Постанова 4803 № 215/3642/26

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/1811/26 Справа № 215/3642/26 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Кривий Ріг Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М., при секретарі судового засідання Примак Н.М., за участю захисника адвоката Клочкової А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника адвоката Клочкової А.О., яка діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який протягом року не притягався до адміністративної відповідальності, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір, в с т а н о в и л а: постановою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 24.04.2026 о 21 годині 12 хвилин у м. Кривому Розі, Тернівському районі, на вул. Канадській, біля буд. 107А, керував транспортним засобом VOLKSWAGEN PASSAT, н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager та в закладі охорони здоров`я КП «КБЛПД» ДОР відмовився. Правопорушення зафіксовано нагрудними відеореєстраторами № 475140, № 475255. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. На зазначену постанову захисник адвокат Клочкова А.О., яка діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. На обґрунтування своїх вимог вказує, що з урахуванням норм чинного законодавства діяння, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, крім передачі керування транспортним засобом, охоплюються об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого ст. 172-20 КУпАП. У разі керування військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби транспортним засобом у стані сп`яніння або відмови від проходження огляду, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дії такої особи підлягають кваліфікації за ст. 172-20 КУпАП, яка є спеціальною нормою щодо військовослужбовців, тобто розмежування відбувається за спеціальним суб`єктом. Це, у свою чергу, зумовлює застосування спеціального порядку його огляду на стан сп`яніння, встановленого ст. 266-1 КУпАП. На момент складання протоколу ОСОБА_1 перебував у статусі військовослужбовця, був одягнений у військову форму, однак застосовано загальну процедуру огляду, передбачену ст. 266 КУпАП. Отже, вся процедура огляду є недійсною, а її результати - недопустимими доказами, оскільки отримані всупереч умовам і порядку, встановленим законом. Зазначає, що направлення на огляд є законним виключно за наявності у водія визначених Інструкцією ознак сп`яніння. Твердження працівника поліції про наявність ознак сп`яніння є надуманими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 протягом усього часу складання адміністративного матеріалу не підтверджував вживання алкогольних напоїв, поведінка є коректною та ввічливою, координація рухів і мова не порушені. За відсутності ознак сп`яніння вимога поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння є безпідставною та протиправною, а тому у ОСОБА_1 не виникло обов`язку проходити огляд, що виключає склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. Зауважує, що у зв`язку з тим, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння не проводився, акт огляду, який наявний у матеріалах справи, є неналежним доказом. Звертає увагу, що, в порушення вимог Інструкції № 1452/735, співробітниками поліції не ознайомлено ОСОБА_1 зі змістом направлення на огляд у закладі охорони здоров`я та не запропоновано йому пройти огляд на стан сп`яніння згідно з направленням. Копію направлення ОСОБА_1 не вручили. Наголошує, що під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не роз`яснені права та обов`язки, чим порушено його право на захист, та він позбавлений права на професійну правничу допомогу. Вказує, що рапорт не є доказом у справі, а належить до внутрішніх документів МВС України. Зауважує, що судом не застосований принцип індивідуалізації покарання, є всі підстави для застосування стосовно останнього положень ст. 69 КК України, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , є учасником бойових дій, за час служби отримав нагороди та відзнаки. При цьому посвідчення водія необхідне ОСОБА_1 для виконання обов`язків військової служби та переміщення по службі. Стверджує, що всупереч позиції ЄСПЛ справа розглянута за відсутності прокурора, тобто суд перейняв на себе функцію підтримки обвинувачення, тому порушено п. 1 ст. 6 Конвенції щодо вимоги безсторонності. ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю захисника адвоката Клочкової А.О. Заслухавши захисника адвоката Клочкову А.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги; вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке. За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону. Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні. Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом. Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані. Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду. Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, доказуванню в даному випадку підлягає факт керування транспортним засобом, виявлення ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського. Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 649213 від 24.04.2026; - рапортом працівника поліції; - актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; - направленням на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; - довідкою, згідно з якою ОСОБА_1 отримував посвідчення водія; - записом відеофіксації скоєння правопорушення. З переглянутого судом відеозапису вбачається, як ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN PASSAT, н.з. НОМЕР_1 , та після зупинки працівниками поліції транспортного засобу сидить за кермом, на місці водія. Факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння підтверджується переглянутим судом відеозаписом, де ОСОБА_1 ухиляється від відповіді на пропозицію працівника поліції щодо проходження огляду на місці зупинки та в медичному закладі охорони здоров`я, а в подальшому відмовляється від проходження огляду. При цьому працівниками поліції неодноразово роз`яснювались наслідки відмови від проходження огляду у встановленому законом порядку, тому дані дії ОСОБА_1 розцінюються як відмова від проходження огляду у встановленому законом порядку. Вказані докази досліджені судом апеляційної інстанції, є належними і допустимими, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом та відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Вказані обставини не заперечуються стороною захисту, а зазначається про порушення порядку проведення огляду, що не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді. Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксований весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, підстав для сумніву щодо достовірності в апеляційного суду не виникає. Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, встановлення ознак сп`яніння є суб`єктивним судженням поліцейського та не потребує проведення окремого огляду. Поліцейський за своїм внутрішнім переконанням під час спілкування з водієм може вбачати ознаки сп`яніння, що є безумовною підставою для вимоги про проходження відповідного огляду. Виявлення та оголошення ознак сп`яніння не є твердженням про стан сп`яніння водія, а вказує на необхідність проходження огляду на спростування або доведення перебування у стані сп`яніння. Заперечення наявності ознак сп`яніння не є підставою для визнання огляду таким, що не відповідає встановленому порядку. Норми чинного КУпАП та відповідної Інструкції не встановлюють окремих критеріїв та вимог щодо виявлення ознак сп`яніння, а тому їх спростування можливе лише шляхом проходження водієм огляду. Крім того, під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 жодних заперечень або зауважень з цього приводу не висловив, а тому таку позицію апеляційний суд вважає способом захисту. Твердження захисника, що ОСОБА_1 не ознайомили з текстом направлення на проведення огляду та не вручили його, на думку апеляційного суду, не впливає на доведеність вини ОСОБА_1 та є формальним. З поведінки водія вбачається, що останній не мав бажання проходити огляд на місці зупинки транспортного засобу та їхати до медичного закладу для проведення огляду, його рішення було виваженим та безсумнівним, а тому вручення йому направлення не могло вплинути та змінити його волевиявлення. Крім того, огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського, яким водій доставляється до закладу охорони здоров`я, а тому вручення бланку направлення в даному випадку не вказує на порушення порядку проведення огляду та не виключає факту непогодження і небажання ОСОБА_1 проходити відповідний огляд. Сторона захисту посилається на порушення порядку проведення огляду, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, тобто спеціальним суб`єктом, та його огляд на стан сп`яніння повинен проводитись у спеціальному порядку, однак вказані доводи не ґрунтуються на вимогах закону. Так, відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Статтею 172-20 КУпАП передбачена відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або появу таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмову таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Виходячи з аналізу вказаних норм, огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП, проводиться щодо військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у заборонених місцях у стані алкогольного сп`яніння. При цьому огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, проводиться на підставі ст. 266 КУпАП незалежно від його статусу та місця роботи, оскільки суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме водій. Факт перебування ОСОБА_1 у статусі військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідність проведення огляду в особливому порядку. Отже, у даному випадку ОСОБА_1 як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп`яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та протокол складено саме за ст. 130 КУпАП як щодо водія, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд зауважує, що, згідно з позицією Верховного Суду, рапорт поліцейського є лише внутрішнім службовим документом, а не самостійним, незалежним та беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Рапорт не підтверджує факт порушення, якщо не підкріплений іншими доказами (відеозаписом, показаннями свідків), оскільки поліцейський є зацікавленою особою, як про це зазначає захисник в апеляційній скарзі. Посилання захисника на те, що рапорт поліцейського не є самостійним доказом вини, є слушними, однак не спростовують наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки саме сукупністю досліджених доказів, у тому числі й рапортом, поза розумним сумнівом доведена вина останнього. Нероз`яснення всього спектра прав не є таким суттєвим порушенням, яке тягне за собою визнання доказів недопустимими. У свою чергу, поліцейськими роз`яснено, що проходити огляд на стан сп`яніння на вимогу поліцейського є обов`язком водія, а відмова від такого проходження передбачає адміністративну відповідальність. У подальшому захист прав та інтересів ОСОБА_1 здійснював професійний адвокат, а тому право на захист ОСОБА_1 , на думку апеляційного суду, не порушено. Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними. Апеляційний суд також враховує те, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі». У процесі доказування вини доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для його виправдання. Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на вимогу поліцейського, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення. На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року. Апеляційний суд вважає, що справа у суді першої інстанції розглянута без порушень вимог чинного законодавства України, яким не передбачена участь прокурора у даній категорії справ, а суд, у свою чергу, не має повноважень зобов`язати прокурора брати участь у судовому засіданні під час розгляду справи за ст. 130 КУпАП. Так, відповідно до ч. 2 ст. 250 КУпАП при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172-4 - 172-9, 172-9-2 цього Кодексу, участь прокурора у розгляді справи судом є обов`язковою. Отже, посилання захисника на рішення ЄСПЛ з цього приводу не є релевантним до чинного законодавства України. Доводи сторони захисту не вказують на порушення вимог закону, що, у свою чергу, потягло б визнання доказів недопустимими або вказувало б на відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення. Вивчивши доводи апеляційної скарги щодо застосування адміністративного стягнення, яке є більш м`яким, ніж передбачено санкцією статті, апеляційний суд зазначає, що санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. При цьому чинними нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції статті, або ненакладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної статті як обов`язкове. Можливість застосування ст. 69 КК України за аналогією закону суперечить положенням ч. 4 ст. 3 КК України, відповідно до якої законодавцем чітко передбачено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Наведені апелянтом позитивні відомості, що характеризують особу ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем ЗСУ, не є беззаперечною підставою для задоволення апеляційних вимог за відсутності такої правової можливості. Апеляційний суд зауважує, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху із використанням засобів підвищеної небезпеки. Тим паче останнім скоєно ДТП за обставин керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння. Так, відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність. Більш того, накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП як за своїм видом, так і розміром є безальтернативним відповідно до санкції вказаної вище частини статті КУпАП. Відтак, суд апеляційної інстанції не має правових підстав для пом`якшення накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, зокрема в частині невизначення останньому такого виду стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням підстав, на які посилається захисник. Отже, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого у справі судового рішення, які є безумовною підставою для його скасування та які б спростовували висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає. Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції постанову винесено з дотриманням вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу захисника адвоката Клочкової А.О., яка діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Дніпровського апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА