Постанова 4856 № 560/4961/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4961/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач - Слободонюк М.В. 29 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Слободонюка М.В. суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі також відповідач, ГУ ДПС у Хмельницькій області), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області №1481/6/22-01-24-11 від 30.01.2026 про анулювання реєстрації єдиного податку; - зобов`язати ГУ ДПС у Хмельницькій області вчинити дії щодо відновлення реєстрації як платника єдиного податку фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з 01.01.2026 року. Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області № 1481/6/22-01-24-11 від 30.01.2026 про анулювання реєстрації єдиного податку до набрання законної сили рішенням суду у справі № 560/4961/26. Подана заява мотивована тим, що, на думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову в цій справі може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення його прав та інтересів. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено. Не погоджуючись із постановленою ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що рішенням № 1481/6/22-01-24-11 від 30.01.2026 анульовано реєстрацію єдиного податку та його наслідком є переведення позивача на інші умови сплати податків та подання звітності, визначення ним прибутку. Як вказує автор апеляційної скарги, зміна позивачем системи оподаткування може призвести до застосування штрафних санкцій, зупинення діяльності, розірвання договірних відносин, вивільнення працівників та інші негативні наслідки. На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи, а також правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні його заяви про забезпечення позову. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. У своєму відзиві на апеляційну скаргу Головне управління ДПС у Хмельницькій області вказує, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову за змістом по суті співпадають з предметом позову, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. За таких обставин вжиття заходів забезпечення позову у цій справі буде співмірним по своїм наслідкам із фактичним ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що є неприпустимим з точки зору застосування норми статті 150 КАС України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів апеляційного адміністративного суду зазначає таке. Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або - очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України). При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що за наслідками анулювання реєстрації платником податку третьої групи, він, як ФОП, має змінити систему оподаткування на загальну, що призведе до додаткового податкового навантаження та виникнення обов`язку із реєстрації платником податку на додану вартість. Такі обставини, на його думку, можуть суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, призвести до розірвання договірних відносин з контрагентами, утруднення або неможливості відновлення господарської діяльності в подальшому. У свою чергу, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст такої заяви не дозволяє дійти переконливого висновку про існування обставин, які згідно положень ст. 150 КАС України є підставою для забезпечення позову, оскільки заявником не наведено жодних належних та достатніх доводів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Також суд першої інстанції вказав, що наявність ознак протиправності оскарженого рішення може бути виявлено судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Крім іншого, суд звернув увагу на висновки Великої Палата Верховного Суду у справі № 800/521/17 про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. За таких обставин окружний адміністративний суд констатував, що оскільки аргументація заяви позивача про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях, а саме лише незгода останнього із рішенням суб`єкта владних повноважень, яке оскаржується, не є достатньою підставою для застосування судом таких заходів, тому у задоволенні поданої заяви належить відмовити. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Перш за все колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суду необхідно враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку та чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Аналогічні правові висновки щодо застосування положень КАС України містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 300/5005/22, від 21 вересня 2023 року у справі № 600/1531/23-а. У даному випадку предметом спірних правовідносин є рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області № 1481/6/22-01-24-11 від 30.01.2026 про анулювання реєстрації єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 31.12.2025 з підстав наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів відповідно до абз. 8 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України. Як свідчать матеріали справи, ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та був платником єдиного податку третьої групи з 01.04.2021. Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України. Відповідно п. 299.11 ст. 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом Згідно пп. 3 п. 299.10 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених, зокрема пп.298.2.3 п.298.2 ПК України. Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені частиною другою статті 150 КАС України. Водночас колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що анулювання його реєстрації платником єдиного податку безумовно свідчить про існування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України. В даному випадку сам факт прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку та незгода позивача із таким рішенням не свідчать про існування підстав для забезпечення позову, оскільки питання щодо правомірності чи протиправності спірного рішення становить предмет судового розгляду та підлягає вирішенню за результатами дослідження всіх доказів у справі. Апелянт як у заяві про забезпечення позову так і в апеляційній скарзі в якості ключового доводу посилається на такі можливі наслідки реалізації оскаржуваного рішення як необхідність переходу на загальну систему оподаткування, можливе виникнення обов`язку щодо реєстрації платником податку на додану вартість, збільшення податкового навантаження, можливість розірвання договірних відносин із контрагентами, ускладнення ведення господарської діяльності та необхідність подальшого коригування податкового обліку. Разом із тим колегія суддів акцентує увагу на тому, що зазначені твердження мають загальний характер та не підтверджені жодними належними доказами. Зокрема, до заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги не додано жодних доказів наявності договорів, виконання яких прямо залежить від перебування позивача на спрощеній системі оподаткування, відомостей про намір контрагентів припинити співпрацю, доказів існування загрози припинення господарської діяльності чи звільнення працівників, а також будь-яких інших документів, які б свідчили про реальність та безпосередність зазначених ним ризиків. Вказані доводи фактично зводяться до припущень про можливість настання певних негативних наслідків у майбутньому, тоді як інститут забезпечення позову застосовується за наявності належним чином підтверджених обставин, які свідчать про реальну небезпеку істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту прав особи. Посилання апелянта на необхідність у майбутньому здійснювати коригування податкового обліку, змінювати порядок звітування та виконувати інші дії у разі задоволення позову також не свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Наведені обставини стосуються насамперед організації податкового та бухгалтерського обліку суб`єкта господарювання і не доводять неможливості або істотного ускладнення поновлення порушених прав позивача. Можливий перехід платника на загальну систему оподаткування не може розцінюватись як необґрунтований тягар для здійснення підприємницької діяльності, адже така дія визначена законом, а необхідність вчинення певних дій щодо приведення податкового обліку у відповідність до остаточного результату судового розгляду не є винятковою обставиною у розумінні статті 150 КАС України та не свідчить про неможливість виконання майбутнього судового рішення. Крім того, щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, Апеляційний суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати (зокрема, додаткові витрати, додаткові фінансові навантаження, тощо). Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.09.2022 у справі № 380/3826/21, від 25.06.2025 у справі № 260/976/25, від 05.08.2025 у справі № 160/31220/24. Тому ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову. Адже чинне законодавство передбачає захист саме порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав осіб, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті. Колегія суддів також не може погодитися з доводами апелянта про те, що зупинення дії рішення про анулювання його реєстрації платником єдиного податку не призводить до вирішення спору по суті. Як уже наголошувалося судом вище, предметом позову у даній справі є визнання протиправним та скасування рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, а також відновлення відповідної реєстрації. За таких обставин зупинення дії оскаржуваного рішення фактично забезпечило б збереження за позивачем статусу платника єдиного податку на весь час розгляду справи та дозволило б йому продовжувати здійснювати діяльність саме на тих умовах, які він прагне відновити шляхом задоволення позову. Отже запропонований спосіб забезпечення позову перебуває у безпосередньому зв`язку з кінцевою метою заявлених позовних вимог та фактично спрямований на тимчасове досягнення результату, на отримання якого спрямований сам позов. Безпідставними є й доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не навів належних та допустимих доказів для відхилення його аргументів. З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд оцінює насамперед наявність доказів, поданих заявником на підтвердження існування підстав для застосування відповідних заходів. Тобто, саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Натомість відсутність належних доказів на підтвердження таких обставин не покладає на суд обов`язку самостійно збирати докази або спростовувати припущення заявника іншими доказами. Що стосується посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі №160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справі №280/9045/24, від 10 липня 2025 року у справі №240/2350/25, то тут необхідно враховувати, що особливістю інституту забезпечення позову є те, що наявність чи відсутність підстав для його застосування не може визначатися виключно шляхом порівняння з висновками, зробленими судами в інших справах, оскільки відповідне процесуальне питання вирішується виходячи із сукупності індивідуальних обставин конкретної справи, доведеності заявлених ризиків та оцінки доказів, поданих саме у цьому судовому провадженні. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права не звільняють особу, яка звертається із заявою про забезпечення позову, від обов`язку доведення наявності саме у її справі обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України. Тому наведення прикладів судової практики не може замінити належне доказування існування підстав для застосування відповідних заходів забезпечення позову. Натомість у даній справі позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Так само в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені у заяві позивача доводи у їх сукупності не свідчать про наявність передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні відповідної заяви. Суд зауважує, що в контексті обставин цієї справи ним надано відповідь на всі ключові доводи апеляційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи. Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Слободонюк М.В. Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.