Постанова 4857 № 500/3906/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №500/3906/25 пров. №А/857/55326/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 500/3906/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалив суддя Юзьків М.І. у м. Тернопіль за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дата складення повного тексту судового рішення 20 листопада 2025 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулась із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також ГУ ПФУ в Тернопільській області відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі також ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач 2), у якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 19235000043 від 07.02.2025 про відмову у призначенні пенсії, винесеному за наслідками розгляду заяви від 31.01.2025; - зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 10.04.1993 по 04.08.2001 без врахування зарахованих періодів, а саме: з 09.02.1997 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 25.01.2000, з 16.01.2000 по 14.06.2021; - зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком, як жінці, яка народила 5 дітей відповідно до статті 115 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-IV) з 04.12.2024 (з моменту настання права на пенсію). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 19235000043 від 07.02.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Зобов`язано відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача від 31.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 10.04.1993 по 04.08.2001 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 10.04.1993. В задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права вказує, що рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 115 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Тобто вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тими ж доводами, що й відзив на позовну заяву. Позивач та відповідач 1 не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою від 31.01.2025 та відповідними документами щодо призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV, як жінці, яка народила п`ятьох дітей та виховали їх до шестирічного віку. За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Запорізькій області. Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.02.2025 № 192350010043 позивачу відмовлено в призначенні такого виду пенсії. Відповідно до вказаного рішення: вік заявниці 50 років 01 місяць 28 днів. Страховий стаж становить 11 років 11 місяців 10 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: - періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від з 10.04.1993, оскільки вона оформлена з порушенням п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі також Інструкція № 58), а саме на титульній сторінці відсутня печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Крім того, в зазначеній трудовій книжці наявне виправлення дати заповнення, яке не завірено належним чином; - також не зараховано періоди роботи згідно з довідок № 607/06-06 від 14.11.2024 та № 683/06-06 від 20.12.2024, оскільки в зазначених документах вказано « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним позивача та свідоцтву про укладення шлюбу. Дослідженням трудової книжки позивачки НОМЕР_1 від 10.04.1993 встановлено, наступні записи про трудову діяльність позивача щодо спірних періодів, а саме: - запис № 1 - 10.04.1993 прийнята Ф «Лановецька»; - запис № 2 - 04.08.2001 звільнена з роботи за власним бажанням; - запис № 3 - 02.01.2025 прийнята на посаду молодша медична сестра (санітарка); Відповідно до архівної довідки про заробітну плату № 683/06-06 від 20.12.2024 у документах архівного фонду «Приватного підприємства ім. Матросова» трудового архіву Лановецької міської ради в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1993 -1996, 1998 роки є відомості про заробітну плату ОСОБА_2 . Відповідно до архівної довідки про трудовий стаж № 607/06-06 від 14.11.2024 у документах архівного фонду «Приватного підприємства ім. Матросова» трудового архіву Лановецької міської ради в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1993-2001 роки, є відомості про відпрацьовані людинодні Швець (Глущук) Света. Зміну прізвища з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » підтверджено свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_2 виданим 12.07.1996 відділом реєстрації актів цивільного стану Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області. Позивач народила та виховала 5-х дітей, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 згідно із яким указом Президента України від 29.01.2024 № 33/2024 позивачці присвоєно почесне звання «Мати-героїня», актом старости Лановецької міської ради № 01/03-48/9 від 08.01.20025, свідоцтвами про народження дітей: серії НОМЕР_4 від 15.02.2022, серії НОМЕР_5 від 11.12.2013, серії НОМЕР_6 від 10.08.2007, серії НОМЕР_7 від 18.02.2022, № 304725 від 20.02.1997. Позивач, не погодившись з оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень від 07.02.2025 № 192350010043 про відмову у призначенні пенсії, вважаючи його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, звернулася до суду із цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV). Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років. Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно паспортних даних позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також народила та виховала 5-х дітей, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , актом старости Лановецької міської ради № 01/03-48/9 від 08.01.20025, свідоцтвами про народження дітей, а тому має право на призначення пенсії за віком, враховуючи 15 років страхового стажу. Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Колегія суддів також звертає увагу на пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, згідно з яким до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону №1058-IV регулював Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-ХІІ). Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 р. № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також Порядок № 637). Пунктами 1-2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Системний аналіз вказаних норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи показань свідків. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17 та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а. Пунктом 1.1 Інструкції № 58 також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Згідно положень пункту 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Відповідно до пункту 2.4 цієї Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (чинної на момент заведення трудової книжки позивача, далі також Інструкція № 162), пунктом 1.1. якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. При цьому, підставою для неврахування відповідачем 2 трудового стажу позивача стала відсутність на титульній сторінці печатки підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, крім того, в зазначеній трудовій книжці наявне виправлення дати заповнення, яке не завірено належним чином. Також відповідачем 2 не зараховано періоди роботи згідно з довідок № 607/06-06 від 14.11.2024 та № 683/06-06 від 20.12.2024, оскільки в зазначених документах вказано «Глущук Свєта», що не відповідає паспортним даним позивачки та свідоцтву про укладення шлюбу. Так, правилами Інструкції № 162 (як й Інструкції № 58) визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права. У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Окрім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) з аналогічного спору Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Така правова позиція також викладена і в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а. Крім того, оцінюючи існуючу невідповідність імені позивача «Света» зазначеного у довідках № 607/06-06 від 14.11.2024 та № 683/06-06 від 20.12.2024 паспортним даним позивачки та свідоцтву про укладення шлюбу, у яких зазначено « ОСОБА_5 » - суд вважає надмірним формалізмом не зарахування періодів роботи із зазначених підстав. Оскільки зміну прізвища з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » підтверджено свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 12.07.1996 відділом реєстрації актів цивільного стану Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області. Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами документів на підприємстві чи трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення документів на підприємстві чи його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні таких документів. У розрізі викладеного, відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки трудовій книжці позивачки та з формальних підстав не зарахував до страхового стажу періоди роботи згідно з записів трудової книжки. Враховуючи проаналізовані норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 19235000043 від 07.02.2025 про відмову у призначенні пенсії, винесеному за наслідками розгляду заяви від 31.01.2025 з мотивів, наведених у ньому та наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи. Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана оцінка. Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідачі не навели, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 500/3906/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді І. В. Глушко Н. М. Судова-Хомюк