Постанова КЦС ВС № 455/23/20

Постанова Іменем України 10 червня 2026 року м. Київ справа № 455/23/20 провадження № 61-10589 св 23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Пророка В. В., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадження справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, постановлену колегією суддів у складі Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., встановив ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог учасників справи

1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати його співвласником житлового будинку та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 як спільного майна подружжя; визнати за ним право власності на вказане майно.

2. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 10 листопада 1979 року. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 03 травня 2018 року шлюб між ними розірвано. За час перебування у шлюбі сторони побудували житловий будинок, який ОСОБА_2 зареєструвала на себе та надалі приватизувала земельну ділянку для обслуговування житлового будинку. ОСОБА_1 вважає, що він має право на половину вказаного майна, а тому просить ухвалити рішення, яким визнати його співвласником житлового будинку та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 як спільного майна подружжя та визнати за ним право власності на вказане майно. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням від 14 листопада 2022 року Самбірський міськрайонний суд Львівської області, з урахуванням додаткового рішення цього суду від 12 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

4. Визнав житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці, призначеній для будівництва і обслуговування цього житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

5. Поділив вказаний житловий будинок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частці та визнав такий по частці порядок користування земельною ділянкою.

6. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що, приймаючи обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог і які по суті не спростовуються стороною відповідача, установивши, що земельна ділянка отримана відповідачем у порядку приватизації, суд визнав за правовим режимом спірний житловий будинок спільним майном подружжя, оскільки ані законом, ні договором таке не було врегульоване, учасниками судового розгляду про це суду не подано доказів. Відтак це є об`єкт спільної сумісної власності подружжя, і в ньому за судовим рішенням визнається право власності позивача на ідеальну частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Одночасно суд визначає право спільного користування спірною земельною ділянкою за відповідним цільовим призначенням, оскільки вона не може бути об`єктом права спільної сумісної власності в минулому подружжя ОСОБА_3 , відтак не підлягає поділу між сторонами за рішенням суду. Оскільки суд дійшов висновку про поділ будинку в частках відповідно і , слід визначити такий же порядок користування спірною земельною ділянкою, власником котрої є ОСОБА_2 , правові наслідки чого урегульовуються окремо.

7. Постановою від 25 травня 2023 року Львівський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Скасував рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року і ухвалив нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

8. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що оскільки позивач не заявляв вимог про визначення ідеальних часток у спірних об`єктах нерухомості, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності цивільного судочинства, визнавши житловий будинок спільною сумісною власністю та здійснивши його поділ, а також визначивши порядок користування земельною ділянкою, хоч така вимога не була заявлена. Позивачем не надано суду доказів того, що спірний житловий будинок є неподільним майном, та про відсутність згоди щодо можливої грошової компенсації, передбаченої частинами четвертою та п`ятою статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

9. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 листопада 1979 року зареєстрували шлюб, який 03 травня 2018 року розірвано рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області.

10. Згідно зі свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 21 червня 2010 року, виданим Нижанковицькою селищною радою Старосамбірського району Львівської області, ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

11. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав (далі - ДРРП) на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 з кадастровим номером: 4625155400:01:002:0124, - 24 травня 2013 року зареєстроване за ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У липні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, подана ним засобами поштового зв`язку 10 липня 2023 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року. Рух справи в суді касаційної інстанції

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2023 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 455/23/20 визначено ОСОБА_4 , судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А .

14. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д.

15. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2023 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 455/23/20 визначено Пророка В. В. , судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.

16. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.

17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 серпня 2023 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 455/23/20 визначено Пророка В. В. , судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Петров Є. В.

18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2023 року, після усунення недоліків, відкрите касаційне провадження та витребувано матеріали цієї справи з Самбірського міськрайонного суду Львівської області. 19. 04 січня 2024 року справа № 455/23/20надійшла до Верховного Суду.

20. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2026 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.

21. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 455/23/20 визначено Пророка В. В., судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.

22. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду. 23. 27 квітня 2026 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначене судове рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі ? ЦПК України).

25. ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 539/2669/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 347/2223/17, Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі з провадженням №6-2811цс15, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах з провадженнями №6-46518св13, № 6-4280св15, № 6-2891св15.

26. А відтак, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції проігнорував усталену практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і поклав тягар доказування на позивача, тим самим створивши презумпцію особистої приватної власності на спірне майно.

27. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, у тому числі в межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

28. Зокрема, пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України у взаємодії з іншими положеннями цього Кодексу, у тому числі частиною четвертою статті 263, не стосується правових висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ).

29. Таким чином, Верховний Суд не враховує ухвали ВССУ у справах з провадженнями № 6-46518св13, № 6-4280св15, № 6-2891св15, на які посилається заявник у своїй касаційній скарзі, як на такі, що не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови.

30. Крім того, долучені до касаційної скарги нові документи, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції. Позиція інших учасників справи

31. У жовтні 2023 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий її представником ОСОБА_7 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

32. Відзив мотивовано тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права.

33. Крім того, зазначила, що ОСОБА_1 не подав будь-яких доказів до суду першої та апеляційної інстанцій про початок і завершення будівництва будинку. Відтак, Львівський апеляційний суд зробив вірний висновок, що позивач не довів, що житловий будинок побудований сторонами під час шлюбу. 34. 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав додаткові письмові пояснення на відзив, у яких просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року та залишити в силі рішення першої інстанції. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

35. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

36. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

37. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

38. Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

39. Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

40. Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі ? СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

41. Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

42. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

43. Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

44. Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

45. Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

46. Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (на яку посилається заявник), викладено загальний правовий висновок про те, що у статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

48. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

49. Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

50. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

51. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

52. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18, від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.

53. Звертаючись з цим позовом до суду, ОСОБА_1 зазначив, що за час перебування у шлюбі сторони побудували житловий будинок, який ОСОБА_2 зареєструвала на себе та надалі приватизувала земельну ділянку для обслуговування житлового будинку. ОСОБА_1 вважає, що він має право на половину вказаного майна після розірвання шлюбу, як на спільне майно подружжя.

54. На підтвердження цих обставин ОСОБА_1 суду надано, зокрема: - рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 03 травня 2018 року, яким розірвано шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , 24 березня 1955 року, зареєстрованого 10 листопада 1979 року за актовим записом № 46 у виконавчому комітеті Добромильської міської ради Старосамбірського району Львівської області; - витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане Комунальним підприємством «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експортної оцінки», з якого вбачається, що Нижанковицькою селищною радою Старосамбірського району Львівської області ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 21 червня 2010 року на житловий будинок АДРЕСА_1 ; - інформацію з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 з кадастровим номером: 4625155400:01:002:0124, - 24 травня 2013 року зареєстровано за ОСОБА_2 .

55. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що надані позивачем докази підтверджують набуття ОСОБА_2 права власності на житловий будинок у період перебування сторін у шлюбі. Відповідачка доказів на спростування того, що спірний будинок є її особистою власністю, суду не надала. А відтак, майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності.

56. Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що житловий будинок побудований сторонами під час шлюбу. Крім того, матеріали справи не містять доказів про початок і завершення будівництва будинку, а наданий позивачем витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 червня 2010 року не підтверджує цю обставину, оскільки момент виникнення права власності на нерухоме майно не може пов`язуватися з його державною реєстрацією, адже сама реєстрація не є правовстановлюючим чинником, а тільки фактом визнання цього права з боку держави.

57. З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитись с висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

58. Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

59. Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 цього ж кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

60. Тобто для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття в експлуатацію; 3) державна реєстрація.

61. Без виконання цих умов особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна), що прямо передбачено вимогами частини третьої статті 331 ЦК України та узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 369/13415/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 369/3043/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19).

62. Таким чином, закінчені будівництвом об`єкти (житлові будинки, будівлі, споруди) підлягають обов`язковому прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації права власності.

63. Реєстрація права власності на новозбудований житловий будинок через Бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) проводилася після прийняття його в експлуатацію відповідно до вимог ЦК України (статті 331) та Закону України (далі - ЗУ) «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Право власності виникає лише після завершення будівництва, прийняття в експлуатацію та державної реєстрації.

64. Так, витяг (або свідоцтво) про реєстрацію права власності, виданий у 2010 році, підтверджує, що будинок був прийнятий в експлуатацію, оскільки реєстрація права власності на новозбудований житловий будинок проводилася БТІ лише після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

65. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач довів набуття ОСОБА_2 права власності на житловий будинок у період перебування сторін у шлюбі.

66. Отже, у цій справі ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, а тому суд першої інстанції правильно здійснив поділ цього майна між сторонами.

67. Таким чином, з урахуванням зазначених норм права доводи касаційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.

68. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги

69. Відповідно до частини першої статті 409 ЦПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3); скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 4).

70. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України).

71. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішенняСамбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року. (2.2) Щодо судових витрат

72. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України, резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

73. За правилом частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

74. Розмір судового збору за подання касаційної скарги на судове рішення у цій справі становить 12 619,06 грн.

75. Заявником до касаційної скарги долучені квитанції про сплату судового збору на суму 3 969,60 грн.

76. Верховний Суд, відкриваючи касаційне провадження у цій справі, відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 8 346,26 грн до закінчення касаційного розгляду справи.

77. Таким чином, оскільки Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , судові витрати, сплачені заявником під час подання касаційної скарги у вигляді судового збору в розмірі 3 969,60 грн, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача. Іншу частину судового збору в розмірі 8 346,26 грн за перегляд справи судом касаційної інстанції слід стягнути з ОСОБА_2 на користь держави. Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

2. Скасувати постанову Львівськогоапеляційного суду від 25 травня 2023 року.

3. Залишити в силі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року.

4. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, у розмірі 3 969,60 грн.

5. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 346,26 грн на користь держави. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: /підпис/ В. В. Пророк /підпис/ А. І. Грушицький /підпис/ А. А. Калараш /підпис/ І. В. Литвиненко /підпис/ Є. В. Петров Повний текст постанови складений 30 червня 2026 року