Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 924/1274/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА 30 червня 2026 року Справа № 924/1274/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В. секретар судового засідання Приступлюк Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2026 (ухвалене у м. Хмельницькому) у справі № 924/1274/25 (суддя Крамар С.І) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування Розпорядження адміністративної колегії №72/113-рп/к від 07.11.2025 за участю представників сторін: від позивача - Поцелов А.О.; від відповідача - Логінова Т.Ю. ВСТАНОВИВ: В провадженні Господарського суду Хмельницької області перебувала справа №924/1274/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування Розпорядження адміністративної колегії №72/113-рп/к від 07.11.2025. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 09.03.2026 у справі № 924/1274/25 позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував Розпорядження адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/113-рп/к від 07.11.2025 "Про прийняття справи №305/60/84-рп/к.23 до провадження". Стягнув з Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" 2 422 грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору. Господарський суд Хмельницької області додатковим рішенням від 20.03.2026 у справі № 924/1274/25 стягнув з Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Вказане судове рішення мотивоване тим, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт надання професійної правничої допомоги, своєчасно заявлено вимогу про розподіл судових витрат та дотримано процесуального порядку подання доказів їх понесення, що є підставою для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу таких витрат. Разом з тим суд виходив із того, що відшкодуванню підлягають лише реальні, необхідні та розумні витрати на професійну правничу допомогу. Оцінивши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, принципи співмірності, пропорційності, верховенства права та практику Верховного Суду і Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про завищеність заявленої суми витрат та визнав обґрунтованим їх відшкодування лише у розмірі 10 000 грн. Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду першої інстанції, Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2026 у справі №924/1274/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" про ухвалення додаткового рішення відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована таким. Предметом спору в справі №924/1274/25 є вимога немайнового характеру, оскільки позовні вимоги позивача полягають у визнанні протиправним та скасування розпорядження відділення №72/113-рп/к. Витрати, які передбачені ч.3 ст.126 ГПК України не зазначені в наданому детальному розрахунку позивача виконаних адвокатом (Адвокатським об`єднанням "Унілекс") у справі №924/1274/25, яка розглядалась Господарським судом Хмельницької області від 11.03.2026. Сума витрат наведена лише в акті приймання-передачі наданих послуг від 11.03.2026, де зазначено загальне найменування правової допомоги та загальну суму 30 000 грн. Позивачем не було надано детального опису того, на які саме дії та в якому розмірі були витрачені кошти. Згідно з додатком 1 до Договору про надання правової допомоги №02/08-22/2 від 02.08.2022, а саме відповідно до пункту 5 цього додатку, зазначено, що він є невід`ємною частиною іншого договору, а саме: Договору про надання правової допомоги №23/02-20 від 23.02.2020. Тобто додаток прямо відсилає до іншого договору, який не має відношення до даної справи. За таких обставин, поданий акт є неналежним доказом, оскільки він не підтверджує обставини, на які посилається позивач, та не може бути використаний як належне підтвердження витрат у межах цього провадження. Заявлені позивачем витрати не відповідають критеріям реальності, необхідності та співмірності, не підтверджені належними доказами, а тому не можуть бути стягнуті з Відділення в порядку розподілу судових витрат. Витрати на підготовку позовної заяви та інші дії повинні покладатися на позивача відповідно до статті 129 ГПК України, оскільки залучення адвоката було його власним рішенням і не є необхідним для розгляду справи. Подання відповіді на відзив є правом, а не обов`язком сторони, тому такі витрати не можуть бути відшкодовані за рахунок відповідача. Ухвалюючи додаткове рішення Господарський суд Хмельницької області зазначив, що вважаються обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Проте, місцевий господарський суд не надав належної оцінки тому, що консультації з правових питань не мають безпосереднього зв`язку з розглядом справи, відповідь на відзив фактично дублює позовну заяву, а матеріали справи містять незначну кількість додатків. Крім того, усі судові засідання проводилися у режимі відеоконференції та тривали мінімальний час (10 26 хвилин), що свідчить про відсутність значного обсягу роботи адвоката. Суд також залишив поза увагою відсутність доказів фактичної оплати адвокатських послуг позивачем Адвокатському об`єднанню "Унілекс", а поданий акт приймання-передачі послуг не містить деталізації витрат та відсилає до іншого договору, який не має відношення до даної справи. За таких обставин висновок місцевого суду про обґрунтованість витрат у розмірі 10 000 грн є помилковим, оскільки вони не відповідають критеріям реальності, необхідності та співмірності, визначеним статтею 129 ГПК України та практикою Верховного Суду. Судом не було враховано, що відповідач є органом державної влади, а відповідно будь-яке стягнення коштів з нього здійснюватиметься з Державного бюджету України. За наведеного відповідач не погоджується із ухваленим додатковим рішенням, вважає, що судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме додаткове рішення є безпідставним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив, у якому вказує, що розмір витрат на правничу допомогу за додатковим рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2026 у справі №924/1274/25 у розмірі 10 000 гривень є більш ніж співмірним, зважаючи на: - складність справи та виконані адвокатом роботи (кількість підготовлених процесуальних документів, а саме позовна заява та відповідь на відзив); - час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (підготовка документів та участь в чотирьох судових засіданнях); - обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; - значенням справи для сторони, оскільки відповідач порушує пряму вказівку законодавства щодо зупинення виконання рішення Антимонопольного комітету України та вчиняє дії на його виконання, що прямо впливає на права та обов`язки позивача. Посилання відповідача на те, що позивач з 2022 року користується юридичними послугами Адвокатського об`єднання "Унілекс" не нівелює права позивача на відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ним в межах справи №924/1274/25. Матеріали справи місять додаток 1 до Договору про надання правової допомоги №02/08-22/2 від 02.08.2022, акт приймання-передачі наданих послуг та опис відповідних робіт, виконаних в межах справи №924/1274/25, що спростовує посилання відповідача щодо неналежного підтвердження, оскільки надані документи підтверджують наявність витрат, їх розмір та відповідні послуги, надані адвокатом. Наявність підтвердження оплати за надання правової допомоги не є обов`язковим та визначальним для вирішення питання щодо розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Судом першої інстанції було задоволено заяву позивача частково та стягнуто з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. З урахуванням викладеного вище, зважаючи на рівень складності справи, надані адвокатом послуги, критерії розумності, справедливості та реальності судових витрат, суд першої інстанції цілком обґрунтовано визначив, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Практика Верховного суду, на яку посилається відповідач, не спростовує обґрунтованість висновків суду першої інстанції. В контексті номеру договору про надання правової допомоги, то позивачем було допущено описку в п. 5 Додатку 1 до Договору про надання правової допомоги №02/08-22/2 від 02.08.2022. Проте, така описка носить формальний характер і, більше того, правильні реквізити договору наявні у назві додатку "Додаток №1 до Договору про надання правової допомоги №02/08-22/2 від 02.08.2022" та у преамбулі до нього. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 30.06.2026 представниця скаржника підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі. Просила додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2026 у справі №924/1274/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" про ухвалення додаткового рішення відмовити. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши в межах доводів та вимог апеляційної скарги правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні додаткового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого. Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Господарський суд Хмельницької області рішенням від 09.03.2026 у справі № 924/1274/25 позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував Розпорядження адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/113-рп/к від 07.11.2025 "Про прийняття справи №305/60/84-рп/к.23 до провадження". Стягнув з Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" 2 422 грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору (т. 1, а. с. 75-77). Вказане рішення Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 30.06.2026 залишив без змін. При цьому, 13.03.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" до суду першої інстанції, через систему Електронний суд, було подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн (т. 1, а. с. 79-81). Як зазначено вище, Господарський суд Хмельницької області додатковим рішенням від 20.03.2026 у справі № 924/1274/25 стягнув з Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи. Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Суд звертає увагу на те, що додаткове судове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин". Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що у відшкодуванні витрат слід відмовити з тієї підстави, що залучення представника не є обов`язковим, а інтереси позивача могла представляти особа, уповноважена діяти в порядку самопредставництва, оскільки позивач має гарантоване як Конституцією України, так і ГПК України право на професійну правничу допомогу, яке не ставиться у залежність від наявності можливості здійснювати самопредставництво. Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Суд апеляційної інстанції зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129, ст. 221 ГПК України. Колегія суддів вказує, що у позовній заяві позивачем зазначений орієнтовний розрахунок витрат пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 50 000 грн, а також заявлено про розподіл судових витрат та міститься вказівка на подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення судом першої інстанції рішення за результатом розгляду справи (т. 1, а. с. 1-5). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога в суді першої інстанції Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" надавалася Адвокатським об`єднанням "Унілекс". На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру, сторона позивача долучила до матеріалів справи: Договір про надання правничої допомоги №02/08-22/2 від 02.08.2026 (далі - Договір), укладений між Адвокатським об`єднанням "Унілекс" (за текстом Договору - Об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" (за текстом Договору - Клієнт); Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги №02/08-22/2 від 02.08.2026; рахунок на оплату №11-03/2026 від 11.03.2026 на суму 30 000 грн; Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (Адвокатським об`єднанням «Унілекс») у справі №924/1274/25, яка розглядалась Господарським судом Хмельницької області; Акт приймання-передачі наданих послуг від 11.03.2026 (т. 1, а. с. 83-88). Зокрема, відповідно до п. 1.1 Договору про надання правової допомоги на умовах, передбачених цим договором, Клієнт доручає, а Об`єднання зобов`язується надавати за винагороду Клієнту чи вказаним ним особам правову допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим Договором, його Додатками. Відповідно до п. п. 5.1, 5.2, 5.3 Договору Клієнт згідно з цим договором сплачує Об`єднанню гонорар за фактично надану Об`єднанням правничу допомогу згідно завдання, а також відшкодовує додаткові витрати, пов`язані із забезпеченням належного виконання завдання. Сторони погодили, що розмір гонорару визначається сторонами у відповідному Додатку до Договору. Клієнт сплачує Об`єднанню гонорар, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін у відповідному Додатку до Договору та компенсує додаткові витрати шляхом перерахування грошових коштів протягом 5 календарних днів після надання рахунку на оплату і акта приймання-передачі наданих послуг на поточний рахунок об`єднання. Сторони можуть погодити інший порядок розрахунків у відповідному додатку до Договору. Додатком №1 до Договору сторони передбачили обсяги правової допомоги (завдання на надання правничої допомоги) та розмір винагороди, а саме: - підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії; - підготовка та подача до суду позовної заяви про визнання недійсним та скасування Розпорядження адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2025 №72/113-рп/к; - підготовка та подача до суду заяв та клопотань, заяв по суті справи та інших процесуальних документів у справі № 924/1274/25. - участь адвоката в судових засіданнях у справі № 924/1274/25. Розмір винагороди фіксований в сумі 30 000 грн. Крім того, відповідач вірно наголошує, що за змістом п. 5 такого додатку до Договору цей додаток є невід`ємною частиною Договору про надання правової допомоги № 23/02-20 від 23.02.2020. З врахуванням того, що в інших частинах Додатку № 1 міститься відсилання (вказівка) на те, що віє є саме додатком до Договору про надання правничої допомоги №02/08-22/2 від 02.08.2026, то зазначення іншого в п. 5 Додатку № 1, суд оцінює, як описку. В акті приймання-передачі надання правової допомоги від 11.03.2026, який підписано Об`єднанням та Клієнтом, вказано, що Об`єднанням було надано такі послуги: - підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії; - підготовка та подача до суду позовної заяви про визнання недійсним та скасування Розпорядження адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2025 №72/113-рп/к; - підготовка та подача до суду Відповіді на відзив у справі №924/1274/25; - участь в судових засіданнях у справі №924/1274/25 (20.01.2026, 09.02.2026, 26.02.2026, 09.03.2026). Розмір винагороди 30 000 грн. Згідно із детальним описом наданих адвокатом послуг від 11.03.2026, який підписаний між сторонами, Об`єднанням надано клієнту послуги, перелік яких є ідентичним переліку, вказаному в акті приймання-передачі надання правової допомоги від 11.03.2026. Суд враховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21). Матеріали справи містять копії рахунку на оплату № 11-03/2026 від 11.03.2026 на суму 30 000 грн. Апеляційний господарський суд враховує, що Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у п. 6.5 постанови від 03.03.2019 у справі № 922/445/19 зазначила, що витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Тому посилання скаржника на відсутність доказів оплати наданих позивачу послуг відхиляються судом апеляційної інстанції. За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат (див. постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21). З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 зауважила, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає здійсненню з урахуванням як норм статті 126 ГПК України, так і загальних правил розподілу судових витрат, визначених у статті 129 ГПК України та з урахуванням заперечень позивача щодо неспівмірності таких витрат. За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо. За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у ст. 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України). Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19). Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 вказала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо. Колегія апеляційного господарського суду враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20). Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.22.2022 у справі №922/1964/21. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, апеляційний господарський суд, при наданні оцінки послугам з правничої допомоги також врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19). Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24). Тому, з огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, оцінюючи надані юридичні послуги, критерій розумної необхідності судових витрат для конкретної цієї справи, апеляційний господарський суд враховує таке. Суд зауважує, що за змістом наданих стороною позивача доказів, Об`єднанням були надані послуги: - підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії; - підготовка та подача до суду позовної заяви про визнання недійсним та скасування Розпорядження адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2025 №72/113-рп/к; - підготовка та подача до суду відповіді на відзив у справі №924/1274/25; - участь в судових засіданнях у справі №924/1274/25 (20.01.2026, 09.02.2026, 26.02.2026, 09.03.2026). Щодо перших двох послуг, то суд апеляційної інстанції відмічає, що вони містять фактично одну і ту саму послугу, яка охоплюються єдиним процесом підготовки позовної заяви. Тому, наведені послуги фактично дублюють одна одну, а відповідні послуги вказані в Додатку № 1 до Договору, п. 1 Детального опису робіт (наданих послуг); п. 1 Акту приймання-передачі наданих послуг не утворюють самостійного правового результату. Щодо участі в судових засіданнях. Верховний Суд неодноразово зазначав, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі №641/7612/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21). З огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, її складність, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, а також принципи пропорційності, співмірності, обґрунтованості та розумності витрат, апеляційний господарський суд, оцінивши заявлені витрати на професійну правничу допомогу крізь призму ч. 5 ст. 129 ГПК України та результати розгляду спору судом першої інстанції, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлений розмір таких витрат не повною мірою відповідає критеріям розумності, реальності та співмірності з обсягом виконаних робіт, у зв`язку з чим наявні підстави для їх зменшення, водночас обсяг наданих позивачу юридичних послуг та їх вартість є обґрунтованими, підтвердженими у розмірі 10 000 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Посилання відповідача на те, що він є державним органом, а відповідні кошти будуть стягуватися із Державного бюджету України не є підставою для відмови в їх стягненні. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. В справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain"). У пунктах 32, 34, 36 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими; вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження. З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення заяви позивача та стягнення на користь останнього із відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2026 у справі №924/1274/25 - без змін. Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2026 у справі № 924/1274/25 - без змін.

2. Справу № 924/1274/25 надіслати Господарському суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "02" липня 2026 р. Головуючий суддя Петухов М.Г. Суддя Гудак А.В. Суддя Мельник О.В.