Ухвала КАС ВС № 300/6644/25

УХВАЛА 01 липня 2026 року м. Київ справа № 300/6644/25 адміністративне провадження № К/990/27350/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НТЦ «Промтехдіагностика» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі №300/6644/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НТЦ «Промтехдіагностика» до Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «НТЦ «Промтехдіагностика» звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 12 серпня 2025 року №022401. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року позов задоволено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №300/6644/25 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2026 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НТЦ «Промтехдіагностика» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі №300/6644/25 повернуто особі, яка її подала. 15 червня 2026 року позивач повторно звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши повторно подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки повторно поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суд від 20 березня 2025 року по справі №380/13118/23, від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20, від 05 березня 2026 року у справі №120/12990/25, від 07 грудня 2023 року у справі №620/18215/21. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Разом з тим, не указує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник знову вказує, що підставою касаційного оскарження судового рішення є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Так, обґрунтовуючи наявність підстави, визначеної підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про необхідність формування єдиного підходу до визначення статусу автомобільного перевізника у випадку перевезення суб`єктом господарювання власного майна для забезпечення здійснення основної господарської діяльності. Разом із тим наведені доводи фактично дублюють аргументи касаційної скарги щодо неправильного, на думку скаржника, застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та незгоди із правовою оцінкою встановлених судами обставин справи. При цьому скаржник сам посилається на низку постанов Верховного Суду, у яких уже сформульовано правові висновки щодо застосування статей 33, 48, 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», визначення статусу автомобільного перевізника, обов`язковості оформлення товарно-транспортної накладної, а також порядку застосування адміністративно-господарських санкцій. Отже, наведені у касаційній скарзі доводи, навпаки, свідчать про існування сформованої практики Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, а не про відсутність єдиного підходу чи необхідність формування нового правового висновку. Водночас скаржник не навів переконливих доводів щодо існування різної судової практики касаційного суду з цього питання, не зазначив, які саме правові висновки Верховного Суду суперечать один одному, а також не обґрунтував необхідності відступу від уже сформованої практики Верховного Суду або формування нового висновку щодо застосування відповідних норм права. За таких обставин наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що справа порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики у розумінні підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Також не можуть бути прийняті доводи скаржника щодо наявності виняткового значення цієї справи для нього у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи зазначену підставу, скаржник посилається на те, що товариство віднесене до підприємств, важливих для національної економіки та оборонно-промислового комплексу, а прийняте судове рішення може вплинути на організацію його господарської діяльності під час перевезення власного виробничого обладнання. Однак наведені обставини самі по собі не свідчать про наявність виняткового значення цієї справи саме у розумінні положень статті 328 КАС України. Виняткове значення справи повинно бути зумовлене такими особливими обставинами, які вирізняють її серед інших аналогічних спорів та об`єктивно потребують перегляду судового рішення судом касаційної інстанції. Натомість із наведеного скаржником обґрунтування убачається, що заявник фактично посилається на можливі наслідки виконання судового рішення для здійснення власної господарської діяльності та висловлює незгоду із правовими висновками суду апеляційної інстанції. Такі доводи є характерними для переважної більшості спорів щодо оскарження постанов про застосування адміністративно-господарських санкцій та не містять обставин, які б свідчили про наявність саме виняткового значення цієї справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Отже, наведені у касаційній скарзі мотиви не підтверджують існування виняткових обставин, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а тому не можуть бути підставою для касаційного перегляду судового рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження. Доводи, наведені у повторно поданій касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд уже наголошував у своїй ухвалі від 01 червня 2026 року, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НТЦ «Промтехдіагностика» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі №300/6644/25 повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується. Суддя В. М. Соколов