідно до договору іпотеки ОСОБА_4 передала в іпотеку: земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0937 га кадастровий №3210400000:01:007:0020, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; об`єкт незавершеного будівництва, 76% готовності, реєстраційний № 24827001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з набуттям права вимоги до ОСОБА_5 та за договором іпотеки до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 є кредитором та іпотекодержателем предмету іпотеки (т. 1, а.с. 23). Відповідно до договору іпотеки до кредитного договору № 014/3796/82/77956 від 17 жовтня 2008 року, Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець), що виступає майновим поручителем ОСОБА_5 (боржник), уклали цей договір, предметом якого згідно з п.п. 1 п. 1 є забезпечення вимоги іпотекодержателя, що витікають із кредитного договору № 014/3796/82/77956 від 17 жовтня 2008 року, укладеного між іпотекодержателем та боржником, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого боржник зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 240 000 (двісті сорок тисяч) гривень 00 копійок до 17 жовтня 2018 року, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору (т. 1, а.с. 24-26). Як передбачено п.п. 1.2 п. 1 договору іпотеки до кредитного договору № 014/3796/82/77956 від 17 жовтня 2008 року, предметом іпотеки є нерухоме майно, що буде належати на праві власності у майбутньому: земельна ділянка будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0937 га, кадастровий номер 3210400000:01:007:0020, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки), який належить іпотекодавцю відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 240439, виданого 17 червня 2008 року Відділом земельних ресурсів в місті Березані Київської області на підставі рішення Березанської міської ради від 07.03.2008 № 308-21-V та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833600329; об`єкт незавершеного будівництва 76 % готовності, реєстраційний № 24827001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (предмет іпотеки 2), який належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 240439, виданого 17 червня 2008 року Відділом земельних ресурсів в місті Березані Київської області на підставі рішення Березанської міської ради від 07.03.2008 № 308-21-V та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833600329, та зареєстроване Переяслав-Хмельницьким Бюро технічної інвентаризації 24 вересня 2008 року. Згідно Витягу про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації», номер витягу: 31600772, дата: 10.10.2011, реєстраційний номер: 24827001, тип об`єкта: житловий будинок, 2009 рік побудови з господарськими будівлями та спорудами, кадастровий номер: 010833600329, тип земельної ділянки: земельна ділянка, адреса об`єкта: АДРЕСА_1 , тип речового права: право власності, власник: ОСОБА_4 , форма власності: приватна, частка 1/1 (т. 1, а.с. 30). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 101355469 від 24.10.2017, щодо об`єктів: реєстраційний номер 178803532104, житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3210400000:01:007:0020, та земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 178684532104, кадастровий номер: 3210400000:01:007:0020, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 , вбачається, що до реєстру внесено відомості про державну реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку: 2836488, 17.10.2008, договір іпотеки: серія та номер 6761, виданий 17.10.2008, іпотекодержатель: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авістар», боржник: ОСОБА_5 , майновий поручитель: ОСОБА_4 ; номер запису про обтяження: 2836567, дата та час державної реєстрації: 17.10.2008, вид обтяження: заборона на нерухоме майно; особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_4 . Відомості з Державного реєстру іпотек, реєстраційний номер обтяження: 8088094, тип обтяження: іпотека, зареєстровано: 17.10.2008, реєстратором: приватний нотаріус Шевчук З.М., підстава обтяження: договір іпотеки, 6761, 17.10.2008, об`єкт обтяження: земельна ділянка, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 3210400000:01:007:0020; об`єкт незавершеного будівництва, 76 % готовності, земельна ділянка, адреса: АДРЕСА_1 , номер РПВН: 24827001, кадастровий номер: 010833600329, (т. 1, а.с .26-29). 08 грудня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу прав вимоги № 08122017, згідно з п.п. 1.1 п. 1 якого у відповідності до умов цього договору продавець зобов`язується передати покупцю право вимоги до боржника за кредитними договорами, а покупець зобов`язується прийняти зазначене вище право вимоги та сплатити продацю грошові кошти в порядку та розмірі, передбачених статтею 4 цього договору (т. 1, а.с. 31-32). Додатком № 1 до договору № 08122017 купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2017 є Реєстр прав вимоги, що відчужуються продавцем покупцю, за договором № 08122017 купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2017, копію якого додано до позовної заяви (т. 1, а.с. 33). Реєстр прав вимоги, містить кредитний договір № 014/3796/82/77956 від 17.10.2008, боржник: ОСОБА_5 та договір поруки № 22030133648 від 17.10.2008, боржник: ОСОБА_4 . Згідно з акту прийому-передачі документів від 08 грудня 2017 року продевець: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» та покупець: ОСОБА_3 склали цей акт прийому-передачі документів про те, що у відповідності та на виконання п.п. 3.3 договору № 08122017 купівлі-продажу прав вимог від 08.12.2017, укладеного між продавцем та покупцем, продавець передає, а покупець отримує такі документи: кредитний договір № 014/3796/82/77956 від 17.10.2008, договір укладений з: ОСОБА_5 , оригінал; додаткова угода до кредитного договору №1 від 29.05.2009, договір укладений з: ОСОБА_5 , оригінал; договір поруки № 22030133648 від 17.10.2008, договір укладений з: ОСОБА_4 , оригінал; договір іпотеки № 6761 від 17.10.2008, укладений з: ОСОБА_4 , оригінал; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 93397597 від 01.08.2017, оригінал; матеріали претензійно-позовної роботи, оригінали та копії (т 1, а.с. 34). З договору про відступлення прав вимог за Договором іпотеки до кредитного договору № 014/3796/82/77956 від 17.10.2008, посвідченого 17.10.2017, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., за реєстровим №6761 від 08.12.2017, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (іпотекодерджатель) та ОСОБА_3 (новий іпотекодержатель) уклали цей договір, відповідно до п.п 1.1-1.2 п. 1 якого, відповідно до статті 512 ЦК України та статті 24 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права вимоги та всі інші права за договором іпотеки, що належать іпотекодержателю на підставі: Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний індустріальний банк» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. 31 липня 2017 року за реєстровим № 954; Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний індустріальний банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. 31 липня 2017 року за реєстровим №

962. Відступлення права вимоги за цим договором відбувається між іпотекоджержателем та новим іпотекоджержателем на підставі договору № 08122017 купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2017, який укладено між ними (т 1, а.с. 35-36). На підтвердження того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачем надано копію актового запису про народження № 43 від 03.03.1984 (т 1, а.с. 37-38). Згідно з копією актового запису про шлюб серії № 126 від 16 вересня 2006 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу: ОСОБА_7 (т 1, а.с. 39-40). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при фраудаторному характері боржник вчиняє правочин, спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів. Фраудаторний правочин має за мету завдати шкоди інтересам кредиторів, їх майновим правам. Однак, у справі, що розглядається, відповідач реалізував своє право на розпорядженням його майном, не перебуваючи у договірних чи інших відносинах із позивачем, не будучи його боржником та не перебуваючи з останнім у будь яких відносних (у таких правовідносинах конкретно визначено обидві сторони уповноважену і зобов`язану). Конструкція фраудаторного правочину передбачає його вчинення на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. На момент укладення оспорюваних договорів, позивач та відповідач не були кредитором чи боржником по відношенню один до одного. За таких обставин підстави для визнання оспорюваних правочинів з мотивів їх фраудаторності відсутні. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило, при цьому, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Таким чином, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вказаним правочином. Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Так, позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 не є сторонами оскаржуваних позивачем договорів, однак їх предметом є нерухоме майно, а саме земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0937 га, кадастровий номер 3210400000:01:007:0020 та розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва (відсоток готовності - 76 %), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 та слідуючи доводам позивача, могли б бути відчужені, шляхом звернення стягнення. При цьому, як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 17 жовтня 2008 року між чоловіком ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/3796/82/77956, на забезпечення виконання зобов`язання якого між ОСОБА_4 , яка виступила майновим поручителем ОСОБА_5 , та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір іпотеки до кредитного договору. Тобто, станом на день укладення договору позики між позивачем та ОСОБА_4 (20.05.2012) спірне майно майже 5 років перебувала у іпотеці ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». В подальшому, 31 липня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки. Також цього дня було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар». 08 грудня 2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ОСОБА_3 укладено договір № 08122017 купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким до ОСОБА_3 перейшло право грошової вимоги за Кредитним договором № 014/3796/82/77956 від 17 жовтня 2008 року до боржника ОСОБА_5 . Фраудаторним правочином є правочин вчинений боржником на шкоду кредитору: як правило - це фіктивний правочин, який може бути визнаний недійсним в судовому порядку (стаття 234 ЦК України). При цьому ОСОБА_4 (як боржник та іпотекодавець) не є стороною Договору, укладеного 31 липня 2017 року між старим та новим кредитором за Кредитним договором та Іпотечним договором, які були укладеними ще 17 жовтня 2008 року - задовго до укладення нею 20 травня 2012 року договору позики з позивачем ОСОБА_1 . Жоден з вищезгаданих договорів судом недійсним не визнавався, а відтак всі вони (у відповідності до статті 204 ЦК України) є правомірними та чинними. Разом з цим, навіть у випадку визнання недійсним цих договорів в судовому порядку, зазначене мало б наслідком повернення права вимоги за іпотечним договором від 17 жовтня 2008 року до первісного кредитора - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Зазначене ніяким чином не впливає на права та обов`язки позивача. Вказане узгоджується з позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 442/4277/22. Звертаючись до суду з даним позовом позивач не звернув уваги, що сторони оскаржуваного договору відступлення права вимоги не є боржниками позивача, а зміна кредитора та іпотекодержателя за зобов`язаннями боржника ОСОБА_4 , які виникли ще в 2008 році, на права позивача не впливає, оскільки ніяким чином не змінює його можливості щодо виконання судового рішення від 24 жовтня 2013 року про стягнення боргу з ОСОБА_4 . Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (частина друга статті 656 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (див. постанову Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, позивач фактично намагається довести, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,0937 га кадастровий №3210400000:01:007:0020, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; об`єкт незавершеного будівництва, 76% готовності, реєстраційний № 24827001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована 10 жовтня 2011 року за ОСОБА_4 була єдиним її нерухомим майном на час надання нею розписки 20 травня 2012 року, однак така була передана 17 жовтня 2008 року в іпотеку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а у подальшому, протиправно стала предметом оспорюваних договорів. Зі змісту доводів позивача вбачається, що він має намір звернути стягнення на майно боржника ОСОБА_4 , однак зазначеному перешкоджає перебування такого майна в іпотеці. Разом з тим, як було зазначено вище, визнання недійсним договору відступлення права вимоги, в тому числі і за іпотечним договором, нічого не змінює для позивача, оскільки зазначене майно боржника продовжуватиме перебувати в іпотеці. Посилання позивача, що інший іпотекодержатель міг би надати згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки, фактично є припущенням позивача, на якому в силу вимог ч.6 ст. 81 ЦПК України не може ґрунтуватись доказування. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру правовідносин. Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, § 2). За таких обставин, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Щодо ухвали Березанського міського суду Київської області від 12 лютого 2026 року, апеляційний суд виходить з наступного. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що стороні відповідача завчасно була відома сума витрат на правничу допомогу за вказаним позовом. Попри це, до закінчення судових дебатів доказів понесення судових витрат ні відповідач, ні його представник суду не надали, а лише у письмових тезах на судові дебати зазначили про надання вказаних документів після судового розгляду. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Статтею 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Неподання чи не заявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанови колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №908/574/20, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №911/2130/21). Щодо подання доказів на підтвердження розміру витрат, колегія суддів звертає увагу, що вказівка у частині 1 статті 246 ЦПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. З огляду на вимоги частини 8 статті 141 ЦПК України, заявник мав до закінчення судових дебатів у справі у відзиві на позовну заяву зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору, та повідомити про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи й подати відповідні докази (що існують на день ухвалення рішення по суті спору) понесених ним витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів. З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву, адвокатом Седун Д.В. було розраховано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач ОСОБА_3 поніс і які очікував понести у зв`язку із розглядом справи. 30 січня 2026 року в судовому засіданні стороною відповідача, було зроблено заяву, що протягом п`яти днів, після ухвалення судом рішення, в даній справі, відповідачем буде подано заву про стягнення понесених витрат позивача на правничу допомогу. 04 лютого 2026 року, тобто у визначений ЦПК України п`ятиденний строк, стороною позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу. За таких обставин, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо недотримання позивачем вимог, що дають право на відшкодування витрат на правничу допомогу, помилковими, оскільки стороною відповідача було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору, заявлено про це до закінчення судових дебатів у справі та подано до суду докази на підтвердження розміру витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Помилковими також є висновки суду щодо обов`язку відповідача подати усі наявні у нього докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення, оскільки не заперечним є факт, що можливість складення та подачі до суду акту приймання-передачі виконаних робіт з надання такої допомоги, у відповідача та його представника виникла лише після закінчення судового засідання, в якому закінчено розгляд справи. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги відповідачем надано: Договір про надання правової, правничої допомоги № 46-S від 15 жовтня 2024 року; акт прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової, правничої допомоги № 46-S від 15 жовтня 2024 року; детальний опис-звіт виконаних робіт (наданих послуг) від 04 лютого 2026 року та платіжні інструкції. За змістом наданих документів вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 42 500,00 грн., з розрахунку 3 000,00 грн. за годину, зокрема, вивчення матеріалів справи за наданим пакетом документів Клієнтом, 2 год., складання відзиву на позовну заяву та інших процесуальних документів, 3 год. 10 хв., підготовка та участь у судових засідання в режимі відеоконференції за 10 судових засідань 9 год 20 хв. та підготовлення та направлення відповіді на адвокатський запит адвокату Реві І.О. 30 хв., всього 14 год. 20 хв. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц та від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24. Позивачем не вказувалось на невідповідність заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених відповідачем витрат на адвокатські послуги складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, а відтак і, на необхідність зменшення їх розміру. Разом з тим, як вбачається з детального опису-звіту виконаних робіт (наданих послуг) від 04 лютого 2026 року стороною відповідача визначено загальний час судових засідань 9 год 20 хв., при цьому перевіривши протоколи судових засідань судом встановлено, що загальний час за 10 судових засідань становить 5 год. 40 хв. Отже колегія суддів, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи, вважає, що розмір понесених відповідачем у справі витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, слід зменшити до 31 200,00 грн. Враховуючи вищевикладене, ухвалу суду слід скасувати як прийняту з порушенням норм процесуального права та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 31 200,00 грн. понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником ОСОБА_2 на рішення Березанського міського суду Київської області від 30 січня 2026 року залишити без задоволення. Рішення Березанського міського суду Київської області від 30 січня 2026 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 подану представником Седун Дариною Володимирівною на ухвалу Березанського міського суду Київської області від 12 лютого 2026 року задовольнити частково. Ухвалу Березанського міського суду Київської області від 12 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Седун Дарини Володимирівни про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 . місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 витрати на правову допомогу понесені у суді першої інстанції у розмірі 31 200,00 (тридцять одна тисяча двісті) гривень. В іншій частині заяви відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.