Постанова 4815 № 564/3471/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Рівне Справа № 564/3471/25 Провадження № 22-ц/4815/475/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сікорської Ірини Станіславівни на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: В серпні 2025 року ТОВ «Бізнес позика» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за договором №440246-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, від 16.12.2021 у розмірі 29713,13 гривень та судові витрати у розмірі 2422,40 гривень. В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що 16 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний договір про надання кредиту № 440246-КС-001, шляхом його підписання позичальником електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Зміст та умови договору складають Пропозиція (оферта) укласти договір № 440246-КС-001 про надання кредиту від 16.12.2021 р., прийняття (акцепт пропозиції (оферти) укласти договір № № 440246-КС-001 про надання кредиту від 16.12.2021 р., договір № 440246-КС-001 про надання кредиту від 16.12.2021 р., паспорт споживчого кредиту, Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика». За умовами цього договору позичальник ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 10000 грн. строком на 24 тижні, з остаточною датою повернення кредиту 02.06.2022, зі сплатою відсотків за користування кредитом 1,07766643 % за кожен день користування, комісії за надання кредиту в сумі 1500 грн. 00 коп. Вказує, що ТОВ «Бізнес позика» виконало у повному обсязі свої зобов`язання за договором, перерахувало суму кредиту на картковий рахунок, вказаний позичальником в його особистому кабінеті. Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти у визначений договором строк не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив. Станом на 08 серпня 2025 року заборгованість за кредитом становить 29713 грн. 13 коп., з яких: 10000 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 18213 грн. 13 коп. прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 1500 грн. 00 коп. - прострочений платіж за комісією. Покликаючись на вимоги ст. 525-530, 610-612, 631, 1046-1049 ЦК України, просив стягнути з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 29713 грн. 13 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2025 року позов задоволено частково. Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором № 440246-КС-001 від 16 грудня 2021 року станом на 08.08.2025 в розмірі 28213 (двадцять вісім тисяч двісті тринадцять) грн. 13 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2300 (дві тисячі триста ) грн. 68 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням представник ОСОБА_1 адвокат Сікорська І.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неврахування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів фактичного перерахування відповідачу кредитних коштів та існування заборгованості у заявленому розмірі, а наявні у справі документи не є первинними бухгалтерськими документами та не підтверджують зарахування на рахунок відповідача коштів саме від позивача. Також вказує, що суд безпідставно задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, оскільки останній не довів неможливості їх самостійного отримання. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 1048 ЦК України, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо припинення нарахування договірних процентів після спливу строку кредитування, а також не застосував положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки розмір нарахованих процентів є неспівмірним та порушує принципи справедливості, добросовісності й розумності. Також представник відповідача посилається на те, що відповідач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, а тому відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом не підлягають нарахуванню. Окрім цього, апелянт вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, оскільки є недостатньо мотивованим та не містить належного обґрунтування висновків суду щодо погодження відповідачем умов кредитування та розміру процентів. У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення. Зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 16 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, шляхом підписання електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» укладено електронний договір № 440246-КС-001 про надання кредиту на умовах, зазначених у пропозиції (оферті) укласти договір про надання кредиту від 16.12.2021, яка була акцептована відповідачем 16.12.2021. За умовами цього договору ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 10000 грн. строком на 24 тижні, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,07766643 % в день, 1500 грн. комісії за надання кредиту та зобов`язався вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування ним згідно графіку, визначеному у паспорті споживчого кредиту, у термін до 02.06.2022. Наведене підтверджується пропозицією (офертою) укласти договір № 440246-КС-001 про надання кредиту від 16.12.2021, прийняттям (акцепту пропозиції (оферти) укласти договір № 440246-КС-001 про надання кредиту від 16.12.2021, договором № 440246-КС-001 про надання кредиту від 16.12.2021, паспортом споживчого кредиту, які підписані позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, та в яких він зазначив номер особистого електронного платіжного засобу для перерахування кредитних коштів. Підтвердженням щодо укладення сторонами зазначеного кредитного договору є надана позивачем візуальна форма послідовності дій клієнта, анкета клієнта, фото-верифікації суб`єкта кредитної історії ОСОБА_1 . Вказане свідчить про ознайомлення відповідача з умовами договору та належне укладення зазначеного кредитного договору, шляхом проставляння сторонами електронного цифрового підпису. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, перерахувавши на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 10000 грн., що підтверджується анкетою клієната, в якій позичальником зазначено номер банківської картки для перерахунку коштів, квитанцією від 16.12.2021 про перерахування кредитних коштів у сумі 10000 грн. на рахунок позичальника ОСОБА_1 , розрахунком заборгованості, випискою по картковому рахунку позичальника ОСОБА_1 за період з 16.12.2021 по 02.06.2022. У встановлений договором строк відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за вказаним кредитним договором. Станом на 02 червня 2022 року прострочена заборгованість за кредитом становить 29713 грн. 13 коп. коп., з яких: 10000 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту, 18213 грн. 13 коп. прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 1500 грн. - прострочена заборгованість платежів за комісією, що підтверджується наданим суду розрахунком та довідкою про стан заборгованості. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 10 000 грн та зобов`язався повернути їх разом із процентами у визначений договором строк. Суд дійшов висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, тоді як відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів не виконав, у зв`язку з чим станом на 08 серпня 2025 року утворилася заборгованість. При цьому суд визнав доведеними факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту і процентами, а також відсутність доказів, які б спростовували наведені обставини. Водночас, врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо недопустимості стягнення плати за дії, які є обов`язком кредитодавця, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення передбаченої договором комісії за надання кредиту, у зв`язку з чим позов задовольнив частково та стягнув з відповідача заборгованість за тілом кредиту і нарахованими процентами. Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. За правилом частини статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19 та від 22 листопада 2021 року у справі №234/7719/20. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини 12 статті 11 Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до змісту статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який укладено в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність доказів надання відповідачу кредитних коштів, оскільки такі доводи спростовуються випискою по банківському рахунку відповідача (а. с. 52), яка підтверджує зарахування кредитних коштів у розмірі 10000 грн на банківських рахунок, що належить ОСОБА_1 . Також колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо безпідставного витребування судом першої інстанції вказаної виписки за клопотанням позивача, оскільки відомості щодо руху коштів по банківському рахунку є банківською таємницею згідно ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а тому позивач об`єктивно був позбавлений можливості самостійно отримати та надати зазначений доказ. За таких обставин суд першої інстанції правомірно задовольнив клопотання про витребування доказів. Водночас, апелянт не погоджується із нарахованими процентами за вищевказаним кредитним договором, оскільки відповідно до п 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 є військовослужбовцем, тому проценти за користування кредитом не нараховуються. До апеляційної скарги відповідачем долучено копію військового квитка від 06.04.2021 та довідки ВЧ НОМЕР_1 від 19.09.2025. У постанові від 24.07.2024 року у справі № 646/857/18 Верховний Суд наголошував, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Таким чином, тлумачення положень статті 367 ЦПК України дає можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. З матеріалів справи вбачається, що жоден із направлених судом ОСОБА_1 документів вручені не були, оскільки всі поштові відправлення, адресовані йому, повернулись до суду із відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою». Таким чином, є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач не був обізнаний про наявність судового провадження за його участю. За таких обставин, колегія суддів вважає, що долучені до апеляційної скарги докази підлягають оцінці апеляційним судом разом з доводами апеляційної скарги. Відповідно до п. 15 ч.3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду у розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17 дійшла висновку, що навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який неодноразово продовжувався і діє на даний час. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники. При цьому, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах: від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18, від 24.02.2022 у справі № 591/4698/20, від 12.05.2022 у справі № 336/512/18, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21. З копії військового квитка ОСОБА_1 встановлено, що відповідач 06.04.2021 року призваний на строкову військову службу і направлений у військову частину; 26 квітня 2024 року звільнений в запас на підставі Указу Президента України від 07.03.2024 № 149/2024 Довідкою за формою 5 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України від 19.09.2025 року, виданою ВЧ НОМЕР_1 стверджується, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією. Отже відповідачем підтверджено, що під час укладення договору та нарахування відсотків на нього поширювались положення п. 15 ч. 3 ст. 14 ЗУ "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей". За таких обставин нарахування відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором у розмірі 18213,13 грн є неправомірним. Відтак, доводи апеляційної скарги з цього приводу колегія суддів вважає обґрунтованими. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Враховуючи, що позовні вимоги підлягають до задоволення у процентному співвідношенні на 35,44 відсотків, то до відшкодування підлягає судовий збір на суму 858 грн 49 коп (35,44% від 2422,40 грн). Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає до задоволення у процентному співвідношенні на 64,56 відсотків, то до відшкодування підлягає судовий збір на суму 2345 грн 85 коп (64,56 % від 3633,60 грн). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За такого з урахуванням взаємозаліку з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1487,36 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сікорської Ірини Станіславівни задовольнити частково. Змінити рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2025 року, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» з 28213 (двадцять вісім тисяч двісті тринадцять) грн. 13 коп. до 10000 грн. 00 коп. Здійснити новий розподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1487 грн. 36 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: Боймиструк С.В. Ковальчук Н.М. Шимків С.С.