Постанова Київський апеляційний суд № 373/1259/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 33/824/3099/2026 Справа № 373/1259/26 Головуючий в суді І інстанції Лебідь В.В. Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц. П О С Т А Н О В А Іменем України 29 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі судді Кашперської Т.Ц., з участю секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши апеляційну скаргу захисника Костової Наталії Зіновіївни на постанову Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.1 «а» ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, в с т а н о в и в : Постановою Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за порушення п. 2.1 «а» ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (40800 грн.) з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу. ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він 02 квітня 2026 року о 10:14 на 88 км. дороги М-03 Київ-Харків керував автомобілем Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами, не отримував посвідчення водія відповідної категорії. Правопорушення вчинено повторно протягом року, постанова серії ЕНА № 6711162 від 23 лютого 2026 року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.1 «а» ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою, захисник Костова Н.З. подала апеляційну скаргу 14 травня 2026 року засобами поштового зв`язку, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження постанови Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року, скасувати постанову та закрити провадження по справі в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства, без забезпечення судом суворого додержання законності провадження у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності особи, що притягається до відповідальності, без належного повідомлення про розгляд справи в суді, що позбавило ОСОБА_1 можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП. При цьому судом неповно з`ясовано всі фактичні обставини справи, суд не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи. Повідомляла, що при винесенні оскаржуваної постанови судом було порушено права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, розглянуто справу без його присутності та без наявності в суду належного повідомлення про дату та час розгляду справи. Наводила зміст ст. 7, 245, 268, 272-2, 278 КУпАП, вказувала, що зазначені вимоги судом не було дотримано. Жодних повідомлень про дату та час розгляду справи ОСОБА_1 не отримував. При цьому у протоколі про адміністративне правопорушення не було зазначено дату та час розгляду справи. Повістки про виклик до суду за адресою реєстрації місця проживання, яка зазначена в протоколі, ОСОБА_1 не отримував, як і жодних повідомлень засобами телефонного зв`язку чи через соцмережі. Вважаючи винним ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 278 КУпАП належним чином не встановив, чи була особа належним чином сповіщена про розгляд справи, в результаті чого однобічно розглянув справу, без з`ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для його розгляду. При цьому, розглянувши справу за відсутністю ОСОБА_1 без відомостей про належне сповіщення, суд першої інстанції порушив його права в судовому процесі, передбачені ст. 268 КУпАП, позбавив його можливості брати участь в судовому засіданні, давати пояснення, подавати докази, заявити клопотання, користуватися правовою допомогою. В той же час в протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вказав, що просить розглянути протокол в його присутності. Вважала, що порушення судом першої інстанції вимог ст. 268 КУпАП є самостійною підставою для скасування судового рішення в зв`язку з порушенням прав ОСОБА_1 на захист. В той же час, ОСОБА_1 не згоден з притягненням його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, оскільки є військовослужбовцем, 02 квітня 2026 року керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням усного наказу безпосереднього командира про термінову необхідність доставки з м. Обухів «волонтерського автомобіля» та іншого матеріального забезпечення, що було пов`язано із забезпеченням боєздатності взводу та потребувало негайного виконання (докази з військової частини будуть надані додатково). Наводив зміст ст. 18 КУпАП, вказував, що положеннями КУпАП передбачена можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачає відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності. Посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 686/5225/17, згідно яких вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Зазначені вище обставини в даному конкретному випадку об`єктивно свідчать про наявність обставин, передбачених ст. 18 КУпАП, оскільки 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 хоча в вчинив дії, за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП, але вони вчинені в стані крайньої необхідності, оскільки виконання ним усного наказу свого командира, який підлягав негайному виконанню та є обов`язковим для нього, було пов`язане із забезпеченням боєздатності його підрозділу в умовах військової агресії рф проти України. Наводив зміст п. 4 ст. 147 КУпАП щодо закриття провадження у справи про адміністративне правопорушення у випадку вчинення дії особою в стані крайньої необхідності. Просила врахувати, що своїми діями ОСОБА_1 не спричинив жодної шкоди. При цьому в лютому 2026 року він закінчив заклад з підготовки водіїв та мав лише здати відподівні іспити для отримання посвідчення водія. Однак через брак часу в зв`язку з перебуванням на військовій служби станом на 02 квітня 2026 року відповідні іспити не здані. Позбавлення права керування транспортним засобом за рішенням суду унеможливлює здачу іспитів та отримання посвідчення водія протягом дії такої заборони. Водночас в зв`язку з проходженням військової служби отримання права керування транспортним засобом є вкрай важливим не лише для ОСОБА_1 особисто, а й для його підрозділу, адже сприятиме виконанню ним завдань із захисту Вітчизни. Зауважував, що у КУпАП відсутня норма, яка б передбачала можливість призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, проте ч. 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, і що діючий КК України містить відповідну ст. 69 про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, яка в даному випадку може бути застосована за аналогією права - без застосування покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 років. Щодо поважності причин пропуску строку подання апеляційної скарги, пояснювала, що оскаржувану постанову було винесено 30 квітня 2026 року, однак ОСОБА_1 не був присутній під час розгляду справи, оскільки перебуває на військовій службі та не був повідомлений про дату і час судового розгляду, із текстом постанови ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень, при цьому надання загального доступу в ЄДРСР забезпечено 04 травня 2026 року. У десятиденний строк з дня оприлюднення постанови в ЄДРСР і подається ця апеляційна скарга. Вирішуючи клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. З матеріалів справи встановлено, що строк на оскарження постанови захисник Костова Н.З. пропустила з поважних причин, оскільки розгляд справи проведено у відсутності ОСОБА_1 , докази повідомлення якого про дату, час і місце розгляду справи в матеріалах справи відсутні, крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року була надіслана судом 01 травня 2026 року, забезпечено надання загального доступу 05 травня 2026 року. Докази отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови раніше цієї дати в матеріалах справи відсутні. За наведених обставин та з метою забезпечення реалізації права ОСОБА_1 на допуск до правосуддя, в якому не може бути відмовлено з формальних підстав, апеляційний суд визнає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції та вважає за необхідне поновити цей строк. В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник Костова Н.З. не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлялися шляхом направлення судових повісток-повідомлень: захисник Костова Н.З. - до електронного суду, ОСОБА_1 - на вказану в апеляційній скарзі поштову адресу. Від захисника Костової Н.З. вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з її тимчасовою непрацездатністю, проходженням ОСОБА_1 військової служби та неможливістю його особистої явки в судове засідання. Крім того, в клопотанні від 12 червня 2026 року захисник просила зупинити апеляційне провадження на період проходження ОСОБА_1 військової служби. Доказів тимчасової непрацездатності захисника Костової Н.З. до клопотання долучено не було. Розглянувши клопотання про зупинення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про його відхилення, оскільки зупинення провадження з таких підстав КУпАП не передбачено. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Відповідно до КПК України участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов`язковою. На відміну від провадження у справах про адміністративні правопорушення, де визначено, що участь особи є обов`язковою тільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, що передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173 частиною третьою статті 178, статтями 185, 1851, статтями 1857, 187 КУпАП. Стаття 130 КУпАП до цього переліку не входить. Частиною 4 ст. 277 КУпАП передбачена можливість зупинення строку розгляду справ про адміністративні правопорушення у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з`явитися, але стосується вона лише адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією. Зупинення строку розгляду інших справ про адміністративні правопорушення зазначеною правовою нормою не передбачено. Таким чином інститут зупинення розгляду справ про адміністративні правопорушення КУпАП передбачений, але він не може бути застосований до справ про адміністративні правопорушення, які передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, тому клопотання про зупинення провадження є безпідставним. Відповідно до ч. 4 - 6 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше ніж за три дня до початку судового розгляду. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або у суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання (рішення ЄСПЛ «Чірікоста і Віола проти Італії»). Апеляційний суд зауважує, що право ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу та захист було повністю забезпечено судом шляхом допуску до участі у справі адвоката Костової Н.З. У поданому клопотанні захисник, посилаючись на неможливість явки свого підзахисного, не надала доказів щодо неможливості своєї особистої участі у засіданні або технічних перешкод для під`єднання до відеоконференцзв`язку. За таких обставин, сама по собі неявка підзахисного за умови наявності у справі захисника не може вважатися безумовною підставою для відкладення розгляду. Враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення та положення ч. 6 ст. 294 КУпАП, обізнаність особи, якою подано апеляційну скаргу, про розгляд справи апеляційним судом, а також наявність у нього захисника, якою не доведено поважності причин власної неявки в судове засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 та його захисника Костової Н.З. Дослідивши апеляційну скаргу та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до п. 2.1 «а» ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Відповідно до ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, - тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців. Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Таким чином, відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП настає за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, вчинене повторно протягом року. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Висновки суду першої інстанції про доведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, не маючи права керування таким, що вчинено ним повторно протягом року, стверджуються зібраними у справі доказами, а саме: - протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 629997, в якому зафіксовані обставини вчинення адміністративного правопорушення, в частині часу і місця вчинення адміністративного правопорушення, даних про особу, яка його вчинила, ідентифікаційних ознак транспортного засобу, яким особа керувала; - копією постанови серії ЕНА № 6711162 від 23 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно якої ОСОБА_1 23 лютого 2026 року о 10:58:26 м. Решетилівка, дорога а/д Київ-Харків-Довжанський М03 306 км. керував автомобілем Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами відповідної категорії, також, керуючи транспортним засобом в межах населеного пункту, рухався зі швидкістю 102 км/год., при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті більш ніж на 20 км/год., швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху ТЗ TruCam LT120/20 ТС008425, чим порушив ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», п. 12.4 ПДР, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 прим. КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн., постанова набрала законної сили 06 березня 2026 року; - карткою обліку адміністративного правопорушення; - довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення повторно протягом року; - довідкою про належність транспортного засобу, згідно якої відповідно до бази ІПНП підсистеми «Пошук ТЗ» власника транспортного засобу Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 неможливо встановити, так як зареєстрований за межами України; - довідкою про неотримання посвідчення водія на право керування транспортними засобами, згідно якої відповідно до Інформаційного порталу Національної поліції України ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами; - відеозаписом, на якому зафіксовано автомобіль Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 спілкування з працівниками поліції, в ході якого ОСОБА_1 пояснив, що посвідчення водія у нього відсутнє, він їде «здавати на права» (10:15 відеозапису). Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції. Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП суд визнає належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Таким чином, наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, об`єктивних підстав ставити під сумнів наявні в матеріалах справи докази у суду не має. Сутність вчиненого правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення викладена із належною повнотою та відповідає диспозиції ч. 5 ст. 126 КУпАП. Дослідивши вказані докази та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, наявності підстав для притягнення його до відповідальності. У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, щоб особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Наявні у справі докази жодних підстав для сумнівів у винуватості ОСОБА_1 не викликають та доводами апеляційної скарги не спростовуються. У відповідності до ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За змістом ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Зазначені вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладенні на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами були дотримані у повній мірі. Апеляційний суд враховує, що згідно примітки до ст. 126 КУпАП, положення частин першої та другої цієї статті не застосовуються до осіб, які у встановленому порядку навчаються водінню транспортного засобу. ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надавалася копія свідоцтва про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв серії МВС № 01929509-26, про те, що він у період з 16 червня 2021 року по 10 вересня 2021 року пройшов 140-годинну підготовку для отримання права на керування транспортним засобом категорії В і на іспиті відповідно до протоколу від 23 лютого 2026 року № 1 одержав оцінки «добре» (а. с. 28). Отже, за змістом даного свідоцтва ОСОБА_1 не навчався станом на час притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП - 02 квітня 2026 року, а з долученого до матеріалів справи відеозапису не вбачається, що ОСОБА_1 02 квітня 2026 року о 10:14 на 88 км. дороги М-03 Київ-Харків здійснював навчальну їзду, яка дозволяється тільки в присутності спеціаліста з підготовки водіїв та здійснюється на транспортних засобах, які є спеціально обладнаними та мають відповідні розпізнавальні знаки. Отримання ОСОБА_1 відповідного свідоцтва про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв, посилання захисника в апеляційній скарзі на відсутність шкоди, яка б була спричинена внаслідок дій ОСОБА_1 , а також необхідність отримання ним посвідчення водія, оскільки це сприятиме виконанню ним завдань із захисту Вітчизни, не є передбаченими законом підставами для звільнення його від адміністративної відповідальності. Крім того, захисник просила застосувати аналогію права та призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України, в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП, а саме без застосування покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами. Апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки чинний КУпАП не передбачає можливості застосування ст. 69 КК України для накладення стягнення за вчинення правопорушення. Аналогія закону є застосуванням до неврегульованих конкретною нормою правовідносин норм закону, які регламентують подібні відносини. За відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Санкцією ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, тобто, є безальтернативним видом стягнення. У даному випадку суд позбавлений права вибору у застосуванні стягнення, передбаченого санкцією цієї статті. В даному випадку відсутні підстави вважати, що питання визначених законом стягнень за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, не є врегульованим, а тому потребує застосування судом аналогії закону. Отже доводи захисника у цій частині є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до ст. 247 КУпАП, апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: вчинення дії особою в стані крайньої необхідності. Відповідно до статті 17 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинене у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: 1) протиправними діями людини: 2) діями тварин; 3) природними явищами; 4) джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо. Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена. Оцінюючи доводи захисника в апеляційній скарзі про закриття провадження у справі у зв`язку з вчиненням ОСОБА_1 дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, у стані крайньої необхідності, апеляційний суд констатує, що в контексті ст. 280 КУпАП та конкретно викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин, з матеріалів справи не вбачається, що на момент події існувала реальна небезпека, для уникнення якої не існувало інших способів, крім вчинення дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Крім того, захисник не надала жодних документів, які підтверджували б факт існування стану крайньої необхідності у ОСОБА_1 в той конкретний момент часу. Апеляційний суд звертає увагу, що в апеляційній скарзі захисник посилається на те, що 02 квітня 2026 року керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням усного наказу безпосереднього командира про термінову необхідність доставки з м. Обухів «волонтерського автомобіля» та іншого матеріального забезпечення, що було пов`язано із забезпеченням боєздатності взводу та потребувало негайного виконання. Однак ці доводи спростовуються відеозаписом, долученим до матеріалів справи, на якому ОСОБА_1 , спілкуючись з працівниками поліції, за весь час не повідомив про виконання ним будь-якого наказу командира, про те, що він перебував за кермом транспортного засобу у зв`язку з службовою необхідністю для виконання поставлених йому завдань, пов`язаних з захистом територіальної цілісності та недоторканості України, а одразу зазначив, що його відпустили додому і він їде здавати на права, що ставить під обґрунтований сумнів його доводи, що він начебто доставляв «волонтерський автомобіль» до військової частини. Також апеляційний суд враховує, що постановою серії ЕНА № 6711162 від 23 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, на ОСОБА_1 накладено стягнення за те, що він керував автомобілем Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами відповідної категорії, із чого можна дійти висновку, що ОСОБА_1 користується зазначеним транспортним засобом Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 на постійній основі, однак посвідчення водія при цьому не отримав. З урахуванням вищевикладеного, належних та допустимих доказів того, що саме 02 квітня 2026 року виникла ситуація, яка спонукала керувати транспортним засобом ОСОБА_1 який не має посвідчення водія, матеріали справи не містять. Апелянтом не надано жодних достовірних відомостей на підтвердження того, що за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин ОСОБА_1 виконував конкретне завдання, пов`язане із проходженням військової служби, і керування саме ним транспортним засобом було обумовлено необхідністю усунення небезпеки, що загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління. Не підтверджено і той факт, що ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута в інший спосіб, ніж керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 . Не йдеться в апеляційній скарзі й про те, що хтось інший, аніж ОСОБА_1 , не мав змоги доправити транспортний засіб до місця призначення. Апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 у випадку дійсного виконання службового (бойового) завдання як військовослужбовець ЗСУ не був позбавлений можливості донести до працівників поліції інформацію про виконання ним службового завдання без розголошення його характеру та змісту, а також повідомити про необхідність виклику військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, однак зазначені дії ним виконані не були. З урахуванням вищевикладеного апеляційний суд критично оцінює долучені до матеріалів справи пояснення від імені т.в.о. командира 4 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 від 08 травня 2026 року, за змістом яких, 02 квітня 2026 року о 09:00 він довів старшому сержанту ОСОБА_1 усний наказ вирушити в м. Обухів для отримання волонтерської допомоги для підрозділу, наказ потребував негайного виконання. Також апеляційний суд враховує, що до пояснення не долучено документів на підтвердження особи ОСОБА_2 та зазначеної ним у поясненні посади, а саме пояснення не завірене уповноваженою особою військової частини. Таким чином, наявність стану крайньої необхідності особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, не доведена. Посилання захисника в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року в справі № 668/5225/17, в якій проаналізовано поняття стану крайньої необхідності, відхиляються апеляційним судом, оскільки постанова суду першої інстанції цим висновкам не суперечить. Доводи апеляційної скарги, що судом допущено розгляд справи у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є самі по собі підставою для скасування правильної та законної постанови суду, з огляду на те, що процесуальні права ОСОБА_1 були в повній мірі відновлені під час розгляду справи в апеляційному суді, оскільки апеляційним судом поновлено процесуальний строк подання апеляційної скарги, і оскільки ОСОБА_1 мав безперешкодне право брати участь в судовому засіданні та користуватися професійною правничою допомогою адвоката. Інших підстав для зміни або скасування постанови суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено. Вищевикладене вказує на необґрунтованість поданої апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення. Постанова Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.1 «а» ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв`язку із чим залишає цю постанову без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, п о с т а н о в и в : Клопотання захисника Костової Наталії Зіновіївни про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року. Апеляційну скаргу захисника Костової Наталії Зіновіївни залишити без задоволення. Постанову Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.1 «а» ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Кашперська Т.Ц.