Постанова КГС ВС № 927/404/25
від 23.06.2026 · ГосподарськаПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Київ cправа № 927/404/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Лелюх Є. П., за участю представників: прокуратури - Колодяжної А. В., позивача - не з`явилися, відповідача-1 - Федоровської І. О. (адвоката), відповідача-2 - не з`явилися, відповідача-3 - Вольвака О. М. (адвоката), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 (колегія суддів: Тарасенко К. В. - головуюча, Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.) і рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.11.2025 (суддя Сидоренко А. С.) у справі за позовом першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до: 1) ОСОБА_1 , 2) Фермерського господарства "Крутівське", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Заньківське" про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У квітні 2025 року перший заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Крутівська сільська рада) з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), Фермерського господарства "Крутівське" (далі - ФГ "Крутівське"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Заньківське" (далі - ТОВ "Заньківське"), в якому просив зобов`язати відповідачів повернути Крутівській сільській раді земельні ділянки, а саме: з кадастровим номером 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, з кадастровим номером 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, з кадастровим номером 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, з кадастровим номером 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, з кадастровим номером 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га. 1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради обґрунтовані тим, що на момент набуття права оренди ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015 ОСОБА_1 уже створив ФГ "Північ-Агро" (12.12.2012) і в листопаді - грудні 2012 року набув право оренди щодо інших земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Кукшинської та Вертіївської сільських рад Ніжинського району. Тому, за доводами Прокурора, земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015 могли бути набуті лише ФГ "Північ Агро" чи ФГ "Крутівське" виключно на земельних торгах, а не ОСОБА_1 як фізичною особою за спрощеною процедурою. Однак, як стверджував Прокурор, відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 17.02.2020 № 10-25-0.3-842-/2-20 земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015 надані в оренду ОСОБА_1 без проведення процедури продажу права оренди на земельні ділянки на земельних торгах. За таких обставин Прокурор вважав, що договори оренди землі, укладені між ОСОБА_1 і ГУ Держземагентства у Чернігівській області щодо земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га, порушують публічний порядок і згідно із частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. Зазначені договори, як стверджував Прокурор, укладені за відсутності для цього підстав, визначених у частині 2 статті 134 Земельного кодексу України, а також без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності (на момент укладення договорів - державної власності).
2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.11.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 у справі № 927/404/25, відмовлено в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради. 2.2. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу № 927/404/25 по суті позовних вимог, дійшли висновків про доведення Прокурором бездіяльності Крутівської сільської ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів територіальної громади. 2.3. Господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради, виходили з того, що ОСОБА_1 на момент прийняття ГУ Держземагентства у Чернігівській області наказів від 23.09.2014 № 25-2170/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2171/14-14-сг, від 23.09.2014 25-2172/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2173/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2178/14-14-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" та укладення договорів оренди вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства та отримав в оренду земельні ділянки, право оренди щодо яких було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Суди зазначили, що ФГ "Крутівське" не могло автоматично набути право оренди на земельні ділянки, надані ОСОБА_1 на підставі наказів ГУ Держземагентства у Чернігівській області від 23.09.2014 № 25-2170/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2171/14-14-сг, від 23.09.2014 25-2172/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2173/14-14-сг, від 23.09.2014№ 25-2178/14-14-сг, без укладення окремих правочинів. Оскільки договори оренди земельних ділянок укладені саме з ОСОБА_1 , а право оренди при цьому зареєстровано за ФГ "Крутівське", яке не є стороною правочинів, то, за висновками господарських судів, державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за ФГ "Крутівське" без достатньої правової підстави та з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (за відсутності договору з ФГ "Крутівське"). Оскільки договори оренди за відсутності для цього підстави, визначеної частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладені без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності (а на момент укладення договорів - державної власності), то, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, ці договори порушують публічний порядок та згідно із частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. Крім того, як зазначили господарські суди, земельні ділянки з кадастровим номером 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, з кадастровим номером 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, з кадастровим номером 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, з кадастровим номером 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, з кадастровими номером 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га перебувають у суборенді ТОВ "Заньківське" на підставі договорів суборенди землі від 09.04.2021, укладених із ФГ "Крутівське". Водночас суди виснували, що договори суборенди можуть бути укладені лише на підставі дійсних договорів оренди. Тобто право на укладення договору суборенди земельної ділянки має лише особа, якій належать майнові права на цю ділянку (право оренди). За таких обставин господарські суди зазначили, що договори суборенди землі від 09.04.2021 укладені з порушенням положень статті 761 Цивільного кодексу України, статті 93 Земельного кодексу України, оскільки в суборенду передано земельні ділянки, на які ФГ "Крутівське" не мало майнових прав (права оренди / надання в суборенду) на момент укладення цих договорів, що є підставою для визнання їх недійсними. Разом із тим, оскільки договори суборенди землі від 09.04.2021 є чинними, а за ТОВ "Заньківське" зареєстровано право суборенди земельних ділянок, то суди виснували, що ТОВ "Заньківське" є фактичним володільцем цих земельних ділянок. При цьому господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що Прокурор у цій справі пред`явив негаторний позов про зобов`язання відповідачів повернути Крутівській сільській раді земельні ділянки. Водночас, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, нікчемність первісного правочину не зумовлює автоматичної нікчемності похідного. В такому випадку похідний правочин (відповідне право) вважається лише оспорюваним, тобто породжує юридичні наслідки до моменту визнання його недійсним. Проте негаторні правовідносини можливі лише за умови відсутності в останнього володільця відповідного права або встановленої законом неможливості отримання такого права на відповідному правовому титулі, що, своєю чергою, нівелює негаторність правовідносин між Крутівською сільською радою та ТОВ "Заньківське". Крім того, як зазначили господарські суди, земельні ділянки можуть перебувати в оренді та суборенді за умови дотримання учасниками правовідносин встановленої законом процедури отримання їх в оренду. Нікчемність договорів оренди землі та, як наслідок, недійсність договорів суборенди від 09.04.2021 свідчить про те, що захист прав власника землі має здійснюватися виключно в межах правових механізмів застосування наслідків нікчемності договорів оренди та недійсності договорів суборенди. Однак, за висновками судів. Прокурор не врахував наявності договорів суборенди як підстави для виникнення цивільних прав і обов`язків, а також не вирішив у позові питання про те, в який спосіб таке право є припиненим. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в суду відсутнє право з власної ініціативи визнавати укладені між сторонами договори (в цьому випадку суборенди) недійсними, а тому, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину та повернути земельні ділянки їх власнику. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом, обравши неналежний спосіб захисту прав - негаторний позов про повернення земельних ділянок замість віндикаційного позову про витребування земельних ділянок у відповідача-3 як фактичного володільця цих земельних ділянок. З урахуванням наведеного господарські суди зазначили, що обрання Прокурором неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки Прокурор у цій справі обрав неналежний спосіб захисту прав, то господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову. Крім того, як зазначив господарський суд першої інстанції, оскільки в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради слід відмовити з підстав його необґрунтованості, то в цьому випадку позовна давність застосуванню не підлягає, а доводи учасників справи із цього питання судом не розглядаються.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї 3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 та рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.11.2025 у справі № 927/404/25, до Верховного Суду звернувся заступник керівника Київської міської прокуратури з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради. 3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заступник керівника Київської міської прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 3.3. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 2, 7, 79, 86 частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статей 15, 16, 377, 378, 391 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 21.01.2021 у справі № 921/266/18, від 05.08.2020 у справі № 766/46/19, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 27.05.2020 у справі № 442/2771/17, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, та ухвалі Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20. 3.4. Заступник керівника Київської міської прокуратури з покликанням на висновки, викладені в зазначених постановах Верховного Суду, стверджує, що обраний Прокурором у цьому випадку спосіб захисту порушеного права територіальної громади є ефективним і достатнім, оскільки задоволення позовних вимог про повернення земельних ділянок відновить право Крутівської сільської ради на реалізацію всіх правомочностей власника щодо земельних ділянок, а саме правомочностей щодо користування і розпорядження ними в інтересах територіальної громади в особі Крутівської сільської ради. При цьому, як стверджує заступник керівника Київської міської прокуратури, земельні ділянки перебувають у власності територіальної громади в особі Крутівської сільської ради та не вибували з її власності, а між учасниками цієї справи склалися орендні правовідносини, що свідчить про неможливість застосування в цьому випадку приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційного позову). З урахуванням викладеного скаржник вважає помилковими висновки господарських судів попередніх інстанцій про обрання Прокурором неналежного та неефективного способу захисту порушених прав на землю. На думку скаржника, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України, які не підлягали застосуванню, та не застосували приписи статті 391 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, які підлягали застосуванню. 3.5. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. ОСОБА_1 зазначає, що спірні правовідносини виникли в 2014 році, а тому в цьому випадку сплинув трирічній строк позовної давності. За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що в цьому випадку Прокурор пропустив позовну давність. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що обрання неналежного або неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
4. Обставини справи, встановлені судами 4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 23.09.2014 ГУ Держземагентства у Чернігівській області прийняло накази № 25-2170/14-14-сг, № 25-2171/14-14-сг, 25-2172/14-14-сг, № 25-2173/14-14-сг, № 25-2178/14-14-сг про затвердження документації із землеустрою та передачу ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок, розташованих на території Крутівської сільської ради, для ведення фермерського господарства 4.2. На підставі зазначених наказів 14.10.2014 між ОСОБА_1 і ГУ Держземагентства у Чернігівській області укладено договори оренди землі щодо земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га, які розташовані на території Крутівської сільської ради Ніжинського району, строком на 15 років. 4.3. 04.12.2020 ОСОБА_1 зареєстрував ФГ "Крутівське". 4.4. Відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 08.12.2020 зареєстровано право оренди ФГ "Крутівське" на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015. 4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 09.04.2021 між ФГ "Крутівське" та ТОВ "Заньківське" укладено договори суборенди землі щодо земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015. 4.6. Відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015 на підставі п`яти договорів суборенди від 09.04.2021 передані в користування ТОВ "Заньківське". Строк дії договорів суборенди від 09.04.2021 визначено до 13.10.2029. 4.7. Відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015 є територіальна громада в особі Крутівської сільської ради. Право власності територіальної громади в особі Крутівської сільської ради набуто 26.01.2021 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 04.12.2020 № 13-ОТГ "Про передачу земельних ділянок з державної у комунальну власність", акта приймання-передачі земельних ділянок від 04.12.2021 та рішення Крутівської сільської ради від 10.12.2020. 4.8. Згідно з інформацією, отриманою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки: № 420957258, № 420961277, № 421014526, № 421015894, № 421016823, № 421018527, №421020662, № 421023650), ОСОБА_1 у 2012 році (до отримання земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015) на підставі розпорядження Ніжинської районної державної адміністрації від 24.10.2012 № 508 набув у користування на умовах оренди земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, розташовані на території Кукшинської (зараз - Вертіївської) сільської ради, з кадастровими номерами: 7423385600:03:002:0001 площею 36,7563 га (договір оренди землі від 16.11.2012, зареєстрований 21.06.2018); 7423385600:03:001:0002 площею 39,5473 га (договір оренди землі від 26.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0002 площею 32,3091 га (договір оренди землі від 26.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0003 площею 72,8378 га (договір оренди землі від 26.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0004 площею 66,9338 га (договір оренди землі від 16.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0005, площею 57,7267 га (договір оренди землі від 16.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0006 площею 57,3394 га (договір оренди землі від 16.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0007 площею 52,6317 га (договір оренди землі від 26.11.2012, зареєстрований 30.11.2017). 4.9. Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань після укладення в листопаді 2012 року зазначених договорів оренди землі ОСОБА_1 12.12.2012 зареєстрував ФГ "Північ-Агро". 4.10. Надалі Ніжинська районна державна адміністрація 27.12.2012 прийняла розпорядження № 647 про передачу ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 578,2418 га. 4.11. На підставі зазначеного розпорядження між ОСОБА_1 і Ніжинською районною державною адміністрацією 28.12.2012 укладено договори оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 7423381900:31:001:0001, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 175,1485 га строком на 25 років; 7423381900:24:001:0011, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 128,9420 га строком на 25 років; 7423381900:31:001:0002, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 77,4810 га строком на 25 років; 7423381900:27:001:0015, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 50,1230 га строком на 25 років. Ці договори зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.04.2013. 4.12. Крім того, на підставі розпорядження Ніжинської районної державної адміністрації від 27.12.2012 № 647 31.12.2012 між ОСОБА_1 і Ніжинською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 7423381900:30:001:0008, що розташована в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 146,5473 га, строком на 25 років. Цей договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.11.2013. 4.13. Прокурор, вважаючи порушеними права Крутівської сільської ради, оскільки, за його доводами, на момент отримання ОСОБА_1 земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015, ОСОБА_1 уже створив ФГ "Північ-Агро" (12.12.2012) і в листопаді - грудні 2012 року набув право оренди на інші земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Кукшинської та Вертіївської сільських рад Ніжинського району, звернувся до Господарського суду Чернігівської області із позовом, у якому просив зобов`язати ОСОБА_1 , ФГ "Крутівське", ТОВ "Заньківське" повернути Крутівській сільській раді земельні ділянки, а саме: з кадастровим номером 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, з кадастровим номером 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, з кадастровим номером 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, з кадастровим номером 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, з кадастровим номером 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га. 5.
Позиція Верховного Суду 5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. 5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора та представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке. 5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради до ОСОБА_1 , ФГ "Крутівське", ТОВ "Заньківське" про зобов`язання відповідачів повернути Крутівській сільській раді земельні ділянки, а саме: з кадастровим номером 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, з кадастровим номером 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, з кадастровим номером 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, з кадастровим номером 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, з кадастровим номером 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га. 5.4. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради обґрунтовані тим, що на момент набуття права оренди ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015 ОСОБА_1 уже створив ФГ "Північ-Агро" (12.12.2012) і в листопаді - грудні 2012 року набув право оренди щодо інших земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Кукшинської та Вертіївської сільських рад Ніжинського району. Тому, за доводами Прокурора, земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015 могли бути набуті лише ФГ "Північ Агро" чи ФГ "Крутівське" виключно на земельних торгах, а не ОСОБА_1 як фізичною особою за спрощеною процедурою. Однак, як стверджував Прокурор, відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 17.02.2020 № 10-25-0.3-842-/2-20 земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015 надані в оренду ОСОБА_1 без проведення процедури продажу права оренди на земельні ділянки на земельних торгах. За таких обставин Прокурор вважав, що договори оренди землі, укладені між ОСОБА_1 і ГУ Держземагентства у Чернігівській області, щодо земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га, порушують публічний порядок і згідно із частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. Зазначені договори, як стверджував Прокурор, укладені за відсутності для цього підстав, визначених у частині 2 статті 134 Земельного кодексу України, а також без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності (на момент укладення договорів - державної власності). 5.5. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 927/404/25 по суті позовних вимог, дійшли висновку про відмову в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Крутівської сільської ради. 5.6. Заступник керівника Київської міської прокуратури не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернувся з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі. Заступник керівника Київської міської прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 5.7. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 5.8. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та в постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права в подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли в подібних правовідносинах. 5.9. Касаційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури з покликанням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 2, 7, 79, 86 частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статей 15, 16, 377, 378, 391 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 21.01.2021 у справі № 921/266/18, від 05.08.2020 у справі № 766/46/19, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 27.05.2020 у справі № 442/2771/17, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, та ухвалі Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20. 5.10. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень: "83. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц визначила, що залежно від фактичних обставин справи, вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
84. Колегія суддів зазначає, що відсутність у орендаря та в свою чергу у суборендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останні використовують її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном". 5.11. Заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23. 5.12. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається заступник керівника Київської міської прокуратури: "52. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
53. Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
54. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину". 5.13. Скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. 5.14. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 921/266/18 викладено висновок, який, на думку заступника керівника Київської міської прокуратури, помилково не врахували суди: "Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам". 5.15. Заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 05.08.2020 у справі № 766/46/19. 5.16. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень: "117. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та ГК України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
118. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті". 5.17. Заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає, що подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23. 5.18. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, відповідно до яких суд розглядає справи в межах пред`явлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia". 5.19. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається заступник керівника Київської міської прокуратури: "22. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту". 5.20. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається заступник керівника Київської міської прокуратури: "Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права". 5.21. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 442/2771/17 викладено висновок, який, на думку заступника керівника Київської міської прокуратури помилково не врахували суди: "З аналізу статей 13, 15, 16 Цивільного кодексу України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право". 5.22. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 викладено висновок, який, на думку заступника керівника Київської міської прокуратури, помилково не врахували суди: "8.40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02))". 5.23. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 викладено висновок, на який покликається заступник керівника Київської міської прокуратури: "Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України)". 5.24. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 522/17831/20 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень: "Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів". 5.25. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 викладено висновок, який, на думку заступника керівника Київської міської прокуратури, помилково не врахували суди: "6.12. Натомість відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками і вважає, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності". 5.26. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається заступник керівника Київської міської прокуратури: "11.12. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80- 81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43- 47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20- 26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31))". 5.27. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 викладено висновок, на який покликається скаржник: "98. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
99. Університет стверджує, що оскільки ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зареєструвало за собою збудоване нерухоме майно, тобто незаконно заволоділо ним, то Університет не має можливості зареєструвати таке право за собою.
100. Велика Палата Верховного Суду вчергове нагадує, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387і 388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).
101. Отже, вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. З огляду на це зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Суди попередніх інстанцій хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів". 5.28. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 викладено висновок, який, на думку заступника керівника Київської міської прокуратури, помилково не врахували суди: "216. Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним". 5.29. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається заступник керівника Київської міської прокуратури: "4.20. Із наведеного вбачається, що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним". 5.30. Заступник керівника Київської міської прокуратури зазначає, що подібні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц. 5.31. Заступник керівника Київської міської прокуратури з покликанням на наведені висновки Верховного Суду, стверджує, що обраний Прокурором у цьому випадку спосіб захисту порушеного права територіальної громади є ефективним і достатнім, оскільки задоволення позовних вимог про повернення земельних ділянок відновить право Крутівської сільської ради на реалізацію всіх правомочностей власника щодо земельних ділянок, а саме правомочностей щодо користування і розпорядження ними в інтересах територіальної громади в особі Крутівської сільської ради. При цьому, як стверджує заступник керівника Київської міської прокуратури, земельні ділянки перебувають у власності територіальної громади в особі Крутівської сільської ради та не вибували з її власності, а між учасниками цієї справи склалися орендні правовідносини, що свідчить про неможливість застосування в цьому випадку приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційного позову). З урахуванням викладеного скаржник вважає помилковими висновки господарських судів попередніх інстанцій про обрання Прокурором неналежного та неефективного способу захисту порушених прав на землю. На думку скаржника, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України, які не підлягали застосуванню, та не застосували приписи статті 391 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, які підлягали застосуванню. 5.32. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам заступника керівника Київської міської прокуратури, зазначає, що статтею 116 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення між ОСОБА_1 і ГУ Держземагентства у Чернігівській області договорів оренди землі) передбачені підстави набуття права на землю. Зокрема, згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. 5.33. За змістом частин 1- 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. 5.34. Статтею 134 Земельного кодексу України встановлена обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або права на них на конкурентних засадах (земельних торгах) та передбачено, що земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва. 5.35. За змістом частини 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення між ОСОБА_1 і ГУ Держземагентства у Чернігівській області договорів оренди землі) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. 5.36. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. 5.37. Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства встановлений у статті 7 Закону України "Про фермерське господарство". Цією статтею визначені процедура звернення, вимоги до змісту заяви для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського господарства, строк розгляду такої заяви, умови щодо передання земельних ділянок лісогосподарського призначення та водного фонду. 5.38. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. 5.39. Господарські суди попередніх інстанцій із покликанням на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, виходили з того, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. 5.40. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України зазначили, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. 5.41. Колегія суддів зазначає, що подібні за змістом висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, відповідно до яких, за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства, в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах. 5.42. Передача земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земельного банку вже існуючого фермерського господарства. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.05.2026 у справі № 914/464/25, від 21.01.2025 у справі № 619/1680/17, від 18.09.2024 у справі № 622/1056/21. 5.43. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією, отриманою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки: № 420957258, № 420961277, № 421014526, № 421015894, № 421016823, № 421018527, №421020662, № 421023650), ОСОБА_1 у 2012 році (до отримання земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005, 7423385200:07:001:0012, 7423385200:09:001:0002, 7423385200:09:001:0003, 7423385200:07:001:0015) на підставі розпорядження Ніжинської районної державної адміністрації від 24.10.2012 № 508 набув у користування на умовах оренди земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, розташовані на території Кукшинської (зараз - Вертіївської) сільської ради, з кадастровими номерами: 7423385600:03:002:0001 площею 36,7563 га (договір оренди землі від 16.11.2012, зареєстрований 21.06.2018); 7423385600:03:001:0002 площею 39,5473 га (договір оренди землі від 26.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0002 площею 32,3091 га (договір оренди землі від 26.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0003 площею 72,8378 га (договір оренди землі від 26.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0004 площею 66,9338 га (договір оренди землі від 16.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0005, площею 57,7267 га (договір оренди землі від 16.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0006 площею 57,3394 га (договір оренди землі від 16.11.2012, зареєстрований 30.11.2017); 7423385600:04:001:0007 площею 52,6317 га (договір оренди землі від 26.11.2012, зареєстрований 30.11.2017). 5.44. Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань після укладення в листопаді 2012 року зазначених договорів оренди землі ОСОБА_1 12.12.2012 зареєстрував ФГ "Північ-Агро". 5.45. Надалі Ніжинська районна державна адміністрація 27.12.2012 прийняла розпорядження № 647 про передачу ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 578,2418 га. 5.46. На підставі зазначеного розпорядження між ОСОБА_1 і Ніжинською районною державною адміністрацією 28.12.2012 укладено договори оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 7423381900:31:001:0001, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 175,1485 га строком на 25 років; 7423381900:24:001:0011, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 128,9420 га строком на 25 років; 7423381900:31:001:0002, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 77,4810 га строком на 25 років; 7423381900:27:001:0015, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 50,1230 га строком на 25 років. Ці договори зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.04.2013. 5.47. Крім того, на підставі розпорядження Ніжинської районної державної адміністрації від 27.12.2012 № 647 31.12.2012 між ОСОБА_1 і Ніжинською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 7423381900:30:001:0008, що розташована в адміністративних межах Вертіївської сільської ради, загальною площею 146,5473 га, строком на 25 років. Цей договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.11.2013. 5.48. За встановленими судами обставинами, ОСОБА_1 на момент прийняття ГУ Держземагентства у Чернігівській області наказів від 23.09.2014 № 25-2170/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2171/14-14-сг, від 23.09.2014 25-2172/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2173/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2178/14-14-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" та укладення договорів оренди землі вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства та отримав в оренду земельні ділянки, право оренди щодо яких було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 5.49. Господарські суди зазначили, що ФГ "Крутівське" не могло автоматично набути право оренди на земельні ділянки, надані ОСОБА_1 на підставі наказів ГУ Держземагентства у Чернігівській області від 23.09.2014 № 25-2170/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2171/14-14-сг, від 23.09.2014 25-2172/14-14-сг, від 23.09.2014 № 25-2173/14-14-сг, від 23.09.2014№ 25-2178/14-14-сг, без укладення окремих правочинів. Оскільки договори оренди земельних ділянок укладено саме з ОСОБА_1 , а право оренди при цьому зареєстровано за ФГ "Крутівське", яке не є стороною правочинів, то, за висновками господарських судів, державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за ФГ "Крутівське" без достатньої правової підстави і з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (за відсутності договору з ФГ "Крутівське"). 5.50. Оскільки договори оренди землі за відсутності для цього підстави, визначеної в частині 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладені без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності (а на момент укладення договорів - державної власності), то, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, ці договори порушують публічний порядок та згідно із частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. 5.51. Разом із тим господарські суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи Прокурора про те, що суд зобов`язаний самостійно визначити правову природу спірних правовідносин сторін і в цьому випадку самостійно застосувати наслідки недійсності правочинів. 5.52. Однак, як свідчать матеріали справи, Прокурор у позовній заяві зазначав, що договори оренди землі, укладені між ОСОБА_1 і ГУ Держземагентства у Чернігівській області, щодо земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га, порушують публічний порядок і згідно із частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. Зазначені договори, як стверджував Прокурор, укладені за відсутності для цього підстав, визначених у частині 2 статті 134 Земельного кодексу України, а також укладені без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності (на момент укладення договорів - державної власності). 5.53. Крім того, Прокурор у позовній заяві покликався на те, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, то вимога про визнання його недійсним, за загальним правилом, не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю. 5.54. Однак господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись констатуванням, що Прокурор пред`явив негаторний позов, наведеного не врахували, при цьому спір, виходячи із пред`явлених позовних вимог, предмета та підстав позову, не розглянули та не вирішили. Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 927/573/25 за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області до ОСОБА_1 , ФГ "Північ-Агро", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Агро", які колегія суддів враховує відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. 5.55. Колегія суддів також зазначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, на неврахування яких судами обґрунтовано покликається заступник керівника Київської міської прокуратури. 5.56. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, покликаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19. 5.57. Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, вирішуючи питання щодо правомірності договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів у випадку неодноразової реалізації такого права, зазначив, що Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". 5.58. Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). 5.59. При цьому положеннями пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом. 5.60. Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 дійшов висновку, що наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду щодо нікчемності договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи громадянин отримав дозвіл на розробку проєкту землеустрою до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто в період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак Верховний Суд при цьому зазначив, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Тому Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21 та від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21. 5.61. Крім того, відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 917/250/24, від 12.03.2025 у справі № 613/571/18, від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21 та від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, від 17.09.2024 у справі № 922/1830/19, договір оренди землі укладений у період, коли законодавством загалом допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, за умов повторного надання земельної ділянки фізичній особі для створення фермерського господарства, є оспорюваним, оскільки обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними, і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. 5.62. Отже, під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно надати оцінку договорам оренди землі, які укладені між ОСОБА_1 і ГУ Держземагентства у Чернігівській області, щодо земельних ділянок із кадастровими номерами: 7423385200:06:001:0005 площею 64,7877 га, 7423385200:07:001:0012 площею 51,49 га, 7423385200:09:001:0002 площею 28,3802 га, 7423385200:09:001:0003 площею 21,6218 га, 7423385200:07:001:0015 площею 138,1017 га, з урахуванням дати їх укладення, виходячи з вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, з метою встановлення обставин стосовно саме нікчемності правочинів і наявності підстав для застосування наслідків такої нікчемності договорів, і розглянути спір, виходячи з предмета та підстав позову. 5.63. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, частково підтвердилися, оскільки господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків Верховного Суду, на які обґрунтовано покликається скаржник та які взяті до уваги колегією суддів під час касаційного перегляду судових рішень. 5.64. Разом із тим колегія суддів не може взяти до уваги покликання скаржника на неврахування судами висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 5.65. Крім того, ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що спірні правовідносини виникли в 2014 році, а тому в цьому випадку сплинув трирічний строк позовної давності. За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що в цьому випадку Прокурор пропустив позовну давність. 5.66. Колегія суддів, розглянувши такі доводи ОСОБА_1 , не може взяти їх до уваги, оскільки ОСОБА_1 не скористався правом на подання касаційної скарги на судові рішення в цій справі, в якій би покликався на необґрунтовану відмову в задоволенні заяви про застосування позовної давності. 5.67. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 5.68. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, із яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 5.69. Колегія суддів вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. У зв`язку з наведеним ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам процесуального законодавства, а тому їх не можна визнати законними та обґрунтованими. 5.70. Водночас порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції. 5.71. Під час нового розгляду цієї справи для правильного вирішення спору господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та дослідити докази, що мають значення для вирішення спору, і залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. 5.72. З урахуванням наведеного касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури належить задовольнити частково, оскаржувані судові рішення - скасувати, а справу - передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
6. Висновки Верховного Суду 6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. 6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в цій справі слід скасувати, а справу № 927/404/25 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для ухвалення обґрунтованого та законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.
7. Судові витрати Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.11.2025 у справі № 927/404/25 скасувати, справу № 927/404/25 передати на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча Н. О. Багай Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак