Постанова Київський апеляційний суд № 361/9787/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 361/9787/25 провадження № 22-ц/824/9749/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І. при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Резніченко Анастасії Юріївни на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2025 року в складі судді Петришин Н. М., установив: 21.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просила встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 ( паспорт № НОМЕР_1 , виданий 31.08.2018 року органом 3213, РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, с. Літки, Броварського району Київської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Москва, Російська Федерація. Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік заявниці - ОСОБА_2 . Факт смерті особи підтверджується довідкою про смерть №1 № С-00616, виданої 26.05.2025 органом ЗАЦС Москви №72 Багатофункціональний центр надання державних послуг району Якиманка. Отримати свідоцтво про смерть свого чоловіка у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ) за місцем проживання заявниці та в будь-якому іншому відділі РАЦСУ не видається за можливе з огляду на те, що факт смерті її чоловіка відбувся на території Російської Федерації, яка наразі є територією країни-агресора і документ, який підтверджує факт смерті, виданий органами Російської Федерації, не має сили документа, що встановлює/породжує/підтверджує той чи інший юридичний факт. Встановлення факту смерті необхідне для реєстрації смерті ОСОБА_2 на території України та отримання свідоцтва про смерть для оформлення спадкових прав заявниці. З 23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993». Цим Законом передбачено зупинення у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України 22.01.1993 та Протоколу 1997 року до Конвенції, вчиненого від імені України 28.03.1997 та вихід України з Конвенції від 22.01.1993 та Протоколу від 28.03.1997. Відтак, для отримання заявницею свідоцтва про реєстрацію смерті свого чоловіка, вона має надати відповідному органу ДРАЦСу рішення суду про встановлення факту смерті. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті відмовлено. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що згідно наданої заявницею Довідки про смерть ОСОБА_2 № С-00616 від 26 березня 2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13 год. 15 хв. у м. Москва, Російська Федерація, про що Органом РАЦС Москви № 72 Багатофункціональний центр надання державних послуг району Якиманка вчинено актовий запис про смерть №170259775007200329005 від 26.03.2025. З наданих у судовому засіданні пояснень представника заявника встановлено, що заявник ОСОБА_1 надала їй оригінали документів померлої особи - ОСОБА_2 , зокрема, паспорта громадянина України у формі ID-картки, ідентифікаційного номера ОСОБА_2 , оскільки перебувала з чоловіком на час смерті в Російській Федерації. З огляду на викладене, суд критично оцінив твердження заявниці про відсутність у неї копії свідоцтва про смерть чоловіка, виданого відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, враховуючи, що актовий запис про смерть ОСОБА_2 № НОМЕР_3 вчинено 26.03.2025 органом РАЦС м. Москви за №

72. Враховуючи, що смерть ОСОБА_2 підтверджується належними доказами, виданими відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої останній помер, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення факту смерті у судового порядку. Заявниця не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть свого чоловіка, яке видане компетентним органом іноземної держави у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 листопада 2023 року у справі № 202/4449/22, від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24, від 02 липня 2025 року у справі № 186/227/24 та від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц. Доводи заявниці щодо можливості встановлення юридичного факту за умови неможливості отримання відповідного документа, який посвідчує цей факт, суд вважав необґрунтованими, оскільки така обставина сама по собі не є підставою для обов`язкового задоволення відповідної заяви. 25.03.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Резніченко А. Ю. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 та встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Москва, Російська Федерація. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заявниця не позбавлена можливості використовувати документ іноземної держави, не з`ясувавши та не оцінивши істотні обставини. 11.11.2025 адвокат заявниці подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що реєстрація смерті чоловіка заявниці в органах ДРАЦС у позасудовому порядку є неможливою за законом. Заявниця подала відповідну заяву до Дніпровського відділу ДРАЦС у місті Києві, однак отримала відмову від 22.10.2025, в якій зазначено, що документ, виданий органом Російської Федерації, не є належною підставою для державної реєстрації смерті. Також заявниця звернулась до Другої броварської державної нотаріальної контори з метою відкриття спадкової справи. Як підтверджується листом від 22.10.2025 року, нотаріус відмовив у відкритті спадкової справи після смерті ОСОБА_2 . Підставою відмови є відсутність свідоцтва про смерть чоловіка заявниці, легалізованого в Україні, а також неможливість використання документів, виданих органами Російської Федерації, без судового встановлення факту смерті. Наведені документи прямо підтверджують відсутність альтернативного, позасудового механізму реалізації прав заявниці. Суд першої інстанції не надав жодної оцінки письмовим відмовам ДРАЦС та нотаріуса, хоча ці докази мають істотне значення для правильного вирішення справи, безпосередньо підтверджують неможливість реалізації прав заявниці без судового рішення. Фактичне ігнорування доказів є самостійною підставою для скасування судового рішення. Суд першої інстанції послався на постанови Верховного Суду, у яких відмовлено у встановленні факту смерті за наявності документів іноземної держави. Проте, суд не врахував ключову відмінність, у справах, на які послався суд, в яких не було підтверджено відмов органів ДРАЦС або нотаріусів, тоді як у цій справі такі відмови є письмовими та офіційними. Верховний Суд у постанові Великої Палати від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 прямо зазначив, що встановлення юридичного факту допускається, якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що посвідчує відповідний факт. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Зінкевич Д. В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Літки Броварського району Київської області. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 в с. Уруссу Бавлинського району Татарської АРСР, 17 жовтня 1987 року зареєстрували шлюб, про що відділом ЗАГС м. Дудинка Красноярського краю вчинено актовий запис № 287 та видане свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 . Згідно довідки про смерть № С-00616 від 26 березня 2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянин Російської Федерації, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13 год. 15 хв. Місце смерті: Російська Федерація, м. Москва. Причина смерті: емболія легеневої артерії 126.9; тромбоз нижньої порожнистої вени 182.2; новоутворення злоякісне первинне скроневої частки головного мозку С71.2; дивертикул кишечника товстого з перфорацією К57.2. Запис акту № 170259775007200329005 від 26 березня 2025 р., що склав Орган ЗАЦС Москви № 72 Багатофункціональний центр надання державних послуг району Якиманка. Дата видачі 26 березня 2025 року. Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) на заяву Вороної від 22.10.2025 щодо державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Москва, 22.10.2025 надав відповідь про те, що заявницею було надано довідку про смерть № С-00616 від 26 березня 2025 року гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видану органом ЗАЦС Москви № 72 Багатофункціональним центром надання державних послуг району Якиманка, Російської Федерації, з якої вбачається, що державна реєстрація смерті ОСОБА_2 вже проведена відповідним відділом Російської Федерації. Із копій документів, доданих до заяви вбачається, що свідоцтво про смерть, видане компетентним органом Російської Федерації, однак до вказаного документу має бути долучений переклад на українську мову засвідчений нотаріально, що буде підтверджувати його справжність та можливість використання як офіційного документу на території України (а.с. 68, 69). Згідно відповіді Другої броварської державної нотаріальної контори від 22.10.2015 на звернення ОСОБА_1 щодо відкриття спадщини після померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на майно, яке належало померлому, повідомлено про те, що згідно Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00054316220 від 22.10.2025 інформація щодо актового запису про смерть відсутня. Якщо смерть фізичної особи була зареєстрована на території іншої держави, нотаріусу подається відповідний документ, виданий компетентними органами іноземної держави, який є дійсним на території України за умови його легалізації, якщо інше не передбачено законом, міжнародними договорами України. Заявницею не надано документи щодо підтвердження факту смерті ОСОБА_2 . Тому для оформлення спадкових справ факт смерті необхідно встановити в судовому порядку (а.с. 67). Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть: - встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); - визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України). У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою. Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначено Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція). Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав. За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів. Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України. Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля. Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року. Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції). Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації. Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Разом з тим, 01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року. Відповідно до вказаного Закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року. Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Так, пунктом 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Частиною першою статті 4 Цивільного кодексу України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства. Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою №

107. З огляду на те, що державна реєстрація смерті ОСОБА_2 вже проведена відповідним відділом Російської Федерації, з відповіді Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві від 22.10.2025 вбачається, що ОСОБА_1 надавала до своєї заяви свідоцтво про смерть, видане компетентним органом Російської Федерації, проте без долучення його перекладу на українську мову, засвідченого нотаріально, що буде підтверджувати його справжність та можливість використання як офіційного документу на території України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. Свідоцтво про смерть, видане уповноваженими органами Російської Федерації, є дійсним на території України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами Російської Федерації, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, є сталою (див., зокрема, постанови Верховного Суду: від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025 року у справі № № 165/894/25 (провадження № 61-11622св25). Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неналежно дослідив надані заявницею докази є необґрунтованими. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Резніченко Анастасії Юріївни залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29.06.2026. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук