Постанова КГС ВС № 920/459/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ cправа № 920/459/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С., секретар судового засідання - Корнієнко О.В., за участю представників: Офісу Генерального прокурора - Готка Ю.О., Сумської обласної ради - Мезенцевої О.П., Буринської міської ради Сумської області - Маринушкіна А.Г., Ткаченко С.М., Конотопського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Конотопський лісгосп» - не з`явився, Державного реєстратора Буринської міської ради Жахалова Євгена Геннадійовича - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Буринської міської ради Сумської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 (у складі колегії суддів: Михальська Ю.Б. (головуючий), Мальченко А.О., Тищенко А.І.) та рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 (суддя Резніченко О.Ю.) у частині задоволених позовних вимог у справі № 920/459/25 за позовом Керівника Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сумської обласної ради до Буринської міської ради Сумської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Конотопського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Конотопський лісгосп», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного реєстратора Буринської міської ради Жахалова Євгена Геннадійовича, про скасування державної реєстрації та витребування земельних ділянок, ВСТАНОВИВ: У березні 2025 року Керівник Конотопської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Сумської обласної ради до Буринської міської ради Сумської області (далі - Буринська міська рада), у якому просив суд: - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності від 05.01.2022 за № 62751891 з одночасним припиненням права комунальної власності Буринської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 5920982400:07:001:0099 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2552368959020); - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності від 05.01.2022 за № 62751673 з одночасним припиненням права комунальної власності Буринської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 5920980400:04:001:0980 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2552368959020); - скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5920980400:04:001:0980 в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки; - скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5920982400:07:001:0099 в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки; - витребувати на користь держави в особі Сумської обласної ради з незаконного володіння Буринської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5920982400:07:001:0099 в межах та конфігурації земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 14,1450 га, відповідно до викопіювання від 21.03.2025, виготовленого інженером-геодезистом Пудіковим А.А.; - витребувати на користь держави в особі Сумської обласної ради з незаконного володіння Буринської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5920980400:04:001:0980 в межах та конфігурації земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 30,8508 га, відповідно до викопіювання від 21.03.2025, виготовленого інженером-геодезистом Пудіковим А.А. Позовні вимоги обґрунтовані обставинами порушення відповідачем інтересів держави, що полягають у незаконній реєстрації права комунальної власності за Буринською міською радою на земельні ділянки з кадастровими номерами 5920982400:07:001:0099 та 5920980400:04:001:0980, які перебувають у постійному користуванні Конотопського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Конотопський лісгосп» (далі - ДП «Конотопський лісгосп» (правонаступника Дочірнього агролісогосподарського підприємства «Буринське агролісництво» (далі - ДП «Буринське агролісництво»), та є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області, управління якою здійснює Сумська обласна рада. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.03.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ДП «Конотопський лісгосп» та Державного реєстратора Буринської міської ради Жахалов Є.Г. як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.09.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026, позов задоволено частково. Витребувано на користь держави в особі Сумської обласної ради з незаконного володіння Буринської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5920982400:07:001:0099 в межах та конфігурації земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 14,1450 га, відповідно до викопіювання від 21.03.2025, виготовленого інженером геодезистом Пудіковим О.О. Витребувано на користь держави в особі Сумської обласної ради з незаконного володіння Буринської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5920980400:04:001:0980 в межах та конфігурації земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 30,8508 га, відповідно до викопіювання від 21.03.2025, виготовленого інженером геодезистом Пудіковим О.О. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог, у квітні 2026 року Буринська міська рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.05.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 920/459/25 за касаційною скаргою Буринської міської ради з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.06.2026. Прокурор та Сумська обласна рада у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 01.06.2026 Буринська міська рада через систему «Електронний суд» подала відповідь на відзив на касаційну скаргу, поданий прокурором. ДП «Конотопський лісгосп», Державний реєстратор Буринської міської ради Жахалов Є.Г. в судове засідання своїх представників не направили. Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК. Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання. Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників ДП «Конотопський лісгосп» та Державного реєстратора Буринської міської ради Жахалова Є.Г. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Сумської обласної ради «Про створення Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс» від 02.06.2000 створено Сумське обласне комунальне агролісогосподарське підприємство «Сумиоблагроліс» (далі - ОКАП «Сумиоблагроліс») з правом юридичної особи та фінансуванням за рахунок коштів державного бюджету на лісове господарство в системі агропромислового комплексу області та доходів від господарської діяльності. Відповідно до наказу ОКАП «Сумиоблагроліс» від 12.07.2000 № 1 створено ДП «Буринське агролісництво». Рішенням Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області «Про вилучення та надання земельних ділянок» від 18.08.2000 погоджено проект відведення в постійне користування Буринському агролісництву (ДП «Буринське агролісництво») земельних ділянок загальною площею 147,8 га, з яких пасовищ - 3,7 га, лісових площ - 140,6 га, з земель запасу сільської ради. Рішенням Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області «Про вилучення та надання земельних ділянок» від 18.08.2000 погоджено проект відведення в постійне користування Буринському агролісництву (ДП «Буринське агролісництво») земельних ділянок загальною площею 71,8 га, які є лісовими площами, з земель запасу сільської ради. Відповідно до рішення Сумської обласної ради від 19.10.2000 «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб» рада, розглянувши проекти відведення земельних ділянок, підготовлені відповідно до статей 12, 19, 31 Земельного кодексу України (далі - ЗК) та статті 13 Лісового кодексу України (далі - ЛК), врахувавши згоду землевласників та землекористувачів, сільських, селищних, міських та районних рад, вирішила вилучити та надати у постійне користування землі сільських, селищних та міських рад Сумської області дочірнім агролісогоподарським підприємствам ОКАП «Сумиоблагроліс» для ведення лісового господарства в розрізі суб`єктів земельних відносин на площах та угіддях згідно з додатком. Згідно з додатком до цього рішення ДП «Буринське агролісництво» надано в постійне користування 2 293,7 га земель. Наказом ОКАП «Сумиоблагроліс» від 28.03.2002 № 19 реорганізовано ДП «Буринське агролісництво» в Дочірнє агролісогосподарське підприємство «Буринський агролісгосп» (далі - ДП «Буринський агролісгосп»). На підставі рішення обласної ради та зазначених вище проектів відведення земельних ділянок ДП «Буринський агролісгосп» виготовлено лісовпорядну документацію. Рішенням Сумської обласної ради від 04.04.2023 «Про окремі питання реорганізації дочірніх агролісогосподарських підприємств ОКАП «Сумиоблагроліс» установлено, що після завершення процедури реорганізації дочірніх агролісогосподарських підприємств ОКАП «Сумиоблагроліс» правонаступником майна, всіх прав та обов`язків, у тому числі права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, затверджених матеріалів лісовпорядкування, затверджених розрахункових лісосік, затверджених поділів лісів на категорії, виділених особливо захисних лісових ділянок, дозвільних документів на спеціальне використання лісових ресурсів тощо ДП «Буринський агролісгосп» є ДП «Конотопський лісгосп». Наказом ОКАП «Сумиоблагроліс» від 11.04.2023 № 56 припинено ДП «Буринський агролісгосп» (код ЄДРПОУ 23825737) шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП «Конотопський лісгосп» (код ЄДРПОУ 45043484). ДП «Конотопський лісгосп» є правонаступником майна, всіх прав та обов`язків ДП «Буринський агролісгосп», у тому числі права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні ДП «Буринський агролісгосп». Прокурор зазначає, що ДП «Конотопський лісгосп» має право постійного користування наданими обласною радою у 2000 році земельними ділянками і на сьогоднішній день; водночас земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні лісового господарства, належать до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області, управління якими здійснює Сумська обласна рада (позивач). 16.07.2021 Буринською міською радою прийнято рішення «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності на території Буринської міської ради». За замовленням Буринської міської ради ТОВ «Гео-Бізнес» розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок під вкритою лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю комунальної власності на території Буринської міської ради.. 31.12.2021 за Буринською міською радою на підставі Закону України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» та відомостей з ДЗК, серія та номер: 53508721 від 31.12.2021 та 53508687 від 31.12.2021, зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5920982400:07:001:0099 площею 14,8582 га та 5920980400:04:001:0980 площею 32,7406 га. 21.03.2025 у кримінальному провадженні залученим згідно з постановою прокурора від 14.03.2025 спеціалістом проведено аналіз обмінних файлів на земельні ділянки з кадастровими номерами 5920982400:07:001:0099, 5920980400:04:001:0980 та встановлено, що ділянка з кадастровим номером 5920982400:07:001:0099, площею 14,8582 га, частково накладається на земельну ділянку, яка відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування перебуває у постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп» (ДП «Буринський агролісгосп»), квартал 2 виділи 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 (Гвинтівська сільська рада) площа накладення - 14,1450 га (детальні координати та викопіювання зазначено в схематичних зображеннях додатки № 4, 5, 6). Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 5920980400:04:001:0980, площею 32,7406 га, частково накладається на земельну ділянку, яка відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування перебуває у постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп» (ДП «Буринський агролісгосп»), квартал 3 виділ 1, 2, 3, 4, 5, 6 (Олександрівська сільська рада), площа накладення - 30,8508 га (детальні координати та викопіювання зазначено в схематичних зображеннях додатки № 1, 2, 3). Також факт накладення спірних земельних ділянок на землі ДП «Буринський агролісгосп» ОКАП «Сумиоблагроліс» підтверджується, за доводами прокурора, довідкою ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 17.05.2023 №

196. Прокурор доводить, що реєстрація за Буринською міською радою права комунальної власності на спірні земельні ділянки, які належать на праві постійного користування третій особі на стороні позивача та перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, проведена з порушенням законодавства, оскільки право власності на такі земельні ділянки не підлягало зміні відповідно до пункту 24 Перехідних положень ЗК, тому такі земельні ділянки підлягають витребуванню у відповідача в межах і конфігураціях відповідно до викопіювань від 21.03.2025, виготовлених інженером-геодезистом Пудіковим А.А., зі скасуванням запису про державну реєстрацію земельних ділянок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі. Буринська міська рада заперечила факт накладання спірних земельних ділянок на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп» (який є правонаступником ДП «Буринський агролісгосп») та належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, проте будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень не надала. При цьому, вважаючи, що цей факт міг бути доведений лише висновком експерта, Буринська міська рада клопотання про призначення експертизи не заявляла. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, мотивував таке рішення тим, що реєстрація права комунальної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення за Буринською міською радою відбулося з порушенням вимог законодавства, а тому ці земельні ділянки підлягають поверненню у державну власність в особі Сумської обласної ради. При цьому суди виходили із того, що: - прокурором доведено факт перебування спірних земельних ділянок у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області та у постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп» (правонаступника ДП «Буринський агролісгосп»); - станом на дату прийняття рішення від 19.10.2000 до повноважень Сумської обласної ради належали питання надання земельних ділянок із усіх категорій земель, у тому числі лісогосподарського призначення, що здійснювалося за рахунок вилучення таких земель; рішення від 19.10.2000 прийнято у межах наданих Сумській обласній раді повноважень, на підставі проекту відведення, є чинним і в установленому законом порядку незаконним не визнано та не скасовано; - право постійного користування земельними ділянками ДП «Буринський агролісгосп» (правонаступником якого є ДП «Конотопський лісгосп») підтверджується планово-картографічними матеріалами, таксаційними описами та матеріалами лісовпорядкування, за якими земельні ділянки належать до категорії земель лісогосподарського призначення; матеріали лісовпорядкування ДП «Буринський агролісгосп» 2017 року з планшетами, що виготовлені на основі геодезичних матеріалів лісовпорядкування, відповідно до вимог статті 48 ЛК, затверджені ДП «Харківська лісовпорядна експедиція» і Сумським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та погоджені Міністерством екології та природних ресурсів, не скасовані та з часу їх затвердження є чинними, що з огляду на положення пункту 5 Прикінцевих положень ЛК підтверджують право користування ДП «Буринський агролісгосп» на раніше надані землі; - матеріали справи не містять доказів прийняття обласною радою рішень про передачу земель лісогосподарського призначення, переданих рішенням у постійне користування ДП «Буринське агролісництво», яке реорганізоване у ДП «Буринський агролісгосп», правонаступником якого є ДП «Конотопський лісгосп», іншим суб`єктам; також відсутні докази прийняття рішень щодо припинення права постійного користування зазначених підприємств на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні (добровільна відмова, вилучення тощо); - земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні ДП «Буринський агролісгосп» (правонаступником якого є ДП «Конотопський лісгосп»), на день набрання чинності Законом України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, управління якою здійснює Сумська обласна рада, а тому не могли бути передані за законом до комунальної власності відповідача, у зв`язку з чим на ці земельні ділянки норми Закону України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», на які посилається відповідач, не застосовуються; - розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, належить до повноважень обласної ради, що прямо передбачено пунктом «а» статті 8 ЗК; при цьому Сумською обласною радою не приймалося рішень з приводу погоджень зміни меж чи вибуття земель, переданих у постійне користування ДП «Буринський агролісгосп» (правонаступником якого є ДП «Конотопський лісгосп»), до іншої власності, у тому числі Буринської міської ради; - спірні земельні ділянки протиправно вибули зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області в особі Сумської обласної ради, що свідчить про те, що державна реєстрація права власності відповідача на ці земельні ділянки проведена за відсутності на те правових підстав, а також порушує право постійного користування землею ДП «Конотопський лісгосп». У поданій касаційній скарзі Буринська міська рада в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалася на те, зокрема, що: - суди попередніх інстанцій застосували норми права без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних (земельних правовідносинах), викладених у постановах Верховного Суду: від 20.10.2020 у справі № 372/2650/17, від 15.09.2021 у справі № 570/1721/20, від 13.04.2022 у справі № 738/46/20, від 04.12.2022 у справі № 619/2766/19, від 31.05.2023 у справі № 515/1315/18, від 17.09.2024 у справі № 686/27476/21, від 24.02.2025 у справі № 134/1648/18, від 19.03.2025 у справі № 569/2168/23, від 28.05.2025 у справі № 357/7006/24, від 21.03.2018 у справі № 441/123/16, від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц; - вирішуючи спір та визнаючи доведеним факт накладення земельних ділянок, суди не врахували усталені правові висновки Верховного Суду щодо належних та допустимих доказів у спорах цієї категорії, зокрема щодо підтвердження обставин накладення однієї земельної ділянки на іншу земельно-технічною експертизою, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів; - суд першої інстанції поклав в основу свого рішення неналежні докази, що свідчить про порушення вимог процесуального закону щодо оцінки доказів; - суди попередніх інстанцій переклали обов`язок доказування накладення спірних земельних ділянок на відповідача, проте такий підхід є помилковим, оскільки обов`язок доказування обставин у цьому випадку покладається саме на позивача; при цьому суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та з`ясування всіх обставин справи, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 27.06.2024 у справі № 752/2284/17, від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 350/67/15-ц. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою. Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права. Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»). Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997). У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31). Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження. Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 920/459/25, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції виходить із такого. Буринська міська рада у касаційній скарзі зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 372/2650/17, від 15.09.2021 у справі № 570/1721/20, від 13.04.2022 у справі № 738/46/20, від 04.12.2022 у справі № 619/2766/19, від 31.05.2023 у справі № 515/1315/18, від 17.09.2024 у справі № 686/27476/21, від 24.02.2025 у справі № 134/1648/18, від 19.03.2025 у справі № 569/2168/23, від 28.05.2025 у справі № 357/7006/24, від 21.03.2018 у справі № 441/123/16, від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц, з питань, що стосуються доведення факту накладення земельних ділянок та оцінки доказів судом при вирішенні спору. Так, у справі № 372/2650/17 Верховний Суд постановою від 20.10.2020 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в задоволенні позову фізичної особи до Управління Держгеокадастру, ФОП, Державного реєстратора про скасування права власності на земельну ділянку та проведення державної реєстрації земельної ділянки з огляду на недоведеність тих обставин, що відбулося фактичне накладення меж земельних ділянок, яке призвело до порушення права власності позивача щодо виділеної йому земельної ділянки. У справі № 570/1721/20 Верховний Суд постановою від 15.09.2021 залишив без змін судові рішення попередніх інстанції про відмову в задоволенні позову фізичної особи до сільської ради, державного реєстратора про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради в частині надання дозволу фізичній особі-2 на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва, в частині затвердження проєкту землеустрою та скасування рішення про державну реєстрацію прав, з огляду на не доведення позивачем порушення його прав, а також яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. У справі № 738/46/20 Верховний Суд постановою від 13.04.2022 скасував судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та відмовив у задоволенні позову фізичної особи до фізичної особи, районної державної адміністрації про захист права власності на земельну ділянку шляхом скасування розпорядження про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) та передачі у власність відповідачу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки позивачем не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, а також не доведення факту накладення земельних ділянок належними і допустимими доказами. У справі № 619/2766/19 Верховний Суд постановою від 04.12.2022 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову фізичної особи до фізичної особи-2, селищної ради про скасування рішення ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації на земельну ділянку, та погодився з висновками судів, що позивач належними і допустимими доказами не довів того, що земельна ділянка, яка на праві власності належить відповідачу, та земельна ділянка, яка була надана позивачу, є однією й тією ж земельною ділянкою. У справі № 515/1315/18 Верховний Суд постановою від 31.05.2023 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову з власних мотивів, а саме не доведення позивачами (фізичними особами) належними і допустимими доказами того, що при передачі третій особі (фізичній особі) у власність земельних ділянок на підставі оспорюваних рішень міської ради, цій особі було передано частину земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні позивачів. У справі № 686/27476/21 Верховний Суд постановою від 17.09.2024 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову фермерського господарства до відповідачів (фізичних осіб) про скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням речових права на них, з огляду на те, що позивач надав належні і допустимі докази, сформовані спеціалістами про накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача, а скаржник (відповідач) не спростував обставин, підтверджених цими доказами, не надав доказів того, що земельні ділянки сторін не накладаються, не подав до суду висновку земельно-технічної експертизи або не заявляв клопотання про призначення такої експертизи. У справі № 134/1648/18 Верховний Суд постановою від 24.02.2025 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи до селищної ради, фізичної особи-2 про захист права користування земельною ділянкою, з огляду на недоведеність позовних вимог та не надання доказів на підтвердження факту часткового накладання земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача. У справі № 357/7006/24 Верховний Суд постановою від 28.05.2025 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі міської ради про витребування у відповідача (фізичної особи) на користь держави земельну ділянку, оскільки прокурором не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що земельна ділянка, передана у власність відповідача відноситься до земель загального користування міста. У справі № 441/123/16 Верховний Суд постановою від 21.03.2018 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи до сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання протиправним і скасування рішення, оскільки позивачка не довела, яка саме земельна ділянка, в яких межах була передана у власність та в користування спадкодавцю, а захистити право без ідентифікації земельної ділянки у цьому випадку неможливо. У справі № 514/1571/14-ц Велика Палата Верховного Суду поставною від 20.03.2019 скасувала судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позову фізичної особи до селищної ради про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку та зобов`язання вчинити певні дії та передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, позаяк для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. У справі № 569/2168/23 Верховний Суд постановою від 19.03.2025 скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову фізичної особи до міської ради, фізичної особи-2, державного нотаріуса про надання права на продовження приватизації земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки, та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що апеляційний суд не встановив, чи має перетин спірна земельна ділянка із земельною ділянкою позивачки, не надав належної правової оцінки аргументам апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи, що свідчить про недотримання судом основних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін та диспозитивності, чим позбавлено позивачку права довести належними та достатніми доказами позицію, викладену у позові. У наведених скаржником постановах Верховного Суду узагальнено наведено висновки, що доказами накладення однієї земельної ділянки на іншу повністю чи частково або відсутності такого накладення, у разі розбіжності у правовстановлюючих документах на землю та/або документації із землеустрою, є документи, сформовані кадастровим реєстратором в межах процедури державної реєстрації земельної ділянки за заявою власника або користувача, майбутнього власника або користувача, або висновки експерта у земельно-технічній експертизі. Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції на підставі фактичних обставин справи, оцінки поданих сторонами доказів в обґрунтування своїх вимог і заперечень дійшов висновку, що реєстрація права комунальної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення за Буринською міською радою відбулася з порушенням вимог законодавства, оскільки, за встановлених обставин спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, належать до спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст Сумської області, управління якою здійснює Сумська обласна рада, перебувають у постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп», а тому не могли бути передані за законом до комунальної власності відповідача. За встановлених у справі обставин, Буринська міська рада, заперечуючи проти позову, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень не надала, однак, вважаючи, що факт накладення земельних ділянок міг бути доведений лише висновком експерта, відповідного клопотання про призначення експертизи в суді не заявляла. Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 920/459/25, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. Водночас необхідно зазначити, що в жодній із справ, на постанови Верховного Суду в яких здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі, питання щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення не було предметом судового розгляду. Крім того, зацитовані скаржником в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду у решті постанов щодо процесу доказування та оцінки доказів судом є загальними вимогами процесуального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Буринської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК. Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована. За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судового рішення, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК. Доводи касаційної скарги щодо неналежного дослідження судом апеляційної інстанції доказів, наявних в матеріалах справи, Верховний Суд вважає виключно намаганням скаржника спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже, зокрема судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації саме спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах. При цьому необхідно зазначити, що відповідно до вимог процесуального закону судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін і учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК. Водночас кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Разом із тим у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що відповідач, у противагу позивачу, належними і допустимими доказами не довів тих обставин, на яких ґрунтувалися його заперечення проти позову. Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованою, про що зазначено вище. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог у справі № 920/459/25 - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника. Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 920/459/25 за касаційною скаргою Буринської міської ради Сумської області у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Буринської міської ради Сумської області у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 та рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у частині задоволених позовних вимог у справі № 920/459/25 залишити без змін.

4. Поновити виконання рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/459/25. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.С. Берднік Судді: В.А. Зуєв І.С. Міщенко