Постанова Київський апеляційний суд № 755/21617/24

справа № 755/21617/24 головуючий у суді І інстанції Яровенко Н.О. провадження № 22-ц/824/1983/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 03 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участі секретаря судового засідання Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Бутенка Олексія Андрійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договорів дарування та витребування майна, - в с т а н о в и в : У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 06 липня 2023 року, зареєстрований у реєстрі під №1578, договір купівлі-продажу гаражного боксу від 06 липня 2023 року, зареєстрований у реєстрі під №1579, укладені між ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_1. (відповідач 1), та ОСОБА_2 (відповідач 2); визнати недійсним договір дарування квартири від 06 липня 2023 року, зареєстрований у реєстрі під №1584, та договір дарування гаражного боксу від 06 липня 2023 року, зареєстрований у реєстрі під №1585, укладені між ОСОБА_2 (відповідачем 2) та ОСОБА_1 (відповідачем 1); витребувати від ОСОБА_1 (відповідача 1) на користь ОСОБА_3 квартиру під АДРЕСА_1 , та гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору дарування квартири від 24 квітня 2020 року ОСОБА_3 отримала у дар від своєї бабусі ОСОБА_4 однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначений договір дарування був нотаріально посвідчений та право власності на квартиру зареєстровано у встановленому порядку, отже, з 24 квітня 2020 року позивач стала власником зазначеної квартири, яка належить їй на праві приватної власності. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу гаражного боксу від 29 липня 2020 року ОСОБА_3 набула у приватну власність гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, автокооператив «Супутник-1» (Деснянський район), гараж НОМЕР_1 , адреса гаражного кооперативу: АДРЕСА_4 . Зазначений договір купівлі-продажу був нотаріально посвідчений та право власності на квартиру зареєстровано у встановленому порядку, отже з 29 липня 2020 року позивач стала власником зазначеного гаражного боксу, якій належить їй на праві приватної власності. 29 липня 2020 року матір позивачки - ОСОБА_1 переконала її в тому, що позивачка повинна оформити на її ім`я довіреність з правом розпорядження всім належним позивачу майном, оскільки у червні 2020 року позивачка закінчила школу та збиралася продовжити навчання у Республіці Польща. Мати не давала позивачу згоди на навчання за кордоном без оформлення такої довіреності. З її слів, довіреність могла знадобитися «про всяк випадок» на період перебування позивачки за кордоном та у зв`язку з тим, що внаслідок карантину, пов`язаного з COVID-19, могли виникнути труднощі з перетином кордонів. 29 липня 2020 року позивачка оформила довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатися усім її рухомим та нерухомим майном, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося. Довіреність була видана на три роки, тобто до 29 липня 2023 року та посвідчена нотаріусом КМНО Кирилюк О.Ю. Вказує, що ОСОБА_1 під різними підставами вимагала від позивачки подарувати їй вищевказану квартиру, але позивачка кожного разу відмовлялася це зробити. У серпні 2024 року позивачці випадково стало відомо про те, що власником належних їй квартири та гаражного боксу відповідно до Державного реєстру права власності на нерухоме майно зазначена її мати ОСОБА_1 . Як з`ясувалося, ОСОБА_1 , діючи на підставі довіреності від 29 липня 2020 року від імені позивача як продавця, 06 липня 2023 року уклала з ОСОБА_2 два договори купівлі-продажу належного позивачу майна, а саме: договір купівлі-продажу квартири від 06 липня 2023 року, зареєстрований у реєстрі під №1578, відповідно до якого продавець передала у власність покупця, а покупець прийняла у власність від продавця квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до п.3.1 договору продаж вчинено за 1 072 670 грн. Сторони підтверджують, що розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29 грудня 2017 року №148 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»; договір купівлі-продажу гаражного боксу від 06 липня 2023 року, зареєстрований у реєстрі під №1579, відповідно до якого продавець передала у власність покупця, а покупець прийняла у власність від продавця гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, «Супутник-1» автокооператив (Деснянський район), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: АДРЕСА_6. Відповідно до п. 3.1 договору продаж вчинено за 198 925 грн. Сторони підтверджують, що розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29 грудня 2017 року №148 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні». Того ж дня, у того ж нотаріуса, менш ніж через сорок хвилин після оформлення указаних договорів купівлі-продажу, між ОСОБА_1 , яка була представником продавця за раніше оформленими правочинами, та ОСОБА_2 укладено два договори дарування спірної квартири та гаражного боксу. Відповідно до зазначених договорів ОСОБА_2 , яка нібито щойно купила квартиру та гаражний бокс та сплатила за них разом 1 271 595 грн, без розумної причини (ділової або іншої мети) подарувала їх ОСОБА_1 , тобто безоплатно поступилася правом власності на майно вартістю 1 271 595 грн. Зазначає, що доказів проведення розрахунку з дотриманням вимог Постанови Правління Національного Банку України від 29 грудня 2017 року №148 під час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, відповідачами нотаріусу надано не було. Вказує, що ОСОБА_1 , як представник позивача, що діяв на підставі довіреності, повинна була отримати за вказаними договорами купівлі-продажу кошти (1 271 595 грн), незалежно від того, в якому вигляді вони були отримані (готівкою або на банківський рахунок) передати позивачу як продавцю (довірителю) та попередньому власнику цього майна, але вона цього не зробила та навіть не повідомила її про такий продаж. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 насправді не мали жодного наміру реального настання наслідків правочину купівлі-продажу майна та укладені між ними правочини купівлі-продажу майна мали фіктивний характер. ОСОБА_2 не мала наміру бути та не була власником майна за наслідками укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу та лише протягом нетривалого часу (менше ніж годину) виступила титульним власником майна для вчинення наступного фіктивного (приховуючого) правочину, за яким вона нібито поступилася правом власності (здійснила дарування) на користь ОСОБА_1 . Справжньою метою вчинених оспорюваних правочинів було переоформити право власності на належне позивачу нерухоме майно з позивача на ОСОБА_1 . При цьому остання не могла напряму скористатися виданою позивачем довіреністю з правом відчуження належного позивачу нерухомого майна з огляду на заборону вчиняти правочин у своїх інтересах, встановлену статтею 238 ЦК України, що й обумовило необхідність послідовного вчинення двох «приховуючих» фіктивних правочинів. Таким чином, оспорювані договори купівлі-продажу та договори дарування цього ж майна мали фіктивний характер, були удаваними та насправді мали метою (приховували) безоплатне дарування належного позивачу майна ОСОБА_1 як представником дарувальника-власника - ОСОБА_1 (обдаровуваній), тобто самій собі, що є прямим порушенням вимог цивільного законодавства щодо обмеження права представника вчиняти правочин в своїх інтересах та вимог щодо добросовісності дій учасників цивільних правовідносин. ОСОБА_1 діяла не на захист інтересів довірителя (позивача). Отже, вчинений нею під прикриттям договорів купівлі-продажу та дарування справжній правочин відчуження (дарування) собі належного позивачу нерухомого майна спрямований на порушення права власності позивача та незаконне заволодіння майном, порушує публічний порядок та є нікчемним. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року частково задоволено позов ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 від 06 липня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Цукуровою С.С. за реєстровим номером № 1578. Визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражного боксу, що знаходиться за адресою: місто Київ, «Супутник-1» автокооператив (Деснянський р-н), гараж НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 від 06 липня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Цукуровою С.С. за реєстровим номером № 1579. Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та гаражний бокс № НОМЕР_1 , площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , автокооператив «Супутник-1». Відмовлено у решті позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 15 032 грн 75 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 316 грн 80 коп. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що послідовність дій відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час укладення договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу та у подальшому укладання договорів дарування квартири та гаражного боксу чітко доводить відсутність у сторін за договорами купівлі-продажу, відповідачами, наміру створити юридичні наслідки передбачені договором купівлі-продажу. Відповідач-1 та відповідач-2 не вчинили необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірними договорами. Судом встановлено наявність умислу у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме на вчинення фіктивних правочинів, маючи інші цілі, тобто не мали на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для договорів купівлі-продажу, а тому оспорювані договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу є недійсними у силу статті 234 ЦК України. Також, суд першої інстанції виходив з того, що за встановлених обставин визнавати договори дарування квартири та гаражного боксу недійсними не потрібно, а тому в цій частині суд відмовляє в задоволені позову. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Бутенко О.А. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сторони договорів купівлі-продажу ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) не мали наміру створення правових наслідків внаслідок укладання таких договорів. 06 лютого 2013 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу квартири із ОСОБА_5 та набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (спірне майно). 06 лютого 2013 року ОСОБА_1 уклала іпотечний договір № 1950 із ПАТ «Державний ощадний банк України» та передала у заставу квартиру АДРЕСА_1 , до виконання зобов`язань по договору про іпотечний кредит № 1247 від 06 лютого 2013 року, зобов`язання за яким станом на 25 вересня 2019 року вона повністю виконала. 02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування відчужила право власності на указану квартиру на користь своєї матері ОСОБА_4 . ОСОБА_4 безоплатно відчужила спірну квартиру на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 24 червня 2020 року. Внаслідок отримання ОСОБА_1 коштів від продажу гаражу АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 були передані кошти на придбання гаражного боксу № НОМЕР_1 по АДРЕСА_4 , що було здійснено на підставі договору купівлі-продажу гаражного боксу від 29 липня 2020 року. Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що 29 липня 2020 року ОСОБА_3 , повністю розуміючи значення своїх дій і не маючи жодних підстав, перешкоджаючих вчиненню правочину, в силу досягнення зі своєю матір`ю, ОСОБА_1 попередньої усної домовленості видала довіреність строком на три роки, якою уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатися всім її рухомим та нерухомим майном, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося. На підставі цього доручення, діючи як представник за довіреністю від 29 липня 2020 року, ОСОБА_1 уклала від імені ОСОБА_3 , за попереднім погодженням з нею, з ОСОБА_2 оспорювані договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу. Вказана довіреність не була скасована (відкликана), не оспорювалась ОСОБА_3 , зокрема щодо вказаної довіреності не заявлялося будь-яких вимог щодо визнання її недійсною з будь-яких підстав, та будь-яких заперечень щодо дійсності довіреності за весь строк її дії. Зі змісту вказаної довіреності вбачається право ОСОБА_1 вчиняти від імені довірителя, ОСОБА_3 , будь-які передбачені законодавством правочини, направлені на розпорядження усім майно ОСОБА_3 . Вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що сама по собі передача права власності ОСОБА_3 до ОСОБА_2 на майно на підставі укладених договорів купівлі-продажу квартири та купівлі-продажу гаражного боксу від 06 липня 2023 року, і проведення внаслідок цього державної реєстрації права власності та прийняття рішень державним реєстратором № 683339093 та № 68338671 від 06 липня 2023 року, об`єктивно вказує на те, що сторони договору створили реальні правові наслідки у зв`язку з укладанням зазначених договорів купівлі-продажу, які полягають у відчуженні ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та на гаражний бокс № НОМЕР_1 по АДРЕСА_4 . Створення вказаних правових наслідків у вигляді відчуження права власності на нерухоме майно та прийняття нерухомого майна у власність ОСОБА_2 від ОСОБА_3 , виключає можливість застосування до спірних відносин та до зазначених договорів статті 234 ЦК України, оскільки зміст цього положення закону безпосередньо передбачає обов`язкову відсутність наміру створення правових наслідків внаслідок укладання правочину у обох сторін. Зазначає, що висновки суду першої інстанції, що за даних обставин є підстави для встановлення фіктивності правочинів, договору купівлі-продажу квартири та договору купівлі-продажу гаражного боксу від 06 липня 2023 року, у зв`язку із ненаданням до суду доказів виконання грошових зобов`язань по договорам купівлі-продажу - є необґрунтованими, та викладені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та правової кваліфікації спірних відносин. Суд першої інстанції не врахував, що наявні у відповідачів докази у вигляді показань свідків щодо передачі готівкових коштів ОСОБА_3 - були надані суду у ході допиту викликаних свідків. Разом з цим, суд першої інстанції не врахував, що предметом спору у даній справі є визнання недійсними правочинів на підставі статей 228, 234, 235 ЦК України та витребування нерухомого майна, і спір не стосується питань виконання грошових зобов`язань згідно з договору купівлі-продажу квартири та договору купівлі-продажу гаражного боксу від 06 липня 2023 року. Зазначає, що ОСОБА_1 не є стороною договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06 липня 2023 року, не мала та не має будь-яких прав та обов`язків по цим договорам, оскільки лише здійснювала представництво ОСОБА_3 на підставі довіреності від 29 липня 2020 року, діючи на підставі доручення останньої. ОСОБА_1 не створювала для себе прав та обов`язків, не змінювала правовідношення, і не втрачала права та обов`язки внаслідок укладання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06 липня 2023 року. Відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 , здійснюючи представництво ОСОБА_3 , перевищила надані їй повноваження за довіреністю від 29 липня 2020 року, або діяла без повноважень. Подальші дії ОСОБА_2 із розпорядження набутим у власність майном - безпосередньо вказує на створення обумовлених договорами купівлі-продажу квартири та гаражного боксу від 06 липня 2023 року правових наслідків, що зумовили перехід (відчуження) права власності на нерухоме майно від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 . Апелянт вважає за необхідне надати свої заперечення щодо ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року (внесена до протоколу судового засідання), яка не підлягає оскарженню окремо від судового рішення, про задоволення заяви позивача та виклик для допиту у судове засідання свідків. Вказує, що задовольняючи заяву позивачки про допит свідків, суд першої інстанції не врахував суті спірних відносин, які виникають з письмових правочинів, та належних засобів доказування у цій справі, якими є саме письмові докази. Зазначає, що судом першої інстанції також залишено поза увагою, що обставини набуття позивачем права власності на спірні об`єкти нерухомості сторонами не оспорюються та випливають з письмових доказів (договорів і відомостей з реєстру речових прав), а тому не підлягають доказуванню у цій справі, зокрема на підставі показань свідків. Таким чином, показання свідків, родичів сторін, не є належним засобом доказування у даній справі та їх допит не сприятиме встановленню обставин у даній справі, які підлягають доказуванню. Окрім цього, свідок ОСОБА_4 у лютому 2024 року вчиняла дії з ознаками домашнього насильства проти сім`ї ОСОБА_1 за місцем її проживання, у зв`язку із чим був виданий тимчасовий заборонний припис. При цьому запропонований свідок ОСОБА_6 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , який було розірвано, в тому числі на підставі наявності неприязних взаємних їх відносин. Указані обставини напряму впливали на об`єктивність показань осіб щодо будь-яких обставин, які стосуються спірних відносин без залежності від того, чи підлягають вони доказуванню у тій чи іншій справі, чи не підлягають. За указаних обставин ухвала суду від 28.03.2025 про виклик свідків є необґрунтованою та постановлена без урахування заперечень відповідачів та належних засобів доказування у цих правовідносинах. Отримані судом показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , на які суд здійснив посилання зокрема в тексті оскаржуваного рішення - в повному обсязі стосуються негативної характеристики відповідача ОСОБА_1 і не стосуються предмету доказування у цій справі. Апелянт вважає за необхідне надати свої заперечення щодо ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року, яка не підлягає оскарженню окремо від судового рішення, про витребування у відповідачів доказів проведення розрахунків між ними за оспорюваними договорами. Суд першої інстанції, залишив поза увагою, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Бутенко О.А. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 у повному обсязі. Доводи указаної апеляційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги адвоката Бутенко О.А., поданої в інтересах ОСОБА_2 . Від представника ОСОБА_3 - адвоката Михайлова А.Л. надійшов відзив на апеляційні скарги, у якому він просить залишити апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив обґрунтовано тим, що позивачка вважає рішення суду законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до встановлених під час судового розгляду обставин справи та на підставі належних до застосування норм матеріального та процесуального права. Вказує, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу недійсними з огляду на їх фіктивність, суд першої інстанції правильно врахував послідовність дій відповідачів, фактичні правові наслідки подій, а також відсутність доказів проведення відповідних розрахунків. Від представника ОСОБА_1 - адвоката Бутенка О.А. надійшли додаткові письмові пояснення, у яких він посилається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають за необхідне звернути увагу апеляційного суду на висновках щодо застосування норм права Верховного Суду, які викладені у постановах від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17, від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18, від 05 серпня 2025 року у справі № 694/1099/22, від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20 від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20, які не були враховані судом першої інстанції, що призвело зокрема до неправильного застосування ст. 234 ЦК України, і які мають бути враховані апеляційним судом у цій справі. Представник відповідачів - адвокат Бутенко О.А. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційних скарг та просив їх задовольнити. ОСОБА_3 та її представник - адвокат Михайлов А.Л. у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційних скарг. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження та свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 102-103 т. 1). На підставі договору дарування квартири від 24 червня 2020 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю., зареєстрованого у реєстрі за № 762, ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу гаражного боксу від 29 липня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю., зареєстрованого у реєстрі за № 955, ОСОБА_3 набула право власності на гаражний бокс площею 36,6 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, автокооператив «Супутник-1» (Деснянський район), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: АДРЕСА_4 , що випливає з п.1.2 договору купівлі-продажу гаражного боксу від 06 липня 2023 року. 29 липня 2020 року ОСОБА_3 оформила довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Кирилюк О.Ю. Цією довіреністю ОСОБА_3. уповноважила ОСОБА_1 в тому числі, розпоряджатися всім моїм рухомим та нерухомим майном, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося (а.с. 14-17 т. 1). 06 липня 2023 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Цукуровою С.С., зареєстрований у реєстрі №1578 (а.с. 21-26 т. 1). Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору продаж вчинено за 1 072 670 грн. Сторони підтверджують, що розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29 грудня 2017 року №148 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні». Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру була здійснена 06 липня 2023 року 13:51:12 (а.с. 27 т. 1). 06 липня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Цукуровою С.С., зареєстрований в реєстрі № 1584 (а.с. 34-37 т. 1). Згідно з Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на вказану квартиру була здійснена 06 липня 2023 року 14:36:29 (а.с. 50 т. 1). 06 липня 2023 року між ОСОБА_3 , від імені якої дія ОСОБА_1., та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться у АДРЕСА_4 , автокооператив «Супутник-1», посвідчений приватним нотаріусом КМНО Цукуровою С.С., зареєстрований у реєстрі №1579 (а.с. 28-31 т. 1). Відповідно до пункту 3.1 указаного договору продаж вчинено за 198 925 грн. Сторони підтверджують, що розрахунок між ними здійснено до підписання цього договору з урахуванням норм Постанови Правління Національного Банку України від 29 грудня 2017 року №148 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні». Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на вказаний гаражний бокс була здійснена 06 липня 2023 року 14:06:18 (а.с. 48 т. 1). 06 липня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Цукуровою С.С., зареєстрований в реєстрі № 1584 (а.с. 38-41 т. 1). Відповідно до інформації Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на вказану квартиру була здійснена 06 липня 2023 року 15:19:25 (а.с. 51 т. 1). Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , яка є рідною бабусею ОСОБА_3 , суду пояснила, що спірну квартиру вона особисто подарувала своїй онучці, так як таке рішення було прийнято в родині. Вона особисто просила відповідача-1 надати їй документи на спірну квартиру, але вона відмовила. Про відчуження спірної квартири ОСОБА_1 та в подальшому укладення договору дарування на свою користь вони із онукою дізналися через реєстр нерухомого майна майже через рік після укладення договорів. Зі слів позивача та, побачивши реакцію онуки, вона впевнена, що грошей за квартиру та гаражний бокс онука від відповідача-1 не отримувала. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який є рідним батьком позивача, суду пояснив, що у серпні 2024 року йому зателефонувала дочка, щоб оформити квартиру. У вересні 2024 року дочка дізналася, що квартира переоформлена на її матір, про що вона йому повідомила телефоном. У травні-червні 2023 року дочка повідомила йому, що мати вимагає від неї переоформити квартиру. З часу відчуження квартири грошей у дочки більше на стало, що говорить проте, що вона не отримувала гроші від продажу квартири. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка з квітня 2022 року перебуває в дружніх стосунках з ОСОБА_1 , повідомила, що у лютому-березні 2023 року вона разом із відповідачем-1 їздила до Польщі. Зі слів ОСОБА_1 , остання їздила передати пакунок дочці. Особисто передачі коштів не бачила. Про яку суму ведеться мова також не може повідомити. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , який з 2009 року є чоловіком ОСОБА_1 , повідомив, що 22 травня 2023 року він особисто їздив до Польщі та передавав гроші у сумі 10 000 доларів США свій дружині, які вона передала ОСОБА_3 . Передачі коштів особисто на бачив. Дружина повідомила йому, що це кошти, які закривають питання по квартирі. У своєму позові ОСОБА_3 просить суд визнати договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу та договори дарування квартири та гаражного боксу недійсними з підстав, передбачених статтями 234 (фіктивність правочину), 235 (удаваність правочину), 238 (вчинення правочину представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах) ЦК України. Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У силу частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Частиною 3 статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц. Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним. Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15 (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16 (провадження № 61-835св17). Таким чином, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Кваліфікуючими ознаками договору купівлі-продажу є передання (продаж) майна продавцем та оплата (прийняття) такого майна покупцем. Необхідно враховувати, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 642/4737/16-ц, провадження № 61-36403св18. З матеріалів справи вбачається, що 06 липня 2023 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяла ОСОБА_1 на підставі довіреності, та ОСОБА_2 укладені договори купівлі-продажу квартири та гаражного боксу, після чого цього ж дня ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали два договори дарування, за умовами яких ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 указані квартиру та гаражний бокс. Розглядаючи спір про визнання указаних договорів купівлі-продажу на дарування недійсними, слід надавати оцінку наявності ознак удаваності, фіктивності та вчинення правочину представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах, на які посилається позивач, як у кожному договорі, так і в договорах у сукупності як таких, що складають певну послідовність пов`язаних дій, спрямованих на виведення майна з власності довірителя (позивачки). Як правильно зауважено судом першої інстанції в оскарженому рішенні, ОСОБА_1 , будучи представником ОСОБА_3 за довіреністю, маючи пряму заборону вчиняти дії від імені ОСОБА_3 , у своїх інтересах, приблизно через 40 хвилин після укладення договорів купівлі-продажу квартири та гаражного боксу уклала договори дарування, за якими набула право власності на квартиру та гаражний бокс, що належали ОСОБА_3 . Указана послідовність дій відповідачів у своїй сукупності свідчить про те, що здійснюючи продаж належного на праві власності ОСОБА_3 спірного нерухомого майна, мала на меті ухилення від заборони, передбаченої статтею 238 ЦК України, та набуття цього майна у власність, тобто переслідувала особисту мету, діяла не в інтересах довірителя, на підставі оспорюваних правочинів набула право власності на цю квартиру та гаражний бокс. Відповідачі у своїх апеляційних скаргах посилаються на те, що оспорювані договори купівлі-продажу мали реальні правові наслідки, а саме: право власності перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та було зареєстроване, що за доводами апеляційних скарг виключає можливість застосування до спірних відносин та до зазначених договорів статті 234 ЦК України. Однак ОСОБА_2 не обґрунтовано мету укладення договорів купівлі-продажу та придбання у власність квартири та гаражного боксу на не більше ніж 40 хвилин щоб у подальшому одразу подарувати спірне майно ОСОБА_1 . В апеляційних скаргах відповідачами викладені заперечення на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року про витребування у них доказів проведення розрахунків між ними за оспорюваними договорами. З матеріалів справи вбачається, що у п.3.1 договорів купівлі-продажу зазначено, що розрахунок між сторонами договору здійснено до підписання цих договорів, однак на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів відповідачами не надано суду доказів на підтвердження факту проведення розрахунку за договорами купівлі-продажу. Апеляційний суд враховує, що відсутність доказів отримання коштів за спірними договорами купівлі-продажу не може бути правовою підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки не свідчить про його недійсність, так як невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі правочину, не є підставою для визнання його недійсним. Указані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20; від 10 грудня 2025 року у справі № 367/9318/16-ц. Однак, суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив не лише з відсутності доказів здійснення сторонами розрахунку за оспорюваними договорами купівлі-продажу квартири та гаражного боксу, а надав правильну оцінку усій сукупності та послідовності дій відповідачів, а також тому проміжку часу, за який такі договори були укладені - усі в один день та протягом не більше ніж двох годин. Апеляційний суд відхиляє викладені в апеляційних скаргах заперечення щодо ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року (внесена до протоколу судового засідання) про задоволення заяви позивача та виклик для допиту у судове засідання свідків, оскільки суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини 5 статі 12 ЦПК України), судом правильно надано оцінку цим показам допитаних свідків щодо їх доказової цінності, а висновки суду про наявність підстав для задоволення позову базуються на належних засобах доказування у цій справі, якими є саме письмові докази. Таким чином суд першої інстанції, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними з підстав їх фіктивності, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування з підстав порушення заборони, передбаченої статтею 238 ЦК України. Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем того, що оспорювані договори є удаваними або такими, що порушують публічний порядок. Отже, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні. Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційних скарг не відшкодовується та покладається на осіб, які подали апеляційні скарги. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бутенка Олексія Андрійовича залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бутенка Олексія Андрійовича залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 25 червня 2026 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська