Постанова 4824 № 759/4041/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 759/4041/26 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11746/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Бабич Н.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов`язання не чинити перешкоди у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною та стягнення моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У лютому 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкоди у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною та стягнення моральної шкоди (т. 1 а.с. 1-27). 23.03.2026 року до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду від представника ОСОБА_1 - адвоката Соцького Е.Ю. (т. 2 а.с. 94-96). Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 07 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов`язання не чинити перешкоди у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною та стягнення моральної шкоди - залишено без розгляду (т. 2 а.с. 136). 13.04.2026 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 7000,00 грн. (т. 2 а.с. 139-154). Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про зобов`язання не чинити перешкоди у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною та стягнення моральної шкоди, - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з розглядом справи на оплату правничої допомоги в розмірі 4 000, 00 грн. В задоволенні іншої частини, - відмовлено (т. 2 а.с. 179-180). Не погодившись з ухвалою районного суду, 11 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Соцький Е.Ю. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Плакущого С.В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу (т. 2 а.с. 184-188). На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, такою, що ухвалена з фундаментальним порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та з абсолютним ігноруванням сталої судової практики касаційної та апеляційної інстанцій. Суд першої інстанції підмінив підстави для стягнення витрат у разі залишення позову без розгляду (ч. 5 ст. 142 ЦПК України) загальними правилами розподілу витрат привирішенні спору по суті (ст. 137, 141 ЦПК України), повністю ухилившись від встановлення ключового факту - наявності чи відсутності в діях позивача ознак необґрунтованості чи зловживання процесуальними правами. Суд першої інстанції не досліджував, не встановлював і не зазначив у своєму рішенні жодної обставини, яка б свідчила про те, що дії Позивача ( ОСОБА_1 ) були необґрунтованими чи мали ознаки недобросовісності. Суд не навів жодного факту умисного затягування процесу чи подання завідомо безпідставного позову. Суд першої інстанції зосередився виключно на математичному розрахунку та зменшенні суми гонорару адвоката з 7 000 грн до 4 000 грн (застосувавши критерії ч. 3 ст. 141 та ч. 4 ст. 137 ЦПК України), повністю проігнорувавши той факт, що за відсутності встановленої вини (необґрунтованості дій) Позивача, правова підстава для стягнення витрат відсутня. Стороною відповідача при заявлені вимоги про відшкодування понесених у справі судових витрат не було доведено необґрунтованості дій позивача, що виключає стягнення такої компенсації в розумінні частини п`ятої статті 142 ЦПК України. Більше того, аналіз матеріалів справи свідчить про те, що Позивач діяв виключно добросовісно та у якнайкращих інтересах дитини, тоді як представник Відповідача вдавався до процесуальних маніпуляцій. Зокрема, у відзиві на позовну заяву представник Відповідача заявляв, що позов носить штучний характер і мати не створює жодних перешкод для спілкування з дитиною. А коли Позивач подав заяву про залишення позову без розгляду (через наявність мирних домовленостей), представник Відповідача у заяві про стягнення витрат почав категорично стверджувати прямо протилежне: «Відповідач категорично заперечує зміну своєї попередньої позиції... Відповідач не надає згоди на можливість Позивачу забирати доньку..» та «Жодних попередніх позасудових домовленостей між учасниками справи не відбувалося». Проте, ці твердження представника Відповідача є завідомо неправдивими та прямо спростовуються власними ж доказами Відповідача, долученими до матеріалів справи. Зокрема, у додатках до свого відзиву на позовну заяву сам Відповідач надає суду документ під назвою «МИРОВА УГОДА у цивільній справі № 759/4041/26». У тексті проекту угоди вказано унікальний номер справи (№ 759/4041/26) та прізвище головуючого судді (Бабич Н.Д.), проект містить детально виписані умови перехідного періоду та графіки побачень. Наявність такого комплексного документа, який передбачає взаємні поступки і стосується конкретної судової справи, є абсолютним та беззаперечним доказом того, що переговори щодо мирного врегулювання спору між батьками після початку справи дійсно велися. Звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (спричинене відмовою Відповідачки йти на компроміс у позасудовому порядку), а також його дії, спрямовані на захист свого порушеного права, не свідчать про зловживання ним своїми процесуальними правами й не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу. Добровільне відкликання позову стало виваженим кроком назустріч, актом батьківської відповідальності та процесуальної економії, спрямованим на захист психіки малолітньої доньки. Задоволення судом заяви про стягнення правничої допомоги у сімейному спорі щодо виховання дитини в ситуації, коли Позивач добровільно відмовляється від позову заради миру в родині, створює неприпустимий «охолоджуючий ефект» і перетворює механізм розподілу судових витрат (ст. 141, 142 ЦПК України) на інструмент безпідставного покарання. Це прямо суперечить стандартам Європейського суду з прав людини (рішення «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства», «Креуз проти Польщі»), де зазначено, що покладення на позивача значної суми витрат лише за добросовісну реалізацію права на звернення до суду надмірно обмежує доступ до правосуддя. Відтак, твердження Відповідача про «штучність» спору є маніпулятивними припущеннями, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Факт отримання відповідачем послуг адвоката не заперечується, однак для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно було довести наявність необґрунтованих дій позивача, чого зроблено не було (т. 2 а.с. 184-188). 09 червня 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Плакущого С.В., в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін (т. 3 а.с. 1-11). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції, задовольняючи частково заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі, виходив з того, що справа є незначної складності, досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, подання лише відзиву на позов, проведення лише одне підготовче засідання, в яке учасники процесу не з`явились з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, тому суд вважав за необхідне стягнути з позивача витрати за надання правової допомоги на користь відповідача в сумі 4 000,00 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору. Проте, колегія суддів не може погодитисьз таким висновком, з огляду на наступне. Виходячи з положень ч. 3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. За змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частини 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництвов суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Тобто, відповідач має право стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, якщо позов залишено без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Чинне законодавство не містить визначення поняття «необґрунтовані дії позивача». Тому для розуміння вказаного поняття слід виходити з дозволених меж реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового процесу. Так, згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц (провадження № 61-44038св18) зроблено висновок, що саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з вимогами про компенсацію витрат на правничу допомогу у зв`язку з залишенням позову без розгляду представник ОСОБА_2 - адвокат Плакущий С.В. посилався на те, що неправомірні дії позивачів полягали в поданні позивачем завідомо безпідставного позову за відсутності предмета спору, спору, який має очевидно штучний характер (т. 2 а.с. 139-154). Суд першої інстанції стягнувши з позивача витрати на правничу допомогу, не встановив в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не зазначив, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь їх вини й чим це підтверджується. Колегія суддів перевіривши доводи відповідача, дійшла висновку, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом, на його думку, його порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, дії сторони, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати. При таких обставинах, слід відмовити у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу. Виходячи з вищевикладеного, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Плакущого Сергія Володимировича про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов