Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/14161/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/670/26 Справа № 211/14161/25 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2026 року м. Кривий Ріг Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М., при секретарі судового засідання Сербіній І.В., за участю: потерпілого ОСОБА_1 , представника потерпілого адвоката Бражника Д.С., захисника адвоката Сліпченко О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника адвоката Неклеси М.М., діючого в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , на постанову Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення: - за ст. 124 КУпАП у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому вираженні становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок; - за ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому вираженні становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. На підставі ст. 36 КУпАП України визначено остаточне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому вираженні становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто судовий збір, - в с т а н о в и л а : постановою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року ОСОБА_2 визнано винним в тому, що він 29 листопада 2025 року о 20:15 годині в Дніпропетровській області, м. Кривий Ріг, Довгинцівський район, по вул. Соборності біля будинку № 98 Б, керуючи транспортним засобом Skoda Oktavia A5, д.н.з. НОМЕР_1 , був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не обрав безпечної швидкості руху, під час виникнення перешкоди для руху, не вжив заходів для її зменшення аж до повної зупинки транспортного засобу, не обрав безпечного інтервалу, в результаті чого здійснив наїзд на транспортний засіб Audi A4, д.н.з. НОМЕР_2 , який припаркував ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків. Водій порушив п. п. 2.3.б, 12.1, 12.3, 13.1 ПДР України. Крім того, 29 листопада 2025 року о 20:15 годині в Дніпропетровській області, м. Кривий Ріг, Довгинцівський район, по вул. Соборності біля будинку № 98 Б, водій ОСОБА_2 , керував транспортним засобом Skoda Oktavia A5, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. На законну вимогу працівника поліції пройти огляд у встановленому законом порядку на місці за допомогою спеціального технічного приладу Drager або у закладі охорони здоров`я КП ДБКЛПД ДОР відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України. Висновки суду щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП не оскаржуються, а тому апеляційним судом не перевіряються. На зазначену постанову захисник адвокат Неклеса М.М., діючий в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що чинним законодавством передбачено, що до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП може бути притягнута особа, яка є водієм та керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Працівники поліції фактично не проводили огляд ОСОБА_2 . Відеозапис розпочинається з того, що ОСОБА_2 висловлено вимогу пройти у встановленому законом порядку огляд на визначення стану сп`яніння, на що останній відповів відмовою, оскільки не зрозумів причини висування такої вимоги. При цьому ОСОБА_2 зазначив, що не вживав алкоголю та не перебуває у стані алкогольного сп`яніння, а також що не керував транспортним засобом. Вказує, що ОСОБА_2 не оглядався працівниками поліції з метою встановлення у нього ознак сп`яніння. Із відеозапису встановлено, що факт наявності у ОСОБА_2 вказаних ознак алкогольного сп`яніння не доведено, при цьому ОСОБА_2 поводився адекватно відповідно до виниклої ситуації, реагував на вимоги поліцейських та надавав адекватні відповіді на їхні запитання. Мовних порушень, порушень координації рухів, а також перевірки запаху з порожнини рота не встановлено. Поліцейський самостійно їх констатував. Зазначає, що в порушення вимог Інструкції ОСОБА_2 не було виписано направлення на проведення огляду. Звертає увагу суду, що відеозапис не є безперервним і відображено лише момент знаходження ОСОБА_2 поряд із автомобілем, що в свою чергу дає підстави сумніватись щодо застосування тиску на водія під час огляду. Стверджує, що працівники поліції здійснювали щодо ОСОБА_2 психологічний тиск, унаслідок чого його було дискредитовано та складено адміністративний протокол серії ЕПР1 № 527396 від 29.11.2025 року. Такі дії поліцейських можливо розцінити як введення особи в оману з метою виконання статистичних показників своєї роботи. Зауважує, що працівниками поліції не задокументовано та обґрунтовано не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм ОСОБА_2 положень Правил дорожнього руху чи інших нормативно-правових актів, чинних під час його зупинки. Із відеозапису з нагрудних камер інспекторів патрульної поліції встановлено, що відсутній момент, коли ОСОБА_2 керує транспортним засобом. Наголошує, що інспектором поліції не зазначено, який пункт Правил дорожнього руху порушено ОСОБА_2 та які підстави зупинки транспортного засобу. Із відеозапису взагалі не вбачається перебування останнього за кермом автомобіля. Стверджує, що із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається факту керування, у зв`язку із чим всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Звертає увагу, що у працівників поліції відсутні повноваження проводити огляд військовослужбовця на стан сп`яніння. У даному випадку під час складання протоколу інспектор поліції не дотримався вимог ст. 254, 255 КУпАП, оскільки поліцейський не є уповноваженою особою, яка має право складати протокол про адміністративне правопорушення щодо військовослужбовця, адже ОСОБА_2 повідомив, що є військовослужбовцем, та надав відповідні документи. Працівники поліції не здійснили належного залучення уповноважених посадових осіб ВСП для проведення огляду ОСОБА_2 на стан алкогольного сп`яніння, що є істотним порушенням вимог чинного законодавства. Отже, протокол серії ЕПР1 № 527396 від 29.11.2025 року є неналежним і недопустимим доказом у справі, оскільки складений неуповноваженою особою. Наголошує, що застосування до ОСОБА_2 такого виду адміністративного стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами, може мати для нього вкрай тяжкі наслідки, які виходять далеко за межі звичайних життєвих незручностей. ОСОБА_2 є діючим військовослужбовцем, який бере безпосередню участь у виконанні бойових завдань, а специфіка його служби вимагає постійного пересування між позиціями, опорними пунктами та місцями дислокації. У зоні бойових дій можливість мобільного оперативного переміщення не є питанням комфорту це питання безпеки, а часто й збереження життя. У разі втрати водійського посвідчення він буде позбавлений можливості самостійно переміщуватися, що суттєво ускладнить виконання бойових завдань і може поставити під загрозу як його власне життя, так і життя побратимів. ОСОБА_2 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП України, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвеції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України"). Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи. За таких обстави, керуючись ст. 268 КУпАП України, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутністю ОСОБА_2 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи та за участю його захисника адвоката Сліпченка О.А., потерпілого ОСОБА_1 , представника потерпілого адвоката Бражника Д.С. Заслухавши захисника адвоката Сліпченка О.А., потерпілого ОСОБА_1 , представника потерпілого адвоката Бражника Д.С., вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке. За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно припису ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону. Згідно положень ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " від 23.02.2006 року за № 3477-ІV рішення ЄСПЛ - є джерелом права в Україні. Відповідно до положення частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Бендерський проти України" (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом. Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_2 належно виконані. Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 визнаний винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, обставини за яким ніким не оспорюються, а тому апеляційним судом не перевіряються. Крім того, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за ознакою керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмови від проходження відповідного огляду. Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП, адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, доказуванню в даному випадку підлягає факт керування транспортним засобом, факт виявлення ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського. Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_2 у його вчиненні підтверджується: - даними, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 527401 від 29.11.2025 року, у якому зазначено, що ОСОБА_2 на порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння за наявності таких ознак; - даними відеозапису, з якого вбачається, що після ДТП, до якої причетний водій ОСОБА_2 , у останнього було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння шляхом їх перевірки на місці. Водію було роз`яснено його права, заяв та клопотань від нього не надходило. На пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння водій ОСОБА_2 , якому було роз`яснено ознаки алкогольного сп`яніння, відмовився;- даними, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 527396 від 29.11.2025; - схемою місця ДТП від 29.11.2025 з фототаблицею до неї; - письмовими поясненнями; - відеозаписом, з якого вбачається, що ОСОБА_2 підтвердив факт керування транспортним засобом та зазначив, що не зміг загальмувати, унаслідок чого сталася ДТП. Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, на відеозаписі логічно та послідовно зафіксований весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, підстав для сумніву щодо достовірності у апеляційного суду не виникає. Крім того захисник в апеляційній скарзі не оспорює події, які на ньому зафіксовані. Дослідивши матеріали справи з урахуванням доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування ним транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, що не заперечується самим ОСОБА_2 . Апеляційний суд наголошує, що норми діючого КУпАП та відповідної Інструкції не вимагають обов`язкової відео фіксації керування особою транспортним засобом, такий факт підлягає доведенню сукупністю доказів, які вказують, що особа керувала транспортним засобом, більш того, саме фіксування особи в стані руху є технічно неможливим, а тому на підставі усіх наявних доказів у справі, суд встановлює доведеність або спростування факту керування транспортним засобом особою, на яку складено протокол. У даному випадку, як вбачається з відеозапису поліцейських, останні прибули на місце дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_2 . Під час з`ясування обставин ДТП на запитання поліцейського про те, хто є водієм транспортного засобу, ОСОБА_2 відгукнувся та повідомив, що саме він керував автомобілем. У подальшому на запитання поліцейського щодо причин настання ДТП ОСОБА_2 особисто повідомив, що у нього сталося запаморочення. Однак після приїзду дружини ОСОБА_2 останній почав стверджувати, що за кермом перебувала його дружина. Разом із тим таку позицію апеляційний суд розцінює як спосіб захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки факт керування транспортним засобом беззаперечно підтверджується сукупністю досліджених доказів. Крім того, факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом підтверджується складанням стосовно нього протоколу за ст. 124 КУпАП та притягненням його до адміністративної відповідальності за цією нормою, яку він не оскаржує, тобто обставини настання ДТП, у якій він виступав як водій, підтверджені, зокрема, притягненням його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Також апеляційний суд зауважує, що в судовому засіданні суду апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_1 , який є власником автомобіля, з яким сталася ДТП, зазначив, що саме ОСОБА_2 , а не його дружина, перебував за кермом та керував транспортним засобом. Отже, на переконання апеляційного суду, факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом Skoda Oktavia A5, д.н.з. НОМЕР_1 доведений поза розумним сумнівом сукупністю належних та допустимих доказів, які містяться в матеріалах справи. Також апеляційний суд наголошує, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП не передбачає обов`язкового зупинення транспортного засобу працівниками поліції, а обов`язковою ознакою є саме керування особою транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що у даному випадку доведено. Доводи захисника щодо відсутності підстав для зупинки транспортного засобу є необґрунтованими, оскільки у даному випадку працівники поліції прибули у зв`язку з настанням ДТП, учасником якої був ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 не порушував ПДР України, що слугувало підставою для його зупинки та вимоги у проходження огляду на стан сп`яніння повністю спростовуються матеріалами справи, зокрема порушення ОСОБА_2 п. п. 2.3.б, 12.1, 12.3, 13.1 ПДР України, що потягло настання ДТП. Апеляційний суд зауважує, що сукупності вказаних доказів достатньо для безсумнівного висновку про керування ОСОБА_2 транспортним засобом як обов`язкової ознаки інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Лише заперечення особи щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно керування нею транспортним засобом не може спростувати інші докази на підтвердження протилежного, які містяться у матеріалах справи. Твердження захисника про здійснення тиску на ОСОБА_2 з боку працівників поліції не знайшло свого підтвердження під час апеляційного перегляду, оскільки останній відповідав на запитання поліцейського впевнено та без вагань, а після приїзду дружини, навпаки, змінив свою позицію щодо керування ним транспортним засобом. Отже, під час опитування осіб та проведення процедури огляду на стан сп`яніння поряд із ОСОБА_2 перебували інші особи, які не підтвердили наявності тиску на останнього. Більше того, захисник не зазначає, який саме результат, на його думку, настав унаслідок здійснення ймовірного тиску. Таким чином, наведені обставини апеляційний суд розцінює як спосіб захисту. Крім того, апеляційний суд наголошує, що встановлення ознак сп`яніння є суб`єктивним судженням поліцейського, який за своїм внутрішнім переконанням під час спілкування із водієм може вбачати ознаки такого сп`яніння, що є безумовною підставою для вимоги про проходження відповідного огляду. Виявлення та оголошення ознак сп`яніння не є твердженням про перебування водія у стані сп`яніння, а свідчить про необхідність проходження огляду з метою спростування або підтвердження факту перебування у стані сп`яніння. При цьому норми чинної Інструкції та КУпАП не вимагають проведення окремої процедури для встановлення ознак сп`яніння, оскільки такі ознаки виявляються поліцейським під час спілкування з водієм та можуть бути спростовані шляхом проходження огляду на стан сп`яніння, чим у даному випадку водій ОСОБА_2 не скористався і відмовився від проходження відповідного огляду. Наданими матеріалами беззаперечно доведено факт наявності у ОСОБА_2 ознак сп`яніння, які він не заперечував, як і факту перебування у стані алкогольного сп`яніння, водночас зазначаючи, що не керував транспортним засобом, що спростовується матеріалами справи з наведених вище підстав. Твердження захисника про те, що поліцейським не було виписано та видано направлення на проведення огляду ОСОБА_2 , не впливає на доведеність вини останнього в інкримінованому адміністративному правопорушенні, оскільки з поведінки останнього безсумнівно зроблено висновок про відмову від проходження огляду, а тому наявність або відсутність заповненого бланка направлення не могла вплинути на волевиявлення водія щодо небажання проходити відповідний огляд. Більше того, відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, огляд у медичному закладі проводиться у присутності поліцейського, при цьому підставою для його проведення є саме направлення, яке надається лікарю. Отже, у разі погодження водія пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі направлення необхідно було надати не водієві, а лікарю для надання повноважень на проведення відповідного огляду. Інші доводи сторони захисту не вказують на порушення вимог закону, що б в свою чергу потягло визнання доказів недопустимим або вказувало на відсутність в діях ОСОБА_2 складу інкримінованого адміністративного правопорушення. Отже, апеляційним судом перевірено всі доводи сторони захисту та поза розумним сумнівом встановлено, що матеріалами справи підтверджено як факт керування транспортним засобом ОСОБА_2 , так і факт виявлення у нього ознак сп`яніння та факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу поліцейського, що є обов`язковими ознаками порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України та, відповідно, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Сторона захисту посилається на порушення порядку проведення огляду, оскільки ОСОБА_2 є спеціальним суб`єктом, однак вказані доводи не ґрунтуються на вимогах закону. Так, відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Статтею 172-20 КУпАП передбачена відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Виходячи з аналізу зазначених норм, огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП, проводиться щодо тих військовослужбовців, стосовно яких є підстави вважати, що вони перебувають у заборонених місцях у стані алкогольного сп`яніння. При цьому огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, проводиться на підставі ст. 266 КУпАП незалежно від його статусу та місця роботи, оскільки суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме водій. Факт перебування ОСОБА_2 у якості військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідності проведення огляду в особливому порядку. Отже, у даному випадку ОСОБА_2 як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп`яніння обґрунтовано проведено відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та, відповідно, протокол складено за ст. 130 КУпАП як щодо водія, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимог ст. 256 КУпАП, оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить суттєвих порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними. В процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України»(з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п.

282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом доведено як факт зупинки транспортного засобу, так і факт керування автомобілем Skoda Octavia A5, д.н.з. НОМЕР_3 , безпосередньо ОСОБА_2 , а також факт відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення. На підставі викладеного, апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_2 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року. Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Будь-яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не надано. Переконливих доводів, які б свідчили про істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого у справі судового рішення та є безумовною підставою для його скасування, а також спростовували б висновки суду про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає. Вивчивши доводи апеляційної скарги щодо застосування адміністративного стягнення, яке є більш м`яким, ніж передбачено санкцією статті, апеляційний суд зазначає, що санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. При цьому чинними нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією статті, або незастосування одного з видів стягнень, передбачених санкцією відповідної статті як обов`язкових. Можливість застосування ст. 69 КК України за аналогією закону суперечить положенням ч. 4 ст. 3 КК України, відповідно до якої законодавцем чітко передбачено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Наведені апелянтом позитивні відомості, що характеризують особу ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем ЗСУ, не є беззаперечною підставою для задоволення апеляційних вимог за відсутності такої правової можливості. Апеляційний суд зауважує, що вчинене ОСОБА_2 адміністративне правопорушення віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху із використанням засобів підвищеної небезпеки. Тим більше, останнім скоєно ДТП унаслідок керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння. Так, відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність. Більше того, накладене на ОСОБА_2 адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП як за своїм видом, так і за розміром є безальтернативним відповідно до санкції зазначеної частини статті КУпАП. Відтак суд апеляційної інстанції не має правових підстав для пом`якшення накладеного на ОСОБА_2 адміністративного стягнення (у частині невизначення останньому такого виду стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами) з урахуванням підстав, на які посилається захисник. Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Неклеси М.М., апеляційний суд доходить висновку, що постанова суду першої інстанції винесена з дотриманням вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу захисника адвоката Неклеси М.М., діючого в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Постанову Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року стосовно ОСОБА_2 , визнаного винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Дніпровського апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА