Постанова 4872 № 916/4426/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4426/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ярош А.І., суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф., секретар судового засідання: Кияшко Р.О. за участю представників учасників справи: від Товариства з обмеженою відповідальністю 703 Металообробний завод котельного обладнання: Костишева В.Л., від Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ: Савін С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ на рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 року, суддя в І інстанції Литвинова В.В., повний текст якого складено 17.12.2025, в м. Одесі у справі: №916/4426/25 за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю 703 Металообробний завод котельного обладнання до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ про стягнення 714 060,19 грн ВСТАНОВИВ У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю 703 Металообробний завод котельного обладнання звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ про стягнення 714 060,19 грн, з яких 560 550 грн основного боргу (попередня оплата), 23 892,60 грн інфляційних втрат, 11 472,08 грн 3% річних, 118 145,51 грн пені. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перерахував відповідачу гроші на виконання вимог укладеного між сторонами договору поставки №24/10 від 24.10.2024, а відповідач не поставив позивачу обумовлений сторонами товар, не зареєстрував податкову накладну, що свідчить про відсутність господарської операції щодо поставки товару. Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі №916/4426/25 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю 703 Металообробний завод котельного обладнання 560 550 грн основного боргу, 23 892,60 грн інфляційних, 11 472,08 грн 3% річних, 35 443,65 грн пені та 8568,72 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено. Суд зазначив, що між сторонами укладено договір поставки № 24/10 від 24.10.2024, на виконання якого позивач сплатив відповідачу 560 550,00 грн як попередню оплату за товар. Водночас відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив факту поставки товару позивачу у розумінні умов договору. Надані відповідачем товарно-транспортні та видаткові накладні не відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять посилання на спірний договір, не містять необхідних реквізитів та не дають можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у господарській операції, у зв`язку з чим не можуть підтверджувати факт поставки саме позивачу. Інші доводи відповідача, зокрема щодо виготовлення товару, перевезення чи участі третіх осіб, не свідчать про належне виконання зобов`язань за договором поставки. У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання обґрунтованими є також вимоги про стягнення 23 892,60 грн інфляційних втрат та 11 472,08 грн 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, розрахунок яких судом перевірено та визнано правильним. Щодо пені, нарахованої відповідно до п. 7.2 договору у сумі 118 145,51 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для її зменшення на підставі статті 551 ЦК України з огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності відповідальності, з урахуванням обставин справи, у тому числі відсутності доведених збитків та загальної економічної ситуації, у зв`язку з чим до стягнення підлягає 35 443,65 грн пені. До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ, в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі №916/4426/25 та ухвалити нове про відмову у позові. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що висновок суду про задоволення позову ТОВ « 703 МОЗКО» є помилковим, оскільки базується на неповному дослідженні обставин реального виконання договору поставки №24/10. ТОВ «Навекастрой» належним чином виконало зобов`язання, поставивши 101 т асфальтобетонної суміші протягом 16.12.2024 17.12.2024 за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська,

2. Факт поставки підтверджується сукупністю доказів: наявністю в апелянта орендованих потужностей (асфальтозмішувальної установки КДМ 20137) та транспорту (самоскид КРАЗ 6510, д.н.з. НОМЕР_1 ), операційними технологічними картами виготовлення суміші, а також товарно-транспортними накладними, що фіксують доставку товару на об`єкт, де за вказівкою Покупця працював субпідрядник (ФОП Варварський О.В.). Суд першої інстанції безпідставно надав перевагу факту відсутності підпису Покупця на видаткових накладних №360 та №364, проігнорувавши ухилення останнього від їх отримання та підписання, попри неодноразові направлення документів у січні та лютому 2025 року. Дефекти первинної документації або відсутність підпису однієї зі сторін не спростовують здійснення господарської операції, якщо вона підтверджується іншими переконливими доказами. У даній справі ТТН та документи на виробництво в сукупності свідчать про передачу товару в розпорядження Покупця, що згідно зі ст. 664 ЦК України вважається належним виконанням обов`язку продавця. Крім того, помилковим є врахування судом факту нереєстрації податкових накладних як доказу відсутності поставки. ТОВ «Навекастрой» не змогло здійснити реєстрацію виключно через віднесення підприємства до категорії ризикових (рішення №49766 від 17.12.2025), що є обставиною податкового характеру і не впливає на цивільно-правові зобов`язання. Оскільки податкова накладна не є первинним бухгалтерським документом (позиція ВС у справі №906/355/19), її відсутність не може бути підставою для висновку про невиконання договору. З огляду на повне та реальне відвантаження товару, вимоги про стягнення коштів за нібито непоставлений товар є безпідставними, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що факт передачі товару на суму 560 550,00 грн, оплаченого згідно з рахунком №191 від 05.12.2024, не підтверджений належними первинними документами. Надані Апелянтом копії семи ТТН від 16.12.2024 та 17.12.2024 містять суттєві дефекти: підписи від імені відправника та водія візуально виконані однією особою, а в графі про отримання вантажу відсутні ПІБ та посада особи, яка нібито прийняла товар. Позивач наголошує, що жоден його співробітник вказані ТТН не підписував, а Апелянт не ідентифікував особу отримувача, що нівелює статус цих накладних як доказів поставки саме Позивачу. Твердження Апелянта про відвантаження асфальтобетонної суміші на адресу третьої особи (Військово-медичний клінічний центр) для потреб ФОП Варварського О.В. не підкріплені жодними доказами погодження такої зміни місця поставки з боку Позивача. Надані відповідачем внутрішні документи (атестат виробництва, операційно-технологічні картки, договори оренди обладнання) підтверджують лише технічну можливість виготовлення продукції, проте не доводять її фактичне вручення Позивачу у межах договору №24/10. Суд першої інстанції слушно відхилив ці докази як такі, що не стосуються виконання зобов`язань перед конкретним замовником. Окремим підтвердженням відсутності господарської операції є невиконання Апелянтом обов`язку щодо реєстрації податкових накладних (п. 7.4 Договору, ст. 201 ПКУ). Відсутність зареєстрованих накладних у ЄРПН за період з грудня 2024 по січень 2025 року позбавила Позивача права на податковий кредит. Посилання Апелянта на «ризиковість» підприємства як на причину нереєстрації не звільняє його від договірної відповідальності та лише підкреслює порушення податкової дисципліни. Враховуючи, що товар не був поставлений, а письмова вимога про повернення коштів від 06.02.2025 залишилася без відповіді, рішення суду про стягнення суми попередньої оплати на підставі ст. 663, 712 ЦК України є законним. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу №916/4426/25 до розгляду на 31.03.2026 о 14:30 та в подальшому відкладено розгляд даної справи на 18.05.2026 о 14:00. Суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Поліщук Л.В., перебував у відрядженні з 15.05.2026 по 25.05.2026 згідно наказу в.о. голови суду від 11.05.2026 №102-в. У зв`язку з цим, розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 15.05.2026 №44 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/4426/25. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 для розгляду справи №916/4426/25 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Ярош А.І., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 прийнято справу №916/4426/25 до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Ярош А.І., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.; розгляд справи №916/4426/25 відкладено на 28.05.2026 о 14:00. Суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Принцевська Н.М., перебувала у відрядженні з 27.05.2026 по 30.05.2026, згідно наказу голови суду від 22.05.2026 №118-в. У зв`язку з цим, розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 27.05.2026 №51 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/4426/25. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 для розгляду справи №916/4426/25 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Ярош А.І., суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 прийнято справу №916/4426/25 до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Ярош А.І., суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф. Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 оголошено перерву в розгляді даної справи до 16.06.2026 о 10:30 год та в подальшому оголошено перерву в розгляді даної справи до 23.06.2026 о 10:15 год. Суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Савицький Я.Ф. перебував у відпустці з 22.06.2026 по 24.06.2026, у зв`язку з чим ухвалою від 19.06.2026 розгляд даної справи призначено на 25.06.2026 о 13:45. 15.06.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд визнати поважним причини пропуску процесуального строку ТОВ «Навекастрой» для подання клопотання про залучення доказів; поновити ТОВ «Навекастрой» процесуальний строк для подання клопотання про залучення доказів; клопотання про залучення доказів, задовольнити; залучити до матеріалів справи №916/4426/25: посвідчену копію видаткової накладної №360 від 16.12.2024; посвідчену копію видаткової накладної №364 від 17.12.2024; посвідчену копію повідомлення за вих.№18/10-1 від 18.10.2024 . Клопотання обґрунтоване тим, що відповідач заперечує позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки, посилаючись на належне виконання своїх зобов`язань та фактичну поставку товару. На підтвердження цього ТОВ «Навекастрой» надає до матеріалів справи видаткові накладні №360 від 16.12.2024 та №364 від 17.12.2024, підписані та скріплені печатками сторін, а також повідомлення від 18.10.2024 щодо поставки асфальтобетонної суміші для виконання робіт на відповідному об`єкті. Обґрунтовуючи неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, відповідач зазначав, що в межах кримінального провадження у листопаді 2025 року правоохоронними органами були проведені обшуки та вилучено документи підприємства, серед яких перебували й документи, що підтверджують виконання договору поставки. Після скасування арешту на вилучене майно ухвалою суду від 06.05.2026 документи були фактично повернуті лише у червні 2026 року, що, на думку відповідача, свідчить про наявність об`єктивних причин неможливості їх подання раніше. У зв`язку з наведеним ТОВ «Навекастрой» просить поновити процесуальний строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи зазначені видаткові накладні і повідомлення як докази належного виконання спірного договору поставки. 17.06.2026 позивач подав до суду клопотання, в якому просить витребувати у ГУНП відомості про те, чи вилучалися накладні №360 від 16.12.2024 та №364 від 17.12.2024 у межах кримінального провадження №12025160000001092, а у разі їх вилучення витребувати належним чином засвідчені копії цих документів. Позивач заперечує достовірність цих документів, вказуючи, що уповноважені представники ТОВ « 703 МОЗКО» зазначені накладні не підписували. При цьому у відзиві та апеляційній скарзі відповідач сам зазначав, що накладні не були підписані позивачем та лише надсилалися йому для підписання, що, на думку позивача, суперечить нинішній позиції про існування підписаних примірників. Також позивач звертає увагу, що про нібито вилучення зазначених накладних відповідачу було відомо ще під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час подання апеляційної скарги, однак на ці обставини він не посилався. Крім того, в ухвалах судів у межах кримінального провадження відсутні відомості про вилучення саме накладних №360 та №364 або інших документів, укладених між сторонами спору. У зв`язку з цим позивач вважає за необхідне перевірити наведені відповідачем обставини та зазначає, що 17.06.2026 ним направлено адвокатський запит до ГУНП в Одеській області щодо надання інформації про вилучення спірних накладних. Оскільки відповідь на запит може бути отримана вже після судового засідання, позивач просить суд витребувати у ГУНП відомості про те, чи вилучалися накладні №360 від 16.12.2024 та №364 від 17.12.2024 у межах кримінального провадження №12025160000001092, а у разі їх вилучення витребувати належним чином засвідчені копії цих документів. 19.06.2026 позивач звернувся до суду із заявою, до якої долучено заяву про вчинення кримінального правопорушення № 18.06.2026 №18-06-1/2026 року, яке обґрунтоване тим, що керівник ТОВ « 703 МОЗКО» звернулась до Головного управління національної поліції в Одеській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, вчиненого посадовими особами ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ», що містить ознаки ч. 1 ст. 358 КК України. 23.06.2026 позивач звернувся до суду з клопотанням, в якому просить залишити раніше подану ним заяву про витребування доказів без розгляду; долучити до матеріалів справи №916/4426/25 відповідь на адвокатський запит ГУ НП у Одеській області № 2224082026 від 22.06.2026 (1280076); відмовити ТОВ «Навекастрой» у долученні до матеріалів справи видаткової накладної №360 від 16.12.2024 на суму 429 570.00 грн., на постачання суміші асфальтобетонної та видаткової накладної №364 від 17.12.2024 на суму 130 980.00 грн. на постачання суміші асфальтобетонної, що подані 15.06.2026 Зазначає, що 23.06.2026 року на електронну адресу адвоката надійшла відповідь від ГУ НП в Одеській області № 2224082026 від 22.06.2026 (1280076), відповідно до якої старший слідчий в ОВС капітан поліції Володимир Торлак зазначив, що вказані у запиті документи, серед переліку вилучених не значились. В судовому засіданні 25.06.2026 брали участь представники сторін. Щодо вищевказаних додатково поданих доказів колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів. У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи №916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи №909/965/16, від 26.02.2019 зі справи №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Разом з тим, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. З матеріалів справи вбачається, що вказані документи не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції, отже, подані скаржником докази, які останній просить долучити до суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції не досліджувались. Судова колегія наголошує, що нові докази, які наразі відповідач просить приєднати до матеріалів справи, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без належного обґрунтування на неможливість подання останніх в порядку, встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України. Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, відповідач не повідомляв суд про неможливість надання вказаних документів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи. Також відсутні докази звернення відповідача до правоохоронних органів щодо повернення необхідних документів , а саме спірних видаткових накладних у зв`язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції. Не доведено апелянтом і винятковості випадку неможливості подання цього доказу до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень. Обставини, на які посилається представник скаржника, зводяться до питань його внутрішньої організаційно-господарської діяльності, тобто за своїм характером є суб`єктивними та такими, що залежать лише від його волі. Юридична особа зобов`язана виважено підходити до виконання своїх функцій, вживати заходів щодо належної організації документообігу, у тому числі щодо належної участі у судових провадженнях та дотримання вимог процесуального законодавства. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам. Таким чином, судова колегія не визнає поважними причини неподання до суду першої інстанції таких доказів та відмовляє у їх приєднанні до матеріалів справи. Щодо наданих позивачем доказів, суд зазначає, що вони не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Таким чином, відсутність існування вищевказаних доказів станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції взагалі виключає прийняття їх апеляційним судом. Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16, за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. За наведеного, колегія суддів не бере до уваги подані сторонами в суді апеляційної інстанції нові додаткові докази. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як встановлено судом та не спростовано учасниками справи, 24.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ (Відповідач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю 703 Металообробний завод котельного обладнання (Позивач, Замовник) було укладено Договір поставки №24/10 (надалі у тексті Договір). Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар/ продукцію згідно умов цього Договору. До продукції відносяться: - суміші асфальтобетонні гарячі і теплі, дрібнозернисті; - суміші асфальтобетонні гарячі і теплі, крупнозернисті; - суміші асфальтобетонні гарячі і теплі, піщані; - інші будівельні матеріали. Кількість товарів необхідна для постачання за цим Договором визначається згідно видаткових накладних, що є невід`ємними частинами цього Договору, за п.2.1. Договору. За п.3.1. Договору, поставка товарів здійснюється Постачальником на підставі цього Договору. Сторони узгоджують кількість товару (в тоннах) і дату відвантаження (початкову дату періоду відвантаження) усно чи письмово шляхом направлення Покупцем заявки на електронну адресу Постачальника не пізніше ніж за 2 (два) дні до запланованої дати відвантаження. У разі виникнення причин, що перешкоджають відвантаженню Товару Покупцю, втому числі через відсутність товару або відсутності зазначеного асортименту Товару, Постачальник зобов`язується протягом одного дня повідомити про це покупця і запропонувати йому іншу дату відвантаження. За п. 3.2. Договору, Постачальник зобов`язаний на момент відвантаження Товару передати Покупцю (або Перевізнику і/або водієві (експедитору)) копії документів, що підтверджують поставки відповідної партії товару. Під датою поставки товару Сторони розуміють і погоджують дату Товарно-транспортної накладної або видаткової накладної. Поставка товару підтверджується оригіналом видаткової накладної. Накладна оформлюється і підписується представниками постачальника і покупця (або перевізника і/або водія (експедитора) в порядку, встановленому Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. Датою поставки є дата видаткової накладної на товар, за п. 3.4 Договору. Підставою оплати за товар є рахунок на оплату або накладна, за п.4.2. Договору. Товар вважається зданим Постачальником і прийнятим Покупцем за якістю і кількістю, згідно з накладною на товар. Зобов`язання продавця передати товар покупцю в тому числі вважається виконаним в момент передачі товару перевізнику або іншій організації для доставки покупцеві. Згідно з п. 6.1, 6.2 договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє протягом року. В разі відсутності заяв однієї із сторін про припинення договору протягом 30 днів до закінчення терміну його дії, він вважається продовжений на той самий строк і на тих же умовах. За п. 7.4. Договору, Постачальник зобов`язується забезпечити: - Складання податкових накладних без помилок; - Своєчасність реєстрації податкових накладних в ЄРПН, зі статусом ЗАРЕЄСТРОВАНО, - попереднє погодження податкової накладної з покупцем електронними каналами перед її реєстрацією. ТОВ НАВЕКАСТРОЙ виставив рахунок на оплату №191 від 05.12.2024 року за Договором №24/10 від 24.10.2024 року на оплату товару суміші асфальтобетонні дрібнозернисті, тип А, марка 1 на суму 560 550,00 грн. Платіжними інструкціями від 09.12.2024 року на суму 70000,00 грн., від 12.12.2024 року на суму 490550,00 грн. замовник, ТОВ 703 Металообробний завод котельного обладнання сплатив за рахунком №191 до Договору №24/10. Всього позивач сплатив відповідачу 560550грн. Позивач зазначає, що відповідач товар не поставив. Щодо зобов`язань відповідача - ТОВ Навекастрой, зазначених у п.7.4. Договору, останній не зареєстрував податкову накладну, що підтверджує відсутність господарської операції поставки товару, що оплачений за рахунком №191 від 05.12.2024 року. Факт нереєстрації податкової накладної підтверджують витяги з Єдиного реєстру податкових накладних Позивача з 01.12.24 по 17.01.25. Позивач надіслав відповідачу поштою вимогу від 06.02.2025 № 20, в якій просив повернути кошти в сумі 560550грн та пеню або надати документи, які підтверджують постачання товару за договором № 24/10 від 24.10.2024. Позивач надав суду докази надсилання вимоги 07.02.2025 з описом вкладення (поштове відправлення № 0311511013513). Вимога залишилась без відповіді, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами укладено договір поставки №24/10 від 24.10.2024, за яким позивач здійснив попередню оплату, однак відповідач не довів факту належної поставки товару, оскільки надані ним документи не відповідають вимогам первинних та не підтверджують здійснення господарської операції саме з позивачем. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за ст. 625 ЦК України, а також дійшов висновку про зменшення розміру пені, нарахованої за договором, до 35 443,65 грн на підставі ст. 551 ЦК України з огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності відповідальності. Предметом апеляційного перегляду даної справи є з`ясування наявності або відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 560 550 грн основного боргу, 23 892,60 грн інфляційних, 11 472,08 грн 3% річних, 35 443,65 грн пені, нарахованих у зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки, а саме не поставки обумовленого сторонами товару. Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, зважаючи на наступне. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори. Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 ЦК України та § 1 глави 30 ГК України. Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно зі статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Частиною першою статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). Позивач в обґрунтування позову зазначив, що між сторонами укладено договір поставки №24/10 від 24.10.2024, на виконання якого позивач сплатив відповідачу 560 550,00 грн як попередню оплату за товар. Водночас відповідач в порушенням умов договору товар не поставив, у зв`язку з чим позивач просив повернути здійснену останнім передоплату, а також стягнути 3% річних, інфляційні втрати та пеню. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що товар ним поставлений. Отже, у спірних правовідносинах господарському суду для правильного вирішення спору слід було дослідити та встановити наявність/відсутність факту поставки відповідачем товару та її прийняття позивачем. Як зазначалося вище, пунктом 3.2. Договору передбачено, що Постачальник зобов`язаний на момент відвантаження Товару передати Покупцю (або Перевізнику і/або водієві (експедитору)) копії документів, що підтверджують поставки відповідної партії товару. Під датою поставки товару Сторони розуміють і погоджують дату Товарно-транспортної накладної або видаткової накладної. Поставка товару підтверджується оригіналом видаткової накладної. Накладна оформлюється і підписується представниками постачальника і покупця (або перевізника і/або водія (експедитора) в порядку, встановленому Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. Датою поставки є дата видаткової накладної на товар, за п. 3.4 Договору. Підставою оплати за товар є рахунок на оплату або накладна, за п.4.2. Договору. Товар вважається зданим Постачальником і прийнятим Покупцем за якістю і кількістю, згідно з накладною на товар. Зобов`язання продавця передати товар покупцю в тому числі вважається виконаним в момент передачі товару перевізнику або іншій організації для доставки покупцеві. Враховуючи вищезазначені положення Договору, належними та допустимими доказами поставки Товару за кількістю є, зокрема, накладна. Відповідачем в підтвердження поставки товару надано наступні документи: - товаро-транспортні накладні: від 16 грудня 2024 №1-16 на суму 91 575,00 грн.; від 16 грудня 2024 №8-16 на суму 89 352,00 грн., від 16 грудня 2024 №4-16 на суму 80 475,00 грн., від 16 грудня 2024 №6-16 на суму 84 360,00 грн., від 16 грудня 2024 №5-16 на суму 83 805.00 грн., від 17 грудня 2024 №3-17 на суму 53 280,00 грн., ТТН від 17 грудня 2024 №1-17 на суму 77 700,00 грн., та накладні: №1 від 16.12.2024, №4 від 16.12.2024 , №5 від 16.12.2024, №6 від 16.12.2024, № 8 від 16.12.2024, №1 від 17.12.2024, №3 від 17.12.2024. - накладні: №4 від 16.12.2024 - 14,5 т асфальтобетонної суміші; №1 від 16.12.2024 - 16,5 т асфальтобетонної суміші; накладна №6 від 16.12.2024 - 15,2 т асфальтобетонної суміші; №5 від 16.12.2024 - 15,1 т асфальтобетонної суміші; №8 від 16.12.2025 - 16,1 т асфальтобетонної суміші; №1 від 17.12.2025 - 14,0 т асфальтобетонної суміші; №3 від 17.12.2025 - 9,6 т асфальтобетонної суміші. - видаткові накладні №360 від 16.12.2025 на загальну суму 429 570 грн., кількість товару 77,4 т.; №364 від 17.12.2024 на загальну суму 130 980 грн., кількість товару 23,6 т; -специфікації до акту наданих послуг №НП-013474226 від 10.01.2025 та №НП-013789166 від 20.02.2025; - технологічну карту від 16.12.2024; атестат виробництва, договір оренди комплексу споруд та обладнання для приготування асфальтобетонних сумішей від 01.08.2023 № 26/23 та додаткову угоду до вказаного договору. У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони. Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19). Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Зі змісту частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції. Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством... Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Проаналізувавши обставини даної справи та докази надані сторонами, судова колегія зазначає наступне. Так, щодо наданих відповідачем разом з відзивом на позовну заяву від 19.11.2025 накладних на відпуск товару та товаро-транспортних накладних, судова колегія зауважує, що в них не зазначено, що вони складені на виконання укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки № 21/10 від 24.10.2024. У вказаних документах не зазначено посади і прізвища осіб, які їх підписали. В цих документах відсутня печатка позивача, в той час як у відповідності до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №918/780/18, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. У відповіді на адвокатський запит позивача від 01.12.2025, сам відповідач зазначив, що у накладних на відпуск товару, а саме у графі «одержав» міститься підпис не позивача, а самого постачальника - ОСОБА_1 , який здійснював постачання/перевезення товару для ТОВ « 703 МОЗКО» на об`єкт - м. Одеса, вул. Пироговська, буд.2 Військово-медичний клінічний центр Південного регіону. Надані відповідачем видаткові накладні взагалі не містять підпису та відтиску печатки особи одержувача (позивача). ТОВ «Навекастой» у відзиві на позовну заяву посилалось на те, що неодноразово направляло ТОВ « 703 МОЗКО» для підпису вищевказані видаткові накладні, зокрема, у січні 2025, у лютому 2025, що підтверджується специфікаціями до акту наданих послуг №НП-013474226 від 10.01.2025 та №НП-013789166 від 20.02.2025. Судова колегія зазначає, що належними доказами відправлення є опис вкладення в поштовий конверт з підписом працівника пошти, відбитком календарного штемпеля, номером поштового відправлення та в якому зазначений поіменний перелік документів, що надсилається адресату, а також розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку та у якому вказується найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість що підтверджує надання послуг поштового зв`язку. Водночас специфікації до акту наданих послуг, які надані відповідачем на підтвердження направлення позивачу накладних, не є доказами надіслання іншій стороні, адже зі змісту останніх неможливо встановити, який саме документ був направлений. Отже, вищезазначені видаткові накладні та товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів, тобто не можуть підтверджувати здійснення поставки відповідачем товару саме позивачу, а не якійсь іншій особі. Як вже зазначалося вище, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності поставки товару відповідачу на спірну суму, при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаними правочинами та зміст таких операцій. Колегія суддів відзначає, що дійсно, у разі наявності дефектів первинних документів та/або невизнання стороною факту постачання товару, що має місце у спірних правовідносинах, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19). Водночас посилання відповідача на те, що він орендує у ТОВ «Укрбудкомплект» комплекс споруд і обладнання за договором від 01.08.2023 № 26/23; факт виготовлення асфальтобетонної суміші для позивача підтверджується технологічною картою від 16.12.2024; транспорт НОМЕР_1 , на якому перевозився товар орендується у ТОВ «ЕНЕРГО-РОСТ» за договором № 01/12-1 від 09.12.2024, а товар було поставлено за адресою м. Одеса вул. Пироговська 2, оскільки позивач зазначив, що за цією адресою ФОП Варварський О.В. виконує роботи з улаштування асфальтного покриття і ФОП Варварський О.В. мав використати поставлений відповідачем асфальт - не можуть братися судом до уваги, оскільки вони взагалі не стосуються договірних відносин між позивачем і відповідачем. Як вірно було зауважено судом першої інстанції, відповідач мав довести постачання товару саме позивачу згідно з умовами договору поставки. Договір №26/23 від 01.08.2023 та Додаткова угода №1 від 01.08.2023 року, укладені Відповідачем з іншою юридичною особою ТОВ «Укрбудкомплект», також не мають жодного відношення до даної справи та до правовідносин, що склались між Позивачем та Відповідачем за Договором №24/10 від 24.10.2024 року. Вказане стосується і договору оренди транспортних засобів/спецтехніки, що укладений ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» з ТОВ «Енерго-Рост». За зобов`язаннями даного договору не відповідає позивач, укладення даного договору не підтверджує та не спростовує виконання зобов`язань сторонами за спірним договором №24/10 від 24.10.2024 року. Стосовно наданого відповідачем атестату виробництва, операційно-технологічної картки, накладних з вагового комплексу, суд зазначає, що ці докази також жодним чином не підтверджують, що спірний товар був поставлений саме за спірним договором №24/10 від 24.10.2024 та отриманий позивачем. Крім того, у разі невизнання стороною факту надання відповідних послуг, сторони не позбавлені можливості доводити цей факт зокрема, доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств. Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 04.07.2018 у справі №908/733/16. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17. За п. 7.4. Договору, Постачальник зобов`язується забезпечити: - Складання податкових накладних без помилок; - Своєчасність реєстрації податкових накладних в ЄРПН, зі статусом ЗАРЕЄСТРОВАНО, - попереднє погодження податкової накладної з покупцем електронними каналами перед її реєстрацією. Водночас відповідачем не долучено до матеріалів справи податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних за господарськими операціями зі здійснення перевезення зокрема і спірного товару позивачу. Доводи скаржника, що ТОВ «Навекастрой» не змогло здійснити реєстрацію виключно через віднесення підприємства до категорії ризикових згідно рішення №49766 від 17.12.2025 не підтверджено належним чином, оскільки поставка мала відбутися в грудні 2024, а рішення про ризиковість датоване 17.12.2025, тобто станом на момент виникнення спірних правовідносин реєстрація податкових накладних мала відбутися. Крім того, судова колегія наголошує, що сторони у договорі прямо передбачили безпосередній обов`язок відповідача скласти та зареєструвати податкову накладку. Статус відповідача не позбавляє його необхідності виконувати умови договору поставки, а саме п. 7.4. З огляду на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем за наявності обставин заперечення позивачем факту поставки спірного товару, не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження реальності здійснення господарської операції в означеній позивачем кількості/розмірі/сумі за спірним договором №24/10 від 24.10.2024 року. Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу отримання спірного товару позивачем. У зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку про недоведеність здійснення відповідачем такої поставки. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що сукупність наданих ним доказів підтверджує факт поставки та отримання позивачем спірного товару з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», з огляду на таке. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України обставина, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, подані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування. При цьому застосування зазначеного стандарту доказування передбачає наявність у матеріалах справи належних, допустимих та взаємопов`язаних доказів, які дають суду можливість шляхом їх співставлення встановити існування або відсутність відповідної обставини. Разом з тим у даній справі матеріали не містять жодного належного доказу, який би безпосередньо підтверджував передачу спірного товару позивачу або прийняття ним такого товару за договором поставки № 24/10. За таких обставин відсутній сам предмет оцінки з точки зору переваги одних доказів над іншими, а тому положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути застосовані у спосіб, на якому наполягає апелянт. Надані відповідачем докази лише свідчать на наявність у нього асфальтозмішувальної установки, транспортного засобу, операційних технологічних карт, тобто про наявність у відповідача матеріально-технічної можливості виготовлення та перевезення асфальтобетонної суміші, що не є предметом спору, однак самі по собі не підтверджують факту її передачі саме позивачу на виконання саме спірного договору. Відсутні у матеріалах справи й інші первинні документи, які б у встановленому законом порядку підтверджували факт здійснення господарської операції з поставки товару. За наявності заперечень позивача щодо отримання продукції, відсутність його підпису або інших даних, що дозволяють ідентифікувати особу, яка прийняла товар, не дає підстав вважати доведеним факт передачі товару покупцю. Таким чином, стандарт доказування «вірогідності доказів» не може підміняти обов`язок сторони довести факт вчинення господарської операції належними та допустимими доказами. Тому висновок суду першої інстанції про недоведеність факту поставки є законним та обґрунтованим. В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач також посилався на той факт, що у ТОВ «Навекастрой» наявні видаткові накладні №360 від 16.12.2024 та №364 від 17.12.2024, підписані та скріплені печатками сторін. Обґрунтовуючи неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, відповідач зазначав, що в межах кримінального провадження у листопаді 2025 року правоохоронними органами були проведені обшуки та вилучено документи підприємства, серед яких перебували й документи, що підтверджують виконання договору поставки. Після скасування арешту на вилучене майно ухвалою суду від 06.05.2026 документи були фактично повернуті лише у червні 2026 року. Судова колегія критично оцінює наведені посилання відповідача, адже що в суді першої інстанції (зокрема, як вбачається зі змісту відзиву на позов), що в апеляційній скарзі відповідач жодного разу не зазначав про існування видаткових накладних, вже підписаних обома сторонами, а також не посилався на їх вилучення в межах кримінального провадження, а навпаки наголошував у відзиві та в апеляційній скарзі про те, що «ТОВ «Навекастой» неодноразово направляло ТОВ «703 МОЗКО» для підпису вищевказані видаткові накладні, зокрема, у січні 2025, у лютому 2025, що підтверджується специфікаціями до акту наданих послуг №НП-013474226 від 10.01.2025 та №НП-013789166 від 20.02.2025, однак, ТОВ « 703 МОЗКО» не було вчинено жодної дії щодо підпису вищевказаних документів та проігнорувало направлені їм видаткові накладні». При цьому, відсутні докази звернення відповідача до правоохоронних органів щодо повернення необхідних документів, а саме спірних видаткових накладних у зв`язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції. Отже, доводи відповідача про існування видаткових накладних, підписаних обома сторонами, не узгоджуються з його попередньою позицією, відповідно до якої саме непідписання зазначених накладних позивачем було підставою для їх неодноразового повторного направлення останньому. Така неузгодженість пояснень свідчить про їх взаємовиключний характер та суперечливу поведінку. З огляду на вищевикладені обставини, судова колегія дійшла висновку про недоведеність відповідачем факту поставки та отримання позивачем товару за спірним договором, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення попередньої оплати. Так, як було зазначено вище, ТОВ « 703 МОЗКО» було сплачено на користь ТОВ «Навекастрой» грошові кошти у загальному розмірі 560 550,00 грн. двома платежами, а саме: 09.12.2024 кошти у розмірі - 70 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією UA71900033 від 09.12.2024; 12.12.2025 кошти у розмірі 490 550,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією UA71900039 від 12.12.2024. Позивач надіслав відповідачу поштою вимогу від 06.02.2025 № 20, в якій просив повернути кошти в сумі 560 550грн та пеню або надати документи, які підтверджують постачання товару за договором № 24/10 від 24.10.2024. Вимога залишилась без відповіді. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як зазначено вище, вимога позивача була направлена 07.02.2025. Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. З огляду на викладене, відповідач мав сплатити кошти або надати докази поставки товару позивачу в семи денний строк, тобто до 14.02.2025 включно. Оскільки відповідач не надав доказів повернення позивачу 560 550 грн, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 560550 грн підлягають задоволенню. У зв`язку з простроченням повернення коштів, позивач просить стягнути з відповідача 23892,60грн інфляційних, 11472,08грн 3% річних, нарахованих за період з 22.02.2025 по 28.10.2025 Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розрахунок інфляційних та 3% річних здійснений позивачем правильно, тому позовні вимоги про стягнення 23892,60грн інфляційних, 11472,08грн 3% річних підлягають задоволенню. Щодо пені, нарахованої відповідно до п. 7.2 договору у сумі 118 145,51 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для її зменшення на підставі статті 551 ЦК України з огляду на принципи розумності, справедливості та співмірності відповідальності, з урахуванням обставин справи, у тому числі відсутності доведених збитків та загальної економічної ситуації, у зв`язку з чим до стягнення підлягає 35 443,65 грн пені, що наразі не оспорюється учасниками справи. Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю 703 Металообробний завод котельного обладнання 560 550 грн основного боргу, 23 892,60 грн інфляційних, 11 472,08 грн 3% річних, 35 443,65 грн пені. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі №916/4426/25. За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЕКАСТРОЙ на рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі №916/4426/25 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі №916/4426/25 - залишити без змін. Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 30.06.2026. Головуючий суддя А.І. Ярош судді Г.І. Діброва Я.Ф. Савицький