Постанова КЦС ВС № 754/8156/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2025 року м. Київ справа № 754/8156/25 провадження № 61-3275св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., учасники справи: заявниця - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Константинової Оксани Миколаївни, на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Покопцевої Д. О.,та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Городничої В. С., Никифоряка Л. П., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст вимог заяви У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. санкт-петербург російської федерації (далі - рф). Смерть ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 31 грудня 2024 року, актовий запис № 1702249780002344972004, місце державної реєстрації - відділ реєстрації актів цивільного стану про смерть по місту санкт-петербургу Комітета у справах запису актів цивільного стану рф (код установи 97800023). Факт смерті громадянина України підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру актів цивільного стану громадян України. Внесення до Державного реєстру актів цивільного стану громадян України запису про смерть та наступна видача свідоцтва про смерть є підставою для настання правових наслідків, зокрема відкриття спадщини, що залишилася після померлої. У зв`язку зі збройною агресією з боку рф та введенням в Україні воєнного стану, Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24 лютого 2022 року припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з рф. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинене. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється. Тому передача будь-яких документів компетентним органам рф, у тому числі дипломатичними каналами, наразі є неможливою. 28 квітня 2025 року ОСОБА_1 , відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, звернулася до Деснянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою щодо реєстрації смерті ОСОБА_2 , у якій зазначила, що оскільки ОСОБА_2 померла в рф, то отримати видане там свідоцтво про її смерть неможливо. Листом № 881/33.3-87 від 09 травня 2025 року Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовив ОСОБА_1 у проведенні реєстрації смерті її матері - ОСОБА_2 . У листі зазначено, що оскільки реєстрацію смерті проведено на території іншої держави (рф), то остаточним документом про смерть є свідоцтво про смерть рф з апостилем та перекладом на українську мову. ОСОБА_1 вказувала, що встановлення факту, що має юридичне значення, є необхідним для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 органом державної реєстрації актів цивільного стану України та подальшого оформлення спадкових прав згідно із Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Враховуючи викладене, на підставі статей 293, 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на території рф у м. санкт-петербург. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті відмовлено. Суд першої інстанції вважав, що правові підстави для задоволення заяви про встановлення факту смерті громадянина України, яка померла на території іноземної держави, відсутні. Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 31 грудня 2024 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану про смерть по місту санкт-петербургу Комітета у справах запису актів цивільного стану рф, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. санкт-петербург, рф. Свідоцтво видано уповноваженим органом рф, і його копія наявна у ОСОБА_1 . Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» копія свідоцтва про смертьОСОБА_2 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, і вважається дійсним документом на території України. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення факту смерті громадянки України в судовому порядку, оскільки він вже зареєстрований відповідно до законодавства іноземної держави (рф) і заявниця не позбавлена можливості використовувати наявне іноземне свідоцтво у будь-яких правовідносинах на території України. При застосуванні статей 293, 315 ЦПК України до спірних правовідносин суд застосував релевантну судову практику Верховного Суду. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2026 року (повний текст складено 09 лютого 2026 року) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Константинової О. М., залишено без задоволення. Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та вказав, що смерть ОСОБА_2 підтверджується належним свідоцтвом про смерть, виданим відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, а тому підстави для встановлення факту смерті в судовому порядку відсутні. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що заявницею не надано доказів щодо звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_2 та отримання відповідної відмови нотаріуса у вчиненні такої нотаріальної дії із зазначенням конкретних підстав. Апеляційний суд зауважив, що спір щодо спадкового майна може бути вирішений у порядку позовного провадження. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 12 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Константинова О. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2026 року. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 26 березня 2026 року виконано. Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 754/8156/25. 27 квітня 2026 року матеріали цивільної справи № 754/8156/25 надійшли до Верховного Суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзіпредставник ОСОБА_1 - адвокат Константинова О. М., просить скасуватирішення Соборного районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від: 15 вересня 2021 року у справі № 367/2656/20, 31 січня 2024 року у справі № 643/1873/23, 10 вересня 2025 року у справі № 243/3661/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_1 не може у зв`язку із збройною агресією рф поїхати до м. санкт-петербург або іншого міста рф з метою отримання оригіналу чи дублікату свідоцтва про смерть своєї матері. Також судами не враховано неможливість направити офіційний запит через припинення поштового сполучення та факт відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану України зареєструвати смерть ОСОБА_2 у зв`язку із ненаданням оригіналу свідоцтва про смерть, виданого рф, з апостилем та перекладом на українську мову, яке у ОСОБА_1 відсутнє з об`єктивних причин. Висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності доказів звернення із заявою про відкриття спадщини до нотаріуса за відсутності оригіналу документа про смерть ОСОБА_2 є юридично неспроможними та такими, що суперечать правовій природі окремого провадження. Без рішення суду про встановлення факту смерті та подальшого отримання свідоцтва про смерть українського зразка, нотаріальна дія з відкриття спадщини є неможливою та прямо порушує законодавство України. Встановлення факту смерті є преюдиціальним (першочерговим) для будь-яких подальших нотаріальних дій. Короткий зміст позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу відзаінтересованої особидо суду не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 20 лютого 1969 року, ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 10). Відповідно до довідки-підтвердження № 857 від 27 вересня 1999 року, виданої міським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Маріуполя, до реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 заявниця мала прізвище « ОСОБА_6 » (а.с. 11). Після укладення шлюбу заявниця змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 02 квітня 2005 року (а.с. 12). Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 31 грудня 2024 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану про смерть по місту санкт-петербургу Комітета у справах запису актів цивільного стану, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. санкт-петербург, рф (а.с. 15). Відповідно до листа Деснянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 881/33.3-87 від 09 травня 2025 року, представнику заявниці - адвокату Константиновій О. М., було роз`яснено про неможливість державної реєстрації смерті особи, оскільки м. санкт-петербург (рф) є територією іншої держави. Оскільки реєстрацію смерті проведено на території іншої держави, то остаточним документом, що підтверджує цей факт, є свідоцтво про смерть, видане в рф, за умови наявності апостиля та перекладу на українську мову (а. с. 19). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Константинової Оксани Миколаївни, не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть: - встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); - визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України). У частинах третій - четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою. Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначено Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція). Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав. За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів. Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України. Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля. Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року. Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції). Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації. Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Разом з тим, 01 грудня 2022 року прийнято закон України № 2783-IX«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року. Відповідно до вказаного закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь. Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року. Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Так, пунктом 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Частиною першою статті 4 Цивільного кодексу України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства. Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою №

107. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що свідоцтво про смерть, видане уповноваженими органами рф, є дійсним на території України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначає, що необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. ОСОБА_1 не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть своєї матері (копія якого в неї є), яке видано компетентним органом рф, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини. Практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, є сталою (див., зокрема, постанови Верховного Суду: від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025 року у справі № № 165/894/25 (провадження № 61-11622св25). Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені судами обставини по суті спору та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Суди правильно застосували норми матеріального права щодо вирішення справи по суті та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень. Посилання заявниці на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, узгоджуються з нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеними у наведених у касаційній скарзі постановах. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Константинової Оксани Миколаївни, залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник