Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/42042/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42042/25 Перша інстанція: суддя Скупінська О.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., - Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. В С Т А Н О В И Л А : 22 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив: - визнати протиправними та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14.03.2025 року №155150006364 та рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 27.02.2025 року №15515000636; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 26.04.1995 року по 08.07.2004 року в Любашівському АТП-15137 (у зв`язку з приватизацією підприємства АТП15137 перейменоване на ОАО АТП-15137 згідно наказу про прийняття №31-к від 26.04.1995 року, наказ на звільнення №15-к від 08.07.2004 року) та призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку 60 років, зобов`язавши виплатити пенсію за віком, починаючи з 11.03.2025 року. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він звернувся до пенсійних органів із заявою про призначення пенсії за віком та надав всі необхідні документи. Разом із тим, відповідачі протиправно відмовили у призначенні пенсії за віком із зазначенням про відсутність у необхідного страхового стажу. Позивач наголошував, що має достатній страховий стаж для призначення пенсії, а відмова пенсійного органу є протиправною. Відповідачі заперечували проти задоволення позову, зазначаючи, що позивач не має достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №155150006364 від 27.02.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №155150006364 від 14.03.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ПФУ в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт заначив, що до страхового стажу позивача зараховано період роботи в Любашівському АТП-15137 з урахуванням довідки про заробітну плату від 20.01.2025 №23, підтверджену актом перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.03.2025 №1500-0903-1/1898 та з 01.07.2000 згідно з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (за період безперервної роботи з 26.04.1995 року по 08.07.2004 року зараховано лише 3 роки 10 місяців). Позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком 19 лютого 2025 року. За принципом екстериторіальності подану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-франківській області, за результатами чого прийнято рішення №155150006364 від 27.02.2025 про відмову у призначенні пенсії. 06 березня 2025 року позивач повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до №1058-IV від 09.07.2003. За принципом екстериторіальності подану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області. За результатами розгляду пенсійним органом прийнято рішення №155150006364 від 14.03.2025 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу, оскільки відповідно до наданих до заяви документів та даних, які містяться в реєстрі застрахованих осіб, загальний стаж позивача складає 27 років 24 дні, замість необхідних 32 років. Не погодившись із вищезазначеним рішенням пенсійного органу та вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальників, а отже відсутність сплати страхових внесків за період роботи позивача не є підставою для не включення вказаних періодів до страхового стажу позивача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії. Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. За приписами ч.1 ст.26 Закону № 1058, починаючи з 1 січня 2025 по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років. Позивачу у 2025 році виповнилось 60 років. Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до частини 1 статті 40 цього Закону для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. У Верховному Суді вже склалась стала судова практика з питання зарахування до страхового стажу періодів, за які відсутні дані про сплату страхових внесків. Так, зокрема, у постанові по справі № 340/1454/21 від 11.10.2023 року Верховний Суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи. З копії трудової книжки позивача вбачається, що позивач працював у Любашівському АТП (з урахуванням перейменування підприємства) з 26.04.1995 року по 08.07.2004 року, тобто безперервно більше 9 років. Крім того, архівними довідками від 20.01.2025 року № 23 та № 87 від 05.03.2025 року підтверджується факт роботи позивача на зазначеному підприємстві з 26.04.1995 року по 2003 рік. Разом із тим, пенсійним органом зараховано до страхового стажу позивача лише періоди 26.04.1995 по 15.05.1995, 01.12.1995 по 15.12.1995, 15.0.1996 по 15.07.1996, 15.12.1996 по 15.05.1997, 01.07.1997 по 15.07.1997, 15.09.1997 по 15.02.1998, 15.04.1998 по 15.07.1998, 15.10.1998 по 15.01.1999, 15.09.1999 по 15.09.2000, 15.11.2000 по 15.12.2000, 15.04.2001 по 15.05.2001, 15.07.2001 по 15.10.2001, 15.02.2002 по 15.08.2002, 15.11.2002 по 15.12.2002, тобто загалом майже 4 роки із 9 відпрацьованих позивачем. В зарахуванні інших періодів роботи на Любашівському АТП позивачу відмовлено у зв`язку із відсутністю сплати страхових внесків. Судова колегія враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 17.07.2019 по справі № 144/669/17, від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17, відповідно до яких, внаслідок невиконання товариством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. В постанові Верховного Суду по справі № 400/2492/24 від 08 жовтня 2024 року Верховний Суд підкреслив, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії. З викладеного вбачається вірність висновків суду першої інстанції, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків чи подання звітності щодо працевлаштування та сплати страхових внесків. З урахуванням того, що ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає оцінку рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року в цій частині. Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 13 січня 2026 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України Керуючись ст.ст.308,311, 312, 315,316,321,328 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В.Кравченко