Постанова КЦС ВС № 711/9710/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня2026 року м. Київ справа № 711/9710/24 провадження № 61-15436св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Петрова Є. В., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Креатив Імоті», відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Делікат Ритейл», розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Креатив Імоті» на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 02 травня 2025 року у складі судді Петренка О. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у складі колегії суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Креатив Імоті» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Делікат Ритейл» про визнання недійсним договору, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Креатив Імоті» (далі - ТОВ «Компанія Креатив Імоті») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Делікат Ритейл» (далі - ТОВ «Делікат Ритейл»), у якому просило визнати недійсним договір про надання послуг з утримання нежитлового приміщення та прилеглої території від 27 червня 2022 року, укладений між відповідачами. Свої вимоги ТОВ «Компанія Креатив Імоті» обґрунтовувало тим, що є власником торговельного комплексу, загальною площею 8 979,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С. С., при цьому право власності на вказаний об`єкт зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 квітня 2021 року. Позивач зазначав, що, незважаючи на належність йому спірного майна, 27 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Делікат Ритейл» укладено договір про надання послуг з утримання нежитлового приміщення та прилеглої території, за умовами якого останнє зобов`язалося надавати ОСОБА_1 послуги з утримання частини нежитлового приміщення першого поверху торговельного комплексу літ. «А-2», загальною площею 2 539,27 кв. м, а ОСОБА_1 , у свою чергу, надав ТОВ «Делікат Ритейл» право експлуатації зазначених приміщень для розміщення об`єкта роздрібної торгівлі (супермаркету «Делікат» чи іншого), що фактично призвело до передання майна у користування третій особі. Обґрунтовуючи недійсність оспорюваного договору, позивач посилався на те, що такий правочин укладено з порушенням вимог статей 203, 317, 319, 761 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки на момент його укладення ОСОБА_1 не був власником спірного майна та не мав повноважень на його передання у користування іншим особам. При цьому позивач звертав увагу, що в межах кримінального провадження № 42012250010000027 Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 07 червня 2021 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, наклав арешт на спірний об`єкт виключно із забороною відчуження, без обмеження права користування ним, що свідчить про відсутність перешкод для реалізації позивачем правомочностей володіння та користування майном. Водночас позивач зазначав, що попри такі обставини, у вересні 2021 року орган досудового розслідування передав спірний торговельний комплекс ОСОБА_1 на відповідальне зберігання як речовий доказ, а постановою прокурора від 23 червня 2022 року останньому дозволено експлуатацію об`єкта виключно з метою забезпечення його збереження та без отримання прибутку, а також надано право укладати договори лише з комунальними підприємствами щодо забезпечення постачання комунальних послуг. Незважаючи на це, ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Делікат Ритейл» спірний договір, за яким фактично передав частину приміщень у користування для здійснення господарської діяльності, що підтверджується, зокрема, актом приймання-передавання від 01 липня 2022 року та фактичним розміщенням у цих приміщеннях магазину роздрібної торгівлі «Делікат». За таких обставин позивач вважав, що оспорюваний договір укладено особою, яка не має відповідних повноважень щодо розпорядження чужим майном, з перевищенням наданих їй повноважень у межах кримінального провадження, що суперечить вимогам закону, порушує права власника майна та є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі статті 215 ЦК України. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Придніпровський районний суд міста Черкаси рішенням від 02 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Компанія Креатив Імоті» відмовив. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ТОВ «Компанія Креатив Імоті» є титульним власником торговельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як ОСОБА_1 у межах кримінального провадження надано статус зберігача зазначеного майна із чітко визначеним обсягом повноважень, зокрема правом укладати договори виключно з комунальними підприємствами, що здійснюють постачання комунальних послуг, перелік яких є вичерпним. Водночас ТОВ «Делікат Ритейл» не належить до таких суб`єктів, а тому укладення між відповідачами договору від 27 червня 2022 року виходить за межі наданих ОСОБА_1 повноважень. Разом із тим суд зазначив, що станом на момент звернення позивача до суду оспорюваний договір був частково виконаний його сторонами, у зв`язку з чим заявлення вимоги виключно про визнання такого договору недійсним без поєднання її з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки саме собою не призводить до відновлення майнового становища позивача. Оцінюючи характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що фактичне зайняття спірного нежитлового приміщення відповідачами не позбавляє позивача як власника права володіння таким майном, однак створює йому перешкоди у здійсненні права користування, що за своєю правовою природою відповідає негаторному порушенню. За таких обставин належним та ефективним способом захисту є вимога про усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов), а не визнання правочину недійсним. З огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту суд відмовив у задоволенні позову, зауваживши, що таке рішення не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з відповідними вимогами за належного способу захисту порушеного права. Черкаський апеляційний суд постановою від 04 листопада 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Компанія Креатив Імоті» залишив без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 02 травня 2025 року - без змін. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У грудні 2025 року ТОВ «Компанія Креатив Імоті» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 02 травня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 та у постановах Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 917/781/20, від 03 грудня 2021 року у справі № 906/1061/20, від 14 вересня 2022 року у справі № 911/614/20, від 04 грудня 2024 року у справі № 753/7179/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи(пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Касаційну скаргу ТОВ «Компанія Креатив Імоті» обґрунтовує тим, що у межах кримінального провадження № 42012250010000027 суд обмежив виключно право відчуження спірного майна, тоді як право володіння, користування та розпорядження таким майном за позивачем не обмежувалося, а отже, він як власник не позбавлений можливості реалізовувати відповідні правомочності. При цьому ОСОБА_1 як особі, якій майно передано на відповідальне зберігання, надано право експлуатації об`єкта виключно з метою забезпечення його збереження та без отримання прибутку, а також право укладати договори лише з визначеним колом комунальних підприємств щодо забезпечення постачання комунальних послуг, що виключає можливість укладення будь-яких інших договорів із третіми особами стосовно спірного майна. Заявник наголошує, що ОСОБА_1 не є власником майна та не наділений повноваженнями щодо його розпорядження, а ТОВ «Делікат Ритейл» взагалі не має жодних правових підстав користування спірним майном, оскільки відповідні повноваження не надані ні судом, ні органами досудового розслідування чи прокуратури. Водночас наявність оспорюваного договору, який відповідно до статті 204 ЦК України користується презумпцією правомірності, перешкоджає позивачу реалізувати своє право як власника на отримання плати за користування майном, у тому числі шляхом стягнення безпідставно збережених коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, оскільки створює у відповідача видимість наявності правових підстав для користування спірним майном. Позивач зазначає, що визнання недійсним оспорюваного договору є необхідною передумовою для подальшої реалізації ним своїх майнових прав, зокрема права на стягнення відповідної компенсації, а також для відновлення становища, яке існувало до укладення такого договору, коли ТОВ «Делікат Ритейл» не мало жодних прав та обов`язків щодо спірного приміщення. Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач позбавлений можливості об`єднати в одному позові вимоги про визнання договору недійсним та вимоги про усунення перешкод у користуванні майном або стягнення коштів з огляду на їх різну юрисдикцію, що підтверджується, зокрема, відмовою господарського суду у відкритті провадження у відповідній справі. На думку заявника, висновок судів про обрання позивачем неефективного способу захисту є помилковим, оскільки ефективний захист його прав у спірних правовідносинах неможливий без спростування презумпції правомірності оспорюваного договору, що досягається саме шляхом заявлення вимоги про визнання його недійсним. Натомість, відмовляючи у задоволенні позову лише з підстав неналежності способу захисту, апеляційний суд фактично не врахував матеріально-правовий інтерес позивача та не забезпечив ефективного судового захисту. Крім того, апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання позивача про приєднання нових доказів - постанови першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури від 29 вересня 2025 року, якою скасовано постанову слідчого про передання майна на відповідальне зберігання ОСОБА_1 та постанову про надання дозволу на експлуатацію цього майна, пославшись лише на те, що на час розгляду справи судом першої інстанції ці акти були чинними, що, на переконання позивача, не відповідає вимогам процесуального закону щодо оцінки доказів та повного з`ясування обставин справи. Аргументи інших учасників справи У грудні 2025 року ТОВ «Делікат Ритейл» та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 09 грудня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Придніпровського районного суду міста Черкаси. 08 травня 2026 року матеріали справи № 711/9710/24 надійшли до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2026 року призначив справу до судового розгляду. Фактичні обставини, з`ясовані судами 26 квітня 2021 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» як продавцем та ТОВ «Компанія Креатив Імоті» як покупцем укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С. С. та зареєстрований у реєстрі за № 2888, за умовами якого позивач набув у власність торговельний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із торговельного комплексу літ. «А-2», загальною площею 8 979,6 кв. м, дахової котельні літ. «В», загальною площею 51,7 кв. м, огорожі 1, 4, вимощення І, ІІ та трансформаторної підстанції літ. «Г-1», загальною площею 46,5 кв. м. Право власності ТОВ «Компанія Креатив Імоті» на зазначене нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідною інформацією з реєстру (том 1, а. с. 9-16). У межах кримінального провадження № 42012250010000027 старший слідчий постановою від 04 червня 2021 року визнав указаний торговельний комплекс, який належить ТОВ «Компанія Креатив Імоті», речовим доказом, а слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 07 червня 2021 року у справі № 757/30063/21-к, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, наклав арешт на це майно із забороною його відчуження з метою забезпечення збереження речових доказів (том 1, а. с. 17-26). При цьому слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 22 березня 2024 року роз`яснив, що накладений арешт передбачає лише заборону відчуження майна та не містить заборони ТОВ «Компанія Креатив Імоті» користуватися зазначеним торговельним комплексом (том 1, а. с. 27-29). 17 вересня 2021 року старший слідчий СУ ГУНП в Черкаській області передав, а ОСОБА_1 прийняв на відповідальне зберігання зазначений торговельний комплекс як речовий доказ (том 1, а. с. 50). Постановою начальника відділу Черкаської обласної прокуратури від 23 червня 2022 року, прийнятою у межах цього ж кримінального провадження, для належного зберігання речових доказів дозволено ОСОБА_1 експлуатацію торговельного комплексу відповідно до його цільового призначення без мети отримання прибутку, виключно для забезпечення цілісності комплексу в інтересах досудового розслідування, а також дозволено укладати договори з комунальними підприємствами, які здійснюють постачання комунальних послуг, зокрема Публічним акціонерним товариством «Черкасиобленерго», Комунальним підприємством «Черкасиводоканал», Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» (том 1, а. с. 30-32). 27 червня 2022 року між ОСОБА_1 як зберігачем та ТОВ «Делікат Ритейл» як виконавцем укладено договір про надання послуг з утримання нежитлового приміщення та прилеглої території, предметом якого визначено надання послуг з утримання частини нежитлового приміщення першого поверху торговельного комплексу літ. «А-2», загальною площею 2 539,27 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 52). За умовами пункту 3 зазначеного договору ТОВ «Делікат Ритейл» протягом строку його дії, визначеного до 31 грудня 2024 року, набуло право експлуатувати об`єкт за його цільовим призначенням, зокрема шляхом розміщення об`єкта роздрібної торгівлі (супермаркету «Делікат» чи іншого). На виконання цього договору 01 липня 2022 року сторони підписали акт приймання-передавання, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Делікат Ритейл» прийняло у користування нежитлові приміщення торговельного комплексу загальною площею 2 539,27 кв. м (том 1, а. с. 53). Суди також з`ясували, що ТОВ «Делікат Ритейл» фактично здійснює господарську діяльність у спірному приміщенні, має ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими та алкогольними виробами, а згідно з висновком експертного дослідження витрати, понесені цим товариством на утримання нежитлового приміщення та прилеглої території у період з 01 липня 2022 року до 31 липня 2023 року, документально підтверджені на суму 3 221 378,97 грн (том 1, а. с. 33, 141-146). Крім того, висновком будівельно-технічного дослідження від 19 січня 2024 року встановлено, що технічний стан будівель та споруд торговельного центру станом на 12 січня 2024 року є задовільним, тобто придатним для експлуатації (том 1, а. с. 130-137). Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 січня 2024 року № 361501681 підтверджується, що титульним власником торговельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ТОВ «Компанія Креатив Імоті». Водночас із зазначеної інформації відомо, що вказане нерухоме майно перебуває в іпотеці на підставі договору іпотеки від 26 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С. С. та зареєстрованого за № 2890, за яким іпотекодавцем є ТОВ «Компанія Креатив Імоті», а іпотекодержателем - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелтартінвест» (том 1, а. с. 139, 140).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цій справі спірним є договір про надання послуг з утримання нежитлового приміщення та прилеглої території, а тому правова оцінка його дійсності має здійснюватися з урахуванням загальних положень про правочини та зобов`язання, а також з урахуванням реального змісту прав та обов`язків сторін такого договору. Частиною першою статті 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, при цьому сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов, якщо це не суперечить закону. Разом із тим за змістом статей 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а інша сторона (замовник) зобов`язується оплатити таку послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому за змістом статей 317, 319, 761 ЦК України саме власник майна або уповноважена ним особа має право передавати майно у користування іншим особам, а отже, укладення договору, який фактично передбачає передання майна у користування (незалежно від його назви), особою, яка не є власником і не має відповідних повноважень, може свідчити про невідповідність такого правочину вимогам закону. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зробив висновок, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Верховний Суд наголошує, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21). Застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду. Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватноправових конструкцій (зокрема, конструкції оспорюваного правочину). Правопорядок не може допускати ситуації, коли правомірна конструкція (зокрема, конструкції оспорюваного правочину) застосовується не для тієї мети, для якої вона призначена, та за відсутності умов, за яких вона може бути застосована (зокрема, за відсутності порушеного приватного права чи інтересу, чи коли під час застосування конструкції оспорюваного правочину не здійснюється присікання порушеного приватного права чи/та інтересу або ж їх відновлення) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 352/1070/17). Тлумачення змісту статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; встановлення підстав недійсності правочину, передбачених законом; а також з`ясування факту порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного цивільного права чи інтересу позивача саме на момент вчинення такого правочину. Верховний Суд неодноразово наголошував, що оспорювати правочин вправі не лише його сторона, а й інша заінтересована особа, права чи законні інтереси якої порушуються таким правочином. При цьому інтерес такої особи може полягати, зокрема, у тому, щоб майно перебувало у власності певної особи або щоб сторони правочину перебували у визначеному правовому становищі, оскільки від цього залежить можливість реалізації належних їй прав та законних інтересів. У справі, що переглядається, суди встановили, що ТОВ «Компанія Креатив Імоті» є власником торговельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Також установлено, що 27 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Делікат Ритейл» укладено договір про надання послуг з утримання нежитлового приміщення та прилеглої території, на підставі якого останньому було надано право експлуатації частини приміщень зазначеного торговельного комплексу для здійснення роздрібної торгівлі. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Компанія Креатив Імоті» посилалося на те, що ОСОБА_1 не був власником спірного майна та не мав належних повноважень на передання його у користування третій особі, у зв`язку з чим просило визнати спірний договір недійсним. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що на момент звернення до суду спірний договір був частково виконаний його сторонами, а тому вимога про визнання такого договору недійсним без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту порушеного права. Крім того, суди зазначили, що належним способом захисту прав позивача як власника майна є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні цим майном. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) зазначила, що розірвання сторонами договору, а також його повне чи часткове виконання не позбавляє заінтересовану особу права звернутися до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку дії оспорюваного правочину до моменту звернення до суду. Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 грудня 2021 року у справі № 906/1061/20 дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків його недійсності є належним способом захисту, передбаченим законом. Вирішуючи питання про ефективність такого способу захисту, суд повинен з урахуванням конкретних обставин справи встановити, чи забезпечить задоволення позову реальний захист або відновлення порушених прав чи законних інтересів позивача. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної позовної вимоги. Отже, сам собою факт часткового виконання спірного договору, як і відсутність у позові вимоги про застосування наслідків його недійсності, не могли бути достатньою підставою для висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту та відмови в задоволенні позову. Водночас, визнаючи заявлений позивачем спосіб захисту неефективним, апеляційний суд фактично не надав належної правової оцінки доводам позивача щодо невідповідності спірного договору вимогам статей 203, 761 ЦК України, не встановив його правової природи, не з`ясував, чи містить він елементи договору найму (оренди), а також не перевірив доводи про відсутність у ОСОБА_1 повноважень на передання спірного майна в користування третій особі. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача про те, що постановою прокурора від 23 червня 2022 року ОСОБА_1 було дозволено здійснювати експлуатацію спірного майна виключно з метою забезпечення його збереження та укладати договори лише з підприємствами, які надають комунальні послуги, тоді як спірний договір укладено із суб`єктом господарювання для використання частини приміщень у підприємницькій діяльності. Таким чином, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги, не встановив усіх обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, не надав оцінки всім істотним доводам сторін та фактично не розглянув по суті заявлені підстави недійсності правочину, обмежившись висновком про неефективність обраного способу захисту. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції достатньою мірою не виклав мотиви, на яких воно ґрунтується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»). За положеннями статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З огляду на те, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Верховний Суд урахував, що апеляційний суд не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд. Під час нового апеляційного розгляду суду належить перевірити доводи сторін, установити правову природу спірного договору, з`ясувати обсяг повноважень ОСОБА_1 щодо користування та розпорядження спірним майном, надати оцінку доводам про відповідність або невідповідність договору вимогам статей 203, 761 ЦК України та залежно від установленого вирішити спір відповідно до вимог закону. Щодо судових витрат Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) зробив висновок про те, що у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У випадку, якщо суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Креатив Імоті» задовольнити частково. Постанову Черкаського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко В. В. Пророк