Постанова КАС ВС № 520/9329/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ справа №520/9329/24 адміністративне провадження № К/990/49545/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (судді: Катунов В.В., Подобайло З.Г., Чалий І.С.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 09 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 березня 2022 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Після звільнення з військової служби з`ясував, що відповідач протиправно не нараховував та не виплачував йому грошове забезпечення з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифних коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, що передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 в редакції, яка діяла до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, які скасовані в судовому порядку в рамках розгляду справи № 826/6453/18, та виходячи з відсутності з 01 січня 2022 року та з 01 січня 2023 року застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 09 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач з 09 березня 2022 року під час визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а також інших складових його грошового забезпечення протиправно не застосовував як розрахункові величини розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно. За таких обставин суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року із застосуванням механізму визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та уважав за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_2 вчинити відповідні дії. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність заявлення позовної вимоги щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 09 березня 2022 року до дня фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, оскільки на момент розгляду справи відповідач виплату зазначених сум ще не здійснив. З огляду на це у задоволенні відповідної позовної вимоги відмовив. Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року, ОСОБА_2 та військова частина НОМЕР_2 подали апеляційні скарги. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; в задоволенні апеляційної скарги військової частини НОМЕР_2 відмовлено; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 у справі № 520/9329/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині ухвалено нову постанову, якою позов задоволено. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 01 березня 2022 року по 01 вересня 2022 року в сумі 328 541,40 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач у період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року протиправно не здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням як розрахункових величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно. Водночас суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність заявлення вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, зазначивши, що така вимога є похідною від вимоги про виплату належного позивачу грошового забезпечення. З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні зі служби за період з 01 березня 2022 року по 01 вересня 2022 року у сумі 328 541,40 грн. Згодом, військова частина НОМЕР_1 , уважаючи рішення суду першої інстанції від 19 червня 2024 року таким, що зачіпає її права, інтереси та обов`язки, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції від 19 червня 2024 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні. Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року та 29 вересня 2025 року військовій частині НОМЕР_1 поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі №520/9329/24; відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою та зупинено дію зазначеного рішення суду першої інстанції. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залучення її до участі у справі у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Оскаржуваною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі №520/9329/24 на підставі пункту 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закрито. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив із того, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 520/9329/24 питання про права, інтереси чи обов`язки військової частини НОМЕР_1 не вирішувалося. Як зазначив суд апеляційної інстанції, спірні правовідносини виникли між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - військовою частиною НОМЕР_2 . При цьому позивач визначив відповідачем саме військову частину НОМЕР_2 , яку суд першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження у справі та, в подальшому, під час розгляду справи, визнав належним відповідачем, водночас суд першої інстанції не вважав за необхідне залучити як відповідача або третю особу військову частину НОМЕР_1 , відповідних клопотань від останньої та від сторін у справі не надходило. Крім того, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року було оскаржене відповідачем - військовою частиною НОМЕР_2 , за результатами апеляційного перегляду її апеляційну скаргу залишено без задоволення. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 не має права на апеляційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року, оскільки питання про її права, інтереси та обов`язки цим рішенням не вирішувалися. Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування Не погодившись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 520/9329/24 не стосується прав, інтересів та обов`язків військової частини НОМЕР_1 . На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 вересня 2022 року № 243 було утворено об`єднане фінансове господарство військової частини НОМЕР_1 , яка є юридичною особою, із підпорядкованими їй військовими частинами, у тому числі військовою частиною НОМЕР_2 , яка статусу юридичної особи не має та перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . За доводами скаржника, функціонування об`єднаного фінансового господарства означає, що виконання всіх фінансових зобов`язань військової частини НОМЕР_2 фактично покладається на військову частину НОМЕР_1 . У зв`язку з відсутністю у військової частини НОМЕР_2 статусу юридичної особи, власних рахунків у банківських установах та обслуговування органами Державної казначейської служби України, вона не може самостійно виконувати фінансові зобов`язання, що виникають на підставі судових рішень. З огляду на це, за доводами скаржника, саме військова частина НОМЕР_1 нестиме фінансові зобов`язання, пов`язані з виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 520/9329/24, а відтак це рішення безпосередньо впливає на її права та обов`язки. Позиція інших учасників справи ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якій просить визнати подання касаційної скарги військовою частиною НОМЕР_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року зловживанням процесуальними правами та залишити її без розгляду на підставі частини третьої статті 45 КАС України. Зокрема, ОСОБА_2 вказує на те, що касатор вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, та ухвалою від 04 червня 2025 року у відкритті касаційного провадження йому було відмовлено. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 520/9329/24. Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.) відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про зупинення дії рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 520/9329/24. Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.) призначено справу до розгляду. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року та був звільнений із військової служби на підставі наказу від 28 лютого 2023 року № 62. 29 лютого 2024 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із запитом про надання інформації щодо порядку та розрахунку виплаченого йому грошового забезпечення за період проходження військової служби з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року. За результатами розгляду зазначеного запиту військова частина НОМЕР_2 надала позивачу довідку про розмір його грошового забезпечення за вказаний період. Із змісту цієї довідки встановлено, що під час обрахунку сум грошового забезпечення позивача, військова частина НОМЕР_2 керувалася приписами постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із змінами, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, зокрема, щодо пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Уважаючи, що у період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року військова частина НОМЕР_2 здійснювала нарахування та виплату його грошового забезпечення з порушенням вимог чинного законодавства та не в належному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Відповідно до частини першої статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У практиці Верховного Суду вже сформовано загальні принципи та підходи щодо прийнятності та обґрунтованості апеляційних та касаційних скарг осіб, які не брали участі у справі, однак вважають, що рішення суду прийнято щодо їх права, обов`язків чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 26 вересня 2024 року у справі № 440/14216/23 зауважила, що судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Особа, яка не була учасником справи, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки. Такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, це означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та / або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме. У постанові від 27 березня 2025 року у справі №440/9869/21 Верховний Суд зазначив, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та / чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та / чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення. Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення в цій справі таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та / або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та / або обов`язків у майбутньому. Отже, КАС України передбачено право особи подати апеляційну / касаційну скаргу на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду спору у правовідносинах, учасником яких є заявник, або у якому містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, зважаючи на предмет і підстави позову. Як вбачається з матеріалів справи, спір у цій справі виник між позивачем ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_2 у зв`язку з нарахуванням та виплатою позивачу грошового забезпечення в період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року без застосування як розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року. Предметом спору у цій справі були підстави та порядок нарахування позивачу грошового забезпечення в період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року, а також правомірність дій та бездіяльності військової частини НОМЕР_2 під час визначення його розміру. Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 09 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року із застосуванням як розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язав її здійснити перерахунок і виплату належних сум. Розглядаючи цей спір, суд першої інстанції вирішив питання щодо правомірності визначення складових грошового забезпечення позивача, застосування відповідних розрахункових величин під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, а також щодо наявності у військової частини НОМЕР_2 обов`язку здійснити відповідне нарахування та виплату грошового забезпечення у належному розмірі. Водночас суд першої інстанції не надавав оцінки діяльності військової частини НОМЕР_1 у межах спірних правовідносин, не формулював висновків щодо її прав, інтересів чи обов`язків та не покладав на неї будь-яких обов`язків. Обґрунтовуючи наявність права на апеляційне оскарження, військова частина НОМЕР_1 посилається на те, що військова частина НОМЕР_2 перебуває на її фінансовому забезпеченні, а тому саме вона здійснюватиме фінансування та фактичну виплату коштів на виконання судового рішення. Однак сам по собі факт виконання військовою частиною НОМЕР_1 функцій фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_2 та можливого здійснення нею фінансування виплат на виконання судового рішення не свідчить про те, що спір щодо підстав та порядку нарахування грошового забезпечення позивача, визначення його складових чи застосування відповідних розрахункових величин стосується прав, інтересів чи обов`язків військової частини НОМЕР_1 . Наслідки виконання судового рішення (зокрема, необхідність фінансування відповідних виплат), не є тотожними вирішенню судом питання про права чи обов`язки особи та не породжують у такої особи права на апеляційне оскарження судового рішення. Водночас військовою частиною НОМЕР_1 не обґрунтовано наявності зв`язку між виконанням нею функцій фінансового забезпечення та спірними питаннями щодо підстав та порядку нарахування позивачу грошового забезпечення, визначення його складових та застосування відповідних розрахункових величин, які є ключовими у межах цього спору. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року не вирішувало питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки військової частини НОМЕР_1 у розумінні пункту 3 частини першої статті 305 КАС України. Зазначене судове рішення не було ухвалене за результатами розгляду спору у правовідносинах, учасником яких є військова частина НОМЕР_1 , не містить висновків щодо її прав, інтересів чи обов`язків, та не покладає на неї нових обов`язків і не змінює обсягу її наявних прав чи обов`язків. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що військова частина НОМЕР_1 не має права на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення та правомірно закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, зважаючи на викладене, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін. Доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, щодо необхідності залишення касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 без розгляду з підстав зловживання процесуальними правами у зв`язку з поданням цієї касаційної скарги, Верховний Суд відхиляє як безпідставні. За доводами позивача, військова частина НОМЕР_1 уже зверталася до Верховного Суду з касаційною скаргою у цій справі та ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року у відкритті касаційного провадження за такою касаційною скаргою було відмовлено. Разом з тим, як убачається з КП «Діловодство спеціалізованого суду», ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у цій справі. Отже, наведені позивачем обставини не свідчать про повторне звернення військової частини НОМЕР_1 до Верховного Суду з касаційною скаргою, щодо якої раніше було постановлено ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов