Ухвала КАС ВС № 200/2679/25

УХВАЛА 01 липня 2026 року м. Київ справа № 200/2679/25 адміністративне провадження № К/990/21412/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2020 по 13.03.2025 включно; - зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2020 по 13.03.2025 включно у сумі 607624,95 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 28.07.2020 по 29.04.2021 та з 28.07.2020 по 19.01.2023; - зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 28.07.2020 по 29.04.2021 та з 28.07.2020 по 19.01.2023 у розмірі 118296,94 грн; - в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 у справі № 200/2679/25 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 змінено: - в абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 вислів «у розмірі 118296,94 грн» змінено на «у розмірі 20898,14 грн». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, звернувся через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. Ухвалою Суду від 23.02.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, документа, що підтверджує повноваження адвоката як представника. В подальшому ухвалою Суду від 30.03.2026 касаційну скаргу на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026 було повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 23.02.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Одночасно скаржнику було роз`яснено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду касаційної інстанції. 11.05.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, повторно звернувся через підсистему «Електронний суд» до Суду із касаційною скаргою на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026. Ухвалою Суду від 02.06.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, з наданням копії уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, а також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення. Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», ухвалу суду про залишення касаційної скарги без руху від 02.06.2026 доставлено в електронні кабінети ОСОБА_2 та ОСОБА_1 02.06.2026 о 23 годині 20 хвилин, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. 11.06.2026 від представника скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скаргу та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи уточненої касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Скаржнику було роз`яснено, що з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. На обґрунтування уточненої касаційної скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 26.01.2024 у справі № 160/14384/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 13.02.2024 у справі № 380/10080/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23, від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22, від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23, від 15.05.2024 у справі № 340/3077/21, від 23.05.2024 у справі № 560/11616/23, від 23.05.2024 у справі № 260/1754/23, від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23, від 30.05.2024 у справі № 520/18807/23, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23, від 19.09.2024 у справі № 560/687/24, від 12.12.2024 у справі № 160/20805/22, від 17.12.2024 у справі № 560/10227/23, від 19.12.2024 у праві № 200/3560/23, від 26.12.2024 у справі № 380/19103/22, від 26.12.2024 у справі № 560/9343/23, від 24.01.2025 у справі № 360/801/22, від 31.01.2025 у справі № 380/15041/22, від 06.02.2025 у справі № 620/5758/22, від 06.03.2025 у справі № 160/14479/24, від 07.03.2025 у справі № 480/1321/23, від 20.03.2025 у справі № 560/1015/24, від 27.03.2025 у справі № 560/5923/24, від 24.04.2025 у справі № 620/7207/24, від 24.04.2025 у справі № 400/14213/23, від 25.04.2025 у справі № 480/7715/22, від 30.04.2025 у справі № 520/22859/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 09.09.2025 у справі № 420/12808/23, від 09.09.2025 у справі № 200/5044/22, від 09.09.2025 у справі № 200/1992/23, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 24.09.2025 у справі № 560/10/23, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 23.10.2025 у справі № 420/22178/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 06.11.2025 у справі № 160/15380/22, від 06.11.2025 у справі № 160/20357/22, від 06.11.2025 у справі № 420/12698/23, від 13.11.2025 у справі № 380/1710/24, від 13.11.2025 у справі № 420/9133/24, від 13.11.2025 у справі № 620/18380/23, від 14.11.2025 у справі № 380/11622/24, від 19.11.2025 у справі № 200/3661/24. Поряд із цим суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Слід зауважити, що невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Отже, умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Варто наголосити, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Колегія судів також зауважує, що висновки Верховного Суду щодо оцінки обставин та доказів в іншій справі не є тим висновком, який є обов`язковими для застосування судами попередніх інстанцій у відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. В уточненій касаційній скарзі скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 117 КЗпП України, без урахування висновків Верховного Суду щодо порядку розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На переконання касатора суд апеляційної інстанції зменшив суму середнього заробітку, застосувавши непередбачений алгоритм, який суперечить сталій правовій позиції Верховного Суду, викладеній у численних постановах (зокрема, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 26.01.2024 у справі № 160/14384/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та багатьох інших). Скаржник стверджує, що позивачем сума середнього заробітку була правильно розрахована із застосуванням формули, наведеної Верховним Судом, і склала 607 624,95 грн, тоді як апеляційний суд безпідставно зменшив її до 20 898,14 грн. Крім того, на думку касатора суд перекладав на працівника відповідальність за несвоєчасне звернення до суду, хоча законодавство не зобов`язувало позивача негайно оскаржувати кожну затримку виплат. Однак, як вбачається з оскаржуваної постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026, суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив з обґрунтованих мотивів, які ґрунтуються на застосуванні норм матеріального права до встановлених обставин справи. Водночас, станом на момент перегляду цієї справи в апеляційному порядку вже існувала сформована та обов`язкова до врахування правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, якою було змінено підходи до застосування відповідальності роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у цій справі вказала, зокрема про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Разом з тим, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню статті 117 КЗпП України, що скаржником не заперечується. Отже, судом апеляційної інстанції правильно визначені норми, які мали бути реалізовані (застосовані) стосовно встановлених обставин (фактів), а вирішення цього спору залежало від з`ясування (встановлення) обставин у цій справі. Водночас, скаржником не наведено належного обґрунтування подібності правовідносин у справах наведених у касаційній скарзі (щодо кожної із наведених справ), у яких Верховний Суд, за доводами скаржника, інакше застосував статтю 117 КЗпП України. Таким чином, наведені скаржником доводи не спростовують висновків апеляційного суду, не свідчать про наявність істотного порушення норм матеріального права, яке могло вплинути на правильність вирішення спору, а по суті зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що уточнена касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, стверджує, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи та переконує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України). Приймаючи до уваги, що посилання в уточненій касаційній скарзі на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на наявність обставин за яких скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням та винятковість значення справи для позивача обґрунтовувалося касатором у взаємозв`язку із доводами щодо неврахування висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а», «б» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 22.01.2026, а 29.01.2026 через підсистему «Електронний суд» впереше подано касаційну скаргу, тобто в межах передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Ухвалою Суду від 30.03.2026 вперше подану касаційну скаргу на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026 повернуто особі, яка її подала на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки встановлений судом строк не усунуто недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 23.02.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 30.03.2026) доставлено в електронні кабінети ОСОБА_2 та ОСОБА_1 02.04.2026 04 год 34 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. 11.05.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко О.В., повторно звернувся через підсистему «Електронний суд» до Суду із касаційною скаргою на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026., тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Ухвалою Суду від 02.06.2026 вдруге подану касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, з наданням копії уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, а також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. Одночасно з уточненою касаційною скаргою скаржником подано клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше подану касаційну скаргу подано в межах строку, визначеного процесуальним законом. Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого. Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків. Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Суд звертає увагу касатора, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов: - первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження; - повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань; - скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою; - доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником; - наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами. Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що належними доказами. Скаржнику була забезпечена практична можливість усунути недоліки касаційної скарги, оскільки як першу, так і вдруге подану касаційну скаргу Суд залишав без руху з наданням можливості оформити касаційну скаргу відповідно до вимог статті 330 КАС України. Водночас, скаржником не зазначено обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано доказів, що це підтверджують. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 02.06.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Ураховуючи, що ухвалою Суду від 02.06.2026 скаржнику було запропоновано надати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку. Разом з тим, у встановлений в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху строк скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, однак вказані у ньому причини визнано неповажними, отже скаржником не доведено наявності об`єктивних причин пропуску строку та не надано доказів, що це підтверджують. За таких обставин, у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України. Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, строку на касаційне оскарження постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 200/2679/25. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 200/2679/25. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк