Постанова КЦС ВС № 176/2469/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року м. Київ справа № 176/2469/22 провадження № 61-3707св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І., позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Черкавським Юрієм Сергійовичем, на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 жовтня 2024 року у складі судді Ханієвої Ф. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 31 січня 2023 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська на підставі ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2022 року про передачу справи для розгляду за підсудністю надійшли матеріали цієї справи за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості зі сплати страхових виплат у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання та стягнення щомісячних страхових виплат. Ухвалою суду від 16 жовтня 2023 року залучено до участі в справі правонаступника відповідачів - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Жовтоводського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ, Фонд); прийнято до розгляду змінену редакцію позовної заяви, якою змінено предмет позову. Позов мотивований тим, що її чоловік ОСОБА_2 19 років та 11 місяців працював помічником футерувальника, футерувальником та чистильником цеху основного виробництва ГМЗ ДП «Східний гірничозбагачувальний комбінат» в шкідливих умовах праці, та відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії від 14 лютого 2018 року № 5/127 йому встановлено захворювання на рак легенів ? «професійний рак». Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 06 березня 2018 року встановлено професійне захворювання правої легені, що пов`язано з його роботою в шкідливих умовах праці та виникло під час його виробничої діяльності. Відповідач мав сплатити їй одноразову виплату в сумі 176 200,00 грн та виплатити щомісячні страхові виплати з 23 березня 2018 року по 01 грудня 2022 року в сумі 437 469,55 грн, а всього 613 669,55 грн. При цьому, за розрахунками позивача, з 01 грудня 2022 року їй належать до виплати щомісячні страхові платежі у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання та пожиттєво в сумі 9 676,76 грн. Просила суд: стягнути з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати страхових виплат у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання, а саме одноразової страхової виплати в сумі 176 200,00 грн та щомісячних страхових виплат з 23 березня 2018 року по 01 грудня 2022 року в сумі 437 469,55 грн, а всього 613 669,55 грн; стягнути з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання з 01 грудня 2022 року та пожиттєво в сумі 9 676,76 грн. Короткий зміст судових рішень Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення МСЕК про встановлення інвалідності, визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках приймається після повного медичного обстеження особи, проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я, на підставі медичної документації, яка обов`язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об`єктивного обстеження особи членами комісії за життя особи, а не після її смерті. При цьому причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Одноразова допомога сім`ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку не виплачується. Проте позивач не довела суду належними та допустимими доказами того факту, що її померлий чоловік як потерпілий мав право на спірні страхові виплати. ОСОБА_2 не був обстежений лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я та не був визнаний МСЕК особою з інвалідністю внаслідок професійного захворювання за життя, йому не був визначений ступінь втрати професійної працездатності у відсотках рішенням МСЕК. Водночас позивач зазначила, що вона вважає відмову КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» у розгляді питання про встановлення причинного зв`язку смерті потерпілого від професійного захворювання необґрунтованою. Однак вона не оскаржувала цю відмову у встановленому законом порядку, відповідних доказів суду не надала. При цьому питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у померлого чоловіка позивача та наявність підстав для визнання його особою з інвалідністю за результатами медичного обстеження, визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, є дискреційними повноваженнями медичного закладу та МСЕК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цих органів. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18. Суд відхилив як неналежний доказ і висновок експерта, зроблений за результатами проведення посмертної судово-медичної експертизи на підставі ухвали суду в іншій цивільній справі № 176/1005/20, відповідно до якого смерть чоловіка позивача настала від встановленого професійного захворювання «раку легенів». Оскільки в рамках спірних правовідносин саме медичний заклад та МСЕК є уповноваженими органами, які встановлюють причинний зв`язок смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом, з метою вирішення питань щодо наявності або відсутності правових підстав для розрахунку, призначення та виплати спірних страхових сум потерпілому. У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, розмір якої визначається відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, за його життя, та тільки у разі смерті внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога, а у разі смерті внаслідок професійного захворювання така одноразова допомога не виплачується. При цьому здійснення розрахунку розміру спірних страхових виплат належить до дискреційних повноважень Фонду, а наведені позивачем розрахунки є безпідставними. Суд не є уповноваженим органом щодо встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, що є необхідним для розрахунку спірних страхових сум, такі не розраховувались Фондом та не призначались померлому чоловіку позивача за його життя, спірні страхові платежі не виплачувались йому, а тому заборгованість у відповідача не виникла. Тому без встановлення МСЕК ступеня стійкої втрати працездатності чоловіка позивача внаслідок професійного захворювання за його життя у Фонду відсутні правові підстави для розрахунку розміру щомісячної страхової виплати особі, яка має на це право. Цей розмір встановляється Фондом, виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Відповідно до змісту листувань позивача з компетентними органами за життя чоловіка позивача для встановлення групи його інвалідності йому було рекомендовано звернутися до ЛКК лікувального закладу за місцем проживання для оформлення необхідних документів на МСЕК. Проте чоловік позивача помер та не проходив огляд МСЕК за життя. Позивач не є особою, яка має право на отримання спірних щомісячних страхових виплат після смерті чоловіка в разі втрати годувальника, не є спадкоємцем померлого чоловіка щодо отримання страхових виплат після його смерті, бо її померлий чоловік не є спадкодавцем у цьому випадку, оскільки не був одержувачем спірних страхових платежів. Тому твердження позивача з приводу належності їй до виплати спірних сум є хибними, а позовні вимоги про їх стягнення з ГУ ПФУ є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції і також вказав, що відповідно до положень Інструкції про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 15 листопада 2005 року № 606 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2005 року за № 1455/11735, саме МСЕК на підставі поданих документів наділено повноваженнями щодо надання висновку з розгляду причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом. Це спростовує доводи скаржника щодо встановлення експертами такого причинного зв`язку за наявними медичними документами ОСОБА_2 , а відтак і наявності заборгованості відповідача перед позивачем. Такого права на відшкодування страхових виплат не виникло і у спадкодавця, оскільки за життя останній не проходив МСЕК та відповідної довідки не отримував, а позивач як спадкоємець свого чоловіка ОСОБА_2 в силу статей 1216, 1217, 1227 ЦК України такого права не успадкувала. Колегія суддів відхилила доводи скаржника про те, що судом саме для доведення обґрунтованості вимог позивача призначалась судова експертиза, яка була проведена та висновками комісії лікарів встановлений факт отримання ОСОБА_2 професійного захворювання та повної втрати працездатності, що відповідачем не спростовано. Однак такий висновок експертів має значення для розгляду МСЕК питання про встановлення інвалідності та визначення процентного співвідношення втрати працездатності відповідно до Положення про МСЕК разом з іншими наявними медичними документами ОСОБА_2 та до компетенції суду з розгляду такого питання не відноситься. Аргументи учасників справи 19 березня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до Соборного районного суду м. Дніпра. Касаційну скаргу мотивовано тим, що Кіровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 16 жовтня 2023 року здійснив заміну відповідача та залучено до участі у справі правонаступника відповідачів - ГУ ПФУ, місцезнаходження якого відноситься до Соборного району м. Дніпро, а не Центрального. У зв`язку з цим, у Кіровського районного суду м. Дніпропетровська не було підстав для продовження розгляду справи, а необхідно було передати справу на розгляд до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (наразі Соборний районний суд м. Дніпро). Розгляд справи з порушенням правил підсудності є підставою для скасування судового рішення. Судами не враховано правові висновки щодо необхідності обґрунтованості відхилення судом висновку експерта та визнання його недопустимим доказом. Висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Такий правовий висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 910/21067/17. Суди вказують у своїх рішеннях, що наявність певного діагнозу є повноваженнями медичного закладу або МСЕК. При цьому, суди відхилили всі докази сторони позивача, вказуючи, що висновок МСЕК відсутній. Стаття 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» чітко вказує, що причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Жодного посилання на те, що вказаними закладами є виключно МСЕК, норма Закону не містить, а тому підлягала застосуванню саме вказана норма, адже фактично норми Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України 19 липня 2018 року № 11, суперечать вказаній нормі і, відповідно, не підлягали застосуванню. Матеріали справи містять: медичний висновок Центральної лікарсько- експертної комісії «Інституту медицини праці ім. Ю. І. Кундієва НАМИ» про наявність професійного характеру захворювання від 14 лютого 2028 року; акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, який складений комісією у складі лікаря з гігієни, лікаря терапевта та інших лікарів; висновок лікаря судово-медичного експерта-гістолога № 14/21 від 12 березня 2021 року щодо проведення експертизи гістологічних об`єктів від трупа ОСОБА_2 ; висновок експерта № 43/21 щодо комісійної судово-медичної експертизи щодо встановлення причинно-наслідкового зв`язку смерті ОСОБА_2 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Також матеріли справи містять й інші медичні документи щодо хвороби ОСОБА_2 . Висновком експертизи № 43/21 від 24 березня 2021 року чітко встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала від встановленого за життя професійного захворювання «раку легені», а отже між настанням його смерті та вказаним захворюванням вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок. Експертиза проводилася саме на підставі ухвали суду.Експертиза була комісійною і проводилася комісією судових експертів, які до того ж є лікарями. Установа - Державна спеціалізована установа «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України». Апеляційний суд послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18, яка прийнята за інших фактичних обставин,регулює інші правовідносини - придатності чи не придатності до військової служби. Необхідно звернути увагу на причину звільнення ОСОБА_2 з роботи, а саме у зв`язку з невідповідністю займаній посаді через стан здоров`я. Тобто померлий втратив роботу саме через стан здоров`я, повністю втратив працездатність за його професією на 100 відсотків (у нього відбулася стійка втрата працездатності). Відповідачем не надано жодного доказу на спростування позовних вимог, а суди не врахували численні докази та медичні документи. Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору задоволено; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги; відкрито касаційне провадження у справі. В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду: від 16 липня 2024 року у справі № 910/7328/23, від 12 лютого 2020 року у справі № 910/21067/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/2479/17, від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16, від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17, від 07 червня 2017 року у справі № 916/302/16, від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21, від 09 вересня 2020 року у справі № 536/1267/18, від 19 березня 2021 року у справі № 922/698/20, від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 15 червня 2021 року у справі № 212/7466/19, від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 14 грудня 2018 року у справі № 910/21267/16, від 20 травня 2021 року у справі № 904/6125/20, від 20 травня 2021 року у справі № 904/6125/20, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, суд необґрунтовано відхилив клопотання -пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була дружиною померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,який за життя у період з 10 липня 1995 року по 02 вересня 2013 року працював помічником футерувальника, футерувальником та чистильником цеху основного виробництва ГМЗ ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», та 02 вересня 2013 року був звільнений з посади чистильника у зв`язку із невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до інформаційної довідки ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про умови праці ОСОБА_2 від 26 грудня 2017 року № 655/4.6-4, умови праці ОСОБА_2 визначені такими, що відносяться до ступеня: «Небезпечні» та «Шкідливі». Відповідно до медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 14 лютого 2018 року № 5/127, складеного Державною установою «Інститутом медичної радіології імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України», ОСОБА_2 встановлено професійне захворювання вперше; випадок захворювання на рак легенів, що відповідає епідеміологічним критеріям діагнозу «професійний рак»; повідомлення про наявність вперше виявленого професійного захворювання від 14 лютого 2018 року №

62. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_2 , який складений та затверджений начальником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області 06 березня 2018 року, комісія провела розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, встановленого 14 лютого 2018 року клінікою профзахворювань Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва Національної Академії медичних наук України», остаточного діагнозу, а саме, зокрема, больовий синдром - захворювання професійне, встановлено вперше. Згідно з пунктом 15 Акту на момент розслідування хворий ОСОБА_2 на підприємстві не працює з 02 вересня 2013 року. Відповідно до пункту 17 Акту причинами виникнення професійного захворювання був вплив іонізуючого випромінювання протягом 19 років 11 місяців. Позивач вела листування з Держпраці, Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Жовтоводським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Державним закладом «Спеціалізована медико-санітарна частина № 9 Міністерства охорони здоров`я України», Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України», МОЗ України, КНП «Жовтоводська міська лікарня» протягом декількох років щодо встановлення групи інвалідності її чоловікові за життя, а після його смерті - посмертно, що підтверджується листами за період 2017-2020 роки. Згідно з листом Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22 грудня 2017 року № С-7069, для встановлення групи інвалідності хворому ОСОБА_2 було рекомендовано звернутися до ЛКК лікувального закладу за місцем мешкання для оформлення посильних документів на МСЕК, у разі отримання яких МСЕК проведе йому огляд з винесенням відповідного медичного експертного рішення згідно з чинним законодавством. Відповідно до листа ДЗ «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» від 29 листопада 2018 року за № 899/11/18, оскільки направлення МСЕК (форма № 088/о) не надійшло до МСЕК за життя ОСОБА_2 , комісія не мала права прийняти рішення про встановлення групи інвалідності. Відповідно до листа від 25 березня 2020 року № С-11/1-11 КНП «Жовтоводська міська лікарня», зокрема зазначено, що медичний висновок Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру захворювання від 14 лютого 2018 року № 5/127 надійшов до ФСС 23 березня 2018 року (наступного дня після смерті хворого). Таким чином, огляд хворого на МСЕК для визначення групи інвалідності від професійного захворювання не відбувся. Через те, що за життя ОСОБА_2 МСЕК не проходив, ступінь стійкої втрати працездатності не визначався. Безпосередньою причиною невизначення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, встановленим за життя хворого, вважає відсутність звернень родичів хворого для оформлення документів на МСЕК з листопада 2017 року, що засвідчено в амбулаторній карті ОСОБА_2 . Судом були оглянуті матеріали цивільної справи № 176/1005/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання, за результатами розгляду якої позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду ухвалою суду від 20 травня 2022 року, що набрала законної сили станом на 28 липня 2022 року. Судом досліджені висновків експертів (експертиза за матеріалами справи) («Висновок експерта» № 43/21) № 43/2 та № 14/21, закінчені 24 березня 2021 року, якими за результатами проведених експертних досліджень підсумовано, зокрема, що смерть ОСОБА_2 настала від встановленого за життя професійного захворювання «раку легенів», а отже між настанням його смерті та вказаним захворюванням вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Позиція Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21)). Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України). Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я. Згідно із частинами першою та другою статті 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України. Правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Уповноважений орган управління є держателем та адміністратором електронного реєстру листків непрацездатності як складової частини реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1105-XIV основними завданнями уповноваженого органу управління та його територіальних органів є: 1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування; 2) здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону; 3) профілактика нещасних випадків; 4) проведення перевірки обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності і документів, що є підставою для їх формування, на базі інформації з електронних систем та реєстрів; 5) здійснення контролю за використанням страхувальниками та застрахованими особами страхових коштів. У стаття 30 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Отже, Фонд є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб`єктним складом спір у справі за позовною вимогою до відповідного Управління виконавчої дирекції Фонду про визнання права на страхові виплати підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Саме такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16 (провадження № 11-350апп18), від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20) зробила висновок, що «у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист. Тому спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням слід розглядати за правилами адміністративного судочинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 523/19512/21 вказано, що «Верховний Суд враховує, що підставою звернення позивача до суду із позовом про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка є отримання від Фонду страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV, тому відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), ОСОБА_1 має право на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області. Вимога позивача у цій справі пов`язана з доведенням наявності у неї підстав для призначення та виплати соціальних платежів і не пов`язана з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, заявлена саме у зв`язку з відмовою Фонду виплатити відповідні кошти». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) вказано, що: «спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 1105-XIV основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону. Тобто Фонд як суб`єкт владних повноважень наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та таким, що виникли з приводу соціальних гарантій. З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі № 360/3210/18 зазначено, що «визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. … Так, частиною 10 статті 47 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. … Обставини справи свідчать, що позивач не погоджується із рішення та бездіяльністю відповідача щодо ненарахування страхових сум його померлому батьку. Колегія суддів наголошує, що відповідач, хоч і є суб`єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно позивача публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо померлого батька. Водночас колегія суддів звертає увагу, що позивач обґрунтовуючи позов, вказує, що зазначена бездіяльність відповідача щодо ненарахування страхових виплат перешкоджає реалізації саме його майнових прав, як спадкоємця всього спадкового майна, яке увійшло та повинно було увійти до складу спадщини, тим самим порушує його право власності. За цих обставин наявний майновий інтерес позивача щодо включення ненарахованих страхових виплат до спадщини, а вирішення спору в межах справи неможливо без вирішення питань приватноправового характеру про перехід права на спадкування спірних виплат до позивача. Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №№0540/5860/18-а, від 21.09.2021 у справі № 200/3913/21, 11.10.2021 у справі № 200/126/21-а за тотожних правовідносин». Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати (частина перша статті 47 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частин шостої, восьмої статті 42 Закону №1105-XIV в наведеній редакції: у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату; у разі смерті потерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати. У разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Одноразова допомога сім`ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку не виплачується. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається: позивач вказувала, що відповідач у зв`язку зі смертю її чоловіка від професійного захворювання безпідставно відмовив їй у призначенні та виплаті одноразової страхової виплати і щомісячних страхових виплат відповідно статті 42 Закону №1105-XIV. Тому такі виплати позивач самостійно розрахувала станом на час звернення до суду та просила їх стягнути як заборгованість за період з 23 березня 2018 року по 01 грудня 2022 року, а також стягнути на її користь щомісячні страхові виплати у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання з 01 грудня 2022 року та пожиттєво; суди встановили, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; станом на 12 травня 2023 року зареєстроване припинення юридичної особи - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, станом на 03 квітня 2023 року зареєстровано припинення Жовтоводського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, правонаступником яких в цій справі є ГУ ПФУ; суди виходили з того, що за життя ОСОБА_2 страхове відшкодування не призначалося і не нараховувалося, а тому заборгованість за страховими виплатами відсутня, відповідно, позивач як спадкоємець ОСОБА_2 не має права на вказані нею суми страхового відшкодування, оскільки вони не увійшли до складу спадщини.При цьому без встановлення МСЕК ступеня стійкої втрати працездатності чоловіка позивача внаслідок професійного захворювання за його життя у Фонду відсутні правові підстави для розрахунку розміру щомісячної страхової виплати особі, яка має на це право, що належить до дискреційних повноважень Фонду; суди не звернули уваги, що за змістом позовних вимог ОСОБА_1 фактично оскаржує протиправність дій відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо непризначення саме їй страхових виплат у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання як особі, яка має на це право, відповідно до статті 42 Закону № 1105-XIV, метою яких є зобов`язання відповідача призначити, нарахувати і виплатити їй відповідні страхові виплати (одноразову допомогу та щомісячні страхові виплати), а не стягнення відповідної заборгованостізі страхових виплат, яка належала її чоловіку за життя, в порядку спадкування; за змістом таких обґрунтувань позовних вимог цей спір, незалежно від використаних позивачем формулювань заявлених вимог, за предметним та суб`єктним критеріями є спором з ГУ ПФУ як суб`єктом владних повноважень про право позивача на призначення страхових виплат. Вимоги позивача у цій справі пов`язані з доведенням наявності у неї підстав для призначення та виплати соціальних платежів і не пов`язані з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, заявлені саме у зв`язку з відмовою Фонду виплатити відповідні кошти, а тому ця справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в справі - закриттю. З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо розгляду справи з порушенням правил територіальної юрисдикції, а також не аналізує інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги по суті вирішення спору. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). Колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені з порушенням правил юрисдикції загальних судів. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити. Тому Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до суду адміністративної юрисдикції. Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року скасувати. Провадження у цивільній справі № 176/2469/22 закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови позивач може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 жовтня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко