Постанова 4857 № 500/7174/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7174/25 пров. № А/857/17443/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : судді-доповідача: Мандзія О.П., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 500/7174/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії, суддя у І інстанції Чепенюк О.В., дата ухвалення рішення - 10.03.2026, місце ухвалення рішення - м. Тернопіль, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільський області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач 2, апелянт), в якому з урахуванням нової редакції позовної заяви просив: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області та скасувати рішення від 08.10.2025 №191950017780 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком; - зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 20.03.1996 по 28.02.1998 в МПП «Олена», з 02.03.1998 по 17.09.2002 враховано частково по 30.06.2000 на ПМП «Конвем» згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.08.1979; - зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення. Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.10.2025 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV). Відповідачем не зараховано періоди роботи з 20.03.1996 по 28.02.1998 в МПП «Олена», з 02.03.1998 по 17.09.2002 враховано частково по 30.06.2000 в ПМП «Конвем», зокрема через недоліки трудової книжки та відсутність сплати страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Представник позивача не погоджується з такою відмовою органу Пенсійного фонду та стверджує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права. При цьому вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.02.2026 №191950017780 (на заміну рішення від 08.10.2025 №191950017780) про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу трудову діяльність з 20.03.1996 по 28.02.1998 в МПП «Олена» та з 01.01.2002 по 17.09.2002 в ПМП «Конвем», та прийняти відповідне рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п`ять грн 60 коп.). Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ в Донецькій області. Зазначає, що рішенням від 08.10.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано: період роботи 20.03.1996-28.02.1998 на МПП «Олена», відповідно до трудової книжки від 08.08.1979 НОМЕР_2 , оскільки в записі про звільнення відсутня дата наказу. Період роботи 02.03.1998-17.09.2002 в ПМП «Конвем» враховано частково по 31.12.2001, оскільки за період 01.01.2002-17.09.2002 відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Апелянт просив скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), 01.10.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, подавши документи згідно з переліком, зазначеним у розписці-повідомленні (а.с.104-105). За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого від 08.10.2025 №191950017780 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.107). У цьому рішенні вказано, що вік заявника становить 63 роки 2 місяці, страховий стаж заявника складає 20 років 6 місяців 10 днів. Надалі, на заміну рішення про відмову від 08.10.2025 №191950017780, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 11.02.2026 №191950017780, яким позивачу також відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У цьому рішенні вказано, що страховий стаж заявника складає 21 рік 4 місяці 11 днів. Також у рішеннях виписані умови для призначення пенсії за віком. Так, необхідний стаж, визначений частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV з 01.01.2022 по 31.12.2022 становить не менше 29 років. Згідно з частиною другою статті 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки, мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2025 - від 22 до 32 років. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 01.01.2019, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком, мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2027 - від 15 до 24 років. У останньому рішенні від 11.02.2026 вказано, що за доданими документами до страхового стажу згідно з трудовою книжкою заявника серії НОМЕР_2 від 08.08.1979 не зараховано період роботи 20.03.1996-28.02.1998 на МПП «Олена», оскільки в записі про звільнення відсутня дата наказу, що порушує пункт 2.26, пункт 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №

58. Період роботи 02.03.1998-17.09.2002 в ПМП «Конвем» враховано частково по 31.12.2001 (а в попередньому рішенні відповідача від 08.10.2025 цей період зараховано по 30.06.2000), оскільки за період 01.01.2002-17.09.2002 відсутні відомості про роботу та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що діє на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», від 08.06.1998 № 832 «Про заходи щодо поетапного впровадження у Пенсійному фонді автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», які є обов`язковими з 01.07.2000 (а.с.108-109). Позивач не погоджується з рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ в Донецькій області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача спірний період роботи. При цьому, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірні періоди не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірних періодів до страхового стажу. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV)). Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Колегія суддів також звертає увагу на пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, згідно з яким до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону №1058-IV регулював Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ). Приписами статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637 (далі Порядок № 637). Пунктами 1-2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Системний аналіз вказаних норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи показань свідків. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №415/4914/16-а, від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а, від 21.05.2020 у справі №550/927/17 та від 26.04.2021 у справі №348/2180/16-а. Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція №58) також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Згідно положень пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Відповідно до пункту 2.4 цієї Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. До прийняття наведеної вище Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі також Інструкція № 162) (чинної на момент заведення трудової книжки позивача), пунктом 1.1. якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 08.08.1979, така містить такі записи щодо спірних періодів роботи: МПП «Олена»: запис №25, 20.03.1996, прийнятий на посаду експедитора, підстава: наказ №17 від 20.03.1996, запис №26, 28.02.1998, звільнений за власним бажанням, підстава: наказ №14; ПМП «Конвем»: запис №27, 02.03.1998, прийнятий на роботу столяром згідно з контрактом, підстава: наказ №4 від 02.03.1998, запис №28, 17.09.2002, звільнений за власним бажанням, підстава: наказ №14 від 17.09.2002. Зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідачем до страхового стажу не зараховано період роботи з 20.03.1996-28.02.1998 на МПП «Олена», оскільки в записі про звільнення відсутня дата наказу, що порушує пункт 2.26, пункт 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №

58. Так, правилами Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права. У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Окрім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) з аналогічного спору Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Така правова позиція також викладена і в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а. Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами документів на підприємстві чи трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення документів на підприємстві чи його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні таких документів. У розрізі викладеного, відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки трудовій книжці позивача та з формальних підстав не зарахував до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки. Враховуючи проаналізовані норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача з 20.03.1996 по 28.02.1998 в МПП «Олена» підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 . Окрім цього, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 02.03.1998 по 17.09.2002 в ПМП «Конвем», оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб. З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з абзацом першим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема від роботодавців та застрахованих осіб (абзаци другий, четвертий, п`ятий частини першої статті 21 Закону № 1058-IV). Як визначено у частині першій статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено статтею 20 Закону №1058-IV. Так, абзацом 1 частини 1 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Відповідно до частини 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Згідно з частиною 10 статті 20 Закону № 1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Нормами статті 106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Однак, застраховані особи без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на призначення (перерахунок) пенсії. Несплата страхових внесків призвела до порушення принципу рівності особи перед законом. Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцями, оскільки згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів підтримує висновок першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.02.2026 №191950017780 (на заміну рішення від 08.10.2025 №191950017780) про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та наявності підстав для його скасування із зобов`язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу трудову діяльність з 20.03.1996 по 28.02.1998 в МПП «Олена» та з 01.01.2002 по 17.09.2002 в ПМП «Конвем», та прийняти відповідне рішення. Висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог відповідачем під сумнів не ставляться, а позивачем відповідної апеляційної скарги не подано. Отже у зазначеній частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 500/7174/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар