Постанова 4870 № 926/549/26

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/549/26 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Галушко Н.А. Якімець Г.Г. розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2026 (повне рішення складено 26.03.2026, суддя Микола ШВЕЦЬ) у справі № 926/549/26 за позовом Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Магальської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 82 138,60 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища Господарський суд Чернівецької області в рішенні від 26.03.2026 у справі № 926/549/26 ухвалив задоволити позов Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Магальської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про стягнення 82138,60 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. При ухваленні рішення місцевий суд виходив із того, що ДСГП «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс», як постійний лісокористувач, відповідно до вимог Лісового кодексу України, зобов`язане забезпечувати охорону, захист і збереження лісових насаджень від незаконних рубок. Суд встановив, що внаслідок неналежного виконання цих обов`язків відповідач допустив протиправну бездіяльність, що спричинила незаконну рубку шести дерев невстановленими особами на підконтрольній йому території лісового фонду. При цьому, суд виходив із презумпції вини постійного лісокористувача у справах про відшкодування екологічної шкоди, врахував наявність усіх елементів цивільно-правової відповідальності, належність і допустимість доказів, зокрема матеріалів кримінального провадження та висновку експерта, а також усталену практику Верховного Суду, згідно з якою відповідальність за шкоду, завдану незаконною рубкою, несе не лише безпосередній порушник, а й постійний лісокористувач, який не забезпечив належної охорони лісу. З огляду на це суд визнав вимоги прокурора обґрунтованими та постановив стягнути з відповідача на користь бюджету Магальської сільської ради 82 138,60 грн шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського Чернівецької області від 26.03.2026 у справі № 926/549/26, прийнявши нове, яким повністю відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, закривши провадження в справі. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026, склад колегії з розгляду справи № 926/549/26 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Якімець Г.Г. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", поданою на рішення Чернівецької області від 26.03.2026 у цій справі. 27.04.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 926/549/26. В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" зазначено, що: - в даному випадку спір виник у сфері охорони навколишнього природного середовища, де спеціально уповноваженим органом державного контролю та захисту інтересів держави є Державна екологічна інспекція України та її територіальні органи. Сам факт зарахування частини відшкодування до місцевого бюджету не наділяє орган місцевого самоврядування статусом належного позивача. Суд не врахував, що повноваження щодо встановлення екологічних порушень, визначення розміру шкоди та пред`явлення відповідних позовів законодавством віднесені саме до компетенції Державної екологічної інспекції України; - в матеріалах справи відсутні належні докази того, що Магальська сільська рада не могла самостійно звернутися до суду або неналежно здійснювала захист своїх інтересів. Рада була поінформована про можливе порушення своїх прав лише у січні 2026 року, а вже через короткий проміжок часу прокуратурою подано позов. За таких обставин, відсутні підтвердження бездіяльності чи неспроможності ради реалізувати свої повноваження самостійно, що є обов`язковою умовою для представництва прокурором відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; - постанова про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування не містила конкретизації відомостей, які дозволено використовувати у судовому процесі, що суперечить вимогам ст. 222 КПК України. Крім того, не було перевірено повноваження посадової особи, яка надала такий дозвіл, а також дотримання вимог щодо належного засвідчення письмових доказів. Суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки цим запереченням, що ставить під сумнів допустимість покладених в основу рішення доказів; - місцевий суд погодився з висновком експерта про розмір шкоди без належного аналізу джерел його формування та достовірності вихідних даних. Висновок ґрунтується на документах, достовірність яких оспорюється. Також, судом не перевірено дотримання експертом спеціальних нормативних вимог щодо визначення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, що ставить під сумнів правильність встановленої суми збитків; - протокол огляду місця події та акти огляду не можуть автоматично підтверджувати обставини правопорушення лише через їх формальну узгодженість між собою. Особа, яка брала участь в огляді від імені лісогосподарського підприємства, не була уповноважена представляти його. Крім того, суд не дослідив можливі зміни на місці події протягом кількох місяців між виявленням рубки та проведенням процесуальних дій, хоча ці обставини безпосередньо впливають на достовірність доказів та правильність встановлення фактичних даних справи. Скориставшись своїм правом, наданим ст.263 ГПК України, прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлено заперечення проти доводів апелянта, зокрема, з огляду на таке: - дані досудового розслідування розголошено на підставі постанови процесуального керівника від 12.01.2026, що відповідає вимогам ст. 222 КПК України. Таким чином, докази з матеріалів кримінального провадження отримані та подані до суду в законний спосіб. Апелянтом не доведено жодних обставин, які б свідчили про порушення порядку їх отримання або використання, тому твердження про їх недопустимість є безпідставними; - експертний висновок № СЕ-19/126-24/8778-ФХЕД відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу» та ст. 98 ГПК України, містить усі необхідні реквізити й складений уповноваженим експертом, попередженим про кримінальну відповідальність. Верховний Суд неодноразово підтверджував можливість використання висновків експертів, отриманих в межах кримінального провадження, як письмових доказів у господарських та цивільних справах. Водночас, відповідач не надав жодного альтернативного висновку чи іншого доказу, який би спростовував визначений експертом розмір шкоди; - незаконна рубка дерев була вчинена на території Магальської територіальної громади, а тому відшкодування шкоди підлягає зарахуванню до відповідного місцевого бюджету згідно з вимогами природоохоронного та бюджетного законодавства. Крім того, Магальська сільська рада визнана потерпілою стороною у кримінальному провадженні, а належність спірної території до громади підтверджується офіційними документами; - до звернення з позовом прокурор дотримався процедури, визначеної статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомивши Магальську сільську раду про виявлені порушення та надавши їй можливість самостійно захистити інтереси держави. Незважаючи на вказане повідомлення, орган місцевого самоврядування не звернувся до суду із позовом про стягнення шкоди, що свідчить про його бездіяльність. За таких обставин, прокурор правомірно реалізував свої представницькі повноваження. З огляду на приписи ч.10 ст.270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази в сукупності, судова колегія встановила такі обставини: Чернівецькою окружною прокуратурою Чернівецької області здійснювалося процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12023262020000979 від 18.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, розпочатому за фактом незаконної порубки шести дерев порід бук, дуб та граб різних діаметрів на ділянці лісу в урочищі «Рідківці», квартал 131, виділи 17 та 18, категорія лісів ІІІ, ІІ лісотаксовий пояс, філії «Сокирянське лісове господарство» ДП «Ліси України», що розташована в межах населеного пункту Рідківці Чернівецького району. Відповідно до акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 14.03.2023, складеного провідним інженером з охорони та захисту лісу Новоселицького лісництва, а також протоколу огляду місця події від 17.07.2023, складеного слідчим відділення № 4 (м. Новоселиця) СВ Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області, у кварталі 131, виділах 17 та 18 Новоселицького лісництва філії «Сокирянське лісове господарство» Подільського лісового офісу ДП «Ліси України», виявлено факт незаконної порубки лісу. Зі змісту зазначених актів та проведених розрахунків встановлено, що розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на вказаній території, становить 71 344,40 грн та 11 110,39 грн відповідно. Постановою начальника відділення № 4 (м. Новоселиця) слідчого відділу Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області від 04.08.2024 призначено судову інженерно-екологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Чернівецького НДЕКЦ МВС України. На вирішення експерта, зокрема, поставлено питання щодо визначення розміру екологічної шкоди (збитків), заподіяної довкіллю внаслідок незаконної рубки шести дерев порід бук, дуб та граб різних діаметрів на ділянці лісу в урочищі «Рідківці», квартал 131, виділи 17 та 18, категорія лісів ІІІ, ІІ лісотаксовий пояс, філії «Сокирянське лісове господарство» ДП «Ліси України» в межах населеного пункту Рідківці Чернівецького району. За результатами проведення вказаної експертизи, 15.08.2024 складено висновок експерта № СЕ-19/114-23/16486-ФХЕД, відповідно до якого розмір екологічної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок самовільної рубки дерев порід дуб, бук та граб у кварталі 131, виділах 17 та 18 Новоселицького лісництва, становить 82 138,60 грн. Згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 16.01.2026 № 02/97-26 встановлено, що квартал 131, відповідно до витягу з поквартальних підсумків розподілу земель лісогосподарського призначення за категоріями та розподілу площ по Новоселицькому лісництву філії «Сокирянське лісове господарство» ДП «Ліси України», включаючи таксаційні виділи 17 та 18, належить до території Магальської сільської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області. Постановою начальника Новоселицького відділу Чернівецької окружної прокуратури від 12.01.2026 у вказаному кримінальному провадженні потерпілою стороною визнано Магальську сільську раду Чернівецького району Чернівецької області. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань філія «Подільський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ідентифікаційний код 45495765) перебуває у стані припинення. Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 904 припинено діяльність Державного підприємства «Сокирянське лісове господарство» шляхом його реорганізації через приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 16.12.2022 № 109 затверджено Положення про філію «Сокирянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Надалі, наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 № 1895 діяльність філії «Сокирянське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» припинено шляхом її закриття. Пунктом 5 зазначеного наказу визначено, що правонаступником документів та баз даних, отриманих від філії «Сокирянське лісове господарство», є ДСГП «Ліси України». Наказом ДСГП «Ліси України» № 1693 від 20.10.2025 затверджено Положення про філію «Подільський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Вказане Положення прийнято з врахуванням Статуту ДП «Ліси України», затвердженого наказом № 206 від 24.06.2025, а також наказу ДП «Ліси України» № 267 від 26.09.2025 «Про перетворення державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належить державі, та утворення комісії з перетворення підприємства». Відповідно до п. 1.1 положення, філія «Подільський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Філія «Подільський лісовий офіс» ДП «Ліси України» є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України» та не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені та в інтересах ДСГП «Ліси України», здійснює делеговані їй функції відповідно до мети, завдань та предмета діяльності підприємства (п.3.1). Філія «Подільський лісовий офіс» ДП «Ліси України» не підлягає державній реєстрації. Відомості про неї вносяться до реєстраційної справи ДСГП «Ліси України» та включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п.3.2). Філія «Подільський лісовий офіс» ДП «Ліси України» має окремий баланс, показники якого включаються до балансу та фінансової звітності ДСГП «Ліси України» (п.3.3). Посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання постійним лісокористувачем обов`язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, на підвідомчій йому території було допущено незаконну рубку невстановленими особами шести дерев порід бук, дуб та граб у кварталі 131, виділах 17 та 18 урочища «Рідківці», чим навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду в розмірі 82 138,60 грн, факт та розмір якої встановлені в межах кримінального провадження. З врахуванням того, що правонаступником філії «Сокирянське лісове господарство», на яку покладався обов`язок щодо охорони лісових ресурсів, є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс», Чернівецька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Магальської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у сумі 82 138,60 грн. Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків: Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 № 3-рп/99). Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом). Відповідно до абзаців 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Згідно з положеннями статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і, до якого як до відповідача буде звернений позов. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц). Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора, визначені статтею 174 ГПК України. Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу, суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та, у випадку встановлення відсутності підстав для представництва, застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, визначений ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок попередньо звернутися до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. Природні ресурси, що знаходяться на території України, є об`єктами власності народу, права від імені якого здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Місцеві ради представляють територіальні громади і здійснюють від їх імені повноваження щодо управління та контролю за використанням комунальної власності, у тому числі земель та природних ресурсів. Територіальні громади мають право комунальної власності на землю та природні ресурси, а також здійснюють контроль за охороною навколишнього природного середовища на своїй території. У разі завдання збитків природним ресурсам внаслідок незаконної порубки дерев вони підлягають відшкодуванню та спрямовуються на заходи з охорони навколишнього середовища відповідної громади. До позовної заяви прокурором долучено документи, що підтверджують дотримання порядку представництва інтересів держави в суді, зокрема листування з Магальською сільською радою Чернівецького району Чернівецької області щодо наявності факту заподіяння навколишньому природному середовищу шкоди внаслідок незаконної рубки дерев, вжиття уповноваженим органом заходів щодо її відшкодування та наявності підстав для звернення прокурора до суду. З наданої сільською радою відповіді вбачається, що про наявність відповідного кримінального провадження їй стало відомо лише із запиту прокуратури, при цьому, орган місцевого самоврядування самостійно до суду з позовом про стягнення шкоди не звертався, заходів представницького характеру не вживав та не заперечував проти звернення прокуратури з відповідним позовом в інтересах держави. Крім того, прокурором повідомлено Магальську сільську раду про наявність правових підстав для здійснення представництва інтересів держави шляхом пред`явлення позову про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Також прокурором здійснено перевірку відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та інформації, розміщеної на офіційному вебпорталі судової влади України, за результатами якої встановлено відсутність звернення Магальської сільської ради до суду з позовом про стягнення зазначеної шкоди. Наведені обставини свідчать про невжиття органом місцевого самоврядування належних заходів щодо захисту порушених інтересів держави та фактичну бездіяльність у спірних правовідносинах, а відтак підтверджують наявність у прокурора передбачених законом підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді та дотримання ним процедури, встановленої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Враховуючи наведене, доводи апелянта щодо неналежного здійснення прокурором представництва інтересів держави є безпідставними. За приписами ст. 19 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України), постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства. Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень. Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачають здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів. За приписами ст.105 ЛК України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників. Відповідно до ст.107 ЛК України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Статтею 69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Системний аналіз положень ст. ст. 86, 105 та 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також передбачено, що підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17). Правовий аналіз наведених вище приписів чинного законодавства свідчить про те, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 зазначила, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної рубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку, вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці рубки нарівні з лісокористувачами. Згідно зі ст.1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). У даному випадку бездіяльність відповідача полягає невжитті всіх можливих і достатніх заходів з охорони лісу, оскільки факт незаконної рубки третіми особами не заперечується та не спростовано. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. У даному випадку, відповідачем не дотримано вимоги ЛК України щодо забезпечення охорони лісу від незаконних рубок, внаслідок чого завдано збитки навколишньому природному середовищу, та державі, як власнику лісових ресурсів. Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини. Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. Із встановлених судом обставин вбачається, що незаконна рубка дерев відбулася в межах лісової ділянки, яка перебуває у постійному користуванні відповідача. На постійного лісокористувача законом покладено обов`язок здійснювати комплекс організаційних, превентивних та контрольних заходів, спрямованих на збереження лісових насаджень і недопущення їх незаконного знищення. Такий обов`язок має активний характер і передбачає не формальне закріплення функцій охорони, а їх реальне виконання. Факт незаконної рубки сам по собі не утворює автоматичної підстави для покладення відповідальності. Водночас, саме на відповідача покладається обов`язок довести, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для належної організації охорони відповідної лісової ділянки та, що шкода виникла незалежно від його поведінки. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про належне та ефективне здійснення відповідачем заходів охорони у період, коли була вчинена незаконна рубка, або про існування об`єктивних обставин, що виключали можливість запобігання такому правопорушенню. Відповідач не надав доказів, які б підтверджували системність контролю, достатність організаційних заходів чи неможливість запобігти заподіянню шкоди навіть за умов належного виконання обов`язків. За таких обставин, встановлений факт незаконної рубки в межах підвідомчої відповідачу території у сукупності з відсутністю доказів належного виконання ним обов`язків щодо охорони лісу свідчить про наявність протиправної бездіяльності. Саме невжиття або неналежне вжиття заходів охорони створило умови, за яких треті особи отримали можливість здійснити незаконну рубку, що зумовило заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу. Порушення відповідачем встановленого законом обов`язку із забезпечення охорони лісу перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням негативних наслідків, оскільки за належної організації охорони заподіяння шкоди у встановленому розмірі було б об`єктивно ускладненим або унеможливленим. Відповідно до загальних засад деліктної відповідальності, вина заподіювача шкоди презюмується. Обов`язок доведення відсутності вини покладається на особу, яка заперечує проти позову. Відповідач не довів, що вжив усіх необхідних і достатніх заходів для належного виконання покладених на нього функцій охорони лісу, а тому презумпція його вини не спростована. Доказів на спростування правильності проведених розрахунків завданої шкоди чи контррозрахунку проведених нарахувань відповідач не надав. Обставини порушення лісового законодавства та розмір шкоди можуть встановлюватися іншими належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема протоколами огляду місця події, актами обстеження, матеріально-грошовою оцінкою лісосіки та висновками судових експертиз, які містяться в матеріалах справи та були досліджені судом. Судова колегія враховує викладену у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 924/497/19 правову позицію, у відповідності до якої, при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження у іншій справі, в тому числі цивільній, кримінальній, адміністративній. Висновок судової експертизи, оцінюється господарським судом на загальних підставах як доказ, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. В постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17 касаційний суд зазначив про допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, а згідно з постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у цій же справі № 461/3675/17 зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи. Крім того, в постанові Великої Палати Верховного суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження надано правову позицію, відповідно до якої зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Доводи апелянта про те, що постанова процесуального керівника про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування не містить достатньої конкретизації дозволених до використання відомостей, а ухвалена неуповноваженою особою, колегія суддів відхиляє з огляду на таке: Відповідно до статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування можуть бути розголошені лише з письмового дозволу слідчого або прокурора в обсязі, який вони визнають можливим. Метою зазначеної норми є забезпечення контролю процесуального керівника за збереженням та обсягом інформації досудового розслідування. З матеріалів справи вбачається, що процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12023262020000979 здійснюється прокурорами Чернівецької окружної прокуратури, а дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування від 12.01.2026 надано уповноваженим процесуальним керівником у межах визначених законом повноважень. Прокурор у кримінальному провадженні, відповідно до статті 36 КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, а його рішення, прийняті у формі постанови відповідно до ст. 110 КПК України, є обов`язковими в межах кримінального провадження та не можуть бути довільно переоцінені іншими учасниками процесу поза встановленою процедурою їх оскарження. Доводи апелянта про відсутність конкретизації дозволу або сумніви щодо повноважень особи, яка його надала, не підтверджені належними доказами та ґрунтуються на припущеннях. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для визнання відповідних доказів недопустимими. Щодо покликання відповідача на те, що особа, яка брала участь у проведенні огляду місця події від імені лісогосподарського підприємства, не мала належних повноважень, а також про можливу зміну обстановки на місці події у зв`язку з плином часу між виявленням порушення та проведенням процесуальних дій, колегія суддів зазначає таке: З матеріалів справи вбачається, що огляди місця події та відповідні акти складені уповноваженими службовими особами в межах їх службових повноважень та відповідно до вимог процесуального закону, а сам факт участі представника лісогосподарського підприємства має допоміжний характер і не визначає допустимість або недопустимість відповідного доказу як такого. Сам по собі проміжок часу між виявленням факту незаконної рубки та проведенням процесуальних дій не спростовує достовірність зафіксованих обставин, якщо такі обставини узгоджуються між собою, підтверджуються сукупністю інших доказів у справі та не спростовані належними та допустимими доказами з боку відповідача, який не довів, які саме істотні зміни на місці події відбулися та яким чином вони вплинули на можливість встановлення факту незаконної рубки або правильність висновків суду першої інстанції, а тому наведені доводи є припущеннями та не можуть бути підставою для скасування рішення. За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства та встановлених обставин справи. Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення. Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів, а дотримання розумних строків розгляду справи є однією з основних засад судочинства незалежно від форми її розгляду. Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи з урахуванням, зокрема, її складності, поведінки учасників процесу та органів державної влади, а також значення предмета спору для заявника (рішення у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України»). Розумність строків залежить від об`єктивної необхідності для вчинення процесуальних дій і прийняття рішень із врахуванням зазначених критеріїв. Відтак, судом апеляційної інстанції розглянуто апеляційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що був об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи. Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд У Х В А Л И В: В задоволенні вимог апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" відмовити. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2026 у справі № 926/549/26 залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України. Справу повернути в місцевий господарський суд. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя Г.Г. Якімець