Постанова 4855 № 320/13394/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13394/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Златіна С.В., суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Державне підприємство "Інфоресурс" про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач; МОН України), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Державне підприємство "Інфоресурс" (далі - третя особа; ДП «Інфоресурс»), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, яка полягає у невнесенні змін в Єдину державну електронну базу з питань освіти відомостей щодо відсутності порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту"; - зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо відсутності порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту"-вказати "Так, не порушує" та видати нову довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, з відображенням у ній інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти ОСОБА_1 , а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту" - вказати "Так, не порушує". Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що в межах спірних відносин відсутні як правові, так і фактичні підстави для формування довідки про здобувача освіти за даними ЄЄДЕБО із зазначенням у ній відомостей про те, що поточне здобуття освіти позивачем порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту". Суд зазначив, що саме МОН України та технічний адміністратор ДП «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», натомість навчальний заклад, в якому навчається позивач, виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд виходив з того, що довідка про здобувача освіти формується автоматично на підставі даних з ЄДЕБО. Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року, представник МОН України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що для здобуття освіти, на рівні вищому ніж раніше здобутий та збереження послідовності здобуття освіти визначеною частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», відрахована із закладу вищої особи особа має саме продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок, інших компетентностей на відповідному рівні вищої освіти (поновитися на навчання у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступити для здобуття того самого ступеня вищої освіти. Представник Міністерства відмітив, що повторне зарахування на тому самому рівні національної рамки кваліфікації означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні освіти. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти у відповідному поле буде зазначено «Ні, порушує». Представник МОН України звернув увагу, що Міністерство освіти і науки України виступає як розпорядник ЄДЕБО, є суб`єктом, який уповноважений на ведення ЄДЕБО, а державне підприємство «Інфоресурс» - як технічний адміністратор ЄДЕБО, що здійснює технічні функції з обслуговування електронної бази. Додатково представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує». З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження та продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін. Згідно частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи ОСОБА_1 були видані такі документи про освіту: - свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 , видане школою І-ІІІ ступенів №218 Деснянського району м.Києва 12.06.2013; - атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 , виданий школою І-ІІІ ступенів №218 Деснянського району м.Києва 30.05.2015; - диплом бакалавра серії НОМЕР_3 , виданий Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" 30.09.2019. З академічної довідки від 20.09.2024 №4010, виданої Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", вбачається, що у період з 01.09.2019 по 27.01.2020 позивач навчався у вказаному закладі вищої освіти на факультеті інформатики та обчислювальної техніки, за денною (очною) формою навчання, для здобуття ступеня вищої освіти «магістр» за спеціальністю 121 "Інженерія програмного забезпечення", однак був відрахований 27.01.2020 за невиконання індивідуального навчального плану за наказом від 27.01.2020 №191-с. 02.09.2024 позивач почав здобувати освіту в Державному торговельно-економічному університеті за освітнім рівнем "Магістр", денної форми навчання, за спеціальністю "121 Інженерія програмного забезпечення". З матеріалів справи вбачається, що Державним торговельно-економічним університетом було видано позивачу довідку №441087 від 22.10.2024 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти. У графі довідки «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» вказано «Ні, порушує». Судом встановлено, що Міністерство освіти і науки України у відповідь на звернення позивача про порушення послідовності здобуття освіти згідно з довідкою та внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти листом від 11.12.2024 №3/100069-24 повідомило позивачу, що після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти. Повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку. Згідно з інформацією, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 у 2019 році зарахований на навчання за освітнім рівнем магістра до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", відрахований 27.01.2020. У 2024 році повторно зарахований на навчання за освітнім рівнем магістра до Державного торговельно-економічного університету. Таким чином, ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку, а тому в довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено "Ні, порушує", що відповідає дійсності. Аналогічна відповідь була надана Міністерством освіти і науки України листом від 31.01.2025 №3/1070-25. Вважаючи таку бездіяльність МОН України протиправною, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого. Згідно з частинами першою - третьою статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України (частина перша статті 3 Закону № 2145-VIII). Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону № 2145-VIII). При цьому право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак (частина друга статті 3 Закону № 2145-VIII). З огляду на частину дев`яту статті 3 Закону № 2145-VIII таке право не може бути обмежене законом, але закон може встановлювати особливі умови доступу до певного рівня освіти, спеціальності (професії). Частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (до 12 вересня 2025 року), передбачалося, що рівнями освіти є: - дошкільна освіта; - початкова освіта; - базова середня освіта; - профільна середня освіта; -перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; - другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; - третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; - фахова передвища освіта; - початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; - перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; - другий (магістерський) рівень вищої освіти; - третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти. За визначеннями, наведеними у пунктах 5, 19 частини першої статті 1 Закону № 1556-VII, вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми (програмні результати навчання) або окремих освітніх компонентів. Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: - початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; - перший (бакалаврський) рівень; - другий (магістерський) рівень; - третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва (частина друга статті 5 Закону № 1556-VII). Для молодшого бакалавра - це успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС; для бакалавра - успішне виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС (частини третя та четверта статті 5 Закону № 1556-VII). Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою; обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС (абзац перший частини п`ятої статті 5 Закону № 1556-VII). Таким чином, право на освіту, зокрема вищу освіту, є конституційним правом, гарантованим статтею 53 Конституції України та конкретизованим у статті 3 Закону № 2145-VIII і статті 4 Закону № 1556-VII. Зазначене право реалізується через здобуття особою освіти на послідовних рівнях, перелік яких вичерпно визначений частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII та частиною другою статті 5 Закону № 1556-VII, і може бути обмежене лише у випадках, прямо передбачених Конституцією та законами України. З огляду на абзац третій частини другої статті 6 Закону № 1556-VII заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію. Верховний Суд також враховує положення статті 10 Європейської соціальної хартії (переглянутої) «Право на професійну підготовку» (The right to vocational training), ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V як обов`язкової у повному обсязі. Згідно з пунктами 1 та 5 статті 10 зазначеної Хартії держави-учасниці зобов`язалися створити умови для доступу до вищої технічної та університетської освіти виключно на основі особистих здібностей та заохочувати повне використання існуючих програм професійної підготовки шляхом вжиття належних заходів. Зазначені положення Хартії передбачають позитивне зобов`язання держави створювати реальні умови для безперешкодного завершення розпочатого навчання. Частиною першою та другою статті 7 Закону № 1556-VII визначено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: - диплом молодшого бакалавра; - диплом бакалавра; - диплом магістра; - диплом доктора філософії/доктора мистецтва. Завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою є підставою для відрахування відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону № 1556-VII. Тобто, рівень вищої освіти характеризує етап освітнього процесу та визначає складність освітньої програми (початковий, перший бакалаврський, другий магістерський, третій освітньо-науковий/освітньо-творчий), тоді як ступінь вищої освіти (молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії/доктор мистецтва) присуджується закладом вищої освіти особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму. Водночас, до успішного виконання освітньої програми, проходження атестації та видачі документа про вищу освіту - навчання особи у закладі вищої освіти за певним рівнем вищої освіти не може розглядатись як здобуття нею відповідного рівня вищої освіти у розумінні законодавства про освіту. Зарахування особи на навчання за певним рівнем вищої освіти з подальшим її відрахуванням до завершення навчання - з будь-яких підстав, у тому числі за невиконання індивідуального навчального плану або умов договору про навчання - не створює юридичного факту здобуття нею відповідного рівня вищої освіти та, відповідно, не може враховуватись при визначенні послідовності здобуття особою освіти у розумінні частини другої статті 10 Закону № 2145-VIII. Пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. Пунктом 62 Порядку № 560 визначено, що здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком

9. За формою довідки про здобувача освіти, наведеної у додатку 9 до Порядку № 560, у ній зазначається, зокрема, така інформація: на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», - так/ні. Формулювання «послідовності поточного здобуття освіти» у законі відсутнє, однак зі змісту положень частини другої статті 10 Закону № 2145-VIII можна дійти висновку, що другий (магістерський) рівень вищої освіти є вищим за раніше здобутий особою перший (бакалаврський) рівень вищої освіти. З огляду на викладене, при тлумаченні положень пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII у взаємозв`язку із частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII та статтями 5- 7 Закону № 1556-VII суд апеляційної інстанції виходить з того, що критерій послідовності здобуття рівнів освіти має освітньо-правову природу та відображає рух особи від раніше здобутого нижчого рівня освіти до вищого, а тому попереднє незавершене навчання на другому (магістерському) рівні вищої освіти не може прирівнюватися до здобуття такого рівня та саме по собі свідчити про порушення послідовності здобуття освіти. Інше тлумачення спотворює достовірність інформації у ЄДЕБО, створює непропорційні перешкоди для реалізації пов`язаних з освітнім статусом прав і законних інтересів особи та суперечить взятим Україною на себе міжнародним зобов`язанням за статтею 10 Європейської соціальної хартії (переглянутої). Передбачена пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації для здобувачів освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти, є одним з механізмів реалізації державою зазначеного зобов`язання. У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 27 січня 2020 року відрахований з другого (магістерського) рівня вищої освіти Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за невиконання індивідуального навчального плану без отримання диплома магістра, а 02 вересня 2024 року Державний торговельно-економічний університет зарахував позивача на денну (очну) форму навчання за освітнім ступенем «Магістр». Тобто, ОСОБА_1 здобуває другий (магістерський) рівень вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий ним перший (бакалаврський) рівень вищої освіти. Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що в цьому випадку мало місце повторне отримання позивачем одних і тих самих освітніх послуг й повторне формування відповідних знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти. Суд апеляційної інстанції наголошує, що слід розрізняти процес навчання та юридичний факт здобуття рівня освіти. Зміна освітнього статусу особи пов`язується не із самим фактом зарахування, тривалістю навчання чи попередньою спробою здобути освіту, а з успішним виконанням освітньої програми, проходженням атестації та отриманням документа про вищу освіту встановленого зразка. Так, оскільки диплома магістра позивач раніше не отримував, він не вважається особою, яка раніше здобула другий (магістерський) рівень вищої освіти, а тому його поточне навчання є здобуттям рівня освіти, вищого за раніше здобутий ним перший (бакалаврський) рівень. Те, що особа раніше вже навчався у закладі вищої освіти за освітнім ступенем «магістр» та був з нього відрахований без отримання диплома магістра, не прирівнює його до особи, яка здобула вищу освіту ступеня «магістр» й, відповідно, продовжуючи навчатись в іншому закладі вищої освіти навіть за тим самим освітнім ступенем, особа здобуває освіту рівня, який раніше ним не був здобутий. Таким чином, формування та видача ОСОБА_1 довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 22 жовтня 2024 року №441087 із зазначенням відомостей про порушення ним послідовності здобуття освіти порушили його право як учасника освітнього процесу на отримання щодо себе повної і достовірної інформації в галузі освіти, а також право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачене пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII. Судова колегія наголошує, що такий висновок відповідає принципу правової визначеності як складовій верховенства права. У Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) «Report on the Rule of Law» («Доповідь про верховенство права»), Study No. 512/2009, CDL-AD(2011)003rev, схваленій на 86-му пленарному засіданні Венеційської комісії 25- 26 березня 2011 року у Венеції, юридичну визначеність (legal certainty) визначено як один з необхідних елементів верховенства права (пункт 41 Доповіді). У пункті 46 цієї ж Доповіді Венеційська комісія наголосила, що юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки. Аналогічні вимоги слідують із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо критерію «якості закону». У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» («Serkov v. Ukraine»), заява № 39766/05, ЄСПЛ зазначив, що можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства, спричинена неналежним станом національного законодавства, яке надає необґрунтовану свободу вибору щодо тлумачення сфери його застосування та значення його вимог, призводить до суперечливого тлумачення законодавства та порушує вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо «якості закону» (пункти 41, 42 рішення). При цьому у пункті 43 зазначеного рішення ЄСПЛ дійшов принципового висновку про те, що за наявності у національному законодавстві норм, які дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи та компетентного державного органу, рішення має прийматися на користь особи; натомість обрання державними органами тлумачення національного законодавства, менш сприятливого для особи, було визнано Європейським судом з прав людини несумісним з вимогами Конвенції. Колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620 (далі - Положення про ЄДЕБО; втратило чинність на підставі наказу Міносвіти від 22 жовтня 2025 року № 1384), яке розроблено відповідно до статті 74 Закону № 2145-VIII з метою визначення порядку функціонування ЄДЕБО в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб (абзац перший пункту 1 розділу I зазначеного Положення). В абзаці четвертому пункту 2 розділу I Положення про ЄДЕБО наведений перелік уповноважених суб`єктів, а саме: розпорядник ЄДЕБО, технічний адміністратор ЄДЕБО, державні органи, органи управління у сфері освіти, Державна служба якості освіти України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, Український центр оцінювання якості освіти, суб`єкти освітньої діяльності, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління розпорядника ЄДЕБО, інші особи, яким надається доступ до ЄДЕБО або окремих її складових у порядку та обсягах, визначених законодавством.. Власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО (пункт 5 розділу I Положення про ЄДЕБО). Згідно зі змістом приписів підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ Положення про ЄДЕБО, ЄДЕБО функціонує з метою забезпечення, зокрема, формування, реєстрації та обліку інформації для видачі суб`єктами освітньої діяльності документів у сферах, зокрема вищої освіти. Уповноважений суб`єкт має доступ до інформації, внесеної або сформованої ним в ЄДЕБО, а також до інформації, доступ до якої передбачений відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО, що передбачено пунктом 12 розділу III Положення про ЄДЕБО. Відповідно до підпунктів 1, 3 та 6 пункту 1 розділу IV Положення про ЄДЕБО, розпорядник ЄДЕБО як уповноважений суб`єкт, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО. Суб`єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти, відповідно до пункту 8 розділу IV Положення про ЄДЕБО, уповноважені: вносити до ЄДЕБО та підтримувати в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у відповідних пунктах Положення; підтверджувати зазначену в ЄДЕБО інформацію про себе один раз на рік, якщо інше не визначено розпорядником ЄДЕБО; здійснювати в ЄДЕБО інші дії у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО. Отже, формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює Міносвіти як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб`єкт. При цьому за змістом пункту 2 розділу IV Положення про ЄДЕБО забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному Міносвіти як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення. Суб`єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти, не мають повноважень на встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та зміни технічних параметрів й алгоритмів його функціонування. Аналогічний підхід до вирішення справ у подібних правовідносинах застосований у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 200/5372/24, від 07 листопада 2025 року у справі № 160/31314/24, від 11 листопада 2025 року у справі № 280/11497/24, від 12 листопада 2025 року у справі № 620/16629/24, від 14 листопада 2025 року у справі № 160/30918/24, від 25 листопада 2025 року у справі № 160/34591/24, від 26 листопада 2025 року у справі № 160/29658/24, від 15 січня 2026 року у справі № 300/2794/25 та від 03 березня 2026 року у справі №340/7912/24. У справі, що розглядається, Державний торговельно-економічний університет, в якому станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин навчався ОСОБА_1 , не мав технічної можливості для формування та видання позивачу довідки з іншим змістом відомостей щодо поточного здобуття освіти, порушення або непорушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII, оскільки такий документ формується автоматично з використанням засобів програмного забезпечення, вимоги до якого визначає Міносвіти. Саме дії щодо формування довідки з ЄДЕБО й оскаржує позивач у цій справі. Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що порядок вчинення дій щодо формування довідки визначається безпосередньо Міносвіти шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи. Тобто, формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міносвіти закріплених за ним у законі повноважень, це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства. Колегія суддів додатково зауважує, що цифровізація адміністративних процедур не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), а також від обов`язку забезпечити достовірність інформації, яка використовується для реалізації прав особи. Використання автоматизованих засобів обробки даних у ЄДЕБО має допоміжний характер і не може підміняти правову оцінку обставин, що мають юридичне значення, зокрема факту здобуття або нездобуття особою відповідного рівня вищої освіти. Зазначений підхід узгоджується з європейським стандартом належного адміністрування, закріпленим у статті 41 Хартії основоположних прав Європейського Союзу (Charter of Fundamental Rights of the European Union, 2012/C 326/02) - «Право на належне адміністрування» (Right to good administration). Згідно з частиною першою статті 41 зазначеної Хартії кожна особа має право на те, щоб її справи розглядалися неупереджено, справедливо та протягом розумного терміну установами, органами, службами та агентствами Союзу. Частиною другою цієї статті визначено, що зазначене право включає, зокрема: право кожної особи бути вислуханою до вжиття будь-якого індивідуального заходу, який може негативно вплинути на неї; право кожної особи на доступ до своєї справи, поважаючи при цьому законні інтереси конфіденційності та професійної і ділової таємниці; обов`язок адміністрації обґрунтовувати свої рішення. У цьому ж контексті судова колегія також враховує Висновок № 26 (2023) Консультативної ради європейських суддів «Рух уперед: використання допоміжних технологій у судовій владі» («Opinion No. 26 (2023) of the Consultative Council of European Judges "Moving forward: the use of assistive technology in the judiciary"»), схвалений 01 грудня 2023 року, який зводиться до того, що цифрові технології мають підтримувати, а не замінювати ухвалення рішень людиною, а їх використання не повинно усувати відповідальність судового органу за кінцевий результат. Такий підхід може бути застосованим до використання цифрових технологій у будь-якій сфері публічної влади до вироблення на національному рівні загального правового регулювання у цій сфері. Отже, якщо автоматизований алгоритм ЄДЕБО формує результат (документ), який не відповідає змісту закону та фактичним обставинам, Міносвіти як розпорядник ЄДЕБО не може перекладати відповідальність на технічний алгоритм або на заклад освіти, який не має повноважень змінювати параметри такого алгоритму. Водночас, ДП «Інфоресурс» як технічний адміністратор ЄДЕБО не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України та не приймає рішень щодо внесення або зміни інформації в ЄДЕБО про здобувачів освіти. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до МОН України про визнання протиправними дій щодо формування у ЄДЕБО довідки про здобувача освіти з відомостями про порушення позивачем послідовності здобуття освіти та зобов`язання Міносвіти внести відповідні зміни до інформації у ЄДЕБО. Слід також враховувати, що з набранням чинності Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) діяльність органів виконавчої влади та інших суб`єктів, уповноважених здійснювати функції публічної адміністрації, підпорядкована, зокрема, принципам верховенства права, законності, юридичної визначеності, обґрунтованості, безсторонності, пропорційності, офіційності та гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні. Зазначені принципи поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів. З огляду на частини першу та третю статті 8 Закону № 2073-IX адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи; під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону. Адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи; при цьому не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом (частини перша та друга статті 16 Закону № 2073-ІХ). Натомість запроваджений Міносвіти алгоритм автоматичного формування довідки про здобувача освіти ґрунтується виключно на формальному факті повторного зарахування особи на навчання за тим самим рівнем вищої освіти, без врахування обставини щодо відсутності у такої особи раніше виданого документа про вищу освіту відповідного ступеня. Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 травня 2026 року по справі №280/9417/24, від 03 березня 2026 року по справі №340/7912/24. Зазначені правові висновки Верховного Суду у повній мірі застосовні до спірних правовідносин у справі, що розглядається, оскільки обставини справ є подібними у частині, що стосується відображення у ЄДЕБО автоматично сформованих відомостей про порушення здобувачем освіти послідовності здобуття рівнів освіти у разі його повторного вступу на навчання за тим самим рівнем вищої освіти після попереднього відрахування без отримання документа про вищу освіту встановленого зразка. Враховуючи встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а протилежні доводи апеляційної скарги є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення передбачені статтею 315 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів - ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач С.В. Златін Суддя С.В. Воловик Суддя Є.Д. Кравченко Повний текст судового рішення виготовлено 30 червня 2026 року.