Постанова КЦС ВС № 490/4027/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30червня 2026 року м. Київ справа № 490/4027/21 провадження № 61-3496св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Комунальне підприємство «Енерго», третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року в складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., Ямкової О. О., Історія справи Короткий зміст позовних вимог У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), Комунального підприємства «Енерго» (далі - КП «Енерго») про визнання противоправним та скасування рішення державного реєстратора. Позов мотивований тим, що 19 червня 2019 року державним реєстратором КП «Енерго» проведено перереєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на нового власника - ТОВ «Кредитні ініціативи» як правонаступника іпотекодержателя АКБ «ТАС-Комерцбанк» на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 29 березня 2019 року. Підставою зміни власника квартири зазначений договір іпотеки від 22 березня 2006 року № 96, умовами якого забезпечено виконання кредитного договору від 22 березня 2006 року № 07/ПК-79 про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 . Тобто в рахунок задоволення своїх кредиторських вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» незаконно скористалось позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, а державний реєстратор всупереч Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, не перевірив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Необхідність захисту порушених прав обумовлено тим, що спірна квартира підпадає під дію норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», адже є предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, використовується ним як місце постійного проживання. До того ж, судовими рішеннями, ще в 2015 році відмовлено у задоволенні позову банку про стягнення з нього кредитної заборгованості за цим кредитним договором з тих підстав, що позовна давність за кредитним договором сплила 22 березня 2014 року. Отже, якщо сплила позовна давність відносно основної вимоги, в силу положень статті 266 ЦК України вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги, тобто і до договору іпотеки. На переконання позивача, у державного реєстратора не було достатніх підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «Кредитні ініціативи». ОСОБА_1 просив: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Енерго» Лубінської О. М., внесене до реєстру за № 32086733 від 19 червня 2019 року, щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи»; поновити право власності на вказану квартиру за ним. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна), індексний номер 47447849 від 21 червня 2019 року, державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Енерго» Лубінської О. М. про проведення державної реєстрації права власності 19 червня 2019 року на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 32086733) за ТОВ «Кредитні ініціативи». У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Енерго» про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відмовлено. Стягнено із ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору. Суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно, є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеному у ній. Доказів отримання позивачем як власником предмета іпотеки відповідного повідомлення відповідачами не надано. Крім того, спірна квартира була придбана не за кредитні кошти та належала ОСОБА_1 на праві власності ще до 2006 року. З матеріалів справи вбачається, що площа квартири становить 34,9 кв. м, кредит видано в іноземній валюті, а докази про наявність у ОСОБА_1 іншого житла у справі відсутні. Тому на квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути звернене примусове стягнення на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору від 22 березня 2006 року, укладеного в іноземній валюті. У статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). За такого, строк давності щодо звернення стягнення на спірну квартиру як предмет іпотеки сплив у березні 2014 року, тобто іпотекодержатель всупереч вказаним обставинам скористався позасудовим порядком звернення стягнення на іпотечне майно через 5 років і два місяці. Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи». Ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Вимоги щодо поновлення права власності позивача на вказану квартиру не підлягають задоволенню, оскільки визнання незаконним рішення державного реєстратора підтверджує протиправне набуття особою у власність нерухомого майна і відповідає способу судового захисту порушених прав та інтересів особи, що передбачений приписами статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час ухвалення судового рішення. Скасування судом рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя з підстав неправомірного звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджує поновлення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки, що по своїй суті і є вирішенням питання щодо прав на цей об`єкт. Також суд першої інстанції зазначав, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до КП «Енерго» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, суд, пославшись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), виходив з того, що вказана вимога пред`явлена до неналежного співвідповідача. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, крім іншого, до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції вказав, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою також подано заяву про залучення ОСОБА_2 до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. На обґрунтування цієї заяви зазначено, що на день ухвалення оскаржуваного рішення суду ОСОБА_2 була власником нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , щодо якої було скасовано право власності за ТОВ «Кредитні ініціативи». Отже, на день ухвалення рішення у цій справі воно безпосередньо стосувалося прав та обов`язків ОСОБА_2 . Розглянувши вказану заяву, апеляційний суд, пославшись на норми частини третьої статті 53, частини першої статті 54, пункт 1 частини першої статті 365 ЦПК України, вважав, що така заява підлягає задоволенню. Більш того, з метою всебічного розгляду справи та повного з`ясування всіх обставин, які мають значення для ухвалення законного та справедливого судового рішення, необхідним залучення ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про скасування рішення державного реєстратора та розподілу судових витрат скасовано та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 362,00 грн судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд вказав, що при задоволенні вимог про скасування рішення державного реєстратора суд першої зробив висновок про відсутність доказів отримання позивачем як власником предмета іпотеки іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного у ній. Ці обставини є обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно. До того, ж не може бути примусово стягнута на підставі норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору від 22 березня 2006 року, укладеного в іноземній валюті. Ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі є зокрема скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Проте з такими висновками суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, погодитись неможливо. Нормами законодавства і на момент укладення іпотечного договору, й на момент звернення стягнення на предмет іпотеки передбачався спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. З урахуванням обставин конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», КП «Енерго» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та поновлення право власності з посиланням на те, що реєстрація права власності на нерухоме майно за ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулась з порушенням встановлених правил та процедур, а також вимог законодавства України. При цьому на час звернення до суду з цим позовом власником спірної квартири було ТОВ «Кредитні ініціативи». Отже, станом на час звернення позивача із вказаним позовом, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно була ефективним способом захисту, за допомогою якого поновлювалося б відповідне право позивача на нерухоме майно. Проте надалі на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т. Л. 23 грудня 2021 року, реєстровий № 6278, ТОВ «Кредитні ініціативи» продало квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 . Згідно з актом приймання-передачі від 23 грудня 2021 року ТОВ «Кредитні ініціативи» передало, а ОСОБА_2 прийняла зазначену квартиру. Цей акт є невід`ємною частиною договору. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 грудня 2021 року, номер запису про право власності: 45879173 від 23 грудня 2021 року, право власності на квартиру, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 34,1 кв. м зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу, серія та номер: 6278, виданий 23 грудня 2021, видавник: Боненко Т.Л., приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 62531355 від 23 грудня 2021 року, приватний нотаріус Боненко Т. Л., Миколаївський міський нотаріальний округ. Вказаний договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі та витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності було надано лише ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції. Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції виникла ситуація коли спірний об`єкт нерухомого майна відчужений відповідачем - ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь третьої сторони - ОСОБА_2 , про яку не було відомо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції - 12 травня 2023 року. Оскільки, за правилами частини третьої статті 49 ЦПК України, позивач має право змінити предмет або підстави позову лише до закінчення підготовчого засідання, а підготовче провадження у цій справі було закінчено ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2021 року, позивач ОСОБА_1 після здійснення відчуження банком спірної квартири на користь ОСОБА_2 був позбавлений процесуального права змінити предмет або підстави позову, що унеможливило судовий захист його прав та інтересів у спірних правовідносинах у спосіб інший, ніж обрав позивач при поданні позовної заяви. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні, гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Звертаючись до суду, позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Енерго» Лубінської О. М., внесене до реєстру за № 32086733 від 19 червня 2019 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» та поновити право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 , який рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2023 року задоволено частково. 15 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа - ТОВ «Кредитні ініціативи», у якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , поновити право власності на зазначене нерухоме майно за ним, який заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2024 року задоволено частково. Разом з тим, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2025 року за заявою ОСОБА_2 скасовано заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «Кредитні ініціативи», про витребування майна із чужого незаконного володіння та призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про скасування рішення державного реєстратора не підлягають задоволенню, адже не є ефективним способом захисту порушених прав позивача та не зможе забезпечити поновлення порушених його прав на спірне нерухоме майно в рамках розгляду цієї справи. Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги третьої особи, відмовив у задоволенні вимог про скасування рішення державного реєстратора, то наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 362,00 грн судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у зв`язку з чим рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка подана представником ОСОБА_3 . Просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі; вирішити питання про розподіл судових витрат. Касаційна скарга мотивована тим, що: на момент звернення позивача до суду право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна; суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги частково, скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна), індексний номер: 47447849 від 21 червня 2019 року державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Енерго» Лубінської О. М. про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , (номер запису про право власності 32086733) за ТОВ «Кредитні ініціативи». У задоволені позовних вимог до КП «Енерго» про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відмовлено. Позивач це рішення не оскаржував, вважає його таким, що прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідачі також це рішення не оскаржили, тому воно набрало законної сили 22 червня 2023 року; 20 листопада 2024 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2023 року в цій справі. Апеляційний суд вважав наявними підстави для залучення ОСОБА_2 третьою особою, адже спірна квартира 23 грудня 2021 року була відчужена ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь третьої особи, тобто в період коли вже відбувався судовий розгляд справи за позовом власника квартири ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» стосовно незаконності реєстрації за Товариством права власності на нерухоме майно, скасування запису державного реєстратора про реєстрацію права власності, та визнання власником житла ОСОБА_1 ; продавець (ТОВ «Кредитні ініціативи») під час здійснення продажу спірної квартири знав та усвідомлював, що інші особи претендують на цю квартиру та існують обставини, за яких зазначене нерухоме майно може бути повернуто у власність законному володільцю. У доданому до апеляційної скарги ОСОБА_2 договорі купівлі-продажу квартири від 23 грудня 2021 року, а саме у пункті 1.6, серед іншого, зазначено, що від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для укладення цього договору. Вказане може свідчити також про те, що ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу квартири знала або могла знати про те, що такий об`єкт нерухомого майна є спірною, а колишній її власник оспорює втрату свого права на нерухоме майно. У такому разі ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем нерухомого майна; ОСОБА_2 відповідно до статті 53 ЦПК України мала змогу подати заяву до суду першої інстанції про залучення її до участі у справі як третьої особи, а ТОВ «Кредитні ініціативи» був зобов`язаний повідомити суд про те, що право власності на квартиру відчужено та існує необхідність залучити ОСОБА_2 як співвідповідача або третю особу; рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2015 року в справі № 490/8692/14-ц, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовлено. Вказані судові рішенн в силу положень статті 82 ЦПК України є преюдиційними у цій справі. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, тобто до укладеного разом з кредитним договором від 22 березня 2006 року № 07/ПК-79, договору іпотеки; спірна квартира, що виступала як предмет іпотеки, є єдиним житлом позивача, а звернення стягнення на таку квартиру на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» - незаконне. Обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі. Тому державним реєстратором під час вчинення реєстраційної дії не було виконано покладений на нього нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов`язок не тільки формально перевірити наявність документів, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства; позиція апеляційного суду щодо неправильно обраного позивачем способу захисту та необхідності подання віндикаційного позову є необґрунтованою; позивач вважає, що вибуття майна з володіння на підставі та в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», яке в подальшому було скасовано в судовому порядку, може вважатися таким, що вибуло з володіння власника поза його волею; обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. З урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). Суд апеляційної інстанції, дійшовши помилкового висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора є неналежним способом захисту, по суті рішення суду першої інстанції не переглянув, оцінки законності винесення державним реєстратором оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не надав та фактично не перевірив висновків суду першої інстанції; апеляційний суд не врахував, що перехід права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя здійснений саме на підставі рішення про державну реєстрацію права власності, прийнятого на підставі іпотечного застереження, що міститься в іпотечному договорі, і саме цю реєстрацію оспорює позивач; висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора не можна вважати обґрунтованими і такими, що відповідають завданням цивільного судочинства. Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу У травні 2025 року від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив, який підписаний представником ОСОБА_5 . Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив обґрунтований тим, що: скаржник помилково вважає, що апеляційний суд зробив безпідставний висновок про «неефективність» вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора. Задоволення відповідної вимоги судом не відновлює права позивача, адже майно надалі було відчужено на користь третьої особи; безпідставним є посилання позивача на те, що апеляційний суд не надав оцінки незаконності первинної реєстрації за ТОВ «Кредитні ініціативи». У цій справі право власності вже зареєстроване за третьою особою ОСОБА_2 23 грудня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом 23 грудня 2021 року (рішення номер 62531355 від 23 грудня 2021 року). Тому, навіть визнавши первинний запис незаконним, суд не може автоматично перейти до її запису - потрібне окреме віндикаційне провадження; позивач безпідставно стверджував, що спірна квартира вибула з володіння поза волею власника і її можна витребувати навіть у добросовісного набувача. Тому апеляційний суд мав замінити відповідача або залучити третю особу ОСОБА_2 і розглянути вимогу по суті. Проте у цій справі позивач ОСОБА_1 не змінив відповідача й не залучив ОСОБА_2 у суді першої інстанції, отже суд не міг вирішувати спір про її право «автоматично»; у касаційній скарзі наявне лише припущення про обізнаність ОСОБА_2 про існування спору з 2021 року. Навіть якщо недобросовісність буде доведена, це аргумент для віндикаційного позову, а не для скасування лише «попереднього» запису. Таким чином, доводи позивача про те, що апеляційний суд помилково не оцінив те, що ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем та знала про спір у іншій справі; практика Європейського суду з прав людини свідчить, що суд захищає добросовісного власника від ретроактивного позбавлення житла і забезпечує реальну змагальність через належне вручення процесуальних документів. Ці стандарти прямо кореспондують до відзиву на касаційну скаргу та підтверджують законність постанови апеляційного суду. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 07 квітня 2025 року указані недоліки було усунуто. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 490/4027/21 та витребувано справу із суду першої інстанції. У травні 2025 року матеріали справи № 490/4027/21 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року в справі № 569/23762/19, від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, від 05 грудня 2018 року в справі № 14-247цс18, від 05 грудня 2018 року в справі № 14-179цс18, від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19, від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 та у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-251цс15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України). Фактичні обставини справи Суди встановили, що ОСОБА_1 з 2002 року та безперервно є зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2015 року в справі № 490/8692/14-ц, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовлено. Як вбачається з вказаних судових рішень, які в силу положень статті 82 ЦПК України є преюдиційними у цій справі, ТОВ «Кредитні ініціативи» у липні 2014 року звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася станом на 01 червня 2014 року, у загальному розмірі 412 073,20 грн, з яких: 17 306,21 дол. США, що еквівалентно 203 780,57 грн - за тілом кредиту; 13 524,90 дол. США, що еквівалентно 159 255,66 грн - за процентами за користування кредитом; 49 036,97 грн - пеня в межах 1 року позовної давності. 22 березня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 07/ПК-79, згідно з яким з урахуванням подальших змін і доповнень відповідач отримав грошові кошти у розмірі 37 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом. Крім того, на забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 , 23 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 07/ПК-79, згідно з умовами якого вона зобов`язалася перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту, згідно з кредитним договором від 22 березня 2006 року № 07/ПК-79. 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу, відповідно до якого банк відступив фактору свої вимоги заборгованості за вказаними договорами Також, 28 листопада 2012 року АКБ «ТАС-Комерцбанк», як правонаступник вимог за вказаними договорами, відступив вказані права вимог ТОВ «Кредитні ініціативи». Строк дії вказаного договору становив до 22 березня 2011 року, а ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду 07 липня 2014 року, що є порушенням позовної давності. Крім того, належних та допустимих доказів, або письмового договору, скріпленого підписами сторін, про збільшення позовної давності, банком не представлено, а отже й відсутні підстави вважати, що банк звернувся в межах позовної давності. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 22 березня 2006 року між ОСОБА_1 та Банком укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , що належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Згідно з пунктом 10.3 договору іпотеки сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки можливе, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 12.3.1). 21 червня 2019 року державним реєстратором КП «Енерго» Лубінською О. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47447849, і за № 32086733 від 19 червня 2019 року проведено перереєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на нового власника - ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі: кредитний договір від 22 березня 2006 року № 07/ПК-79, іпотечний договір від 22 березня 2006 року № 96, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 29 березня 2019 року, видавник ТОВ «Кредитні ініціативи». Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативі» як іпотекодержатель вчинив дії, спрямовані на набуття права власності на спірну квартиру у позасудовому порядку на підставі іпотечного договору від 22 березня 2006 року, укладеного з ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ТОВ «Кредитні ініціативи». Позиція Верховного Суду Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ця стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Системний аналіз наведеної норми процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю (див. постанову Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18)). На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (див. постанову Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 757/2417/17-ц). Крім того, відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Тлумачення положень статті 48 ЦПК України вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін (див. постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18). Отже, при незалученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, скасування рішення суду можливе лише у виняткових випадках, оскільки такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову. Однак пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України вказує на випадок, коли своїм рішенням суд вирішив питання про їх права та обов`язки, а не вирішить у майбутньому. У зв`язку з цим важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду порушує права осіб і коли рішення суду може зачіпати права таких осіб. При цьому тлумачення пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України свідчить, що підставою для залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, яка не є стороною у справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є встановлення обставин можливості впливу судового рішення на права, обов`язки та інтереси цієї особи. Разом з тим, в ЦПК України не передбачене повноваження суду апеляційної змінювати процесуальне становище особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на процесуальне становище третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Отже, у разі встановлення, що рішення місцевого суду може в майбутньому вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції вправі залучити таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, однак лише у випадку, якщо така особа не є заявником, тобто не подавала апеляційну скаргу на відповідне судове рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2024 року в справі № 201/6612/15-ц (провадження № 61-7468св23). Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України). У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)). У справі, що переглядається: при зверненні з позовом ОСОБА_1 , крім іншого, просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Енерго» Лубінської О. М., внесене до реєстру за № 32086733 від 19 червня 2019 року, щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кредитні ініціативи». На обґрунтування позовних вимог зазначав, що підставою зміни власника квартири є договір іпотеки від 22 березня 2006 року № 96, за умовам якого забезпечено виконання кредитного договору від 22 березня 2006 року № 07/ПК-79 про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 . Тобто в рахунок задоволення своїх кредиторських вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» незаконно скористалось позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, а державний реєстратор всупереч нормам законодавства не перевірив відповідність заявлених прав і поданих заявником документів. Спірна квартира підпадає під дію норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», адже є предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, використовується ним як місце постійного проживання. Крім того, судовими рішеннями, ще в 2015 році відмовлено у задоволенні позову банку про стягнення з нього кредитної заборгованості за цим кредитним договором з тих підстав, що позовна давність за кредитним договором спливла 22 березня 2014 року. Отже, якщо спливла давність відносно основної вимоги, в силу положень статті 266 ЦК України вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, тобто і щодо договору іпотеки. Отже, у державного реєстратора не було підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «Кредитні ініціативи»; суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Енерго» Лубінської О. М. від 21 червня 2019 року, за ТОВ «Кредитні ініціативи», виходив з того, обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно, є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеному у ній, але доказів отримання позивачем відповідної вимоги відповідачами не надано. Крім того, на спірну квартиру відповідно до визначених критеріїв не може бути звернене примусове стягнення на підставі норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору від 22 березня 2006 року, укладеного в іноземній валюті. Також суд першої інстанції встановив, що позовна давність щодо звернення стягнення на спірну квартиру як предмет іпотеки сплила ще у березні 2014 року. Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи». При цьому суд вважав, що ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі є саме скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно; позивач ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржував, вважав його таким, що прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідачі ТОВ «Кредитні ініціативи», КП «Енерго» вказане рішення суду також не оскаржили; 20 листопада 2024 року ОСОБА_2 , яка не була учасником справи, подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в цій справі, за якою ухвалою суду від 16 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження (т.1, а. с. 31-66, 88); ухвалою апеляційного суду від 19 грудня 2024 року, крім іншого, до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції вважав, що існують підстави для залучення ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, адже спірна квартира 23 грудня 2021 року (до ухвалення рішення суду першої інстанції в цій справі) була відчужена ТОВ «Кредитні ініціативи» на її користь, тобто в період коли вже відбувався судовий розгляд справи за позовом власника квартири ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» стосовно незаконності реєстрації за Товариством права власності на нерухоме майно, скасування запису державного реєстратора про реєстрацію права власності, та визнання власником житла ОСОБА_1 (т.1, а. с. 94); розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 по суті, апеляційний суд задовольнив її частково та вказав, що під час розгляду справи в суді першої інстанції виникла ситуація, коли спірний об`єкт нерухомого майна відчужений відповідачем ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь третьої сторони - ОСОБА_2 , про яку не було відомо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції - 12 травня 2023 року. При цьому, за правилами частини третьої статті 49 ЦПК України, позивач має право змінити предмет або підстави позову лише до закінчення підготовчого засідання, а підготовче провадження у цій справі було закінчено ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 листопада 2021 року. Тобто позивач ОСОБА_1 після здійснення відчуження банком спірної квартири на користь ОСОБА_2 був позбавлений процесуального права змінити предмет або підстави позову, що унеможливило судовий захист його прав та інтересів у спірних правовідносинах у спосіб інший, ніж обрав позивач при поданні позову. Отже, суд апеляційної інстанції, фактично встановивши порушення прав ОСОБА_2 як власника спірної квартири на час розгляду справи судом першої інстанції, відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , пред`явленої до ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, вважаючи належним способом захисту прав позивача вимогу про витребування нерухомого майна; проте апеляційний суд не врахував, що у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може в майбутньому вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції вправі залучити таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, але лише у випадку, якщо така особа не є заявником, тобто не подавала апеляційну скаргу на відповідне судове рішення; водночас суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_2 відповідно до статті 53 ЦПК України мала змогу подати заяву до суду першої інстанції про залучення її до участі у справі як третьої особи, а ТОВ «Кредитні ініціативи» був зобов`язаний повідомити суд про те, що право власності на квартиру відчужено та існує необхідність залучити ОСОБА_2 як співвідповідача або третю особу. Таким чином, позивач фактично зазначає про те, що вирішення питання щодо залучення ОСОБА_2 відбулось із порушенням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , адже не врахував, що ця ж особа звернулась із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Тому як ухвалу апеляційного суду від 19 грудня 2024 року про залучення як третьої особи ОСОБА_2 , так і постанову апеляційного суду від 19 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора (оскаржена частина позовних вимог) належить скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині ухвалена без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково; ухвалу апеляційного суду і постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, а справу у частині вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)). Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково. Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року в частині залучення до участі у справі третьої особи та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту ухвалення постанови касаційного суду ухвала Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року в скасованих частинах втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко