Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/6560/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/230/26 Справа № 243/6560/25 Суддя у 1-й інстанції - Соловйова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року м.Кривий Ріг Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., за участю секретаря судового засідання Ворони Б.А., захисника Лівицький О.М., розглянувши апеляційну скаргу захисника Нікітіна В.В. з доповненнями до апеляційної скарги захисника Лівицького О.М. на постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2025 року, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , громадянина України, військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - ВСТАНОВИВ: Згідно постанови суду 14.07.2025 року о 00 год. 29 хв. в м. Слов`янськ, вул. Заводська, біля буд. 1, водій ОСОБА_1 керував т.з. Volkswagen Caddy, р.н. НОМЕР_3 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці зупинки т.з. за допомогою газоаналізатору Drager Alсotest 7510. Результат позитивний 0,35 ‰, що підтверджується тестом №99. З результатом водій ОСОБА_1 згодний. Проводився безперервний відеозапис на нагрудний відеореєстратор Motorola Solutions VB400 №472569, №472680, №472712. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9а ПДР України та скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на один рік. Стягнуто судовий збір 605,60 грн. З таким судовим рішенням не погодився захисник Нікітін В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , та оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки матеріали справи та складений протокол містять численні порушення вимог чинного законодавства, ОСОБА_1 з інкримінованим йому адміністративним правопорушенням не згоден, свою вину не визнає, а складені щодо нього адміністративні матеріали не відповідають вимогам закону та порушують його право на повний, об`єктивний і неупереджений розгляд справи. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, що підтверджується довідкою форми 5 від 25.09.2025, військовим квитком серії НОМЕР_4 від 05.07.2022, а також посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 13.04.2023. Зазначає, що огляд військовослужбовця на стан сп`яніння мав проводитися з дотриманням спеціальної процедури, передбаченої ст. 266-1 КУпАП та Порядком №32, посадовою особою, уповноваженою начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром відповідної військової частини, а не працівником поліції. Вказує, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння проведений з істотним порушенням вимог ст. 266-1 КУпАП та Порядку №32, а тому докази, додані до протоколу, слід визнати недопустимими як такі, що отримані з порушенням встановленого законом порядку. Також зазначає, що з огляду на статус військовослужбовця дії ОСОБА_1 мали бути кваліфіковані за спеціальною нормою ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, а не за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а протокол про адміністративне правопорушення складений неуповноваженою особою. Вказує, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Зазначає, що на відеозаписах, долучених до матеріалів справи, не зафіксовано руху транспортного засобу під керуванням саме ОСОБА_1 , на початку відеозапису транспортний засіб перебуває у нерухомому стані, а також не відображено, хто саме перебував за кермом транспортного засобу до початку спілкування з працівниками поліції. Вважає, що за відсутності доказів руху автомобіля та факту керування ним ОСОБА_1 не мав правового статусу водія у розумінні ст. 130 КУпАП, не був суб`єктом цього адміністративного правопорушення, а пропозиція працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння виходила за межі їх компетенції та не відповідала закону. Зазначає, що відеозапис має відображати сам факт вчинення правопорушення, а не лише подальше складання адміністративних матеріалів. Зазначає, що транспортний засіб був зупинений працівниками поліції безпідставно, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» підстав для зупинки, постанова за порушення Правил дорожнього руху не складалася, а відеозаписами законність підстав для зупинки автомобіля не підтверджується. Вважає, що незаконність зупинки тягне незаконність подальших дій поліцейських і недопустимість зібраних доказів. Вказує, що під час проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння працівниками поліції не було дотримано вимог ст. 266 КУпАП та Інструкції №1452/735. Зазначає, що поліцейський не проінформував ОСОБА_1 про порядок застосування спеціального технічного засобу, після проведення огляду не з`ясував, чи згоден він з результатами огляду, та не роз`яснив його право у разі незгоди з результатами пройти огляд у закладі охорони здоров`я. Вважає, що результат огляду 0,35 проміле не може вважатися достовірним та беззаперечним доказом перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння. Вказує на технічну похибку приладу Drager Alkotest та положення Віденської Конвенції про дорожній рух, зазначаючи, що у подібних ситуаціях потрібно керуватися нормами міжнародного права, а не Інструкцією, яка є підзаконним актом. Зазначає, що суд першої інстанції послався як на доказ на те, що водій під час спілкування з поліцейськими не заперечував факт керування транспортним засобом. Вважає, що сам факт визнання особою вини або відсутність заперечень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом за відсутності інших належних доказів та не звільняє від обов`язку доведення правомірності складених матеріалів. Також вказує, що ОСОБА_1 як діючий військовослужбовець звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», однак суд першої інстанції, встановивши його статус військовослужбовця, безпідставно стягнув з нього судовий збір. Вважає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки обставини вчинення адміністративного правопорушення мають встановлюватися на підставі належних, допустимих і достатніх доказів. Зазначає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь, а вина має бути доведена поза розумним сумнівом. Просить відкрити апеляційне провадження у справі про адміністративне правопорушення №243/6560/25, розгляд справи проводити в режимі відеоконференції за допомогою онлайн сервісу відеозв`язку «EASYCON» з користувачем ОСОБА_2 , скасувати постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2025 року та ухвалити нову, якою справу про адміністративне правопорушення №243/6560/25 відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Крім того, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисником Лівицьким О.М. подано додаткові пояснення до апеляційної скарги, які апеляційний суд розцінює як доповнення до апеляційної скарги. У поданих додаткових поясненнях захисник Лівицький О.М. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та додатково зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не є беззаперечним доказом вини особи, а викладені у ньому обставини мають бути підтверджені іншими належними і допустимими доказами. Вказує, що згідно з результатом тестування на алкоголь показник становив 0,35 проміле, однак ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції повідомляв, що алкогольні напої не вживав, будь-яких очевидних ознак алкогольного сп`яніння не виявляв, а після проходження огляду лише підтвердив, що результат приладу становить 0,35 проміле. Зазначає, що працівник поліції після отримання результату огляду не роз`яснив ОСОБА_1 право пройти огляд у закладі охорони здоров`я. Також вказує на допустиму похибку газоаналізатора Drager Alcotest 7510, яка, відповідно до свідоцтва про повірку, у діапазоні вимірювань від 0,00 до 0,40 проміле становить +/- 0,04 проміле, у зв`язку з чим вважає, що результат 0,35 проміле не може бути беззаперечним доказом перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння. Посилаючись на ст. 62 Конституції України, зазначає, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь. Просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити. Перевіривши матеріали справи, вислухавши думку захисника, доводи апеляційної скарги та подані до неї доповнення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга з доповненнями задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і обєктивне зясування обставин справи. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобовязаний зясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що помякшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також зясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Адміністративним правопорушенням відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП визнається керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до п. 2.9а Правил дорожнього руху України водію забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, встановив, що висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії АБА №010693 від 14.07.2025 року, результатом тестування Alcotest 7510, прилад №ARND-0020, тест №99, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, копією свідоцтва про повірку газоаналізатора, рапортом поліцейського та відеозаписами, долученими до матеріалів справи. З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 14.07.2025 року о 00 год. 29 хв. в м. Слов`янськ, вул. Заводська, біля буд. 1, водій ОСОБА_1 керував т.з. Volkswagen Caddy, р.н. НОМЕР_3 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці зупинки т.з. за допомогою газоаналізатору Drager Alсotest 7510. Результат позитивний 0,35 ‰, що підтверджується тестом №99. З результатом водій ОСОБА_1 згодний. З результату тестування Alcotest 7510, прилад №ARND-0020, тест №99, встановлено, що 14.07.2025 року о 00 год. 36 хв. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння, за результатами якого вміст алкоголю склав 0,35‰. З результатом ОСОБА_1 погодився, що підтверджується його підписом. З акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів вбачається, що огляд ОСОБА_1 був проведений у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запахом алкоголю з порожнини рота та вираженим тремтінням пальців рук. Огляд проведено за допомогою спеціального технічного приладу газоаналізатор Alcotest 7510, результат огляду проба позитивна 0,35‰. Копією свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки газоаналізатора для контролю вмісту алкоголю у видихуваному повітрі «Alcotest 7510 OIML» №ARND-0020 підтверджується, що засіб вимірювальної техніки відповідав вимогам ДСТУ 8950:2019 Метрологія, а свідоцтво про повірку було чинним до 31 липня 2025 року, тобто на момент проведення огляду 14.07.2025 року. З відеозаписів, долучених до матеріалів справи, апеляційний суд встановив, що транспортний засіб Volkswagen Caddy, р.н. НОМЕР_3 , перебував на дорозі з увімкненим двигуном та фарами, ОСОБА_1 знаходився на водійському сидінні, під час спілкування з працівниками поліції факт керування транспортним засобом не заперечував та повідомляв, що цілий день перебуває за кермом і йому необхідно їхати забрати хлопців. Надалі ОСОБА_1 добровільно погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager. Працівником поліції було продемонстровано герметично запакований мундштук, проведено контрольний забір повітря, повідомлено про допустиму норму 0,2 проміле, після чого ОСОБА_1 продув у газоаналізатор, результат склав 0,35‰. З результатом огляду ОСОБА_1 погодився, що підтверджується як відеозаписом, так і його підписами у відповідних процесуальних документах. Доводи апеляційної скарги та доповнень до неї про те, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути самостійним і беззаперечним доказом вини особи, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки у даній справі висновок про винуватість ОСОБА_1 ґрунтується не лише на протоколі, а на сукупності взаємопов`язаних доказів. Тому твердження захисту про те, що протокол не є самостійним доказом, саме по собі не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки обставини, викладені в протоколі, перевірені та підтверджені іншими доказами, які узгоджуються між собою. Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом є безпідставними. Апеляційний суд враховує, що закон не вимагає доведення факту керування виключно відеозаписом моменту руху транспортного засобу. Такий факт може бути встановлений на підставі всієї сукупності доказів у справі. У цій справі факт керування підтверджується тим, що ОСОБА_1 перебував на водійському сидінні транспортного засобу, автомобіль знаходився на проїзній частині з увімкненим двигуном та фарами, а сам ОСОБА_1 під час спілкування з поліцейськими не заперечував факт керування та повідомляв обставини, які свідчили про використання ним транспортного засобу як водієм. Вказані обставини у сукупності є достатніми для висновку, що ОСОБА_1 мав статус водія та був суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Посилання захисту на те, що сам факт визнання або незаперечення особою керування не може бути єдиним доказом вини, апеляційний суд вважає таким, що не спростовує висновків суду першої інстанції. У цій справі суд не поклав в основу постанови лише пояснення ОСОБА_1 , а оцінив їх у сукупності з відеозаписом, фактичним місцем перебування особи у транспортному засобі, станом автомобіля, результатом огляду, актом огляду та іншими письмовими доказами. Доводи про безпідставність зупинки транспортного засобу також не є підставою для скасування постанови. Відсутність у матеріалах справи окремої постанови за інше порушення Правил дорожнього руху сама по собі не доводить незаконності зупинки та не спростовує встановленого факту керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Посилання захисту на концепцію «плодів отруєного дерева» апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки стороною захисту не наведено конкретних обставин, які б свідчили про отримання доказів унаслідок істотного порушення прав ОСОБА_1 або про недостовірність результатів огляду на стан алкогольного сп`яніння. Саме лише незгода сторони захисту з підставами зупинки транспортного засобу не є достатньою підставою для визнання недопустимими всіх подальших доказів. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому його огляд мав проводитись виключно у порядку ст. 266-1 КУпАП та Порядку №32, а дії мали бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, апеляційний суд вважає безпідставними. Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 дійсно є військовослужбовцем, однак сам по собі статус військовослужбовця не виключає адміністративної відповідальності за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Відповідно до ст. 15 КУпАП військовослужбовці за порушення правил дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Матеріалами справи встановлено, що подія відбулася в м. Слов`янськ, вул. Заводська, біля буд. 1, тобто поза межами території військової частини чи військового об`єкта. Доказів того, що на момент зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 виконував конкретні обов`язки військової служби, діяв за наказом командира або керував транспортним засобом у межах виконання службового завдання, матеріали справи не містять. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що працівники поліції були уповноважені діяти в межах процедури, передбаченої ст. 266 КУпАП та Інструкцією №1452/735, а підстав для застосування у цій справі спеціального порядку, передбаченого ст. 266-1 КУпАП, не встановлено. Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильною, оскільки об`єктом правопорушення є безпека дорожнього руху, а його об`єктивна сторона полягає саме у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Доводи апеляційної скарги та доповнень до неї про порушення процедури огляду на стан алкогольного сп`яніння апеляційний суд вважає необґрунтованими. З матеріалів справи встановлено, що огляд проведено на місці зупинки транспортного засобу за добровільною згодою ОСОБА_1 , із застосуванням спеціального технічного засобу Drager Alcotest 7510, за допомогою засобів відеофіксації, із використанням герметично запакованого мундштука, після проведення контрольного забору повітря. З відеозапису та письмових матеріалів справи вбачається, що після проведення огляду ОСОБА_1 погодився з результатом 0,35‰. Крім того, його згода з результатом підтверджується підписами у роздруківці результату тестування, акті огляду та протоколі про адміністративне правопорушення. Жодних заперечень щодо результату огляду, вимог про направлення до закладу охорони здоров`я чи заяв про незгоду з результатом огляду від ОСОБА_1 під час оформлення матеріалів не надходило. Твердження захисту про те, що поліцейський не запропонував ОСОБА_1 пройти огляд у закладі охорони здоров`я, не свідчить про недійсність проведеного огляду. За змістом ст. 266 КУпАП та Інструкції №1452/735 направлення до закладу охорони здоров`я є обов`язковим у разі відмови водія від проходження огляду на місці або у разі його незгоди з результатами такого огляду. Оскільки ОСОБА_1 добровільно пройшов огляд на місці та погодився з його результатом, обов`язку додатково направляти його до закладу охорони здоров`я у працівників поліції не виникло. Доводи додаткових пояснень про те, що ОСОБА_1 повідомляв працівникам поліції, що алкогольні напої не вживав, апеляційний суд вважає такими, що не спростовують результату огляду. Особисте заперечення вживання алкоголю є поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, однак таке пояснення оцінюється судом у сукупності з іншими доказами. У цій справі об`єктивним доказом стану алкогольного сп`яніння є результат огляду за допомогою спеціального технічного засобу, який становив 0,35‰, а також акт огляду, у якому зафіксовано ознаки алкогольного сп`яніння. Доводи захисту про відсутність у ОСОБА_1 очевидних ознак алкогольного сп`яніння апеляційний суд вважає безпідставними. Право поліцейського виявляти у водіїв ознаки алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння та пропонувати пройти відповідний огляд передбачено Законами України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух», постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 та Інструкцією, затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735. Апеляційний суд зазначає, що ознаки сп`яніння встановлюються поліцейським під час безпосереднього спілкування з водієм та є підставою для висунення законної вимоги про проходження огляду на стан сп`яніння. З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_1 працівниками поліції були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота та виражене тремтіння пальців рук, що й стало підставою для пропонування йому пройти огляд. При цьому ОСОБА_1 ставиться у провину не сама наявність ознак алкогольного сп`яніння, а керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, який підтверджено результатом огляду за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 7510 0,35 проміле, актом огляду, роздруківкою результату тестування, відеозаписом та іншими матеріалами справи. Доводи захисту про те, що з відеозапису не вбачається очевидних ознак алкогольного сп`яніння, не спростовують результату проведеного огляду та мають суб`єктивний характер. Доводи захисту щодо похибки газоаналізатора Drager Alcotest 7510 також не спростовують висновку про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння. Захисник посилається на допустиму похибку +/- 0,04 проміле у діапазоні від 0,00 до 0,40 проміле. Водночас навіть у разі врахування зазначеної похибки на користь особи мінімально можливий показник становить 0,31 проміле, що перевищує встановлений Інструкцією №1452/735 показник 0,2 проміле алкоголю. Отже, результат огляду 0,35‰, навіть з урахуванням наведеної стороною захисту похибки, залишається вищим за допустимий рівень та є достатнім для висновку про перебування водія у стані алкогольного сп`яніння. Посилання захисту на те, що на результат вимірювання могла впливати температура повітря, апеляційний суд вважає припущенням, яке не підтверджене жодними доказами. Матеріали справи містять чинне свідоцтво про повірку газоаналізатора, а доказів несправності приладу, порушення умов його експлуатації або отримання недостовірного результату стороною захисту не надано. Посилання апелянта на положення Віденської Конвенції про дорожній рух також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Наведені стороною захисту положення Конвенції встановлюють граничний максимальний рівень алкоголю, який не повинен перевищуватися у національному законодавстві, однак не позбавляють державу права встановити нижчий допустимий рівень алкоголю для водіїв. В Україні порядок встановлення стану алкогольного сп`яніння водіїв врегульований ст. 266 КУпАП та Інструкцією №1452/735, якими передбачено показник більше 0,2 проміле алкоголю. Тому доводи про те, що показник 0,35 проміле не може бути беззаперечним доказом стану алкогольного сп`яніння, є необґрунтованими, оскільки такий показник перевищує встановлену законом допустиму межу, отриманий за допомогою повіреного спеціального технічного засобу, зафіксований у процесуальних документах. Доводи апеляційної скарги про необхідність тлумачення всіх сумнівів на користь особи не є підставою для скасування постанови, оскільки апеляційний суд не встановив наявності таких об`єктивних сумнівів, які б ставили під сумнів факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом або факт перебування його у стані алкогольного сп`яніння. Наявні у справі докази є послідовними, взаємопов`язаними та такими, що у своїй сукупності підтверджують наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з ОСОБА_1 судового збору апеляційний суд вважає необґрунтованими. Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення справляється судовий збір у відповідному розмірі, визначеному цим Законом. Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків. Апеляційний суд враховує роз`яснення, викладені у листі Голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17.12.2025 №748/0/158-25, відповідно до яких під час вирішення питання щодо можливості стягнення судового збору з військовослужбовців, які притягуються до адміністративної відповідальності, слід виходити з фактичних обставин справи, а саме з того, чи пов`язана справа з виконанням військового обов`язку, а також чи вчинено адміністративне правопорушення під час виконання службових обов`язків. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, однак встановлені обставини не підтверджують, що адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, було пов`язане з виконанням ним військового обов`язку або вчинене під час виконання службових обов`язків. Подія мала місце поза межами військової частини, а доказів того, що ОСОБА_1 у момент керування транспортним засобом виконував службове завдання, діяв на виконання наказу командира або перебував при виконанні конкретних обов`язків військової служби, матеріали справи не містять. Отже, сам по собі статус військовослужбовця не є безумовною підставою для звільнення особи від сплати судового збору у справі про адміністративне правопорушення, яка не пов`язана з виконанням військового обов`язку чи службових обов`язків. За таких обставин підстав для застосування до ОСОБА_1 пільги, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», апеляційний суд не вбачає, а тому стягнення з нього судового збору на підставі ст. 40-1 КУпАП є правильним. Апеляційний суд також враховує, що санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу з обов`язковим позбавленням права керування транспортними засобами. КУпАП не містить положень, які б надавали суду право призначити за ч. 1 ст. 130 КУпАП більш м`яке стягнення, ніж передбачене санкцією цієї статті, або не застосовувати обов`язкове додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно встановив фактичні обставини, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Доводи апеляційної скарги та доповнень до неї зводяться до незгоди сторони захисту з оцінкою доказів, однак не спростовують встановлених обставин справи, не свідчать про істотне порушення порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності та не дають підстав для закриття провадження у справі за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. За таких обставин апеляційна скарга захисника Нікітіна В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , з урахуванням доповнень, поданих захисником Лівицьким О.М., задоволенню не підлягає, а постанова Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_1 підлягає залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Нікітіна В.В. з доповненнями до апеляційної скарги захисника Лівицького О.М. залишити без задоволення. Постанову судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2025 року, у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя