Постанова КЦС ВС № 404/193/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ справа № 404/193/22 провадження № 61-1013св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого- Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Роман Романович, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Письменного О. А., Дьомич Л. М., Чельник О. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2022 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов АТ «Сенс Банк» обґрунтовано тим, що 21 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11302748000, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у сумі 35 000 доларів США, із цільовим призначенням -«придбання квартири», зі сплатою 12,40 % річних за користування кредитом. У пункті 1.2.2. кредитного договору зазначено, що: «Позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку №1 до Договору (якщо Сторонами визначено такий графік погашення та укладено Додаток №1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 21 лютого 2029 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього Договору та/або згідно умов відповідної угоди Сторін». 21 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку придбане нерухоме майно - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» відступило Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» права вимоги до кредитних договорів, укладених між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та фізичними особами. 09 грудня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Акціонерним товариством «Альфа Банк» було укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 11302748000 від 21 лютого 2008 року. Акціонерне товариство «Альфа-Банк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Сенс Банк». У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 11 жовтня 2021 року утворилася заборгованість: за тілом кредиту в сумі 33 193,95 доларів США; за відсотками 61 902,80 доларів США; пеня в сумі 255 681,97 грн. З урахуванням наведеного, АТ «Сенс Банк» на підставі статей 509, 525, 526, 575, 625, 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про іпотеку» просило суд у рахунок погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції РішеннямФортечного районного суду м. Кропивницького від 20 травня 2025 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 44,99 кв.м, житловою площею 30,6 кв.м, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11302748000 від 21 лютого 2008 року, за кредитом в сумі 33 193,95 доларів США, по відсотках в сумі 61 902,80 доларів США, та пені в сумі 255 681,97 грн, на користь АТ «Альфа-Банк», шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що при розгляді справи про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні враховувати результати виконання раніше ухваленого судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнення боргу за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечення, оскільки саме кредитор має право обирати спосіб стягнення. Звернення стягнення на предмет застави спрямоване на фактичне задоволення вимог кредитора. Лише повне виконання основного зобов`язання є підставою для його припинення згідно зі статтею 599 ЦК України. При цьому забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний), а не альтернативний характер. Наявність рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 травня 2011 року у справі № 2-923/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11302748000 від 21 лютого 2008 року в сумі 285 949,79 грн не припиняє грошового зобов`язання боржника та іпотеки, а також не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у встановлений законом спосіб. Суд визнав посилання ОСОБА_1 на наявність рішення про стягнення боргу як на підставу для відмови у позові помилковими та необґрунтованими. У відповідачки існує грошове зобов`язання, яке тривалий час не виконується, а доказів погашення заборгованості за рішенням суду вона не надала. Відмову ОСОБА_1 у застосуванні наслідків спливу позовної давності, про застосування якої вона заявила, суд першої інстанції обґрунтував дією мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відтак, суд вважав, що перебіг позовної давності зупинився 07 червня 2014 року на підставі пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21 квітня 2021 року. Це обумовлено прийняттям 13 квітня 2021 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб». Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» було внесено зміни до Кодексу України з процедур банкрутства, згідно з якими мораторій втрачає чинність через двадцять місяців з дня введення в дію цього Кодексу. Вказані закони України були підписані Президентом України 21 квітня 2021 року та опубліковані 22 квітня 2021 року в офіційному виданні - газеті «Голос України». Отже, дія мораторію припинилася 21 квітня 2021 року. Враховуючи, що банк звернувся до суду 11 січня 2022 року, позов подано в межах строку позовної давності. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 20 травня 2025 року скасовано,ухвалено нове судове рішення, яким позов АТ «Сенс Банк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 44,99 кв.м, житловою площею 30,6 кв.м, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11302748000 від21 лютого 2008 року, за кредитом в сумі 33 193,95 доларів США, по відсотках в сумі 61 902,80 доларів США, та пені в сумі 255 681,97 грн, на користь АТ «Альфа-Банк», шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно зі статтею 589 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про іпотеку» невиконання боржником забезпеченого зобов`язання є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Встановивши наявність непогашеної заборгованості, суд першої інстанції обґрунтовано визнав право кредитора на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна. При цьому наявність судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_1 не припиняє основного зобов`язання та іпотеку. Також суд правильно відмовив у застосуванні позовної давності, оскільки її перебіг був зупинений дією мораторію. Разом з тим, апеляційний суд встановив порушення судом першої інстанції порядку повідомлення відповідачки про розгляд справи. Повернення поштових відправлень із відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного вручення судової повістки в розумінні пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України. Враховуючи, що справу розглянуто за відсутності учасника, не повідомленого належним чином, рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 20 травня 2025 року підлягає обов`язковому скасуванню на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення. Суд апеляційної інстанції застосував положення статей 128, 376 ЦПК України, статей 263, 589 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку», Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 21 січня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Р. Р., звернуласьдо Верховного Суду з касаційною скаргою на постановуКропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року. Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 404/193/22. 17 березня 2026 рокуматеріали цивільної справи № 404/193/22 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатПосікіра Р. Р., просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовуАТ «Сенс Банк» відмовити. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13; 31 жовтня 2018 у справі № 202/4494/16-ц, 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15, 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15, 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, 15 березня 2023 року у справі № 300/438/18, 24 травня 2023 рокуу справі № 408/8199/16-ц, 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц; постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від: 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18; постановах Верховного Суду від: 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15, 05 лютого 2020 року у справі № 501/2458/16, 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, 02 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, 01 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявниця указує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційну скаргу мотивовано тим, що направивши досудові вимоги у порядку, визначеному пунктом 6.1.2 кредитного договору № 11302748000 від 21 лютого 2008 року, та звернувшись з позовом до Кіровського районного суду м. Кіровограда (справа № 2-923/11), банк змінив строк кредитування. Таким чином, нарахування та подальше стягнення з ОСОБА_1 60 049,77 доларів США процентів та 255 591,15 грн пені поза межами строку кредитування є безпідставним і таким, що порушує вимоги статей 1048, 1050 ЦК України. Наголошує, що відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності пов`язаний з днем, коли особа довідалася про порушення свого права. Банк звернувся до суду 11 січня 2022 року, тобто через 11 років після винесення рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 травня 2011 року у справі № 2-923/11, що свідчить про пропуск трирічної позовної давності. Згідно з розділом 6 кредитного договору № 11302748000 від 21 лютого 2008 року строк виконання зобов`язання достроково настав 27 травня 2010 року. Ця обставина встановлена рішенням суду у справі № 2-923/11, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України. Отже, право на звернення до суду в Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» та його правонаступників виникло у серпні 2010 року. Проте АТ «Сенс Банк» подало позов лише у січні 2022 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, щодо вимог про стягнення тіла кредиту та процентів, нарахованих до серпня 2010 року. При цьому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання в розумінні статті 263 ЦК України та підставою для зупинення перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначає, що суд першої інстанції допустив грубе поручення вимог процесуального права через неналежне повідомлення ОСОБА_1 та її представника про час та місце розгляду справи. Вважає, що поведінка АТ «Сенс Банк» є недобросовісною, суперечливою та спрямованою на подвійне стягнення заборгованості на підставі частини другої статті 625 ЦК України та статей 1048, 1050 ЦК України. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 12 березня 2025 року, АТ «Сенс Банк» заперечує проти доводів ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Р. Р., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року - без змін. Відзив мотивовано тим, що банком не було пропущено позовну давність. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторію) на підставах, встановлених законом. У даному випадку перебіг строку зупинився 07 червня 2014 року у зв`язку із запровадженням законодавчого мораторію, дія якого тривала до 23 вересня 2021 року. З огляду на зупинення строку на цей період, позовна давність не є пропущеною. Додатково зазначає, що 27 березня 2014 року ОСОБА_1 було здійснено останній платіж на погашення заборгованості за відсотками, що свідчить про визнання зобов`язань у межах строку давності. Той факт, що рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 12 травня 2011 року заборгованість була стягнута у національній валюті, не свідчить про зміну валюти кредитування чи зміну валюти самого зобов`язання. Оскільки вказане рішення суду залишається невиконаним, сума заборгованості у розмірі 35 959,48 доларів США є встановленою, доведеною та підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звертає увагу, що законодавча заборона на реалізацію предмета іпотеки під час воєнного стану є підставою для зупинення виконання рішення, а не для відмови у задоволенні позову. Обмеження стосуються лише стадії примусового продажу майна, що не позбавляє позивача права на отримання самого рішення про звернення стягнення. Фактичні обставини справи, встановлені судами Між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 21 лютого 2008 року укладено договір про надання споживчого кредиту № 11302748000 (т. 1 а.с. 9-12). За умовами пункту 1.1. договору про надання споживчого кредиту № 11302748000 від 21 лютого 2008 року банк надав позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, долар США в сумі 35 000, що дорівнює еквіваленту 176 750 грн за курсом Національного банку України на день укладання договору, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі. При цьому сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту зазначається в договорі лише в разі надання банком кредиту іноземній валюті. За користування кредитними коштами протягом 30 календарних днів, які рахуються з дати видачі кредиту, процента ставка встановлюється у розмірі 12,40 % річних (пункт 1.3.1. кредитного договору № 11302748000 від 21 лютого 2008 року). Згідно з пунктом 2.1. кредитного договору № 11302748000 від 21 лютого 2008 року виконання зобов`язань позичальником за цим договором забезпечується наступним чином, а саме: з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника банком приймається: застава нерухомості (будівлі/споруди/приміщення), а саме: двокімнатна квартира, загальною площею 44,99 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_1 , порука, а саме: порука ОСОБА_2 . У рахунок забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором 22 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Яценко О. П., зареєстровано в реєстрі за № 1832 (т. 1 а.с. 5-8). За умовами пункту 1.1. іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ринкова вартість квартири становить 15 814 грн. Право власності іпотекодавця на квартиру підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Яценко О. П. 21 лютого 2008 року по реєстру № 1767, зареєстрованим за іпотекодавцем в Державному реєстрі правочинів 21 лютого 2008 року, реєстраційний № 18271998 в книзі 21278, реєстраційний номер 130 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17846105, виданий обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 22 лютого 2008 року). Ринкова вартість предмету іпотеки, відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності, становить 204 332 грн. За взаємною згодою сторін вартість предмета іпотеки складає 204 332 грн (пункт 1.2. договору іпотеки від 21 лютого 2008 року). Розділом 4 договору іпотеки від 21 лютого 2008 року визначено, що іпотекодержатель має право звернення на стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки, в інших випадках відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших, передбачених законодавством України, підстав. Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю. Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України. Звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку». Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 травня 2011 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 285 949,79 грн заборгованості за договором кредиту №11302748000 від 21 лютого 2008 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору №11302748000 від 21 лютого 2008 року удаваним та укладеним в національній валюті України - гривні з сумою кредиту 176 750 грн; визнання кредитного договору недійсним; визнання іпотечного договору від 22 лютого 2008 року та договору поруки № 181737 від 21 лютого 2008 року недійсним відмовлено повністю (т. 1 а.с. 92-95). 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» права вимоги до кредитних договорів, укладених між ПАТ «УкрСиббанк» та фізичними особами, в тому числі і за кредитним договором № 11302748000 від 21 лютого 2008 року. Між ПАТ «Дельта Банк» та АТ «Альфа Банк» 09 грудня 2019 року укладено договір № 2098/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 2490, за умовами пункту 2.1. якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, зазначених у додатках № 1-5, до цього договору, надалі за текстом боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами), договорами застави, договорами про надання гарантії (гарантіями), з урахуванням усіх змін та доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатках № 1-5 до цього договору, надалі за текстом основні договори, надалі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі тау порядку, визначених цим договором (т. 1 а.с. 42-43). Згідно з додатком № 2 до договору № 2098/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 09 грудня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» відступило АТ «Альфа Банк» право вимоги до ОСОБА_1 , за іпотечним договором від 21 лютого 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Яценко О. П., зареєстровано в реєстрі за № 1832 (т. 1 а.с. 44-46). Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, заборгованість за кредитним договором № 11302748000 від 21 лютого 2008 року становить 95 096,75 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 33 193,95 долари США, та за відсотками в сумі 61 902,80 долари США (т. 1 а.с. 30). АТ «Альфа Банк» направлено на адресу ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень кредитних зобов`язань (т. 1 а.с. 31-33). Згідно з Витягом з державного реєстру банків АТ «Альфа Банк» змінило найменування на АТ «Сенс Банк» (т. 1 а.с. 130, 175). 14 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до Кіровського районного суду м. Кіровограда відзив на позовну заяву АТ «Альфа Банк» разом із заявою про застосування строків позовної давності (т. 1 а.с. 85-91). Про застосування строків позовної давності зазначено також в доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 20 травня 2025 року (т. 1 а.с. 222-224). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргаОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатПосікіра Р. Р., підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Предметом позову у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки внаслідок неналежного виконання позичальником (іпотекодавцем) зобов'язань за кредитним договором. Щодо наявності в АТ «Сенс Банк» права вимоги за забезпечувальним зобов`язанням Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»). У статті 33 Закону визначено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Установивши, що ОСОБА_1 не виконує умови кредитного договору від 21 лютого 2008 року № 11302748000, не повертає банку отримані у кредит кошти разом із нарахованими процентами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог АТ «Сенс Банк». Щодо застосування позовної давності до заявленої банком вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про необхідність застосування строку позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є законним правом правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (Рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbingsand Others v. The United Kingdom), Рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» («Zolotas v.Greece»)). Цивільне законодавство України визначає підстави зупинення перебігу позовної давності (стаття 263 ЦК України) та його переривання (стаття 264 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК). Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни». ПАТ «УкрСиббанк», використовуючи право, надане йому частиною другою статті 1050 ЦК України, у серпні 2010 році звернулось до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, банк пред'явив ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості, а отже, такими діями змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором та, відповідно до частини другої статті 264 ЦК України, перервав перебіг позовної давності. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 травня 2011 року, що набрало законної сили 14 червня 2011 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 285 949,79 грн заборгованості за договором кредиту №11302748000 від 21 лютого 2008 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору №11302748000 від 21 лютого 2008 року удаваним та укладеним в національній валюті України - гривні з сумою кредиту 176 750 грн; визнання кредитного договору недійсним; визнання іпотечного договору від 22 лютого 2008 року та договору поруки № 181737 від 21 лютого 2008 року недійсним відмовлено повністю (справа № 2-923/11). Таким чином, у банка були наявні підстави для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з цим позовом лише у січні 2022 року. Суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення цього грошового зобов'язання і припинення іпотеки, встановивши обґрунтованість позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, разом з цим не надав належної правової оцінки факту подання банком позову поза межами визначеного статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачкою. Незважаючи на наявність відповідної заяви сторони у справі, суд не застосував наслідки пропуску позовної давності, що призвело до ухвалення незаконного рішення про задоволення позову, який фактично був поданий з порушенням строків, визначених статтею 257 ЦК України. Відмовляючи у застосуванні наслідків пропуску позовної давності, суди виходили з того, що строк звернення до суду не сплинув, оскільки його перебіг був зупинений дією мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що, на думку суду, подовжило строк захисту порушеного права банку. З такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд не погоджується з огляду на таке. Мораторій не передбачав втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняв його примусове стягнення (відчужувати без згоди власника). Посилання у касаційній скарзі на те, що банком не було подано позов до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на очікування прийняття Закону України «Про реструктуризацію зобов`язань за кредитами», який би скасував дію мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, колегія суддів Верховного Суду відхиляє та вважає, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з таким позовом, оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняв дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, він був правовою підставою, що не давала змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності. Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2025 року у справі № 752/16861/20 (провадження № 61 4061св24), від 19 листопада 2025 року у справі № 761/9997/14-ц (провадження № 61-16405св24), від 17 грудня 2025 року у справі № 404/4109/18 (провадження № 61-2627св25). Враховуючи, що недоліки, допущені судом першої інстанції, не було усунуто судом апеляційної інстанцій під час перегляду справи, суд касаційної інстанції, з огляду на положення частини третьої статті 400 ЦПК України, скасовує й судове рішення першої інстанції, оскільки у справі необхідно встановити фактичні обставини та оцінити доводи щодо позовної давності, а апеляційний суд у разі оскарження судового рішення повинен ці висновки суду першої інстанції перевірити. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За викладених обставин рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, та з'ясувати, зокрема, з якого саме часу позивач міг дізнатися про порушення його прав, коли почався перебіг позовної давності та чи сплинула вона до моменту пред'явлення позову у цій справі. Крім того, при встановленні розміру кредитної заборгованості суду потрібно врахувати усталену практику Верховного Суду про припинення права кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Посікіра Роман Романович, задовольнити частково. Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 20 травня 2025 року і постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк