Постанова 4873 № 910/18/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" червня 2026 р. Справа№ 910/18/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Михальської Ю.Б. суддів: Мальченко А.О. Тищенко А.І. секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А. за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 09.06.2026, розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 (повний текст складено 27.03.2026) у справі №910/18/26 (суддя Демидов В.О.) за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління до Акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення 616 197,79 грн, - В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі, позивач або ККЕУ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» (далі, відповідач або АТ «Укртелеком») про стягнення 616 197,79 грн, з яких: 515 675,48 грн - основна сума заборгованості, 14 352,55 грн - 3% річних, 56 320,09 грн - інфляційні втрати, 29 849,67 грн - сума подвійної облікової ставки НБУ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ККЕУ за Договором оренди №135 від 26.09.2022 є орендарем частини приміщень будівлі АТС-411, 412, 413 та прибудови до будівлі АТС-411 (літ. А), які належать на праві власності відповідачу (площа оренди 2 694,3 кв.м.). Із метою забезпечення орендованих приміщень та обладнання, яке в них знаходиться, у належному санітарно-гігієнічному стані, ККЕУ укладено з КП виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» Договір від 28.11.2022 №241154 на постачання теплової енергії у гарячій воді, згідно з яким опалювальна площа об`єкту всього складає 3 220 кв.м., з яких площа госпрозрахункових організацій складає 525,7 кв.м. (АТ «Укртелеком»), площа бюджетних організацій складає 2 694,3 кв.м. (орендує ККЕУ). Позивач зазначає, що за період з січня 2023 року по квітень 2025 року відповідач спожив теплової енергії та гарячої води до об`єкту площею 525,7 кв.м. на загальну суму 515 675,48 грн, яка була оплачена ККЕУ як абонентом за Договором від 28.11.2022 №241154. Відповідач позивачу вказану суму спожитої теплової енергії та гарячої води не відшкодував, що і стало підставою подання позову в даній справі, з нарахуванням на неї, у тому числі 14 352,55 грн 3% річних, 56 320,09 грн інфляційних втрат, 29 849,67 грн подвійної облікової ставки НБУ. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі №910/18/26 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Укртелеком» на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління основну заборгованість у розмірі 515 675,48 грн, 3% річних у розмірі 14 302,01 грн, інфляційні нарахування у розмірі 56 320,09 грн та судовий збір у розмірі 7 035,58 грн. В іншій частині відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд установив, що нежилі приміщення загальною площею 525,7 кв.м., розташовані в будинку, яким відповідач користується на правах власника, у спірний період опалювалося централізовано при відсутності укладеного відповідачем з енергопостачальною організацією договору про постачання теплової енергії. Вказане приміщення є вбудованим, система опалення є невід`ємною частиною системи опалення будинків, а теплова енергія подавалася в опалювальні періоди 2023-2025, що підтверджується: обліковими картками та актами звіряння розрахунків за теплову енергію за період з січня 2023 року по квітень 2025 року. Враховуючи, що теплове обладнання приміщень відповідача підключено до системи ЦО будинку, він фактично є споживачем тепла в опалювальні періоди 2023-2025 і зобов`язаний сплачувати її вартість. Разом із тим, відповідач у опалювальні періоди 2023-2025 не оплачував вартості спожитої в приміщенні теплової енергії, з урахуванням встановлених тарифів на теплову енергію та пропорційно до опалювальної площі приміщення (525,7 кв.м.), внаслідок чого за останнім утворилася заборгованість у розмірі 515 675,48 грн. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи укладеного договору між відповідачем та Енергопостачальною організацією, як і відсутність договору, укладеного між позивачем та відповідачем про відшкодування вартості спожитої енергії у гарячій воді з урахуванням здійснених позивачем оплат протягом спірного періоду вартості усієї теплової енергії, що поставлялася до будинку в місті Києві, у тому числі спожитої відповідачем для опалення приміщення площею 525,7 кв.м., за висновками суду до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, якими врегульовані питання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Заборгованість у розмірі 515 675,48 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Також за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення розмір 3% річних, за розрахунком суду підлягає до стягнення з відповідача 143 02,01 грн. В іншій частині слід відмовити. Стосовно розрахунку інфляційних втрат, то позивачем зазначено період з 01.06.2024 по 19.12.2025, однак нарахування здійснюється по листопад 2025 року, також позивачем не враховано початкову дату нарахування. Поміж тим суд, здійснивши розрахунок інфляційних нарахувань за період з 03.06.2024 по 30.11.2025, зазначає, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні нарахування у заявленому позивачем розмірі, оскільки зазначені вище неврахування жодним чином не вплинули на розрахунок інфляційних втрат, розмір яких становить 56 320,09 грн. Стосовно заявленого розміру пені, то суд у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовив, адже договірних відносин між позивачем та відповідачем про відшкодування вартості спожитої енергії у гарячій воді немає, а в разі, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 15.04.2026 через підсистему «Електронний суд» Акціонерне товариство «Укртелеком» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі №910/18/26 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого: - суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, не надав права відповідачу на подання заяви про розгляд справи з проведенням судового засідання з викликом представників сторін; - суд першої інстанції змінив правову кваліфікацію спірних відносин, про що відповідач дізнався лише з оскаржуваного рішення. Зазначене призвело до неможливості відповідачем надати нові докази в суді першої інстанції, що відповідають новій правовій підставі; - між відповідачем та КП виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» є прямий договір про постачання теплової енергії у гарячій воді №230122 від 08.11.2018 (копія з додатками долучена до апеляційної скарги), про що достеменно було відомо позивачу. Наявність прямого договору повністю спростовує висновок суду про споживання відповідачем теплової енергії «при відсутності укладеного договору»; - суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин в розумінні статей 1212, 1213 Господарського процесуального кодексу України; - суд здійснив невірне тлумачення змісту пункту 4.6. Договору оренди №135 від 26.09.2022, який встановлює обов`язки виключно для орендаря (позивача) щодо відшкодування витрат орендодавця (відповідача). Ця умова договору не передбачає зворотного обов`язку власника будівлі оплачувати послуги за «тимчасовим» договором позивача, які відповідач не замовляв, не ініціював та не приймав; - суд першої інстанції не врахував обставини факту відсутності замовлення чи прийняття відповідачем послуг з теплопостачання відповідно до прямого договору від 28.11.2022 №241154 (з приміткою «тимчасовий»), укладеного виключно між КП ВО КМДА «Київтеплоенерго» та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням; - суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на нерелевантну практику (постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16). До апеляційної скарги відповідачем додано клопотання про долучення доказів/документів у справі №910/18/26, в якому останній просить суд долучити до матеріалів справи копію договору про постачання теплової енергії у гарячій воді №230122 від 08.11.2018 з додатками та додатковими угодами до нього. Як на підставу для подання нового доказу до суду апеляційної інстанції скаржник вказує на те, що він не мав можливості подати його до суду першої інстанції оскільки тільки з тексту оскаржуваного рішення від 27.03.2026 дізнався, що суд першої інстанції, застосувавши принцип jura novit curia: «Суд знає закони», здійснив перекваліфікацію (зміну правової кваліфікації) вимог позовної заяви, застосувавши інші норми права (статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, які регулюють зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави), ніж ту, яка була зазначена позивачем (стаття 901 Цивільного кодексу України), у зв`язку з чим у відповідача була відсутня можливість надати нові докази, що відповідають новій правовій підставі до суду першої інстанції. Узагальнені доводи та заперечення позивача 14.05.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Узагальнені доводи відзиву позивача на апеляційну скаргу зводяться до того, що матеріалами справи підтверджується факт того, що АТ «Укртелеком» здійснювало споживання теплової енергії протягом січня 2023 року - квітня 2025 року без компенсації ККЕУ вартості спожитих послуг, а також ухилялося від укладення договорів на відшкодування вартості спожитої теплової енергії. До обов`язку суду належить здійснення правильної правової кваліфікації спірних правовідносин і сама по собі незгода суду з правовим обґрунтуванням позову не є підставою для відмови в його задоволенні. Водночас, нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона судового процесу зобов`язана подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, прийняття рішення щодо подання або не подання того чи іншого доказу, а також настання наслідків в рамках вчинення дій покладається на учасника справи, у розпорядженні якого перебувають дані докази. Наявність договору, укладеного між відповідачем та КП «Київстеплоенерго», жодним чином не спростовує факту споживання відповідачем теплової енергії в опалювальні періоди за 2023-2025 роки, вартість якої була оплачена позивачем. Твердження відповідача про те, що приміщення не потрібно забезпечувати тепловою енергією та гарячою водою не відповідає дійсності, оскільки відповідачу достеменно відомо, що приміщення під`єднане до загальної централізованої системи опалення, а дії щодо його відокремлення не здійснювалися (в матеріалах справи відсутні такі докази). У таких умовах здійснювати споживання теплової енергії в одних приміщеннях та не здійснювати в інших технічно неможливо, тому відповідач, як власник нежитлового приміщення, здійснював споживання теплової енергії, яку повністю було оплачено позивачем. Позивач у відзиві просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи нових доказів, оскільки відповідач не навів жодних поважних причин, які б унеможливлювали їх подання. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі №910/18/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О. Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18/26; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва. 27.04.2026 матеріали справи №910/18/26 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі №910/18/26, встановлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень, запропоновано позивачу надати суду свої доводи та міркування з приводу заявленого відповідачем клопотання про долучення доказів/документів у справі №910/18/26, призначено справу до розгляду на 09.06.2026. 27.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Укртелеком» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 заяву представника Акціонерного товариства «Укртелеком» про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. У судовому засіданні 09.06.2026 суд, розглянувши клопотання відповідача про долучення нових доказів, заявлене в апеляційній скарзі, ухвалив відмовити у його задоволенні з підстав, що будуть викладені у мотивувальній частині постанови. У судовому засіданні 09.06.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови. Явка представників учасників справи У судове засідання 09.06.2026 з`явились представники позивача та відповідача. Представник відповідача підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду в даній справі скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції Акціонерному товариству «Укртелеком» на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна, а саме будівлі АТС-411,412,413 та прибудова до будівлі АТС-411 (літ. А) загальною площею 9426 кв.м., які розміщенні у м. Київ. 26 вересня 2022 року між АТ «Укртелеком» (Орендодавець) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (Орендар) укладено Договір оренди №135 (далі, Договір оренди). Відповідно до пункту 1.1. Договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - частину будівлі АТС - 411, 412, 413, прибудови до будівлі АТС-411 (літ «А»), загальною площею 2 694,3 кв.м., (а саме: частина приміщень 2 поверху (приміщення №№ 1-8, 10-22, І та ІV) площею 871,5 кв.м.; частина приміщень 3 поверху (приміщення №№ 1-24, І та IV) площею 970,3 кв.м.; частина приміщень 4 поверху (приміщення № 1, 7, 8, 10-22) площею 852,5 кв.м., які розміщенні у м. Київ. Пунктом 2.4. Договору оренди передбачено, що з урахуванням фактичного використання нерухомого майна, зазначеного у пункті 1.1. Договору, на підставі Акту приймання-передачі від 02.09.2022 та у порядку, визначеному частиною 3 статті 631 ЦК України, сторони домовилися про те, що умови даного Договору застосовуються до відносин, що виникли з 02.09.2022, що відповідає початку фактичного використання орендованого майна. Пунктом 4.6. Договору передбачено, що Орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, в тому числі фактичні комунальні платежі. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Орендодавцем майна договір про відшкодування витрат Орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Відповідно до акту приймання - передачі в оренду нерухомого майна від 26.09.2022 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - частину будівлі АТС - 411,412,413, прибудови до будівлі АТС-411 (літ «А»), загальною площею 2 694,3 кв.м, (а саме: частина приміщень 2 поверху (приміщення №№ 1-8,10-22, І та ІV) площею 871,5 кв.м; частина приміщень 3 поверху (приміщення №№ 1-24, І та IV) площею 970,3 кв.м; частина приміщень 4 поверху (приміщення № 1,7,8,10-22) площею 852,5 кв.м., які розміщенні у м. Київ. 28 листопада 2022 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» (Енергопостачальна організація) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (Абонент) було укладено Договір №241154 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі, Договір теплопостачання). Предметом Договору теплопостачання є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором (пункт 1.1. Договору). Пунктом 2.1. Договору теплопостачання передбачено, що при виконанні умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України. Підпунктом 2.2.1. пункту 2.2. Договору теплопостачання визначено, що Енергопостачальна організація зобов`язується постачати енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору. Додатком №1 до Договору теплопостачання встановлено, що енергопостачальна організація відпускає Абоненту теплову енергію в гарячій воді орієнтовно 680,00 Гкал\рік. Відповідно до підпункту 2.3.4. пункту 2.3. Договору теплопостачання абонент зобов`язується в додатках №8 та №9 до Договору зазначити всі об`єкти теплоспоживання, підключені до теплових мереж «Абонента» (найменування, максимальні теплові навантаження, обсяги теплопостачання, займана площа орендарів тощо). Згідно з Додатком №8 до Договору теплопостачання опалювальна площа всього складає 3 220 кв.м., площа госпрозрахункових організацій складає 525,7 кв. м. (належать АТ «Укртелеком»), площа бюджетних організацій складає 2 694,3 кв.м. (871,5 + 970 + 852,5) (орендує Київське КЕУ). Також в додатках №8 та №9 до Договору теплопостачання визначено, що об`єкт нерухомого майна має особовий рахунок №241154. Відповідно до облікових карток до Договору №241154, як додані до заяви про усунення недоліків від 23.03.2026 (том 1, а.с. 82-91), КП «Київтеплоенерго» здійснює нарахування постачання теплової енергії у гарячій воді, розділяючи її за двома суб`єктами в рамках одного особового рахунку №241154, а саме: - АТ «Укртелеком» з шифром тарифу 10 (відповідно з меншим обсягом споживання, оскільки площа складає 525,7 кв.м.); - Київське КЕУ з шифром тарифу 34 (відповідно з більшим обсягом споживання, оскільки орендована площа складає 2 694,3 кв.м.). Відповідно до облікових карток за період з січня 2023 року по квітень 2025 року КП «Київтеплоенерго» здійснено нарахування постачання теплової енергії у гарячій воді з шифром тарифу 10: - за січень 2023 року обсягом 13.084332 Гкал, вартістю 28291,47 грн без ПДВ (33949,76 грн з ПДВ); - за лютий 2023 року обсягом 13.879605 Гкал, вартістю 30 011,04 грн без ПДВ (36 013,25 грн з ПДВ); - за березень 2023 року обсягом 13.657106 Гкал, вартістю 29 529,94 грн без ПДВ (35435,93 з ПДВ); - за квітень 2023 року обсягом 2.102977 Гкал, вартістю 4 547,14 грн без ПДВ (5 456,57 грн з ПДВ); - за серпень 2023 року обсягом 19.258455 Гкал, вартістю 41 641,40 без ПДВ (49 969,68 грн з ПДВ); - за грудень 2023 року обсягом 7.650442 Гкал, вартістю 24085,62 грн без ПДВ (28 902,74 грн з ПДВ); - за січень 2024 року обсягом 3.704135 Гкал, вартістю 11 661,60 грн без ПДВ (13 993,92 грн з ПДВ) та 9.752194 Гкал, вартістю 29592,76 грн без ПДВ (35 511,31 грн з ПДВ). Всього разом 49 505,23 грн з ПДВ; - за лютий 2024 року обсягом 5.525818 Гкал, вартістю 16 767,94 грн без ПДВ (20121,53 грн з ПДВ) обсягом 8.043679 Гкал, вартістю 23 798,11 грн без ПДВ (28 557,73 грн з ПДВ). Всього разом 48 679,26 грн з ПДВ; - за березень 2024 року обсягом 3.219608 Гкал вартістю 9 525,57 грн без ПДВ (11430,68 грн з ПДВ), обсягом 8,589504 Гкал вартістю 24 435,57 грн без ПДВ (29 322,68 грн з ПДВ). Всього разом 40 753,36 грн з ПДВ; - за квітень 2024 року обсягом 3.979319 Гкал, вартістю 11 320,44 грн без ПДВ (13 584,53 грн з ПДВ); - за січень 2025 року обсягом 2,749469 Гкал вартістю 9 835,68 грн без ПДВ (11 802,82 грн з ПДВ), обсягом 8,11462 Гкал вартістю 31 101,91 грн без ПДВ (37 322,29 грн з ПДВ). Всього разом 49 125,11 грн з ПДВ; - за лютий 2025 року обсягом 3,887784 Гкал вартістю 14 901,19 грн без ПДВ (17 881,43 грн з ПДВ), обсягом 11,12366 Гкал вартістю 43 700,91 грн без ПДВ (52 441,09 грн з ПДВ). Всього разом 70 322,52 грн з ПДВ; - березень 2025 року обсягом 2,939865 Гкал вартістю 11 549,68 грн без ПДВ (13 859,62 грн з ПДВ), обсягом 7,295352 Гкал вартістю 29 592,91 грн без ПДВ (35 511,49 грн з ПДВ). Всього разом з ПДВ 49 371,11 грн; - квітень 2025 року обсягом 0,946329 Гкал, вартістю 3 838,69 грн без ПДВ (4 606,43 грн з ПДВ). На підтвердження здійснення оплати за надані послуги позивачем до матеріалів справи долучені такі документи, як платіжне доручення №385 від 13.02.2023 на загальну суму 149 865,97 грн (сто сорок дев`ять тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень 97 коп.), а також платіжні інструкції: №726 від 13.03.2023 на загальну суму 210 244,66 грн (двісті десять тисяч двісті сорок чотири гривні 66 коп.), №2161 від 08.06.2023 на загальну суму 16 986,17 грн (шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість гривень 17 коп.); №2165 від 08.06.2023 на загальну суму 31 855,55 грн. (тридцять одна тисяча вісімсот п`ятдесят п`ять гривень 55 коп), №2174 від 08.06.2023 на загальну суму 189 889,37 грн (сто вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 37 коп.), №5794 від 13.11.2023 на загальну суму 93 523,43 грн (дев`яносто три тисячі п`ятсот двадцять три гривні 43 коп.), №6229 від 16.11.2023 на загальну суму 93 523,43 грн (дев`яносто три тисячі п`ятсот двадцять три гривні 43 коп.), №8572 від 23.12.2023 на загальну суму 57 634,85 грн (п`ятдесят сім тисяч шістсот тридцять чотири гривні 85 коп.), №60 від 23.01.2024 на загальну суму 113 120,27 грн (сто тринадцять тисяч сто двадцять гривень 27 коп.), №317 від 09.02.2024 на загальну суму 299 006,93 грн (двісті дев`яносто дев`ять тисяч шість гривень 93 коп.), №1996 від 24.04.2024 на загальну суму 87 872,80 грн (вісімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят дві гривні 80 коп.), №2898 від 21.05.2024 на загальну суму 87 367,42 грн (вісімдесят сім тисяч триста шістдесят сім гривень 42 коп.), №2907 від 21.05.2024 на загальну суму 212 406,46 грн (двісті дванадцять тисяч чотириста шість гривень 46 коп.), №2909 від 21.05.2024 на загальну суму 259 713,05 грн (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот тринадцять гривень 05 коп.), №8799 від 12.12.2024 на загальну суму 12 513,56 грн (дванадцять тисяч п`ятсот тринадцять гривень 56 коп.), №8724 від 12.12.2024 на загальну суму 148 025,80 грн (сто сорок вісім тисяч двадцять п`ять гривень 80 коп.), №9510 від 20.12.2024 на загальну суму 29 973,71 грн (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят три гривні 71 коп.), №83 від 20.01.2025 на загальну суму 245 666,39 грн (двісті сорок п`ять тисяч шістсот шістдесят шість гривень 39 коп.), №278 від 10.02.2025 на загальну суму 258 031,10 грн (двісті п`ятдесят вісім тисяч тридцять одна гривня 10 коп.), №1795 від 07.05.2025 на загальну суму 358 978,16 грн (триста п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сімдесят вісім гривень 16 коп.), №4670 від 01.08.2025 на загальну суму 22 803,43 грн (двадцять дві тисячі вісімсот три гривні 43 коп.), №4680 від 01.08.2025 на загальну суму 246 184,49 грн (двісті сорок шість тисяч сто вісімдесят чотири гривні 49 коп.). Також представником позивача долучені до матеріалів справи акти звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.01.2023, від 28.02.2023, від 31.03.2023, від 30.04.2023, від 31.05.2023, від 30.06.2023, від 31.07.2023, від 31.08.2023, від 30.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 31.12.23, від 31.01.2024, від 29.02.2024, від 31.03.2024, від 30.04.2024, від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, підписані між КП «Київтеплоенерго» в особі СП «Енергозбут» та ККЕУ. З огляду на викладене представник позивача зазначає, за період з січня 2023 року по квітень 2025 року відповідач спожив теплової енергії та гарячої води на загальну суму 515 675,48 грн, яка була оплачена енергопостачальній компанії замість нього ККЕУ. 25 квітня 2024 року позивач надіслав на адресу відповідача лист від 24.04.2024 вих. №517/2060 з пропозицією укладення договору про відшкодування вартості спожитої енергії у гарячій воді та надав відповідний проєкт договору. Однак, як вказує позивач, відповідач жодним чином не відреагував на даний лист та не підписав проєкт договору про відшкодування вартості спожитої енергії у гарячій воді. При цьому, як вбачається зі змісту листа від 24.04.2024 вих. №517/2060, 05.12.2022 АТ «Укртелеком» надсилало ККЕУ лист №82Е100/22-33 від 05.12.2022 з проханням укласти договір на відшкодування теплової енергії на площу 527 кв.м., яку займає у цій будівлі АТ «Укртелеком», та стверджувало, що оплату спожитої теплової енергії гарантує. Договори були надані відповідачу в лютому 2023 року та в січні 2024 року, однак останнім не підписані. 22 травня 2024 року Київським квартирно-експлуатаційним управлінням засобами поштового зв`язку на адресу директора Київської філії АТ «Укртелеком» було направлено Претензію №491 (вих. №517/2465 від 15.05.2024) про стягнення суми коштів у розмірі 308 294,52 грн, в якій Київське КЕУ просило Київську філію АТ «Укртелеком» сплатити суму заборгованості у розмірі 308 294,52 грн до 30 травня 2024 року та просило надати відповідь за результатами розгляду претензії протягом п`яти днів з дня отримання претензії. До претензії були додані облікові картки (табуляграми) за січень 2023 року - квітень 2024 року, надані КП «Київтеплоенерго», та акти звіряння розрахунків за січень 2023 року - квітень 2024 року. В якості доказів надіслання останньої представником долучено опис вкладення у цінний лист, накладну №0318634016635 від 22.05.2024 та фіскальний чек від 22.05.2024. Як зазначає представник позивача, відповідач жодним чином не відреагував на дану претензію та не вчинив жодних дій щодо оплати суми заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався, зокрема, на положення статті 901 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Позивач наголошував, що відповідач в опалювальні періоди 2023-2025 років не оплачував вартості спожитої в приміщенні площею 525,7 кв.м. теплової енергії, з урахуванням встановлених тарифів на теплову енергію та пропорційно до опалювальної площі приміщення, внаслідок чого за останнім утворилася заборгованість у розмірі 515 675,48 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, зокрема, що неприйнятними є посилання позивача на статтю 901 Цивільного кодексу України, оскільки для виникнення обов`язку з оплати послуг необхідним є доведення факту їх надання за завданням замовника та в його інтересах. АТ «Укртелеком» не замовляло послугу з теплопостачання будівлі, не ініціювало її надання, не визначало обсягів та періодів споживання теплової енергії та не приймало відповідні послуги. Більше того, опалення будівлі в цілому було необхідне насамперед для забезпечення потреб ККЕУ, яка фактично є основним вигодонабувачем такої послуги. Відповідач наголошував, що позивачем не доведено ані наявності договірних правовідносин, ані факту замовлення чи прийняття відповідачем послуг з теплопостачання, ані існування іншої передбаченої законом підстави виникнення грошового зобов`язання. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Щодо заявленого скаржником разом із апеляційною скаргою клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів (копії договору про постачання теплової енергії у гарячій воді №230122 від 08.11.2018 з додатками та додатковими угодами до нього), суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. За змістом статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас, згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як зазначає скаржник в обґрунтування неможливості подання копії договору про постачання теплової енергії у гарячій воді №230122 від 08.11.2018 з додатками та додатковими угодами до нього до суду першої інстанції, він не мав такої можливості, оскільки тільки з тексту оскаржуваного рішення від 27.03.2026 дізнався, що суд першої інстанції, застосувавши принцип jura novit curia: «Суд знає закони», здійснив перекваліфікацію (зміну правової кваліфікації) вимог позовної заяви, застосувавши інші норми права (статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, які регулюють зобов?язання у зв?язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави), ніж ту, яка була зазначена позивачем (стаття 901 Цивільного кодексу України), у зв?язку з чим у відповідача була відсутня можливість надати нові докази, що відповідають новій правовій підставі до суду першої інстанції. Також скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, не надав права відповідачу на подання заяви про розгляд справи з проведенням судового засідання з викликом представників сторін. Колегія суддів зазначає, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (у даному випадку на відповідача), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у рішенні апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, апелянтом не наведено жодної об`єктивної причини неможливості подання зазначеного договору з додатками та додатковими угодами до нього під час розгляду справи судом першої інстанції. Договір №230122 від 08.11.2018 укладений самим відповідачем, перебував у його володінні протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції, існує ще з 2018 року, безпосередньо стосується обставин, які входять до предмету доказування в даній справі з огляду на предмет та підстави поданого позову. Предмет та підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. При цьому правова кваліфікація спору є відмінною від його фактичних підстав, які залишаються незмінними незалежно від того, які саме норми матеріального права застосував суд. Фактичні підстави позову протягом усього розгляду залишалися незмінними, а саме: належність відповідачу приміщень площею 525,7 кв.м.; оплата позивачем вартості теплової енергії за весь об`єкт; відсутність компенсації відповідачем вартості спожитої ним теплової енергії. Правова підстава позову, визначена позивачем у позові, це загальні норми зобов`язального права (статті 11, 509, 629, 610, 611 Цивільного кодексу України) та стаття 901 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини з надання послуг. Як зазначає відповідач у заявленому клопотанні, існування договору про постачання теплової енергії у гарячій воді №230122 від 08.11.2018, укладеного між відповідачем та КП «Київтеплоенерго», свідчить про виникнення в АТ «Укртелеком», як власника приміщення, зобов`язань з оплати теплової енергії виключно перед КП «Київтеплоенерго». Із наведених тверджень скаржника випливає, що вказаний доказ, на його думку, має істотне значення для вирішення спору в цілому, а не виключно для спростування правової кваліфікації, застосованої судом першої інстанції (стаття 1212 Цивільного кодексу України), адже фактично відповідач стверджує, що існування договору №230122 від 08.11.2018 виключає будь-які правові підстави для задоволення позову, оскільки саме цей договір визначає належного кредитора та належного боржника у правовідносинах щодо оплати теплової енергії, якщо така постачалася до приміщення відповідача площею 525,7 кв.м. Посилання відповідача на те, що необхідність подання такого доказу виникла лише після ознайомлення з рішенням суду першої інстанції, оскільки суд застосував статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, є безпідставним. У даному контексті колегія суддів наголошує на тому, що застосування судом принципу «jura novit curia» не створює нових фактичних обставин справи та не звільняє сторону від обов`язку належним чином реалізовувати свої процесуальні права, зокрема, щодо подання доказів у строки, встановлені процесуальним законом. При цьому саме відповідач, будучи власником приміщень та учасником відповідних правовідносин, повинен був подати всі наявні у нього документи, які стосуються постачання теплової енергії до належних йому приміщень, незалежно від правової кваліфікації спору. Оскільки договір 2018 року існував до моменту звернення з позовом та перебував у володінні скаржника, останній не був позбавлений можливості подати його до суду першої інстанції в установлені статтею 80 Господарського процесуального кодексу України строки. Наразі ж скаржник фактично ототожнює зміну правової оцінки спору з виникненням у нього права на повторне формування доказової бази вже на стадії апеляційного перегляду, що суперечить завданням апеляційного провадження та принципу правової визначеності. Неналежна реалізація стороною своїх процесуальних прав, помилкова оцінка нею обставин справи або незгода з правовою кваліфікацією, яку надалі здійснив суд, керуючись принципом «jura novit curia», у даному спірному випадку не є винятковими обставинами у розумінні частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України та не можуть бути підставою для прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції. Стосовно посилань скаржника на те, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, не надав права відповідачу на подання заяви про розгляд справи з проведенням судового засідання з викликом представників сторін, то такі є безпідставними, оскільки пунктом 5 ухвали Господарського суду міста Києва від 08.01.2026 у справі №910/18/26 запропоновано відповідачу у п`ятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження, у разі наявності, надати суду заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Однак, відповідним правом АТ «Укртелеком» не скористалось. З огляду на встановлені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду апеляційної інстанції неможливості подання доданих до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У свою чергу, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України). Отже, заявлене відповідачем клопотання про долучення нових доказів не може бути задоволене. Крім того, колегія суддів наголошує, що сам по собі факт існування договору №230122 від 08.11.2018 не доводить, що саме за ним здійснювалося постачання теплової енергії до спірного приміщення площею 525,7 кв.м. у спірний період, що відповідач здійснював оплату вартості спожитої теплової енергії за договором №230122 від 08.11.2018 (докази протилежного у матеріалах справи відсутні), а також, що позивач не ніс витрат з оплати теплової енергії, яка фактично споживалася відповідачем. Матеріалами справи підтверджується, що саме орендар (позивач) на підставі укладеного з КП «Київтеплоенерго» 28.11.2022 Договору №241154 здійснював оплату теплової енергії за об`єкт відповідача, про що буде вказано далі в мотивувальній частині постанови. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 1, пункт 2 частини 2 стаття 11 Цивільного кодексу України). У той же час, як вірно наголосив суд першої інстанції, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16). Відповідач в апеляційній скарзі вказує на помилковість посилання суду першої інстанції на зазначену постанову Верховного Суду, адже вона стосується інших правовідносин, де фактичні обставини справи відрізняються. Однак, колегія суддів зазначає, що для застосування певної правової позиції до спірних правовідносин не вимагається повний збіг усіх фактичних обставин двох справ. У контексті спірних правовідносин суд першої інстанції використав постанову Верховного Суду у справі №922/4239/16 не для встановлення конкретних фактів цієї справи, а для підтвердження загального правового висновку про те, що відсутність договору сама по собі не звільняє особу від обов`язку оплачувати фактично спожитий нею ресурс. Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (стаття 1 Закону України «Про теплопостачання»). Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу (частина 4 стаття 1 Закону України «Про теплопостачання»). Місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача (стаття 1 Закону України «Про теплопостачання»). Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов`язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа, теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввід приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі. Таким чином, в умовах єдиної системи централізованої опалення (ЦО), подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи ЦО. Основними обов`язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (частина 3 стаття 24 Закону України «Про теплопостачання»). Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання (пункт 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007). Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частина 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання»). Представник відповідача у своїх запереченнях зазначав, що посилання позивача на лист Київської міської філії АТ «Укртелеком», надісланий на адресу позивача з пропозицією укласти договір на відшкодування теплової енергії, не є доказом визнання боргу або фактичного споживання послуг. За своєю правовою природою зазначений лист є виключно пропозицією щодо врегулювання можливих майбутніх договірних відносин та підтверджує відсутність між сторонами чинного договору у спірний період. Формулювання «оплату гарантуємо» стосується лише потенційних зобов`язань, які могли б виникнути після укладення договору, і не може тлумачитися як визнання будь-якої заборгованості за минулі періоди. Із матеріалів справи вбачається, що позивач 25.04.2024 засобами поштового зв`язку направляв відповідачу проект договору про відшкодування вартості спожитої енергії у гарячій воді з пропозицією вих.№517/2060 від 24.04.2024 укласти такий договір. Однак, відповідач залишив пропозицію про укладення договору без відповіді та не повернув позивачу підписаний примірник договору. Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Як установлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, об`єкт оренди підключено до централізованого опалення. Система централізованого опалення будинку розрахована на забезпечення послугами теплопостачання усіх приміщень зазначеного будинку. На виконання умов Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №241154 від 28.11.2022 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» надавало теплову енергію на потреби опалення будинку, що підтверджується: обліковими картками та актами звіряння розрахунків за теплову енергію за період з січня 2023 року по квітень 2025 року. Із наявних у матеріалах справи облікових карток за період з січня 2023 року по квітень 2025 року вбачаються обсяги та розмір поставленої у спірний період теплової енергії, зокрема, відповідачу (до належного йому приміщення площею 525,7 кв.м., яке не передавалося в оренду позивачу за Договором №135 від 26.09.2022; Особовий рахунок 241154 , шифр тарифу 10). Судом також враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19, від 16.02.2021 у справі №910/17660/19). Відповідно до облікових карток (том 1, а.с. 85-91) за період з січня 2023 року по квітень 2025 року КП «Київтеплоенерго» здійснено нарахування постачання теплової енергії у гарячій воді за особовим рахунком 241154 з шифром тарифу 10 на суму 515 675,48 грн, яка була оплачена ККЕУ у повному обсязі, про що до позовної заяви додані платіжне доручення та платіжні інструкції. Приміщення загальною площею 525,7 кв.м., розташоване в будинку, яким відповідач користується на правах власника, у спірний період (січень 2023 року - квітень 2025 року) опалювалися централізовано при відсутності укладеного відповідачем з енергопостачальною організацією договору про постачання теплової енергії. Доказів протилежного до суду першої інстанції надано не було. Вказане приміщення є вбудованим, система опалення є невід`ємною частиною системи опалення будинків, а теплова енергія подавалася в опалювальні періоди 2023-2025 років. Отже, як вірно встановив місцевий господарський суд, в умовах єдиної системи централізованої опалення (ЦО), подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи ЦО. Враховуючи, що теплове обладнання приміщень відповідача підключено до системи ЦО будинку, він фактично є споживачем тепла в опалювальні періоди 2023-2025 років і зобов`язаний сплачувати її вартість. Доказів на підтвердження факту відключення орендованого позивачем приміщення від мереж теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла протягом спірного періоду матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що приміщення загальною площею 525,7 кв.м. є окремою будівлею, теплопостачання до якої у спірному періоді не здійснювалось. Разом із тим, відповідач в опалювальні періоди 2023-2025 років не сплачував вартості спожитої в приміщенні площею 525,7 кв.м. теплової енергії, з урахуванням встановлених тарифів на теплову енергію та пропорційно до опалювальної площі приміщення, внаслідок чого за останнім утворилася заборгованість у розмірі 515 675,48 грн. Під час вирішення спору судом першої інстанції також було враховано, що згідно з пунктом 4.6. Договору Орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, в тому числі фактичні комунальні платежі. Зазначеним пунктом Договору також передбачено, що орендар протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору зобов`язаний укласти з Орендодавцем майна договір про відшкодування витрат Орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Матеріалами справи підтверджується, що 05.12.2022 АТ «Укртелеком» надсилало ККЕУ лист №82Е100/22-33 від 05.12.2022 з проханням укласти договір на відшкодування теплової енергії на площу, яку займає у цій будівлі АТ «Укртелеком», та стверджувало, що оплату спожитої теплової енергії гарантує. Договори були надані позивачем відповідачу в лютому 2023 року та в січні 2024 року, однак останнім не підписані. Відповідач правильно наголошує на тому, що пункт 4.6. Договору оренди встановлює обов`язки виключно для орендаря (позивача) щодо відшкодування витрат орендодавця (відповідача). Зазначене, втім, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, адже спірне стягнення не ґрунтується на договорі оренди, а випливає із факту збереження відповідачем у себе грошових коштів за рахунок позивача, який здійснював оплату вартості теплової енергії за весь об`єкт нерухомості. Місцевий господарський суд не покладав умови пункту 4.6. Договору оренди в основу виникнення спірного грошового зобов`язання. Навпаки, суд прямо встановив відсутність між сторонами укладеного договору про відшкодування вартості комунальних послуг та саме з цієї причини застосував положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Враховуючи це, доводи скаржника про неправильне тлумачення судом пункту 4.6. Договору оренди не впливають на правильність висновків суду. Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався зокрема на положення статті 901 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 вказано, що саме на суд покладено обов`язок здійснити правову кваліфікацію правовідносин сторін, виходячи з установлених під час розгляду справи обставин, та визначити, яка норма права підлягає застосуванню для вирішення спору. Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 та від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц звернуто увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Отже, вказаний принцип проявляється у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, проте не надає суду права самостійно визначати позовні вимоги. Приписами статті 1212 Цивільного кодексу України унормовано таке: - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1); - положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2); - положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3). Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України). Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи укладеного договору між відповідачем та Енергопостачальною організацією, як і відсутність договору, укладеного між позивачем та відповідачем про відшкодування вартості спожитої енергії у гарячій воді в спірному періоді, з урахуванням здійснених позивачем оплат протягом спірного періоду вартості усієї теплової енергії, що поставлялася до будинку в місті Києві, у тому числі спожитої відповідачем для опалення приміщення площею 525,7 кв.м., до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, якими врегульовані питання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Враховуючи те, що строк виконання відповідачем обов`язку з оплати спожитої ним протягом спірного періоду теплової енергії настав, і Акціонерним товариством «Укртелеком» на момент прийняття рішення не надано документів, які свідчать про погашення перед позивачем (який здійснював таку оплату за теплову енергію, спожиту в усьому будинку) спірної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про законність та обґрунтованість вимог позивача до Акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення основної заборгованості у розмірі 515 675,48 грн. Щодо вимог про стягнення 14 352,55 грн 3% річних, 56 320,09 грн інфляційних втрат та 29 849,67 подвійної облікової ставки НБУ, то апеляційна скарга не містить конкретних доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції щодо розгляду цих позовних вимог. Оскільки договірних відносин між позивачем та відповідачем про відшкодування вартості спожитої енергії у гарячій воді не існувало й сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, відсутні підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18. Отже, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 29 849,67 грн. Водночас, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. За результатами здійсненої судом перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення 3% річних, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 14 302,01 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних слід відмовити. Щодо розрахунку інфляційних втрат, то позивачем зазначено період з 01.06.2024 по 19.12.2025, однак нарахування здійснюється по листопад 2025 року, також позивачем не враховано початкову дату нарахування. Водночас, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 03.06.2024 по 30.11.2025, суд зазначає, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні нарахування у заявленому позивачем розмірі, оскільки допущені вище при розрахунках недоліки жодним чином не вплинули на розрахунок інфляційних втрат, розмір яких становить 56 320,09 грн й підлягає стягненню з відповідача. Зазначені розрахунки та висновки суду першої інстанції відповідачем жодним чином не спростовані. Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційної скарги відповідача зазначених висновків суду не спростовують. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58). Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва 27.03.2026 у справі №910/18/26 підлягає залишенню без змін. Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено. Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі №910/18/26 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва 27.03.2026 у справі №910/18/26 залишити без змін. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Укртелеком». Матеріали справи №910/18/26 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 29.06.2026 після виходу членів колегії суддів з відпустки. Головуючий суддя Ю.Б. Михальська Судді А.О. Мальченко А.І. Тищенко