Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/5554/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/5554/25 пров. № А/857/12452/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Мандзія О.П., Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі №260/5554/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дії та бездіяльності протиправними,- суддя у І інстанції Іванчулинець Д.В., дата ухвалення рішення 20.01.2026, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі апелянт, позивач) в особі представника адвоката Хавіна Валентина Олеговича (далі представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач 2), третя особа Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Міністерства оборони України (далі третя особа), у якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення від 29.05.24 позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , про проведення медичного огляду ОСОБА_1 оформленого довідкою №3532 від 29.05.24; 2) визнати протиправним та скасувати Наказ №143 від 29.05.24 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації, в частині, яка стосується призову на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 ; 3) визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.05.24 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; 4) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вважає зазначені рішення суб`єктів владних повноважень протиправними та таким, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що вони прийняті із грубим порушенням діючого законодавства, під примусом та стосовно особи, яка є віруючою та на її переконання не дозволяють проходити військову службу. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у цій справі в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції обмежився формальним аналізом наявності законодавчого механізму альтернативної служби, не здійснивши повноцінного контролю за діями суб`єкта владних повноважень. З позиції апелянта, суд першої інстанції неправильно визначив правову природу спірних правовідносин; не врахував правову позицію Верховного Суду; застосував норму без врахування її системного тлумачення; не застосував прямо Конституцію України та міжнародні договори; не застосовано тест пропорційності при втручанні у свободу совісті. При цьому у спірному рішенні відсутні мотиви відхилення ключових аргументів позивача. Крім викладеного, судом не досліджено докази в сукупності; не надано оцінки доводам позивача; порушено принципи змагальності; порушено правила доказів. Відповідні порушення є істотними, оскільки вплинули на правильність вирішення справи. Апелянт просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі №260/5554/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов позивача. скасувати та прийняти нову постанову про повну відмову в задоволенні позовних вимог. Від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зокрема, апелянт вказав, що у апеляційній скарзі наведені твердження, які є абстрактними та оціночними, не містять аналізу мотивувальної частини рішення, яке оскаржується. Саме по собі незадоволення сторони результатом розгляду справи не є свідченням незаконності чи необґрунтованості судового рішення. Щодо законності призову позивача на військову службу, то повідомлено, що 29.05.2024 позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою уточнення військово-облікових даних та перебування на військовому обліку, в супроводі групи оповіщення. Під час уточнення військово-облікових даних представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що згідно Реєстру позивач перебував у картотеці вільних залишків ІНФОРМАЦІЯ_5 , підкартотека: підлягає призову на військову службу по загальній мобілізації. Жодних відомостей про наявність в позивача відстрочки/бронювання від призову на військову службу по загальній мобілізації в Реєстр внесено не було. Таким чином, позивач не мав оформленої відстрочки/бронювання, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», разом із заявами про оформлення відстрочки від призову позивачем також не надано. Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (військової) служби в умовах воєнного стану. Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян. За таких обставин, на момент призову на військову службу позивач, як військовозобов`язаний громадянин підлягав призову на військову службу під час мобілізацію. Позивач взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 . За висновок ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 даного громадянина визнано придатним до військової служби, що підтверджується відповідною довідкою. Позивача оглянуто всіма лікарями. Після проведення співбесіди з позивачем представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийнято рішення про призов позивача на військову службу по загальній мобілізації та направлення до місця проходження військової служби в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується Наказом №143 від 29.05.2024. Позивач отримав мобілізаційне розпорядження та військовий квиток та попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 336 Кримінального кодексу України. Позивач у складі сформованої команди вибув до місця проходження військової служби ВЧ НОМЕР_1 , де його прийнято та зараховано до списків особового складу. Оскільки позивач на момент призову не мав оформленої відстрочки/бронювання від призову, як і інших підстав, що свідчать про право на відстрочку, передбачене ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та був придатним до проходження військової служби згідно рішення ВЛК, з позиції відповідача 1, вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню. Відповідач 1 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення суду першої інстанції у цій справі без змін. Від позивача надійшло клопотання про доповнення та зміну апеляційної скарги. У такому зазначено, що позивач послідовно зазначав, що не проходив повноцінного мудичного огляду, не подавав жодних відомостей лікарям, не підписував документи ВЛК, а довідка ВЛК була оформлена без його участі. Водночас суд не випробовував матеріали медичного огляду, не перевірив наявність підписів позивача у картці медичного огляду, не перевірив факт проведення огляду лікарями спеціалістами та не встановив чи взагалі проводився медичний огляд позивача. Матеріали справи не містять картки медичного огляду позивача; підписів позивача про проходження медичного огляду; висновків лікарів-спеціалістів щодо стану здоров`я позивача; направлень на додаткові обстеження; журналів реєстрації проходження військово-лікарської комісії; інших документів, які б підтверджували реальне проведення медичного огляду. Фактично на підтвердження законності проходження ВЛК відповідачі посилалися виключно на існування довідки ВЛК, однак така не є безумовним доказом фактичного проведення медичного огляду позивача. Висновки суду про необхідність позивачу спершу звернутися до ВЛК регіону або ЦВЛК суперечать приписам ст.ст. 55, 124 Конституції України, необґрунтованими та помилковими. Крім того, суд першої інстанції фактично ототожнив предмет спору з оскарженням довідки військово-лікарської комісії, хоча предметом позову є комплекс взаємопов`язаних рішень суб`єктів владних повноважень, наслідком яких стало примусове залучення позивача до військової служби. Навіть у випадку визнання довідки ВЛК такою, що не була оскаржена в адміністративному порядку, це не позбавило суд обов`язку перевірити законність наказу про призов, законність наказу про зарахування до військової частини, дотримання процедури мобілізації та наявність у позивача права на відстрочку. Вказані накази є самостійними предметами судового контролю та не можуть автоматично залежати від результатів адміністративного перегляду висновку ВЛК. Суд не надав оцінки доводам про порушення права позивача на свободу совісті та віросповідання. Позивач є членом Релігійної громади Міжнародного товариства свідомості Крішни та неодноразово повідомляв представників ТЦК про неможливість проходження служби через релігійні переконання. Крім того, суд не надав оцінки доводам про примусово доставлення його працівниками ТЦК, вилучення телефону, а його пересування було обмежене та він не міг вільно покинути місце перебування. Позивач також наголосив, що наявність чи відсутність запису про відстрочку не може легалізувати призов. Ствердив, що суд першої інстанції не спростував доводів позивача щодо відсутності належного проходження ВЛК; порушення процедури ВЛК; порушення процедури мобілізації; наявності права на відстрочку; порушення права на свободу совісті та віросповідання; незаконного фактичного обмеження свободи пересування позивача. Суд першої інстанції фактично обмежився констатацією наявності у відповідачів формально оформлених документів, не перевіривши належним чином законність процедури їх прийняття, повноту встановлення обставин, які стали підставою для мобілізації позивача, а також відповідність оскаржуваних рішень критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі №260/5554/25 та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Від відповідача 2 відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Третя особа жодних заяв чи клопотань по суті апеляційної скарги також не подавала. У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач 29.05.2024 року разом із іншими представниками Релігійної громади Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, у складі шести осіб, він виїхав з міста Івано-Франківська на духовний з`їзд у село Поляна, Закарпатської області на автобусі Fiat Ducato червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 . Близько 11:30, у районі села Верхній Бистрий, автобус був зупинений представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які не представились і не пояснили причину зупинки, після чого почали перевіряти документи та проводити детальний обшук автомобіля. Позивачу та двом його друзям було повідомлено, що вони у розшуку і повинні слідувати з працівниками ТЦК до місцевого ТЦК, де можна скласти протокол або сплатити штраф. Позивач пояснював своє відношення до військової служби, що суперечить його релігійним переконанням, але під психологічним тиском та погрозами фізичного затримання був змушений підкоритися і прослідувати на своєму автобусі за автомобілем ТЦК до села Сойми. На місці, за словами позивача, працівники ТЦК і поліції продовжували чинити психологічний тиск: залякували, стукали по склу автобуса та намагалися зламати двері, які позивач заблокував зсередини. Він неодноразово намагався повідомити про ситуацію в ДБР та на гарячі лінії поліції, проте додзвонитися не вдавалося. Приблизно о 17:00 позивач та інші учасники поїздки були фізично затримані, їхні телефони вилучені, і вони примусово доставлені до Міжгірського ТЦК. Протягом перебування в ТЦК позивач не надавав жодних відомостей для військово-лікарської комісії та не підписував документи, але, як зазначає, документи та рішення ВЛК були оформлені без його відома. Надалі, протягом 29.05 - 01.06.2024, їх возили по різних військових частинах, де відмовлялися приймати, ночували на вулиці, і лише 01.06.2024 ввечері їх було відвезено на вокзал, де вони самостійно роз`їхалися. Позивач стверджує, що під час цих дій були істотно порушені його конституційні права, зокрема право на законність діяльності органів державної влади, принцип законності обмежень навіть під час воєнного стану та принципи належної правової процедури. Він підкреслює, що не отримував належного повідомлення про мобілізацію, наказ про призов виданий без урахування права на відстрочку відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а копія наказу не містить достатньої інформації щодо підстав і мотивів прийняття рішення. Крім того, оформлене рішення ВЛК не містить підпису позивача, що порушує п.30 Порядку №402, а вимоги щодо проходження військово-лікарської комісії, яка є обов`язковою перед виданням наказу, не були дотримані. Позивач також зазначає наявність підстав для відстрочки від призову, оскільки на його утриманні перебувають батьки похилого віку, які потребують постійного догляду: батько ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 та мати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 .. Висновок КНП «Калинопільський ЦПМСД» №126 від 22.07.2024 підтверджує, що батько потребує постійного догляду через втрату здатності до самообслуговування, а нотаріальна заява від 13.06.2025 підтверджує обов`язок позивача здійснювати догляд. Вказане, на думку позивача, свідчить про неврахування відповідачем 1 його права на відстрочку при прийнятті оскаржуваного рішення про мобілізацію та порушення його конституційних прав. Вважаючи дії ІНФОРМАЦІЯ_4 протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом, Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що дії відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації в період воєнного часу є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України. З огляду на встановлену судом першої інстанції правомірність мобілізації позивача, суд не встановив підстав для задоволення похідних вимог, про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , як такий, що виданий на реалізацію наказу від 29.05.2024 року №143. Згідно з вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), який затверджено Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан. Відповідно до п. 3 зазначеного Указу Президента у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Пунктом 16 частини 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби. Також Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. За визначенням основних термінів, наведених у ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється. За змістом ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Частиною 2 ст. 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Відповідно до ч. 13 ст. 2 Закону №2232-ХІІ Громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України. Так, наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п. 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби. Згідно з абз.1-7 п.2.1 Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання. Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК. Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів. Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства. Відповідно до абз.1-3 п. 2.2 Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону. Підпунктом 2.5.1, 2.5.4 пункту 2.5 Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності. Штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК. За вимогами п.п. 2.3.4 п. 2.3 Положення №402 ЦВЛК має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах; перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров`я (установах), медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи; запитувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок (виписки (витяги) з матеріалів службового (спеціального) розслідування, матеріалів дізнання, досудового розслідування, а також витяги з наказів, актів; особові та пенсійні справи, медичні документи (у разі запиту оригіналів зазначених документів вони повертаються за належністю після складання протоколу); архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених вище документів копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву зі строком зберігання 50 років));залучати головних медичних фахівців Збройних Сил України, лікарів-спеціалістів Національного військово-медичного клінічного центру та інших закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України, спеціалістів інших спеціальностей, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається, для вирішення питань військово-лікарської, лікарсько-льотної експертизи; перевіряти у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) і закладах охорони здоров`я (установах) організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів; направляти у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд, військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби), військовозобов`язаних, резервістів; запитувати від закладів охорони здоров`я (установ), військових частин, ТЦК та СП і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; надавати до Генерального штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, керівникам органів місцевої адміністрації результати медичного огляду військовослужбовців, членів їх сімей, призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів та інших осіб; розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України; надавати роз`яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК). Згідно з п.п. 2.3.5 п. 2.3 Положення №402 рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку. Відповідно до пп. 2.4.5 п. 2.4 Положення №402 ВЛК регіону має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК та давати їм роз`яснення з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК; перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров`я (установах), медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи; направляти у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби), військовозобов`язаних, резервістів; запитувати особові та пенсійні справи, медичні документи, матеріали службового (спеціального) розслідування, дізнання, досудового розслідування, характеристики, архівні довідки, витяги з наказів, актів, протоколів та інші документи, необхідні для прийняття постанови; залучати для вирішення питань військово-лікарської експертизи головних (провідних) медичних спеціалістів та інших лікарів-спеціалістів, за необхідності - інших спеціалістів, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець; приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК); перевіряти у ТЦК та СП, закладах охорони здоров`я (установах) Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), областей, міста Києва, на території регіону організацію та стан лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів, результати перевірок доповідати начальнику ЦВЛК та керівникам органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування. Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (п. 2.4.10. п. 2.4 розділу І Положення №402). Згідно з п.п. 2.5.11. п.2.5 Положення №402 документи позаштатних ВЛК скріплюються печаткою закладу охорони здоров`я (установи), військової частини, в яких ці комісії утворені. Відповідно до п.п. 2.8.1., 2.8.2. п.2.8 Положення №402 ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП. Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК. Роз`яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов`язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП. ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення. Згідно з підпунктом 2.8.3., 2.8.4. п. 2.8 Положення №402 ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону. На ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян. Своєю чергою, підпунктами 3.3. та 3.4 Положення №402 визначено, що скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення». Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров`я. Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. ії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_10 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК. Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК. У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК. Таке рішення є обов`язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття. У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз`ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян». Так, позивач 29.05.2024 пройшов медичний огляд позаштатної ВЛК, яка не є ні ВЛК регіону, ні ЦВЛК, про що складено довідку від 29.05.2024за №3532 та у такій вказано, що позивач є придатним для військової служби. За таких обставин, суд першої інстанції підставно вважав, що ефективним і дієвим правовим механізмом захисту права (інтересу), який заявник сприймає за порушені є ініціювання процедури перегляду управлінського волевиявлення відповідної військово-лікарської комісії при районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки органами військово-лікарської експертизи вищого рівня, а саме: військово-лікарською комісією при обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, військово-лікарською комісією регіону, Центральною військово-лікарської комісією Збройних Сил України із можливістю оскарження до суду саме рішення військово-лікарської комісії регіону або рішення Центральної військово-лікарської комісією Збройних Сил України. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно дій лікарів відповідної ВЛК, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №806/526/16 відповідно до яких у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі. Згідно з висновками Верховного Суду, наведених у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду. Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу. Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для встановлення причинного зв`язку захворювання. Апеляційний суд зазначає, що у разі наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, позивач або його представник мав право звернутися до ВЛК регіонального ТЦК та СП для перегляду відповідної довідки. Отже, відповідна вимога задоволенню не підлягає. Крім того, апеляційний суд зауважує, що порядок проходження медичного огляду військовослужбовцями визначено у розділі 6 відповідного Положення №402. Щодо позовних вимог про визнання протиправними наказів №143 від 29.05.24 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації, в частині, яка стосується призову на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 ; командира військової частини НОМЕР_1 від 29.05.24 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, апеляційний суд зазначає таке. Як вже було зазначено попередньо, відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232-XII від 25.03.1992 військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. За змістом ча. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно з абзацом 2 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Відповідно до абзацу 3 ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до видів військової служби належить, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Абзацом 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 (в редакції станом на момент винесення спірного наказу) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Частиною 5 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 №2105-ІХ (Указ №65/2022, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Статтею 3 Указу №65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався і триває досі. Згідно зі ст. 4 Указу №65/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Так, зокрема, відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Своєю чергою, ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. За ч.ч. 8-10 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов`язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті. Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (в редакції станом на момент винесення спірного наказу). Відповідно до п. 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (в редакції станом на момент винесення спірних наказів), органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. За змістом положень п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи. Згідно з п. 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) комісій з питань направлення для проходження базової військової служби, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних. Таким чином до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати визначені документи, за результатами розгляду яких військовими органами комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку приймається рішення про наявність або відсутність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (в редакції станом на момент винесення спірного наказу). В п.п. 56, 57 Порядку №560 зафіксовано, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до приписів Порядку №560 не направляються на ВЛК та не підлягають призову на військову службу особи, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з питання надання відстрочки, до розгляду по суті питання про надання відстрочки. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що за наявності у особи права на відстрочку від призову на військову службу, така відстрочка не надається автоматично і для реалізації відповідного права особа має звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у встановленому порядку. У разі відсутності звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, навіть за умови наявності права на отримання відстрочки від призову на військову службу, особа може бути призвана на військову службу на загальних підставах. У матеріалах справи відсутні докази, що відповідачу 1 позивачем подано докази, які б підтверджували наявність права у позивача на відстрочку станом на момент його призову на військову службу. На момент призову на військову службу під час мобілізації позивач мав статус військовозобов`язаного та перебував на військовому обліку військовозобов`язаних. Так як за результатами проходження військово-лікарської комісії позивач був визнаний придатним до військової служби, тому був призваний на військову службу під час мобілізації та його направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що станом на момент проведення мобілізаційних заходів позивач не мав законних підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу, а також не надав жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про наявність у нього обставин, що дають право на відстрочку. Як наслідок, у відповідача були відсутні підстави для невключення позивача до списків осіб, що підлягають мобілізації, а проведення призову та подальше зарахування його до складу військової частини відбулося на законних підставах. У межах спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, відповідно якого процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Відповідно до положень Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року №280, зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця. Стосовно питання скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21). Верховний Суд у постанові від 01.10.2024 у справі №200/4189/22 звертає увагу на те, що право на відстрочку повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Після мобілізації виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому їхнє скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача. На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувані у цій справі накази прийняті відповідачем правомірно та підстави для визнання такого протиправним та скасування - відсутні. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. У контексті спірних правовідносин апеляційний суд зазначає, що згідно з ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008. Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. У контексті доводів про наявність батьків літнього віку, які потребують догляду та того, що позивач є єдиною особою, яка може здійснювати такий догляд, то апеляційний суд зазначає, що долучені до матеріалів справи документи датовані 2025 роком, в той час як події, щодо яких виникли спірні правовідносини мали місце у 2024 році. Своєю чергою, для звільнення з військової служби, позивач має право звернутися із рапортом до командира військової частини, за наявності підстав визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, яка врегульовує питання звільнення з військової служби. Щодо доводів позивача про обмеження його права на свободу та віросповідання, можливість проходження альтернативної служби, то колегія суддів наголошує, що є два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану, як і не передбачено можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних. Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27.10.2025 у справі №573/838/24 викладено позицію про те, що право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 ст. 35 Конституції України і ч. 2 ст. 9 Конвенції допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля. Крім того, неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasiles against Romania» від 13.04.2021, №49933/20). Щодо пропорційності такого обмеження об`єднана палата у зазначеній вище справі визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент. Відмова від носіння і використання зброї, на чому наполягає Апелянт, утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією, їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень. Водночас, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені. Підсумовуючи викладене в сукупності, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі №260/5554/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар