Постанова КЦС ВС № 752/2736/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2026 року м. Київ справа № 752/2736/24 провадження № 61-5242св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Кредитна спілка «Либідь», розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року у складі судді Плахотнюк К.Г. та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М.І., Шебуєвої В. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Либідь» (далі - КС «Либідь»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь: пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок за період з 01 квітня 2023 року по 30 червня 2023 року включно у розмірі 432 468,40 грн; моральну шкоду в розмірі 977 531,00 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 січня 2008 року між ним та КС «Либідь» було укладено договір № 156/08 про внесення депозитного вкладу члена кредитної спілки на депозитний рахунок строком на 18 місяців з терміном його дії до 11 липня 2009 року, відповідно до умов якого на умовах зворотності та платності він вніс грошовий вклад в розмірі 1000 грн під 21 % річних. 12 березня 2008 року ОСОБА_1 та КС «Либідь» уклали договір про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок № 28/2008 ЛФ строком на 18 місяців з терміном його повернення до 12 вересня 2009 року за умовами якого позивач вніс 5 000 грн під 23 % річних. Крім цього, 18 червня 2008 року між сторонами було укладено договір про внесення депозитного кладу на депозитний рахунок № 71/2008 ЛФ строком на 18 місяців з терміном дії до 18 грудня 2009 року за умовами якого ОСОБА_1 вніс грошовий вклад в розмірі 4 000 грн під 23% річних. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11 встановлено порушення відповідачем умов вищевказаних договорів та стягнуто з КС «Либідь» на користь позивача 12 815,75 грн по депозитних вкладах, 6 193,85 грн відсотків на суму вкладів депозитів, 2 257,13 грн відшкодування збитків у зв`язку з інфляцією, 2 686,80 - пені, а всього - 23 953,53 грн. Станом на цей час відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 23 953,53 грн, тривають виконавчі дії, але боржник ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань відповідно до укладених договорів. Позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами № 156/08 від 11 січня 2008 року, № 28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року, № 71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок за період з з 01 квітня 2023 року по 30 червня 2023 року включно становить 432 468,40 грн. Крім цього, у зв`язку з порушенням КС «Либідь» своїх грошових зобов`язань за депозитними договорами, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в фізичному болі, внаслідок погіршення стану здоров`я, та душевних стражданнях через неможливість користуватися та вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами, яку він оцінює в розмірі 977 531,00 грн. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після ухвалення рішення Галицьким районним судом м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11, яким стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 кошти за договорами вкладу, договірні відносин між сторонами є такими, що припинилися.Після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих (договірних) правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджена судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі його невиконання.Тому відсутні підстави для стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за депозитними договорами. Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності такої шкоди. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 24лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 16 квітня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року. У касаційній скарзі заявник просить просить скасувати вказанісудові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю. ухвалою від 22 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребував матеріали цивільної справи. 30 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик від 01 липня 2026 року № 739/0/226-26 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. на підставі службової записки судді Коротенка Є. В. справу № 752/2736/24 (провадження № 61-5242св26)призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В., у складі колегії суддів: Воробйова І. А., Зайцев А. Ю. Фактичні обставини справи Встановлено, що між КС «Либідь» та ОСОБА_1 , як членом кредитної спілки, було укладено договори про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок, а саме: № 156/08 від 11 січня 2008 року, № 28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року та № 71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі № 2-851/11 позов ОСОБА_1 до КС «Либідь» про стягнення суми депозитних вкладів задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 12 815,75 грн заборгованості по депозитних вкладах, 6 193,85 грн нарахованих відсотків, 2 257,13 грн відшкодування збитків у зв`язку з інфляцією, 2 686,80 грн - пені, а всього - 23 953,53 грн. Цим рішенням суду встановлено факт наявності заборгованості у КС «Либідь» перед позивачем за договорами про внесення депозитного вкладу № 156/08 від 11 січня 2008 року, № 28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року, № 71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року в розмірі 23 953,53 грн. Рішення суду набрало законної сили 13 квітня 2012 року. На виконання вказаного судового рішення 17 квітня 2012 року видано виконавчий лист. З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2014 року державним виконавцем Бубелою А. М. ВДВС Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2/1304/149/2012, виданого 17 квітня 2012 року Галицьким районним судом м. Львова, про стягнення з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 23 953,53 грн. Відповідно до пункту 2.7 договорів № 156/08 від 11 січня 2008 року, № 28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року та № 71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок у випадку несвоєчасного повернення депозиту та нарахованих на нього процентів, спілка виплачує члену кредитної спілки пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день такого прострочення. Позивачем у позовній заяві наведено розрахунок, відповідно до якого розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 01 квітня 2023 року по 30 червня 2023 року включно становить 432 468,40 грн. Пунктом 1.2 договорів № 156/08 від 11 січня 2008 року, № 28/2008ЛФ від 12 березня 2008 року, № 71/2008ЛФ від 18 червня 2008 року про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок передбачено, що термін дії договору складає 18 календарних місяців з дня внесення депозиту.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). У відповідності до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. В постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків. У вказаній постанові також враховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), згідно з яким після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Виплата передбачених умовами договору та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Аналогічні наслідки розірвання договорівстосуються виплати пені, передбаченої умовами договору, оскільки після припинення дії договору банківського вкладуміж сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене, зокрема, судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги про стягнення пені тим, що кредитна спілка не виконала зобов`язань щодо своєчасного повернення депозитів та нарахованих на них процентів, передбачених укладеними між сторонами договорами. Підставою для нарахування пені вказав положення пункту 2.7 кожного з трьох укладених договорів. Згідно з цим пунктом у випадку несвоєчасного повернення депозиту та нарахованих на нього процентів, спілка виплачує члену кредитної спілки пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день такого прострочення. Тобто між ОСОБА_1 та КС «Либідь»існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів. Водночас, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 13 квітня 2012 року, у справі № 2-851/11 стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, внесені позивачем за договорами банківського вкладу, разом з процентами, пенею та інфляційними нарахуваннями. З огляду на викладене, установивши, що позивач використав право вимоги повернення заборгованості за договорами про внесення депозитних вкладів, звернувшись до суду з відповідним позовом, чим змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договорів, припинивши їх дію, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої умовами указаних договорів, у цій справі відсутні. Разом із цим, ОСОБА_1 позовних вимог до КС «Либідь»про стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не заявляв. З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені. Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 757/36706/20(провадження № 61-3568св23) від 23 жовтня 2024 року в справі № 461/5375/23 (провадження № 61-8883св24), від 11 грудня 2024 року у справі № 461/5877/22 (провадження № 61-10304св24), від 26 листопада 2025 року у справі №461/51/23 (провадження № 61-3087св24), від 06 травня 2026 року у справі № 461/3618/24 (провадження № 61-2704св26). Доводи касаційної скарги про те, що положення пункту 2.7 укладених договорів щодо сплати пені діє й поза межами строку депозитного договору в разі несвоєчасного повернення депозиту і такий період стягнення пені є необмеженим, колегія суддів відхиляє, оскільки наведені міркування є помилковим трактуванням заявником змісту договірних положень. Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Таким чином, необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок Установивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 461/5375/23 (провадження № 61-8883св24) стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Отже, ОСОБА_1 реалізував у провадженні № 461/5375/23 право на відшкодування моральної шкоди за несвоєчасне повернення вкладів за договорами від 11 січня 2008 року № 156/08, від 12 березня 2008 року № 28/2008ЛФ та від 18 червня 2008 року № 71/2008ЛФ, а чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за одним і тим самим фактом порушення прав (див. постанови Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі №686/28957/21-ц, від 13 липня 2023 року у справі № 686/13391/22, від 18 серпня 2023 року у справі №686/10621/22, від 13 листопада 2023 року у справі № 686/13017/22, від 05 березня 2024 року у справі № 686/23937/23). З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі в частині вимог позову про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили в цій частині законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині вимог ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2026 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев