Постанова КГС ВС № 927/572/25
від 17.06.2026 · ГосподарськаПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ cправа № 927/572/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С. секретаря судового засідання - Дерлі І.І. за участю представників сторін: офісу ГП - Колодяжна А.В. позивача - не з`явився відповідача - 1 - Вольвак О.М. відповідача - 2 - Федоровська І.О. відповідача - 3 - Вовк С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 (у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючого), Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.) та рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2025 (суддя Шморгун В.В.) за позовом Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до 1) ОСОБА_1 2) Фермерського господарства "Північ Агро" 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Агро" про зобов`язання повернути земельні ділянки ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог 1.1. 05.06.2025 перший заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Рада, Позивач) до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Відповідач - 1), Фермерського господарства "Північ Агро" (далі - ФГ "Північ Агро", Відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Агро" (далі - ТОВ "ВК Агро", Відповідач-3) про зобов`язання повернути Раді земельні ділянки з кадастровими номерами 7423381900:34:001:0004 площею 42,1135 га та 7423381900:34:001:0005 площею 77,8865 га, розташовані в адміністративних межах Вертіївської сільської ради Ніжинського району (далі також спірні земельні ділянки). 1.2. Підставами позовних вимог Прокурор визначив порушення норм земельного законодавства при укладенні договорів оренди та, як наслідок, суборенди цих ділянок, що свідчить про нікчемність зазначених правочинів і про наявність підстав для повернення земельних ділянок Раді.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю. 2.2. Судові рішення мотивовані обранням Прокурором неналежного та неефективного способу захисту порушеного права Держави з огляду на позовну вимогу Прокурора повернути земельні ділянки, заявлену у межах негаторного позову, а не витребування її з незаконного володіння ТОВ "ВК Агро" у порядку віндикації. 2.3. Прокурор не погодився з такими судовими рішеннями та скористався правом їх касаційного оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи. Розгляд справи Верховним Судом 3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 29.01.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та надано сторонам право подати до Суду відзив на касаційну скаргу у строк до 13.02.2026. 3.2. У своїй касаційній скарзі Прокурор просить Суд скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. 3.3. Доводами касаційної скарги Прокурор визначив застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування, зокрема статті 391 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23, згідно з якими, залежно від фактичних обставин справи, вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов, а відсутність у орендаря та, в свою чергу, у суборендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останні використовують її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. 3.4. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Північ Агро" просить Суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувані Прокурором судові рішення залишити без змін. При цьому Відповідач-2 зазначає про безпідставність посилань Прокурора на справу № 917/1476/23 з огляду на виникнення спірних правовідносин (укладення договорів оренди) у 2013 році. 3.5. Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2026 касаційне провадження у справі зупинено на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/511/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення. 3.6. 17.04.2026 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст постанови Верховного Суду від 09.04.2026 у вказаній справі № 922/511/24, з огляду на що провадження у цій справі № 927/572/25 поновлено та призначено її до розгляду у судовому засіданні 27.05.2026. При цьому учасникам справи запропоновано у строк до 11.05.2026 надати письмові пояснення з урахуванням правової позиції Верховного Суду у справі № 922/511/24. Правом надати такі пояснення сторони не скористалися. 3.7. У судовому засіданні 27.05.2026 оголошено перерву до 17.06.2026. 3.8. У день судового засідання 17.06.2026 до Суду надійшли додаткові пояснення представника ОСОБА_1 (які, згідно пояснень у судовому засіданні, є відзивом на касаційну скаргу) та його клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Розглянувши зазначені процесуальні документи, колегія суддів зазначає наступне. 3.8.1. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (частини перша та друга статті 118 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки Відповідачем-1 зазначені пояснення надано поза межами строку, встановленого ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2026 та від 27.04.2026 (відповідно до 13.02.2026 та до 11.05.2026), а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, пояснення долучаються до матеріалів справи, однак залишаються без розгляду відповідно до положень статей 118, 295 Господарського процесуального кодексу України (пункти 14-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, пункти 41-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22). 3.8.2. Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Вольвака О.М. - про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтовано необхідністю вирішення виключних правових проблем, а саме: щодо ретроактивного застосування судової доктрини "одноразовості права" на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсом при вирішенні спорів стосовно договорів, укладених до 2019 року, а також відповідності такого застосування принципу правової визначеності та вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; щодо критеріїв розмежування нікчемного (стаття 228 Цивільного кодексу України) та/або оспорюваного (стаття 215 Цивільного кодексу України) договору оренди фермерським господарством ділянки, укладеного відповідно до вимог статті 134 Земельного кодексу України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів"; щодо правового захисту добросовісного суборендаря, який набув зареєстроване речове право (право суборенди) за письмовою згодою власника ділянки, у разі застосування наслідків нікчемності первісного договору оренди, у якому він не є стороною. Наявність виключних правових проблем обґрунтована відсутністю висновку щодо зазначених питань, суперечливістю практики суду касаційної інстанції при кваліфікації аналогічних договорів залежно від того, коли набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (до укладення договору чи після), і така суперечність, за доводами представника Відповідача-1, потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду. За результатами розгляду клопотання колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду унормовані у статті 302 Господарського процесуального кодексу України. Так, згідно з положеннями частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, на які посилається адвокат Вольвак О.М., суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників. Тобто правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Водночас, заявлене представником ОСОБА_1 клопотання не містить належного обґрунтування того, що справа містить виключну правову проблему за кількісним та якісним критерієм, а його позиція не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у цій правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами. З огляду на викладене та у зв`язку з відсутністю достатніх аргументів про наявність виключної правової проблеми колегія суддів не вбачає підстав для передачі цієї справи № 927/572/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України. 3.9. Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З огляду на зупинення касаційного провадження у справі, з метою дотримання єдності судової практики, а також врахування позиції судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/511/24 при прийнятті судового рішення, колегія суддів розглядає справу в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій 4.1. Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2012 головою Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області видано розпорядження № 508, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів на право оренди ОСОБА_1 на земельні ділянки загальною площею 416,0821 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу Кукшинської сільської ради; надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки загальною площею 416,0821 га для ведення фермерського господарства строком на 25 років. На підставі вказаного розпорядження № 508 від 24.10.2012 Ніжинська РДА та ОСОБА_1 уклали відповідні договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зареєстрували їх в Управлінні Держкомзему у Ніжинському районі 26.11.2012, за актами приймання-передачі Ніжинська РДА передала, а ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування зазначені земельні ділянки. В такий спосіб ОСОБА_1 реалізував своє право на отримання землі для ведення фермерського господарства. 4.2. 12.12.2012 ОСОБА_2 створив та зареєстрував Фермерське господарство "Північ Агро". 4.3. У подальшому 31.10.2013 Головне управління Держземагентства у Чернігівській області (далі - ГУ Держземагентства) видало накази про затвердження проектів землеустрою та уклало з ОСОБА_1 договори оренди землі, а саме: - на підставі наказу від 31.10.2013 № ЧН/7423381900:34:001/00001008 - договір оренди землі від 25.11.2013 (у судових рішеннях помилково зазначено 25.11.2014) щодо земельної ділянки площею 42,1135 га, кадастровий номер 7423381900:34:001:0004, для ведення фермерського господарства; - на підставі наказу від 31.10.2013 № ЧН/7423381900:34:001/00001007 укладено договір оренди землі від 25.11.2013 (у судових рішеннях помилково зазначено 25.11.2014) щодо земельної ділянки площею 77,8865 га, кадастровий номер 7423381900:34:001:0005, для ведення фермерського господарства. Договори укладено на 17 років - до 24.11.2030. Право оренди на земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.12.2013 за ФГ "Північ Агро". 4.4. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10016/14-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" у комунальну власність Вертіївської сільської об`єднаної територіальної громади передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2798,5106 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Вертіївської сільської об`єднаної територіальної громади, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки, у тому числі земельні ділянки площею 42,1135 га, кадастровий номер 7423381900:34:001:0004 та площею 77,8865 га, кадастровий номер 7423381900:34:001:0005. Право комунальної власності на вказані земельні ділянки 05.09.2019 зареєстровано за територіальною громадою в особі Ради. 4.5. 03.01.2024 ФГ "Північ Агро" як Орендар та ТОВ "ВК Агро" як Суборендар уклали два договори суборенди землі, відповідно до яких Орендар надав, а Суборендар прийняв у строкове платне користування спірні земельні ділянки. Зазначені договори суборенди укладено на 6 років. 4.6. Як встановили суди відповідно до наявних у матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 17.04.2024 здійснено державну реєстрацію права суборенди Відповідача-3 на спірні земельні ділянки. 4.7. За таких обставин Прокурор звернувся до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_1 , ФГ "Північ Агро" та ТОВ "ВК Агро" повернути Раді спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 7423381900:34:001:0004 площею 42,1135 га та 7423381900:34:001:0005 площею 77,8865 га. 4.8. За доводами Прокурора, ОСОБА_1 вже реалізував своє право на землю для ведення особистого фермерського господарства до моменту отримання в оренду спірних земельних ділянок, тому повинен повернути їх Раді з огляду на відсутність підстав як для оренди, так і для суборенди. 5.
Позиція Верховного Суду 5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників відповідачів, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 5.2. Предметом позову у цій справі № 927/572/25 є вимоги Прокурора в інтересах держави до ОСОБА_1 , ФГ "Північ Агро" та ТОВ "ВК Агро" про повернення Вертіївській сільській раді земельних ділянок з кадастровими номерами 7423381900:34:001:0004 площею 42,1135 га та 7423381900:34:001:0005 площею 77,8865 га, розташованих в адміністративних межах цієї сільради, з огляду на отримання Відповідачем-1 спірних земельних ділянок за відсутності для цього підстави, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, зокрема без дотримання конкурентних засад, а тому укладені договори спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності та згідно з частинами першою і другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, що має бути наслідком повернення земельних ділянок. У свою чергу предметом касаційного перегляду є рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову Прокурора у межах наведених ним доводів. 5.3. Статтею 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час підписання наказів ГУ Держземагентства 31.10.2013 та на момент укладення договорів оренди від 25.11.2013) передбачені підстави набуття права на землю та встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельний кодекс України, а саме пункт "а" частини першої статті 121, надає громадянам право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Зі змісту частин першої-третьої статті 124 Земельного кодексу України вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. У свою чергу передача в оренду земельних ділянок за правилами частин другої та третьої статті 134 цього Кодексу здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Статтею 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час підписання наказів ГУ Держземагентства 31.10.2013 та на момент укладення договорів оренди від 25.11.2013) встановлена обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або права на них на конкурентних засадах (земельних торгах) та передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва. 5.4. За змістом статей 1 та 5 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства встановлений у статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", в якій передбачена процедура звернення, вимоги до змісту заяви для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського, строк розгляду такої заяви, умови щодо передання земельних ділянок лісового та водного фондів. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство"). 5.5. Суди попередніх інстанцій з посиланням, зокрема, на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, зазначили, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. У оскаржуваних судових рішеннях суди також зазначили, що з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Подібні за змістом висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19: за змістом статей 1, 5-8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства, в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах. 5.6. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа (а не як громадянин з метою створення фермерського господарства) в порядку, визначеному законом, тобто на конкурентних засадах. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 та послідовно застосовуються судами при розгляді спорів, що виникли з подібних правовідносин. Передача земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли така ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земельного банку вже існуючого фермерського господарства. Вказане зазначено у правових висновках Верховного Суду у постановах від 16.10.2019 у справі № 365/65/16, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17, від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 16.06.2026 у справі № 927/573/25. 5.7. Верховний Суд звертає увагу на встановлений судами попередніх інстанцій факт, що 24.10.2012 ОСОБА_1 вже реалізував своє право на безоплатне та позаконкурсне отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства та отримав в оренду на 25 років для ведення фермерського господарства земельні ділянки загальною площею 416,0821 га (договори зареєстровані 26.11.2012). 5.8. Як вбачається з досліджених судами матеріалів справи, зокрема витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 12.12.2012 проведено державну реєстрацію ФГ "Північ Агро", засновником якого є ОСОБА_1 . 5.9. У подальшому наказами ГУ Держземагентства від 31.10.2013 затверджено проекти землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду на 17 років для ведення фермерського господарства земельні ділянки площею 42,1135 га та площею 77,8865 га. При цьому право оренди зареєстровано за ФГ "Північ Агро". 5.10. В такий спосіб з наведеного суди встановили, що на момент підписання наказів ГУ Держгеокадастру від 31.10.2013 та укладення 25.11.2013 договорів оренди, ФГ "Північ Агро" (засновником якого є ОСОБА_1 ) вже мало статус юридичної особи та мало у користуванні земельні ділянки для ведення фермерського господарства. 5.11. За таких обставин ФГ "Північ Агро" набуло право оренди на спірні земельні ділянки без проведення земельних торгів, які є обов`язковим при отриманні фермерським господарством додаткових ділянок після свого створення за рахунок ділянок комунальної форми власності. 5.12. Суди попередніх інстанцій з урахуванням усталеної практики Верховного Суду дійшли висновку, що додаткові земельні ділянки могли бути отримані виключно фермерським господарством, створеним ОСОБА_1 , а не самим ОСОБА_1 як засновником та учасником ФГ "Північ Агро", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Так само і фермерське господарство може отримувати додатково земельні ділянки лише на конкурентних засадах через участь у торгах. 5.13. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що, оскільки договори оренди від 25.11.2013 (у судових рішеннях помилково зазначено 25.11.2014) за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, укладені без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками державної власності (зараз - комунальної власності), то такі договори згідно за частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. 5.14. Проте суди відмовили у позові з тих причин, що Прокурором не було заявлено вимог про застосування наслідків нікчемності спірних договорів оренди, а заявлено негаторну вимогу про повернення спірних земельних ділянок законному власнику. 5.15. При цьому Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на позовну заяву, у якій Прокурор зазначав, що оскільки договори оренди між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру від 25.11.2013 щодо спірних земельних ділянок укладені за відсутності для цього підстави, визначеної частиною другою статті 134 Земельного кодексу України (а саме без дотримання конкурентних засад), тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності (на момент їх укладання - державної власності), то вони порушують публічний порядок та згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. 5.16. Крім того Прокурор з посиланням на усталену практику Верховного Суду вказав, що недійсним є правочин, недійсність якого встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі згідно абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформувала у постанові від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14. 5.17. Додатково колегія суддів звертає увагу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформувала висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Тобто якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), при цьому обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19. 5.18. Отже Прокурор у позовній заяві наголошував, що вимога про визнання недійсними спірних договорів оренди землі не є ефективним способом захисту порушеного права держави, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України і, як наслідок, належним способом захисту порушеного є зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки Позивачу. 5.19. Всупереч наведеному суди попередніх інстанцій обмежилися лише констатуванням, що Прокурором заявлено негаторний позов, при цьому спір (виходячи із заявлених позовних вимог, предмета та підстав позову) не розглянули та не вирішили. 5.20. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок. 5.21. У постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо правомірності договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, у випадку неодноразової реалізації такого права, зазначив, що Законом України від 18.02.2016 "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини другої статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". 5.22. Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Наведене теж має бути враховано судом при наданні оцінки законності та підставності укладення між Відповідачем-2 та Відповідачем-3 договорів суборенди спірних земельних ділянок. 5.23. При цьому положеннями пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом. 5.24. Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 дійшов висновку, що наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи громадянин отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак, Верховний Суд при цьому акцентував, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, від 29.01.2025 у справі № 922/2380/19, від 09.04.2026 у справі № 922/511/24, від 16.06.2026 у справі № 927/573/25. 5.25. Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується правової позиції, що договір оренди землі, укладений у період, коли законодавством загалом допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, за умов повторного надання земельної ділянки фізичній особі для створення фермерського господарства, є оспорюваним. 5.26. Ураховуючи наведене Суд вважає за необхідне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно надати оцінку договорам оренди землі від 25.11.2013, укладеним між ОСОБА_1 (орендар) та ГУ Держгеокадастру (орендодавець) з огляду на дату їх укладення та виходячи з вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, з метою встановлення обставин щодо саме нікчемності спірних правочинів і наявності підстав для застосування наслідків такої нікчемності договорів, та розглянути спір виходячи з предмету та підстав позову, а також усунути неточність у зазначенні дати їх укладення (по тексту судових рішень - 25.11.2014). 5.27. З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, предметом якого є зобов`язання повернути Раді земельні ділянки, а тому колегія суддів визнає доводи Прокурора про ненадання судами оцінки всім доказам та доводам позовної заяви такими, що знайшли своє підтвердження. 5.28. Оскільки суди не встановили усіх обставин справи, не дослідили докази, які є важливими у спірних правовідносинах, не врахували практику Верховного Суду, колегія суддів, з огляду на повноваження, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не вправі самостійно встановлювати відповідні обставини. 5.29. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог. 5.30. У зв`язку з викладеним та з огляду на підтвердження доводів Прокурора, його касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Висновки Верховного Суду 6.1. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 6.2. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 6.4. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому з урахуванням обмежень, визначених зазначеною статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону. 6.5. Верховний Суд зазначає, що саме на суди першої та апеляційної інстанцій покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування. 6.6. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. 6.7. Згідно із частиною третьою статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 6.8. Зважаючи на викладене Верховний Суд частково погоджується з відповідними доводами Прокурора та приходить до висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 6.9. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
7. Розподіл судових витрат 7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2025 у справі № 927/572/25 скасувати.
3. Справу № 927/572/25 передати на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко