Постанова КЦС ВС № 727/2092/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ справа № 727/2092/21 провадження № 61-3132св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, ухвалену колегією у складі суддів Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна та витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову зазначав, що 19 вересня 2007 року він, будучи власником нерухомого майна, а саме житлового будинку літ. А загальною площею 160,30 кв. м, житловою площею, 69,10 кв. м., з належними до нього надвірними будівлями та спорудами (літня кухня літ. Б, гараж-майстерня літ. В, вбиральня літ. Д, огорожі № 1-4, вигрібна яма № 1, криниця літ. К, криниця К1), розташованого на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , уклав із ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № CVFMGA03380012, в забезпечення виконання зобов`язань за яким передав в іпотеку вказане нерухоме майно. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2012 року у справі №2-734/12 звернуто стягнення на вказаний житловий будинок та земельну ділянку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; в частині позовних вимог банка про виселення відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 01 серпня 2012 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2012 року в частині відмови в позові про виселення скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про виселення ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1 . Справа розглядалася судами неодноразово. Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2012 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено. 8 серпня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» відчужив вказаний житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами ОСОБА_2 . У подальшому за договором купівлі-продажу від 11 грудня 2017 року спірне нерухоме майно відчужено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Згодом 51/100 часток будинковолодіння подаровано ОСОБА_4 за договором дарування від 12 вересня 2018 року та поділено в натурі згідно з договором про поділ в натурі будинковолодіння, що є спільною частковою власністю, від 13 вересня 2018 року. Гараж-майстерню під літ. В здано в експлуатацію як окремий житловий будинок літ. В, а саме будинковолодіння поділено на окремі будинки із присвоєнням їм поштових адрес відповідно до рішення виконкому Чернівецької міської ради від 30 жовтня 2018 року № 579/22. В результаті поділу утворено два домоволодіння, яким присвоєно дві окремі адреси. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 8 серпня 2014 року, укладений АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , та витребувати нерухоме майно ? житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,10 га (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:16:001:1094), який складається з житлового будинку літ. А загальною площею 160,3 кв. м, в тому числі житловою площею 69,10 кв. м, вбиральні літ. Д, колодязя (криниці) літ. К, огорожі № 1, з володіння ОСОБА_3 , та житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,10 га (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:16:001:1194), який складається з житлового будинку загальною площею 173,20 кв. м (колишня гараж-майстерня літ. В), в тому числі житловою площею 54,70 кв. м, літньої кухні літ. Б, огорожі, вигрібної ями, колодязя (криниці), з володіння ОСОБА_4 . Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 3 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна відмовлено. Позов в частині витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,10 га, кадастровий номер 7310136300:16:001:1094, який складається з житлового будинку літ. А, загальною площею 160,3 кв. м, в тому числі житловою площею 69,10 кв. м, вбиральні літ. Д, колодязя (криниці) літ. К, огорожі № 1, з володіння ОСОБА_3 , та житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,10 га, кадастровий номер 7310136300:16:001:1194, який складається з житлового будинку загальною площею 173,20 кв. м (колишня гараж-майстерня літ. В), в тому числі житловою площею 54,7 кв. м, літньої кухні літ. Б, огорожі, вигрібної ями, колодязя (криниці) з володіння ОСОБА_4 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, у зв`язку з чим наявні правові підстави для його витребування з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 3 листопада 2021 року в частині задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, у позові відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що первинний об`єкт іпотеки припинив своє існування та внаслідок поділу утворилися два самостійні об`єкти, які зареєстровані та яким присвоєно різні адреси. ОСОБА_1 не є власником житлового будинку загальною площею 173,20 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тому він не наділений повноваженнями витребовувати це майно від ОСОБА_4 . Крім того, у цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідачів, і натомість їх добросовісність під сумнів не ставив. На час укладення договору купівлі-продажу від 8 серпня 2014 року запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, допоки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У березні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 3 листопада 2021 року. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові № 6-2858цс15 від 25 травня 2016 року про те, що у разі скасування судового акта він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, а відтак може бути витребувано у добросовісного набувача, та у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 про те, що власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужено до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Також зазначає про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16, про те, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Спірне майно не є ані новоствореним, ані таким, що видозмінилося від первинного, оскільки створено шляхом поділу вже існуючого єдиного об`єкта (переданого в іпотеку) на два окремі об`єкти. Гараж-майстерня літ. В. здано в експлуатацію як окремий житловий будинок літ. В, а саме будинковолодіння було поділено на окремі будинки із присвоєнням їм поштових адрес. Право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно виникло в результаті дарування 51/100 часток раніше існуючого цілого об`єкта нерухомого майна та його поділу в натурі і здачу в експлуатацію цієї частини. Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в суді першої інстанції про обставини добросовісності та про позовну давність не заявляли і ці обставини не були предметом розгляду місцевого суду, тому відповідачі позбавлені права на оскарження вказаних обставин. Апеляційним судом не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/27, про те, що відсутність у Державному реєстрі іпотек відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. Позиція інших учасників справи У червні 2022 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому стверджують про безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків суду апеляційної інстанції. Зазначають, що ОСОБА_1 не надав доказів того, що житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 173,20 кв. м є тим самим нерухомим майном, яке було предметом договору іпотеки від 19 вересня 2007 року та договору купівлі-продажу від 8 серпня 2014 року. Вказане будинковолодіння за своїми технічними характеристиками є новоствореним нерухомим майном та принципово іншим об`єктом нерухомості щодо існуючого об`єкта нерухомості на дату його вибуття з володіння позивача. Задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна від відповідачів як добросовісних набувачів у зв`язку з незаконним судовим рішенням покладає на них індивідуальний та надмірний тягар і при цьому не досягається справедливий баланс між інтересами позивача та правом відповідачів на мирне користування своїм майном, враховуючи, що з моменту вибуття спірного майна з власності ОСОБА_1 пройшло більше 8 років. Також у червні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх вимог та заперечень. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, постановах Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16, від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-2858цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи 7 травня 2015 року рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці задоволено позов ПАТ «КБ Приватбанк» до ОСОБА_1 в частині звернення стягнення на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами загальною площею 160,30 кв. м, житловою площею 69,10 кв. м, та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Пат КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, кадастрового номеру земельної ділянки, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для продажу предмета іпотеки . Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року змінено рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці та вирішено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №CVFMGA03380012 від 19 вересня 2007 року в розмірі 94 772,85 дол США та 7130,83 грн звернути стягнення на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами загальною площею 160,3 кв. м, житловою площею 69,10 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» за початковою ціною не нижче 2 388 791,00 грн з укладенням від імені відповідача договору купівлі продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організація незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для продажу іпотеки. Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року рішення апеляційного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено. Судами встановлено, що 19 вересня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 1 якого предметом договору є надання в іпотеку нерухомого майна, визначеного в пункті 33.3 договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення в рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Відповідно до п. 33.3 договору іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами. На земельній ділянці розташовано: житловий будинок літ. А, загальною площею 160,3 кв. м, в тому числі житловою площею 69,10 кв. м, літня кухня, літ. Б, гараж-майстерня літ. В, вбиральня літ. Д, огорожа № 1-4, вигрібна яма І, криниця літ. К, криниця літ. К1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2007 року у справі № 2-2206/07. З договору купівлі-продажу від 8 серпня 2014 року суди встановили, що ПАТ КБ «ПриватБанк» продав житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , покупцю - ОСОБА_2 . З копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 12 грудня 2017 року встановлено, що ОСОБА_2 , який проживає в АДРЕСА_1 , відчужив шляхом продажу вказаний житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами ОСОБА_3 . Відповідно до пунктів 2.11, 2.1.2 витягу з рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 579/22 від 30 жовтня 2018 року будинковолодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розділено на окремі будинки з присвоєнням їм поштових адрес. В результаті поділу утворилися: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 160,3 кв. м, в тому числі чотири житлові кімнати площею 69,10 кв. м, вбиральня літ. Д, колодязь літ. К, огорожа № 1, власником яких є ОСОБА_3 , та житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 173,2 кв. м, в тому числі дві житлові кімнати площею 54,70 кв. м, літня кухня літ. Б, колодязь літ. К, вигрібна яма І, огорожа № 1, власником яких є ОСОБА_4 . З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7310136300:16:001:1094 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ; земельна ділянка з кадастровим номером 7310136300:16:001:1194 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 ; житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, в частці 51/100, на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (підстава для державної реєстрації ? договір про поділ в натурі будинковолодіння). Житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, загальною площею в частці 49/100, на праві приватної власності належить ОСОБА_4 . Відповідно до технічного висновку про відповідність житлового будинку та господарських будівель домоволодіння по АДРЕСА_1 вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, міцності, стійкості і необхідної довговічності від 11 листопада 2014 року, житловий будинок, літня кухня, гараж-майстерня, господарська будівля не має ушкоджень, несумісних з їх подальшою експлуатацією; основні конструктивні елементи будівель знаходяться в задовільному стані та відповідають діючим будівельним нормам та правилам; інженерні мережі знаходяться в задовільному стані; житловий будинок придатний до експлуатації в якості житла; господарські будівлі літня кухня, гараж-майстерня придатні для експлуатації.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором ? також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина четверта статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша ? третя статті 388 ЦК України). Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, на який посилався заявник у касаційній скарзі та який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах: від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших. Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи. Тобто за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших. Водночас, у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 751/1620/23 (провадження № 61-8723св24) зазначено, що витребувати можна лише майно, яке є в наявності та фактично перебуває у незаконному володінні відповідача. Якщо ж майно, яке перебуває у чужому володінні, видозмінилося, було перероблене чи знищене, а позивач довів, що вказане майно йому належить, то в такому випадку стягується вартість майна. Інакше виконати судове рішення про задоволення позову буде неможливо. Отже, можливість задоволення віндикаційного позову шляхом витребування нерухомого майна від добросовісних набувачів, залежить від обставин того, чи видозмінене, перероблене чи знищене це майно. Схожі висновки викладені й у постанові Верховного Суду від 6 травня 2026 року у справі № 359/11538/23 (провадження № 61-8444св25). У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд встановив, що іпотечне майно, яке просить витребувати позивач, вже видозмінилося та перетворилося на два об`єкти нерухомого майна, які зареєстровані та яким присвоєно різні адреси, зокрема: житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. А загальною площею 160,3 кв. м, в тому числі житловою площею 69,10 кв. м, вбиральні літ. Д, колодязя (криниці) літ. К, огорожі № 1, та житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку загальною площею 173,20 кв. м, в тому числі житловою площею 54,70 кв. м, літньої кухні літ. Б, огорожі, вигрібної ями, колодязя (криниці). Вказані обставини не спростовані позивачем. Верховний Суд також ураховує, що правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, допоки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18). Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19). Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно. На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19). Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20). У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційним судом встановлено добросовісність відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зазначено, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-2858цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, зокрема про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, а відтак може бути витребувано у добросовісного набувача. Верховний Суд не встановив невідповідності ухваленого в цій справі судового рішення апеляційного суду наведеним вище висновкам Верховного Суду України. Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 6 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16, оскільки у вказаній справі викладалась правова позиція про те, що не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів, що не є предметом розгляду цієї справи. Наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін. Щодо судових витрат Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська