Постанова Харківський апеляційний суд № 638/11505/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 638/11505/20 Номер провадження 22-ц/818/3226/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Візіра О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Харкова Хайкіна В.М. від 20 лютого 2026 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 638/11505/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що розташована поверхом вище його квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою. 07 лютого 2018 року з вини відповідачів вчергове відбулось залиття його квартири, в результаті чого йому завдано матеріальної та моральної шкоди. Також через неналежний стан балкону відповідачів відбувається залиття його балкону. Просив стягнути з відповідачів солідарно суму матеріальних збитків, спричинених залиттям квартири в розмірі 28 400,00 грн, та вартість матеріальних збитків, спричинених залиттям балконного перекриття, в розмірі 11 468,00 грн, моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн, витрати на експертний висновок про оцінку матеріального збитку, спричиненого залиттям квартири, в розмірі 1000,00 грн, витрати на експертний висновок про оцінку матеріального збитку, спричиненого залиттям холодною водою міжбалконного перекриття, в розмірі 600,00 грн та поштові витрати в розмірі 157,40 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2025 року провадження у справі зупинено до вступу в справу правонаступника після смерті відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 17 лютого 2026 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову. Заява мотивована тим, що йому стало відомо, що правонаступниця відповідачів ОСОБА_3 має намір продати квартиру АДРЕСА_1 . Свої припущення щодо продажу квартири позивач обґрунтовує тим, що ще за своє життя відповідач ОСОБА_4 надав довіреність ОСОБА_3 щодо розпорядження усім належним йому майном. У результаті відчуження квартири або іншого майна, яке належить відповідачці, стане неможливим виконання рішення суду про відшкодування йому збитків. Необхідним та достатнім заходом забезпечення позову є накладення арешту на майно та грошові кошти відповідачки ОСОБА_3 в межах суми позовних вимог, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення його прав. Просив застосувати захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно і грошові кошти ОСОБА_3 у межах суми позовних вимог у розмірі 71 625,40 грн. Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Ухвала мотивована тим, що заявником не надано інформації про наявність у відповідачки банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, а також не надано інформації про майно, яке перебуває у власності відповідачки, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та відповідно їх співмірність. На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 06 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Алдохіна Л.М., до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінку негативним наслідкам, які можуть настати внаслідок невжиття заходів забезпечення позову, оскільки відповідачка за відсутності відповідних обмежень може у будь-який момент розпорядитися коштами та відчужити майно. У майбутньому це утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. Суд, заявляючи вимогу про надання інформації про наявність у ОСОБА_3 банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, а також інформації про майно, яке перебуває у власності відповідачки, порушує баланс інтересів сторін, покладаючи на позивача вимогу надати інформацію, яка не може бути ним отримана, оскільки охороняється банківською таємницею. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 25 червня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 5556, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 48, т. 1); Адвокатом Алдохіною Людмилою Миколаївною, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано в електронному кабінеті 24 квітня 2026 року (а.с. 47, т. 1); ОСОБА_2 отримано 07 травня 2026 року (а.с. 52, т. 1); ОСОБА_3 отримано 07 травня 2026 року (а.с. 54, т. 1). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №910/12404/21. Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. У постанові від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору. Подібні висновки викладено у постановах Верховного суду від 08 жовтня 2024 року в cправі № 5026/1357/2012 (925/229/24), від 09 червня 2021 року в справі № 10/5026/290/2011 (925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року в справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року в справі № 916/10/18. Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Верховний Суд в постанові від 11 грудня 2023 року в cправі № 904/1934/23 виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року в справі №905/448/22). У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року в справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову. Судом встановлено та підтверджується матеріалами оскарження ухвали, що у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка є правонаступницею ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям його квартири і балкону. Провадження у справі наразі зупинено до залучення правонаступників відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 сплив 14 лютого 2026 року, однак судом першої інстанції провадження у справі дотепер не поновлено, питання про залучення його правонаступників не вирішено. Звертаючись із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просив накласти арешт на майно і грошові кошти ОСОБА_3 у межах суми позовних вимог - 71 625,40 грн, оскільки за відсутності у відповідачки майна та коштів виконання можливого рішення суду про відшкодування шкоди на його користь може бути утруднено чи унеможливлено. Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів про те, в яких банківських і небанківських установах, на яких рахунках наявні кошти у відповідачки, інформацію про номери таких рахунків, місце і умови розміщення грошових коштів, а також інформації про належне відповідачці майно і його вартість. З такими висновками суду колегія суддів у повній мірі погодитись не може. Так, у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат. Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-14128ав23). При цьому, не зазначення стороною позивача чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачці, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки, з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником. З огляду на наявність між сторонами майнового спору, існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, колегія суддів вважає, що у даній справі є доцільним вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_3 , які знаходяться на будь-яких рахунках в будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми позову 71 625,40 грн. Такий захід забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам та забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення про задоволення позову, в тому числі сприятиме запобіганню потенційним труднощам у виконанні такого рішення. Разом з тим, щодо вимог ОСОБА_1 про накладення арешту на майно ОСОБА_3 та його доводів про наявність у неї реальної можливості відчужити квартиру, колегія суддів зазначає, що такий захід забезпечення позову з урахуванням ціни позову (71 625,40 грн), з огляду на необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача і принципу пропорційності, є неспівмірним із заявленими позовними вимогами. До того ж, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. У разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з вимогами про скасування заходів забезпечення позову відповідно до статті 158 ЦПК України. Отже, встановивши, що існує обґрунтоване припущення щодо невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачки в межах ціни позову. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. Оскільки наразі розглядається лише процесуальне питання щодо забезпечення позову, а не справа по суті спору, підстав для розподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 638/11505/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково. Накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ), які знаходяться на всіх її рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми позову 71 625,40 грн. Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ). Боржник: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ), Строк пред`явлення постанови до виконання - три роки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 29 червня 2026 року Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина