Постанова Київський апеляційний суд № 753/9829/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 33/824/3289/2026 Справа № 753/9829/26 Головуючий в суді І інстанції Бондаренко М.С. Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц. П О С Т А Н О В А Іменем України 29 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі головуючого судді Кашперської Т.Ц., за участі секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши апеляційну скаргу захисника Купченка Вадима Володимировича на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 10.3 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, в с т а н о в и в : Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на один рік, стягнуто судовий збір в дохід держави в розмірі 665,60 грн. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що вона 24 травня 2026 року о 09:35 в м. Києві на вул. Привокзальна, 1-а, керуючи транспортним засобом Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , при перестроюванні не надала перевагу у русі автомобілю Citroen д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку по тій смузі руху, на яку вона мала намір перестроїтися, та скоїла з ним зіткнення. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 10.3 ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП. Не погоджуючись з вказаною постановою, захисник Купченко В.В. подав через систему «Електронний суд» 01 червня 2026 року апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постанови, невідповідність викладених у постанові висновків обставинам справи, просив скасувати постанову Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року, закрити провадження в справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності в діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, матеріали надіслати до УПП м. Києва для складання відносно водія ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення. Обґрунтовуючи скаргу, посилався на те, що під час судового засідання був беззаперечно встановлений факт, який навіть визнав другий учасник ДТП ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 не здійснювала жодного перестроювання, а навпаки ОСОБА_2 здійснював перестроювання в смугу руху, по якій рухалась ОСОБА_1 . Згідно пояснень ОСОБА_1 , 24 квітня 2026 року вона рухалась на своєму автомобілі Audi, д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Привокзальна у м. Києві в крайній лівій смузі без порушень ПДР зі швидкістю приблизно 30 км/год., в цей час автомобіль Citroen д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в сусідній смузі справа від неї, несподівано для неї різко здійснив маневр перестроювання в її смугу руху, не надавши їй перевагу в русі, як це передбачено ПДР. Оскільки екстрено загальмувати у неї часу вже не було, вона спробувала об`їхати перешкоду ліворуч, проте цей маневр їй завадило виконати маршрутне таксі, яке в той час рухалось ліворуч від неї по трамвайним коліям, а тому у неї не було іншого виходу, як залишитись в своїй смузі руху та здійснити екстрене гальмування. Проте автомобіль Citroen д.н.з. НОМЕР_2 виїхав настільки несподівано і близько від неї, то загальмувати вона вже не встигла і відбулось зіткнення автомобілів. ОСОБА_1 пояснила, що саме порушення водієм Citroen д.н.з. НОМЕР_2 вимог ПДР, а саме правил зміни руху в смугах, стало причиною ДТП. ОСОБА_2 у поясненнях працівникам поліції спочатку пояснив, що перелаштувався з другої смуги в крайню ліву, яка в той час з його слів була вільна. Через деякий час він помітив, що автомобіль Audi намагається з`їхати з трамвайних колій в його сторону, після чого відбулося зіткнення. Під час судового розгляду ОСОБА_2 , ознайомившись із відеозаписом з камери спостереження, змінив свої попередні показання, пояснивши, що ОСОБА_1 дійсно їхала в тій смузі, в яку він перестроювався, але відстань до її автомобіля була з його слів 6-7 м., а тому він вважав, що йому достатньо буде часу для перестроювання. З відеозапису, долученого до матеріалів справи, чітко видно, що ОСОБА_1 не рухалась по трамвайним коліям, як стверджує ОСОБА_2 , а рухалась в крайній лівій смузі, автомобіль ОСОБА_2 раптово перелаштувався в крайню ліву смугу перед автомобілем ОСОБА_1 , не надавши їй перевагу в русі, відеозапис підтверджує пояснення ОСОБА_1 , що їй завадило об`їхати перешкоду маршрутне таксі, що рухалось ліворуч від неї по трамвайним коліям. Таким чином, відеозапис підтверджує, що саме порушенням водієм Citroen д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 правил дорожнього руху стало причиною ДТП, а не дії водія ОСОБА_1 . Так, своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 1.5, 10.1, 10.3 ПДР. В оскаржуваній постанові суд зазначив, що автомобіль ОСОБА_2 «з 09:35:22 вказаний транспортний засіб стоїть із увімкненим лівим покажчиком повороту, демонструючи намір здійснити перелаштування у третю ліву смугу руху», проте ракурс, з якого зроблено відеозапис, ніяким чином не може показати наявність у автомобіля увімкненого лівого покажчика повороту, оскільки знімає лише праву частину автомобіля. Але навіть якщо водій Citroen і увімкнув покажчик повороту, це не надає йому право пріоритету в русі і не звільняє від обов`язку дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися. Крім цього, суд зазначив у постанові, що «на позначці часу 24 квітня 2026 року 09:35:29, коли автомобіль Citroen вже частково перебував у третій смузі руху та завершував маневр перелаштування, водійка автомобіля Audi, не встигнувши зреагувати на зміну дорожньої обстановки, розпочала рух ліворуч на трамвайну колію, де у цей момент рухався маршрутний транспорт. Внаслідок цього уникнути контакту із автомобілем Citroen не вдалося, що й призвело до дорожньо-транспортної пригоди». Проте на вказаній позначці часу чітко видно, що між автомобілями Citroen та Audi відстань залишилась всього кілька метрів, а тому часу аж ніяк не було достатньо для реагування і екстреної зупинки, як вважає суд першої інстанції. Вказувала, що фактично водій ОСОБА_2 створив аварійну обстановку, і у водія ОСОБА_1 не було іншого виходу, як намагатися об`їхати перешкоду, оскільки навіть екстрене гальмування на дозволяло уникнути ДТП, проте цьому завадила маршрутка, яка їхала ліворуч по трамвайних коліях. Таким чином, вважала протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП таким, що складений неправомірно, без достатніх на це підстав, тому постанова суду підлягає скасуванню, а матеріали справи - поверненню до УПП м. Києва для складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , з вини якого сталася ДТП. Крім цього, навіть у випадку доведеності, на думку суду першої інстанції, вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, звертав увагу на невідповідність обраного судом першої інстанції адміністративного стягнення, тяжкості правопорушення за його наслідкам, а також на невідповідність обґрунтування обрання саме такого стягнення загальним принципам накладення стягнення. Так, судом першої інстанції в обґрунтування призначення покарання враховано, що дії ОСОБА_1 були достатньо небезпечними, адже здійснення нею різкого маневру виїзду на трамвайну колію в умовах руху маршрутного транспортного засобу могло у гіршому випадку призвести до зіткнення не лише з автомобілем Citroen, а й до ДТП за участю маршрутного транспорту, і травмування пасажирів, які там перебували, а по-друге, що ОСОБА_1 не надала жодної критичної оцінки власним діям, не визнала допущених порушень та перекладала відповідальність за виникнення ДТП на іншого учасника дорожнього руху. Таким чином, в обґрунтування стягнення судом першої інстанції покладено лише припущення суду можливості настання тяжких наслідків у випадку, якби ОСОБА_1 виїхала на трамвайну колію, якби допустила зіткнення з маршрутним транспортним засобом, і якщо б такі дії спричинили травмування пасажирів. Проте таких дій нею вчинено не було ОСОБА_1 лише мала намір об`їхати перешкоду та виїхати на трамвайні колії, але, побачивши в дзеркалі заднього виду маршрутний транспортний засіб, відмовилась від свого наміру і залишилась рухатися в тій смузі, в якій рухалась до цього. Суд вирішив лише наміри вчинення дій віднести вже як виконані дії і як одну з підстав призначення найбільш суворого стягнення, що не узгоджується з вимогами ст. 23, 33 КУпАП. А позиція суду в обґрунтування призначення найбільш суворого покарання використати той факт, що ОСОБА_1 не визнала допущених порушень і намагалась відстоювати свою позицію і захищати свої права, що передбачено ст. 55 Конституції України і КУпАП, взагалі не витримує жодної критики. При цьому в результаті ДТП шкоди життю та здоров`ю учасників ДТП та оточуючих осіб не завдано і навіть ризику такого завдання не було. В результаті ДТП лише пошкоджено транспортні засоби, збитки за які в будь-якому разі відшкодовуються страховою компанією, ДТП виникло не внаслідок умисних дій, відсутні факти грубого умисного порушення ПДР. Таким чином, в оскаржуваній постанові судом не тільки відсутнє належне обґрунтування вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а також відсутнє належне та законне обґрунтування призначення особі найбільш суворого покарання. Від ОСОБА_2 у особі представника ОСОБА_4 надійшли заперечення (відзив) на апеляційну скаргу, в яких ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що наведені в апеляційній скарзі твердження про порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, дані доводи ґрунтуються виключно на власному тлумаченні обставин ДТП представником ОСОБА_1 та не підтверджуються належними і допустимими доказами. Особливої уваги заслуговує факт, що за результатами оформлення ДТП працівниками поліції складено протокол про адміністративне правопорушення саме відносно ОСОБА_1 , водночас будь-яких порушень ПДР в діях ОСОБА_2 працівниками поліції встановлено не було, в зв`язку з чим протокол щодо нього не складався. Посилання представника ОСОБА_1 на те, що причиною ДТП стали дії ОСОБА_2 , фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак самі по собі не спростовують встановлених судом обставин справи. Крім того, представник ОСОБА_1 висловлює незгоду з висновком суду про те, що маневр виїзду на трамвайні колії в умовах руху маршрутного транспортного засобу створював підвищену небезпеку для інших учасників дорожнього руху, проте зазначений висновок суду є логічним та повністю узгоджується з фактичними обставинами справи. Щодо складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, наводив зміст протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 648667 від 24 квітня 2026 року, посилався на схему місця ДТП ті інші матеріали справи, з яких встановлено, що водій ОСОБА_1 під час виконання маневру зміни смуги руху не забезпечила безпечність такого маневру та допустила зіткнення з автомобілем Сіtroen д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок зазначених дій транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується схемою ДТП, фотоматеріалами та іншими доказами, наявними у матеріалах справи. Таким чином, між діями ОСОБА_1 та наслідками у вигляді пошкодження транспортних засобів існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Стверджував, що вирішення питання щодо наявності підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення належить виключно до компетенції уповноважених посадових осіб Національної поліції та не відноситься до повноважень суду. Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її захисника Купченка В.В., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, потерпілого ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Суд ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об`єктивну, так і суб`єктивну сторону даного адміністративного правопорушення. Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Зазначених вимог закону у цій справі у повній мірі дотримано не було, а постанова судді суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам. Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції не достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов до хибного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідальність за ст. 124 КУпАП настає у випадку порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Тобто, умовою відповідальності за вказаною нормою є сукупність наступних обставин: встановлення факту порушення особою ПДР, наслідки у вигляді пошкодження транспортного засобу (засобів) чи іншого майна, а також причинно-наслідковий зв`язок між порушенням ПДР і виявленими пошкодженнями. Чинне законодавство України та нормативно-правові акти покладають обов`язок на водіїв не лише знати та безумовно виконувати правила ПДР України, а також враховувати особливості та технічний стан транспортного засобу. Згідно п. 10.3 Правил дорожнього руху, у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися. У відповідності до вимог частини першої ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність. Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому. Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа, уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов`язана скласти протокол, в якому в обов`язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто дії особи, які відповідають диспозиції статті 130 КУпАП та утворюють об`єктивну сторону складу зазначеного правопорушення. Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 648667 від 24 квітня 2026 року, ОСОБА_1 24 квітня 2026 року о 09:35 в м. Київ, вулиця Привокзальна 1-а, керувала автомобілем Audi A3 д.н.з. НОМЕР_1 навпроти АЗС Окко, при перестроюванні не надала перевагу в русі автомобілю Sitroen д.н.з. НОМЕР_2 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку вона мала намір перестроїтися, та скоїла з ним зіткнення. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушила п. 10.3 ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП. Згідно письмових пояснень водія ОСОБА_2 від 24 квітня 2026 року, відібраних працівником поліції, 24 квітня 2026 року о 09:30 він, керуючи автомобілем Сіtroen д.н.з. НОМЕР_2 по вул. Привокзальна у сторону Харківського шосе біля заправки ОККО за адресою вул. Привокзальна 1-а, виконав перелаштування з другої смуги руху у крайню ліву, перевіривши, що смуга вільна. Через деякий час він побачив, що авто Audi д.н.з. НОМЕР_1 намагається з`їхати з трамвайної колії у його бік. Враховуючи щільний трафік, він намагався виконати поворот праворуч, щоб запобігти зіткненню, та подавав сигнал клаксоном. Водій, не звертаючи уваги на звукові попередження, продовжував рух та вчинив зіткнення з наїздом на його авто Сіtroen д.н.з. НОМЕР_2 . Звертав увагу, що рух по трамвайним коліям на даній ділянці заборонено. Згідно письмових пояснень водія ОСОБА_1 від 24 квітня 2026 року, відібраних працівником поліції, 24 квітня 2026 року о 09:34 вона керувала автомобілем Audi д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Привокзальній, на вул. Привокзальна 1-а. Під час руху перебувала у своїй лівій смузі руху, у цей момент водій транспортного засобу, який рухався правою смугою, почав різко здійснювати перестроювання у її смугу без надання їй переваги у русі. З метою уникнення зіткнення вона була змушена різко змінити напрямок руху, здійснивши маневр ліворуч на трамвайні колії. Одночасно з лівої смуги рухався маршрутний транспортний засіб по трамвайних коліях, що унеможливлювало безпечне продовження руху в цьому напрямку. З огляду на це вона була змушена повернути кермо праворуч, однак у цей момент у її смузі вже знаходився вказаний автомобіль, що здійснював перестроювання, в результаті чого відбулося зіткнення. Після прибуття працівників поліції водій зазначеного транспортного засобу почав надавати недостовірні пояснення, а саме стверджував, що нібито він рухався в тій смузі, в якій рухалася ОСОБА_1 , та що саме вона є винною в скоєнні ДТП. Крім того, він повідомив, що нібито ОСОБА_1 спочатку рухалася по трамвайних коліях, що не відповідає дійсності. Захисник Купченко В.В. під час розгляду справи в суді першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнає та вважає, що вона не порушувала Правил дорожнього руху. З приводу обставин пригоди пояснив, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Audi», рухалась у крайньому третьому ряді, тоді як водій автомобіля «Citroen» рухався у середньому другому ряді. Вказав, що водій «Citroen» ОСОБА_2 несподівано для його клієнтки почав перелаштовуватись у її смугу руху, у зв`язку з чим ОСОБА_1 , не маючи можливості загальмувати, ухвалила рішення перестроїтись на трамвайну колію з метою уникнення зіткнення. Однак трамвайною колією рухався маршрутний транспорт, що не дало змоги безпечно виконати маневр, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «Citroen», який уже почав перелаштовуватись у третю смугу руху, де рухалась ОСОБА_1 . У зв`язку з цим вважав, що в матеріалах адміністративної справи не повністю відображені дійсні обставини події, а відтак відсутні законні підстави для притягнення його клієнтки до адміністративної відповідальності. Також надав суду відеозапис із камер спостереження зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. У судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 заперечив доводи, викладені захисником, та пояснив, що, керуючи автомобілем «Citroen», рухався у другій смузі та мав намір перелаштуватись у лівішу смугу, яка була відносно вільною після того, як частина автомобілів проїхала. Вказав, що, усвідомлюючи відсутність поблизу автомобілів у третій смузі, увімкнув лівий покажчик повороту, переконався у дзеркалі заднього виду у відсутності перешкод, оскільки водійка «Audi» перебувала на певній відстані, після чого розпочав маневр перелаштування. Надалі, він виконував цей маневр повільно, частина його автомобіля вже перебувала у третій смузі руху, а сам автомобіль був фактично вирівняний у цій смузі. Також ОСОБА_2 зазначив, що автомобіль «Audi» рухався з незначною швидкістю, а тому він був переконаний у можливості безпечно виконати маневр без створення перешкод іншим учасникам дорожнього руху. Судом першої інстанції під час розгляду справи було відтворено наданий захисником Купченком В.В. відеозапис з камер відеоспостереження щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 24 квітня 2026 року та встановлено, що на позначці часу 24.04.2026, 09:35:18, автомобіль «Citroen» перебуває у другій (середній) смузі руху та загалом знаходиться у нерухомому стані в умовах затору. При цьому вже з 24.04.2026 09:35:22 вказаний транспортний засіб стоїть із увімкненим лівим покажчиком повороту, демонструючи намір здійснити перелаштування у третю ліву смугу руху. Надалі, як видно із відеозапису, водій автомобіля «Citroen» ОСОБА_2 , пропустивши найближчі транспортні засоби, які рухались третьою смугою, розпочав плавний маневр перестроювання у момент, коли автомобіль «Audi» перебував на достатній та безпечній відстані від нього. При цьому рух усіх транспортних засобів здійснювався в умовах затору та з незначною швидкістю. Разом із тим, на позначці часу 24.04.2026 09:35:29, коли автомобіль «Citroen» вже частково перебував у третій смузі руху та завершував маневр перелаштування, водійка автомобіля «Audi», не встигнувши зреагувати на зміну дорожньої обстановки, розпочала рух ліворуч на трамвайну колію, де у цей момент рухався маршрутний транспорт. Внаслідок цього уникнути контакту із автомобілем «Citroen» не вдалося, що й призвело до дорожньо-транспортної пригоди. Отже, із дослідженого відеозапису суд першої інстанції встановив, що дії водія автомобіля «Citroen» ОСОБА_2 були послідовними, передбачуваними та відповідали дорожній обстановці, оскільки останній завчасно подав сигнал покажчиком повороту, тривалий час очікував можливості для безпечного перестроювання та здійснював відповідний маневр плавно, без різкої зміни напрямку руху, натомість водійка автомобіля «Audi» ОСОБА_1 не була достатньо уважною до зміни дорожньої обстановки, не врахувала маневр автомобіля «Citroen», який був очевидним та завчасно позначеним, своєчасно не вжила заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу та, намагаючись уникнути зіткнення, здійснила небезпечний маневр виїзду на трамвайну колію, що в кінцевому результаті й призвело до зіткнення транспортних засобів, тому суд виснував, що у цій дорожньо-транспортній обстановці аварійна ситуація, за характером, кількістю та черговістю порушень, викликана саме водійкою автомобіля «Audi» ОСОБА_1 . Разом із тим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відтворений ним механізм дорожньо-транспортної пригоди не свідчить про порушення ОСОБА_1 вимог п. 10.3 Правил дорожнього руху, а саме про те, що вона виконувала маневр перестроювання та не надала дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_2 . Фактично із переглянутого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 рухалась на своєму автомобілі Audi, д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Привокзальна у м. Києві в крайній лівій смузі, в цей час автомобіль Citroen д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в сусідній смузі справа від неї, почав здійснювати маневр перестроювання в ліву смугу руху, де рухався транспортний засіб Audi д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Відеозапис також підтверджує пояснення ОСОБА_1 , що об`їхати перешкоду у вигляді автомобіля Citroen д.н.з. НОМЕР_2 їй завадило маршрутне таксі, що рухалось ліворуч від неї по трамвайним коліям. Зазначивши про автомобіль Citroen д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що «з 09:35:22 вказаний транспортний засіб стоїть із увімкненим лівим покажчиком повороту, демонструючи намір здійснити перелаштування у третю ліву смугу руху», суд першої інстанції залишив поза увагою, що ракурс, з якого зроблено відеозапис, ніяким чином не може показати наявність у автомобіля увімкненого лівого покажчика повороту, оскільки знімає лише праву частину автомобіля, відтак, встановлені судом першої інстанції обставини не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи. Крім того, апеляційний суд наголошує, що сама по собі демонстрація наміру виконати маневр не надає водієві пріоритету в русі, якщо такого не передбачено відповідним пунктом Правил дорожнього руху. Зі схеми місця ДТП, долученої до протоколу про адміністративне правопорушення, та фотознімків пошкоджень транспортного засобу Citroen, долучених до матеріалів справи захисником, вбачається, що транспортні засоби отримали пошкодження, зосереджені у лівій передній частині транспортного засобу Citroen та у правій передній частині транспортного засобу Audi. Локалізація та характер пошкоджень, отриманих транспортними засобами (кутове зіткнення), вказують на їх отримання під час перестроювання автомобіля Citroen д.н.з. НОМЕР_2 у ліву смугу руху. Отже, в межах фабули протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 648667 від 24 квітня 2026 року вина ОСОБА_1 не може вважатися доведеною, а її дії не перебувають в причинно-наслідковому зв`язку з пошкодженням транспортних засобів. При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, яке ставиться їй в вину, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» ( п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282). Наведених обставин суд першої інстанції не врахував, в зв`язку з чим неправильно застосував ст. 124 КУпАП і безпідставно наклав на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за те, що ОСОБА_1 при перестроюванні не надала дорогу транспортному засобу, що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку вона мала намір перестроїтися, відтак постанову Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року не можна вважати законною і обґрунтованою. Крім того, апеляційний суд погоджується з доречними доводами апеляційної скарги щодо невідповідності обраного судом першої інстанції адміністративного стягнення, тяжкості правопорушення за його наслідкам, а також невідповідності обґрунтування обрання саме такого стягнення загальним принципам накладення стягнення, оскільки внаслідок події було пошкоджено лише два транспортних засоби, тілесних ушкоджень учасниками ДТП отримано не було, проте в обґрунтування стягнення судом першої інстанції покладено лише припущення можливості настання тяжких наслідків, яких фактично не настало, а також з урахуванням невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Разом із тим, ст. 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення». Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. За встановлених під час апеляційного розгляду обставин апеляційний суд приходить до висновку, що будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 порушила вимоги 10.3 ПДР, матеріали справи не містять, а отже, у її діях відсутній склад інкримінованого їй правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у випадку відсутності складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає задоволенню, а постанова Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника Купченка Вадима Володимировича задовольнити. Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 10.3 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, скасувати. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Кашперська Т.Ц.