Ухвала КАС ВС № 160/23472/25

УХВАЛА 30 червня 2026 року м. Київ справа №160/23472/25 адміністративне провадження № К/990/22518/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач, скаржник), у якій просив: - визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020 до 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; - зобов`язати В/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період із 29.01.2020 до 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 адміністративний позов задоволено: - визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 до 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 29.01.2020 до 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, В/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу до Третього апеляційного адміністративного суду. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.01.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом скерування до суду апеляційної інстанції документа про сплату судового збору. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.02.2026 апеляційну скаргу повернуто заявнику на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026 подану повторно апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 залишено без руху та надано строк десять днів для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом скерування до суду апеляційної інстанції заяви із зазначенням поважних підстав для поновлення строку встановленого для апеляційного оскарження та доказів на підтвердження обставин, викладених у такій заяві. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 постановлено відмовити в задоволенні заяви відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження та у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. Ухвалою Суду від 02.06.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги уточненої касаційної скарги із зазначенням про допущені судом апеляційної інстанції порушення конкретних норм процесуального права під час ухвалення судового рішення, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн. Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута. Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 02.06.2026) доставлена в Електронний кабінет скаржника 02.06.2026 23 год 23 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. 10.06.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла заява про усунення недоліків разом з якою надано уточнену касаційну скаргу та документ про сплату судового збору. Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, матеріали уточненої касаційної скарги та зарахування сплати судового збору, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 295 КАС України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Частиною третьою статті 298 КАС України встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами). Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, що були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строку на оскарження судового рішення, такі підстави. Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, суд виходить з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), що безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними та допустимими засобами доказування. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. При вирішенні питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, що слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, що він учиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. При поданні апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними. Колегія суддів зазначає, що поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Суд апеляційної інстанції відмовляючи у відкритті апеляційного провадження зазначив, посилання скаржника на запровадження в Україні воєнного стану саме по собі не є достатнім для поновлення процесуального строку. Така обставина підлягає оцінці судом у кожному конкретному випадку з огляду на те, чи існує безпосередній причинний зв`язок між нею та неможливістю своєчасного вчинення процесуальної дії, а також чи підтверджено цей зв`язок належними доказами. Загальне посилання на дію воєнного стану без наведення конкретних обставин, які унеможливили подання апеляційної скарги у встановлений строк або належне обґрунтування клопотання про поновлення такого строку, не може визнаватися достатнім. Крім того, судом апеляційної інстанції зауважено, що не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку самі собою організаційні труднощі у діяльності суб`єкта владних повноважень або особливості його внутрішньої роботи, якщо скаржник не довів, що саме ці обставини в конкретний період часу об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду. За відсутності такого доведення наведені пояснення залишаються посиланням на внутрішню організацію діяльності відповідача, а не на зовнішні, непереборні перешкоди у розумінні статті 121 КАС України. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи наведені у клопотаннях доводи, виходить із того, що скаржник не навів і не підтвердив доказами таких конкретних обставин, які б давали підстави визнати причини пропуску строку поважними. З матеріалів справи не вбачається, що після повернення первісної апеляційної скарги існували об`єктивні перешкоди для належного повторного звернення з апеляційною скаргою або для наведення інших, належно підтверджених підстав для поновлення строку. ураховуючи те, що скаржник оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, зазначену в частині третій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Водночас скаржник належно не обґрунтовує неправильність застосування норм процесуального права при відмові у відкритті апеляційного провадження у справі. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 02.06.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині надання уточненої касаційної скарги. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк