Постанова 4813 № 509/2300/26

Номер провадження: 22-ц/813/6565/26 Справа № 509/2300/26 Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.07.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: Сєвєрової Є.С. (суддя доповідач), Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФЛЕКСІС», відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 квітня 2026 року у складі судді Панасенко Є.М., встановив: У квітні 2026 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФЛЕКСІС» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки та передачу його в управління іпотекодержателю. Одночасно позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: житловий будинок загальною площею 280,3 кв.м., житловою площею 197,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1677330851237, за адресою АДРЕСА_1 та заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема державним реєстраторам прав на нерухоме майно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії з приводу нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: житлового будинку загальною площею 280,3 кв.м., житловою площею 197,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1677330851237, за адресою АДРЕСА_1 . Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що житловий будинок загальною площею 280,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 як об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1677330851237, був самовільно збудований останнім на земельній ділянці з кадастровим номером 5123755800:02:008:0418, яка перебуває в іпотецi за Договором іпотеки №60407Z73 від 23.10.2007. Заявник вказує, що будівництво зазначеного будинку здійснено без отримання згоди іпотекодержателя, у зв`язку з чим позивач вважає даний об`єкт нерухомості предметом іпотеки відповідно до положень статті 5 Закону України «Про іпотеку». На переконання позивача, невжиття заходів забезпечення позову створить реальну загрозу відчуження спірного майна відповідачем ОСОБА_1 на користь третіх осіб або вчинення інших дій, спрямованих на виведення будинку з-під іпотеки, що, в свою чергу, може істотно ускладнити або повністю унеможливити виконання можливого рішення суду про визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки та передачу майна в управління позивачу. У зв`язку з цим заявник стверджує, що обрані заходи забезпечення позову (накладення арешту на нерухоме майно та заборона вчинення реєстраційних дій) є необхідними, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки їх застосування дозволить зберегти існуючий стан майна до вирішення спору по суті та гарантувати ефективний захист порушених прав позивача як іпотекодержателя. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 квітня 2026 року заяву ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФЛЕКСІС» про забезпечення позову задоволено. Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 квітня 2026 року про вжиття заходів забезпечення позову, здійснити розподіл судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку сплатою судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції вийшов за межі функції забезпечення позову, зокрема, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд фактично надав правового значення доводам Позивача щодо поширення іпотеки на житловий будинок Апелянта, не перевіривши їх у змагальному процесі та без дослідження належних доказів. У результаті застосований захід забезпечення позову призвів до передчасної оцінки спірних правовідносин та фактичного наближення результату, який може бути встановлений виключно за наслідками розгляду справи по суті. Такий підхід не відповідає призначенню інституту забезпечення позову та свідчить про його використання як інструменту попереднього вирішення спірного питання, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Доводи скарги також мотивовані не співмірністю застосованого заходу забезпечення позову. Так, накладення арешту на майно ОСОБА_1 вартістю понад 10 008 356,86 грн. для забезпечення вимог, розмір яких самим Позивачем визначено, виходячи з вартості земельної ділянки у сумі близько 2 055 000 грн, свідчить про очевидну неспівмірність застосованого заходу забезпечення позову. Така диспропорція призводить до істотного перевищення меж необхідного втручання у право власності Апелянта та покладає на нього індивідуальний і надмірний тягар у розумінні практики Європейського суду з прав людини. Судом також порушено принцип рівності сторін та процесуального балансу, зокрема відмова суду першої інстанції у застосуванні зустрічного забезпечення у поєднанні з накладенням арешту на майно фізичної особи за відсутності належних доказів ризику, призвела до істотного процесуального дисбалансу між сторонами, у зв`язку із чим ризики можливих наслідків забезпечення позову повністю покладені на Апелянта, тоді як Позивач фактично не несе жодних процесуальних обмежень або гарантій відшкодування можливих збитків. Такий підхід не забезпечує рівність сторін та суперечить засадам змагальності, визначеним статтею 13 ЦПК України. В судовому засіданні 25.06.2026 представник ОСОБА_3 заперечувала проти апеляційної скарги. Інші учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду були повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 25.06.2026 суд закінчив з`ясування обставин справи та перейшов на стадію ухвалення судового рішення, яке проголошене 02.07.2026. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною 1 ст.150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову. Так, позов забезпечується шляхом: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. В п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 роз`яснено про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно із ч. 3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з того, що житловий будинок є предметом спору; невжиття заходів забезпечення позову дозволить відповідачу відчужити спірне майно або вчинити інші дії, спрямовані на остаточне виведення його з-під іпотеки, що зробить неможливим або істотно ускладнить задоволення вимог позивача як іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та передачі майна в управління; збереження існуючого стану майна є необхідним для реального виконання можливого рішення суду. Такий висновок суду відповідає обставинам справи, ґрунтується на законі. Встановлено, що позивач заявляє вимоги про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФЛЕКСІС» права іпотекодержателя на житловий будинок загальною площею 280,3 кв.м, житловою площею 197,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1677330851237, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на умовах Договору іпотеки №60407Z73 від 23.10.2007; звернення стягнення на вказаний житловий будинок як на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитними договорами №60407С75 та №60407С76; передачу вказаного житлового будинку в управління позивачу на період до його реалізації; застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (Договору суперфіцію від 12.09.2018), внаслідок якого, на думку позивача, і було здійснено самочинне будівництво на іпотечній земельній ділянці. Судом вірно зазначено, що здійснення самочинного будівництва на іпотечній земельній може вплинути на можливість виконання рішення суду та невжиття заходів забезпечення позову дозволить відповідачу відчужити спірне майно або вчинити інші дії, спрямовані на остаточне виведення його з-під іпотеки, що зробить неможливим або істотно ускладнить задоволення вимог позивача як іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та передачі майна в управління. Не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відсутні ризики розпорядження майном через забезпечення позову у справі № 509/5172/25 за позовом ОСОБА_1 , оскільки вжиті заходи забезпечення позову в іншій справі направлені на можливість виконання рішення саме в ній і жодним чином не забезпечують прав позивача в іншій справі, відтак такі обставини не є перешкодою для їх вжиття. Відсутність зобов`язальних відносин у позивача з ОСОБА_1 не є підставою скасування заходів забезпечення позову, оскільки майно є предметом спору, а ОСОБА_1 учасником справи, а тому такі доводи не можуть бути підставою скасування ухвали суду. Доводи скарги про вихід судом першої інстанції за межі функції забезпечення позову, оскільки, на думку відповідача, суд надав правового значення доводам щодо поширення іпотеки на житловий будинок ОСОБА_1 є помилковими, оскільки накладення арешту на майно, яке є предметом спору, не може вважатися ознакою таких дій. Витяг з Державного реєстру права власності на нерухоме майно свідчить про те, що майно, яке було предметом іпотеки зазнало змін, будинок, який належить ОСОБА_1 знаходиться на земельній ділянці, належній боржнику ОСОБА_2 , що на стадії подання заяви надає право позивачу стверджувати про його тотожність, відтак до вирішення спору суд першої інстанції не вправі робити висновки щодо фактичних обставин, на які посилається ОСОБА_1 , а тому з огляду на таке доводи апеляційної скарги є також не обґрунтованими. Відмова в застосуванні зустрічного забезпечення вирішення судом в окремому порядку, відтак ухвала суду може бути предметом оскарження, а тому оцінка доводам у цій справі не надається. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про підміну вирішення спору вжиттям заходів забезпечення позову, оскільки накладення арешту та заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна не свідчить про вирішення позовних вимог, пред`явлення вимог до відповідачів предполагає вирішення спору, а сам факт пред`явлення вимог та забезпечення позову не є ознакою існування правової позиції наперед. Щодо доводів про надмірний тягар для відповідача і неспівмірне обтяження майна, яке за вартістю суттєво перевищує розмір боргу, то заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, переслідують легітимну мету, а фактичні обставини справи свідчать про те, що інші способи забезпечення позову не можуть вважатись ефективними з огляду на будівництво майна. Крім того, здійснюючи будівництво, ОСОБА_1 мав враховувати всі ризики існування обтяжень майна, які виникли до того, як він став його власником. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Обрані заходи (накладення арешту та заборона реєстраційних дій) не позбавляють відповідача права володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежують право розпорядження ним. Негативні наслідки для відповідача є мінімальними порівняно з ризиком неможливості виконання рішення суду на користь позивача. Зважаючи на викладене, враховуючи наведені докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, з врахуванням розумної співмірності вимог забезпечення позову, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів заявника, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість забезпечення позову, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе