Ухвала КЦС ВС № 754/19365/25

У Х В А Л А 09 червня 2026 року м. Київ справа № 754/19365/25 провадження № 61-7072ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики ВСТАНОВИВ: У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. 16 грудня 2025 року позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 та дачний будинок в урочищі «Буркут», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року, заяву задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 53352680000, власник ОСОБА_1 ; дачний будинок в урочищі «Буркут», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 29077214, власник ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами існує спір щодо зобов`язань за договором позики в сумі 350 000,00 доларів США, обраний спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту є співмірним із заявленими позовними вимогами, наявний зв`язок між обраним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а також наявні підстави для висновку, що у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження на нерухоме майно ймовірне його відчуження, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову. 25 травня 2026 року представник ОСОБА_1 , адвокат Шипілов Олександр Вікторович, через підсистему «Електронний Суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року. У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви. Касаційну скаргу мотивовано тим, що арешт накладено не на майно особи, яка уклала договір позики, і не на спільне майно подружжя, а виключно на особисту приватну власність відповідача. Вартість арештованого майна майже повністю забезпечує борг, хоча позов пред`явлено до кількох відповідачів, що свідчить про фактичне покладення основного тягаря забезпечення позову на ОСОБА_1 , яка позику не отримувала та згоди на її укладення не надавала. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками цього судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Верховний Суд установив, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у листопаді 2025 року. 16 грудня 2025 року позивач подав заяву про забезпечення позову. Як на підставу вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (квартиру та дачний будинок), позивач посилався на те, що заявлена у позовних вимогах сума коштів є значною, а відповідачі мають посвідки на постійне місце проживання закордоном, у зв`язку з чим існує ризик залишення ними території України з метою ухилення від виконання боргових зобов`язань та судового рішення. Суди першої та апеляційної інстанції виснували про наявність обґрунтованих припущень, що майно, яке є у ОСОБА_1 на момент пред`явлення позову може бути відчуженим, що може значно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду. На аргумент відповідача про порушення принципу співмірності заходів забезпечення позову апеляційний суд зазначив, що при оцінці зазначеної співмірності слід ураховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті. Окрім того, частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому, слід враховувати і те, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення; інститут забезпечення позову не позбавляє власника його права власності, а лише на певний час обмежує у розпорядженні майном. Із вказаними висновками погоджується і Верховний Суд. Доводи касаційної скарги, що арешт накладено на майно, яке належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності Верховний Суд відхиляє, оскільки питання джерел набуття такого майна, наявності або відсутності підстав для віднесення його до спільної сумісної або особистої приватної власності не підлягає розгляду на стадії забезпечення позову. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що заходи забезпечення позову є співмірними заявленим вимогам та підставам позову, з яким ОСОБА_2 звернувся до суду. Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержання норм процесуального права та зводяться до незгоди з висновками судів. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська