Постанова 4852 № 160/2346/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2346/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року в адміністративній справі №160/2346/21 (головуючий суддя першої інстанції - Захарчук-Борисенко Н.В.) за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, (третя особа - Інспекція з питань благоустрою Дніпровської міської ради) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивачі 17.02.2021 року звернулися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 720 від 23.06.2020 року «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою міста» в частині включення до Переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу за порядковим номером 212 та 215 металевих гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 17, 20 та в частині пункту 1 цього рішення про зобов`язання власників демонтувати зазначений об`єкт власними силами та привести земельну ділянку до первісного стану. В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що позивачі є користувачами металевих гаражів, розташованими у районі будинків 66 по вул.Набережна Перемоги у м.Дніпро, за порядковими номерами №215 та №212, відповідно. Рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою міста» від 23.06.2020 року №720 зобов`язано власників металевих гаражів, розташованих у районі будинків АДРЕСА_1 , демонтувати ці гаражі власними силами протягом п`яти днів з дня прийняття рішення та привести земельні ділянки на місцях демонтованих об`єктів до первісного стану. Позивачі вважають, що вказане рішення прийнято відповідачем всупереч вимог чинного законодавства України, а також таким, що порушує їх права та законні інтереси, оскільки вони користуються своїми гаражами, які встановлені та придбані відповідно до вимог законодавства, яке діяло на той час, тривалий час із дотриманням усіх вимог щодо користування земельними ділянками згідно із вимогами Земельного кодексу України, та використовують земельні ділянки за цільовим призначенням, оскільки ці земельні ділянки виділялись для гаражного кооперативу (мовою оригінала «Мандрыковская группа Б») і не можуть бути визнані такими, що розташовані на земельній ділянці як незаконно встановлені. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 26 травня 2025 року по справі №160/2346/21 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 року скасовано, справу №160/2346/21 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Повертаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що для вирішення питання щодо наявності повноважень на прийняття відповідачем рішення щодо демонтажу майна має віднесення відповідного майна до нерухомого майна чи до тимчасових споруд, у зв`язку з чим перш за все слід ідентифікувати спірні об`єкти на місцевості. На відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо. Проте, суди не дослідили питання щодо можливості ідентифікувати об`єкт, зазначений у договорі купівлі-продажу, на місцевості та за кваліфікуючими ознаками нерухомого майна. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянти вказують, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, апеляційна скарга фактично обґрунтована та містить доводи викладені в позовній заяві. Скаржники вважають, що органи місцевої влади, зокрема органи архітектурно-будівельного контролю, зобов`язанні планово зносити самочинно побудовані гаражі, попередньо отримавши відповідне рішення суду, тому інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради взагалі не мають повноважень, щодо вирішення питань, пов`язаних з тим, щоб демонтувати металеві гаражі Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У період 01.04.2026 року по 17.04.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала на лікарняному. У період з 28.05.2026 року по 16.06.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач - ОСОБА_1 користується металевим гаражем, розташованим у районі буд.№66 по вул.Набережна Перемоги у м.Дніпро, який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 20 додатку до переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу, та порядковим номером №

215. Позивач - ОСОБА_2 користується металевим гаражем, розташованим у районі буд.№66 по вул.Набережна Перемоги у м.Дніпро, який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 17 додатку до переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу, та порядковим номером № 212. 23 червня 2020 року Виконавчий комітет Дніпровської міської ради прийняв рішення №720 «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою міста», яким згідно із пунктом 1 та додатком до вказаного рішення зобов`язано власників металевих гаражів, розташованих у районі будинків 66 по вул.Набережна Перемоги у м.Дніпро, демонтувати їх власними силами протягом п`яти днів з дня прийняття рішення та привести земельні ділянки на місцях демонтованих об`єктів до первісного стану. Згідно пункту 1 вказаного рішення у разі невиконання вимог інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, Комунальному підприємству «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради власними силами або із залученням інших комунальних підприємств та сторонніх організацій вжити заходів щодо усунення наслідків порушень Правил шляхом демонтажу об`єктів, ухвалено забезпечити їх транспортування, зберігання та складання акта, який підписується представниками інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради КП «Управління контролю за благоустроєм міста» та залученими особами, що були присутні під час його проведення (п.2 рішення). Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивачі оскаржили таке рішення до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі по тексту - Закон №280/97-ВР), виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради. За змістом статті 30 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян; видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом. Згідно із частиною шостою статті 59 Закону №280/97-ВР виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, що спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, врегульовані Законом України від 06.09.2005 року №2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі по тексту - Закон №2807-IV). Відповідно до частини другої статті 10 Закону №2807-IV до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях. Абзацом 2 частини першої статті 1 Закону №2807-IV визначено, що благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 17 Закону №2807-IV громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до п.п.3.2.1 Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.11.2013 року №44/43 (далі по тексту - Правила №44/43), на об`єктах благоустрою міста забороняється самовільно порушувати об`єкти благоустрою (їх частини) та/або використовувати їх не за функціональним призначенням: виконувати земляні, ремонтні, будівельні, монтажні роботи, огороджувати території загального користування та/або чинити інші дії, що супроводжуються порушенням об`єктів благоустрою міста, зміненням об`єктів благоустрою та/або погіршенням їх існуючого стану, без укладеного з КП «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради договору та дозволу на порушення об`єктів благоустрою, отриманого в установленому порядку; чинити дії, які заважають використанню за своїм призначенням пожежних проїздів біля будівель, споруд, інших об`єктів. Пунктом 19.3.1 зазначених Правил №44/43 передбачено, що розміщення малих архітектурних форм на об`єктах благоустрою міста здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», за рішенням власника об`єкта благоустрою, з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил. Зі змісту наведених норм вбачається, що зайняття земельних ділянок з метою, зокрема, покращення об`єктів благоустрою, має здійснюватися за наявності погодження власника земельної ділянки. Тобто, розташування металевого гаражу потребує дозволу власника земельної ділянки. Згідно тексту позовних вимог ОСОБА_1 01.04.2003 року на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_3 металевий гараж, який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 20, та встановлений на земельній ділянці на подвір`ї будинку АДРЕСА_2 «у районі існуючих гаражів» на підставі рішення №29 від 07.08.1991 року строком до «закінчення будівництва» в гаражному кооперативі «Трубник». Також, ОСОБА_2 користується металевим гаражем, який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 17, встановленого ним на земельній ділянці, отриманій на підставі рішення виконкому Жовтневого району Ради народних депутатів №1429 від 20.12.1991 року без будь-яких обмежень у часі. Земельна ділянка розташована у гаражному кооперативі «Мандрыковская группа Б». Так, з договору купівлі-продажу металевого гаражу від 01.04.2003 року, що був укладений позивачем - ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , вбачається, що відчужуваний гараж належить ОСОБА_3 на підставі технічного паспорту та рішення виконкому Жовтневої райради №941 від 16.08.1991 року. Проте, з доданої до позовної заяви копії рішення №941 від 16.08.1991 року неможливо встановити його зміст, оскільки копія поганої якості. Крім того, позивачем - ОСОБА_1 надано копію виписки з рішення №29 від 07.08.1991 року, відповідно до якої ОСОБА_4 , як інваліду Великої вітчизняної війни, надано дозвіл на розміщення гаража. Тобто, такий дозвіл надавався персонально саме ОСОБА_4 , а не позивачу - ОСОБА_1 .. Позивач - ОСОБА_2 в свою чергу зазначає, що користується металевим гаражем на підставі рішення виконкому Жовтневого району Ради народних депутатів №1429 від 20.12.1991 року. З урахуванням наведеного, матеріали справи свідчать, що земельні ділянки, на яких розміщувались зазначені у позові металеві гаражі, використовувались без правовстановлюючих документів та договорів оренди землі, а також інших документів, які б підтверджували право володіння чи користування останньою саме позивачами. Відтак, позивачами ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій не надано належних доказів на підтвердження факту законного розташування металевих гаражів за адресою по АДРЕСА_1 , та в матеріалах справи такі докази відсутні. Таким чином, оскільки позивачами не були надані правовстановлюючі документи ані на земельну ділянку, як і не надано дозволу власника земельної ділянки, то відповідачем правомірно було винесено оскаржуване рішення саме в частині, що стосується включення до Переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу за порядковим номером 212 та 215 металевих гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , та які визначено на графічному матеріалі №51 спорудами 17 та

20. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивачі в обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що із прийняттям спірного рішення порушені їх права як власників металевих гаражів, а також те, що демонтування можливо лише на підставі рішення суду, проте, такі доводи не стосуються предмету розгляду даної адміністративної справи, оскільки підставою для прийняття спірного рішення стало те, що об`єкт - гараж металевий, розміщено без наявності необхідних дозвільних документів, зокрема і документу, який підтверджує право користування земельною ділянкою. Проте, як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.05.2025 року по справі №160/2346/21 вирішальне значення для вирішення питання щодо наявності повноважень на прийняття відповідачем рішення щодо демонтажу майна має віднесення відповідного майна до нерухомого майна чи до тимчасових споруд, у зв`язку з чим перш за все слід ідентифікувати спірні об`єкти на місцевості. За визначенням частини другої статті 28 Закону №3038-VI тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі (частина четверта статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»). Також відповідно до приписів статті 181 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» та статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлюється комплекс кваліфікуючих ознак для нерухомого майна. Так, згідно із статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. За приписами частини 2 цієї статті рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці і невід`ємно пов`язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава (іпотека) об`єктів незавершеного будівництва та майбутніх об`єктів нерухомості регулюється за правилами, визначеними цим Законом, з дотриманням вимог, встановлених Законом України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому». Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта. Державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з дотриманням вимог Закону України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому». Отже, на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо. Відповідно до статті 38 Закону №3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкту, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що порядок та реалізація суб`єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об`єкту, що підлягає демонтажу. Суб`єкт владних повноважень має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою. Якщо об`єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом «Про регулювання містобудівної діяльності» за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі №465/249/15-а, від 13.03.2020 року у справі №161/14543/16-а, від 13.04.2022 року у справі №852/2а-1/19. Так, в матеріалах справи відсутні докази реєстрації спірних гаражів у державному реєстрі прав, де реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки як того вимагають положення частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» При цьому, в матеріалах справи наявний паспорт на гараж металевий розбірний №1851, дата випуску ХІІ 1990. У технічних характеристиках зазначено, що гараж металевий поставляється в розібраному вигляді і збирається покупцем на місці установки. Означене свідчить про можливість переміщення гаражів без їх знецінення та зміни призначення, що узгоджується з положеннями частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» щодо відсутності необхідності державної реєстрації речових прав та їх обтяжень. Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі. Отже, матеріалами справи встановлено, а також безпосередньо підтверджується позивачами у позові, що металеві гаражі є тимчасовими спорудами, а тому, позивачі помилково вважають, що на спірні правовідносини щодо демонтажу тимчасової споруди необхідно поширити положення статті 38 Закону №3038-VI щодо отримання рішення суду про знесення самочинно збудованого об`єкта. Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обґрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року в адміністративній справі №160/2346/21 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року в адміністративній справі №160/2346/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко