Постанова КЦС ВС № 676/4014/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 року м. Київ справа № 676/4014/25 провадження № 61-15348св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачі: Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, Кам`янець-Подільська міська рада Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, в інтересах якого діє Миханчук Леся Костянтинівна, на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2025 року у складі судді Бондара О. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області), Кам`янець-Подільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському Кам`янець-Подільського району Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна, визнання права власності на майно. Позов обґрунтовано тим, що позивачка є спадкоємцем майнових прав після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і прийняла спадщину. Однак позивачка не має можливості оформити спадщину у зв`язку з накладенням арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала її матері. Арешт накладений на спірну квартиру помилково. Вироком Кам`янець-Подільського міського суду від 18 червня 1998 року у справі № 1-34/1998 засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 144 КК України, з конфіскацією всього майна засуджених. Водночас у виконавчому листі, виданому на виконання вироку суду, помилково вказано не номер квартири, в якій проживали засуджені, а саме квартира АДРЕСА_2 , а вказана квартира під номером АДРЕСА_1 , власницею якої згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 10 серпня 1993 року, виданим органом приватизації житла фірми «Кам`янець-Подільськбуд», була мати позивачки. У зв`язку з цим Першою Кам`янець-Подільською державною нотаріальною конторою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , який було зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тип обтяження: арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 5189095, Власник ОСОБА_3 , додаткові дані: Архівний номер: 99006HMELNITSK801, Архівна дата: 03 листопада 1999 року, дата виникнення: 30 квітня 1999 року, № реєстру: 6447-63, внутр. № AF013F242CF055315F4C. Позивачка просила задовольнити позов та зняти арешт із квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на вказану квартиру. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 05 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року, позов задовольнив. Зняв арешт із квартири АДРЕСА_1 , який було зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тип обтяження: арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 5189095, Власник ОСОБА_3 , додаткові дані: Архівний номер: 99006HMELNITSK801, Архівна дата: 03 листопада 1999 року, дата виникнення: 30 квітня 1999 року, № реєстру: 6447-63, внутрішній № AF013F242CF055315F4C, коментар: 73-99. Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України, який є належним відповідачем у цій справі. Задовольняючи позов, суд керувався тим, що позивачка належно прийняла спадщину після смерті матері, накладення арешту на майно порушує її право як спадкоємця спадкового майна, тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У квітні 2025 року ГУ ДПС у Хмельницькій області,в інтересах якого діє Миханчук Л. К., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження № 14-431цс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). Заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що задоволення позову саме до ГУ ДПС у Хмельницькій області як до відповідача призвело до неможливості реального виконання судового рішення, оскільки ГУ ДПС у Хмельницькій області не може бути належним відповідачем у цій справі, так як не має компетенції щодо зняття арешту з майна. Тому просить ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. Відзив на касаційну скаргу не подано. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 05 січня 2026 року у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. У січні 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Фактичні обставини, встановлені судами Згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 10 серпня 1993 року, виданим органом приватизації житла фірми «Кам`янець-Подільськбуд» відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власником квартири АДРЕСА_1 була мати позивачки ОСОБА_2 . З копії свідоцтва про народження позивачки, виданого Коричинецьким бюро ЗАГС Деражнянського району, актовий запис № 23 від 31 травня 1960 року, вбачається, що матір`ю ОСОБА_1 записана ОСОБА_2 . З копії свідоцтва про укладення шлюбу, зареєстрованого відділом ЗАГС Кам`янець-Подільського міськвиконкому, актовий запис № 957 від 07 листопада 1982 року вбачається, що позивачка після реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ». Відповідно до копії свідоцтва про смерть, виданого Кам`янець-Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1456 від 04 листопада 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт прийняття спадщини позивачкою після смерті матері підтверджується копією матеріалів спадкової справи, заведеної за заявою позивачки. Вироком Кам`янець-Подільського міського суду від 18 червня 1998 року у справі № 1-34/1998 засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 144 КК України з конфіскацією всього майна засуджених. У виконавчому листі, який було видано на виконання вироку суду помилково вказано не номер квартири, в якій проживали засуджені: квартира АДРЕСА_2 , а вказана квартира під номером АДРЕСА_1 , власницею якої була мати позивачки. В додатку до листа Хмельницького обласного нотаріального архіву від 18 червня 2025 року № 1197/01-18 міститься лист державного виконавця від 24 квітня 1999 року до Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори про накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 засудженої ОСОБА_4 та на квартиру АДРЕСА_2 засудженого ОСОБА_3 . В зв`язку з цим Першою Кам`янець-Подільською державною нотаріальною конторою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тип обтяження: арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 5189095, Власник ОСОБА_3 , додаткові дані: Архівний номер: 99006HMELNITSK801, Архівна дата: 03.11.1999, дата виникнення: 30.04.1999, № реєстраційний: 6447-63, внутрішній номер AF013F242CF055315F4C, коментар: 73-99.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). У касаційній скарзі не міститься доводів щодо визнання за позивачкою права власності на спадкове майно, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України у цій частині судові рішення касаційному перегляду не підлягають. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. За змістом частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України «Про виконавче провадження» на час виникнення спірних правовідносин) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Такі ж положення викладені у частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у чинній редакції. Відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Отже, у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України. ГУ ДПС у Хмельницькій області, оскаржуючи судові рішення в касаційному порядку, фактично не оспорює наявність підстав для зняття арешту з майна, водночас посилається на те, що не може бути відповідачем у цій справі. Колегія суддів з такими доводами касаційної скарги не погоджується, оскільки у разі, коли арешт майна проводиться з метою забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, відповідати за заявленими вимогами про скасування обтяження у вигляді арешту майна має саме відповідний територіальний орган Державної податкової служби України, що має фіскальні функції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Такий висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19). Доводи касаційної скарги про те, що ГУ ДПС у Хмельницькій області не наділене повноваженням щодо скасування обтяження у вигляді арешту майна та його дії не призвели до порушення права позивачки підлягають відхиленню, оскільки підставою для припинення обтяження в цьому випадку є відповідне судове рішення. Посилання у касаційній скарзі на те, що дії ГУ ДПС у Хмельницькій області не призвели до порушення прав позивачки, тому контролюючий орган не має бути відповідачем у справі, також не заслуговують на увагу, оскільки у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22), від 19 березня 2025 року у справі № 676/1280/24 (провадження № 61-14766св24), від 05 листопада 2025 року у справі № 345/6246/24 (провадження № 61-5607св25), в яких аналогічні позовні вимоги про зняття арешту з майна були заявлені саме до територіальних органів податкової служби. Отже, належним відповідачем за позовом про зняття арешту з майна, де арешт було накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, є відповідний територіальний орган Державної податкової служби України. З огляду на те, що позивачка пред`явила позов до належного відповідача (ГУ ДПС у Хмельницькій області), суди обґрунтовано задовольнили позов. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виснував про те, що безпідставно накладений арешт на спадкове майно, набуте позивачкою з моменту прийняття спадщини, порушує її права як власника. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову. Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження № 14-431цс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій їм не суперечать. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого і правильного висновку судів попередніх інстанцій. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін. Щодо судових витрат Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, в інтересах якого діє Миханчук Леся Костянтинівна, залишити без задоволення. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді В. В. Сердюк О. М. Осіян Н. Ю. Сакара