Постанова КАС ВС № 640/16835/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року м. Київ справа № 640/16835/19 адміністративне провадження № К/990/22660/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., за участі: секретаря судових засідань: Бенчук О.О., представника Позивача: Овсяннікова С.В., представників Відповідача: Слуговини О.В., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (суддя Главач І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року (судді: Беспалов О.О., Ключкович В.Ю., Епель О.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.С." до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "А.В.С." (далі також - ТОВ "А.В.С.", Позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 травня 2019 року: - № 00007321402 про зменшення розміру від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток товариства на суму 41 741 730 грн за 2018 рік; - № 00007331402 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість товариства на суму 2 674 085 грн за грудень 2018 року. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду замінено первісного Відповідача у справі з Головне управління ДФС у місті Києві на Головне управління ДПС у місті Києві (далі - ГУ ДПС, Відповідач). Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач покликався на те, що Відповідач дійшов помилкових висновків щодо наявності у ТОВ "А.В.С." обов`язку нараховувати відсотки за зобов`язанням з купівлі-продажу цінних паперів, оскільки це не передбачено зобов`язанням. При цьому Позивач зазначав, що норми Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306 (далі також - П(С)БО 11), передбачають, що за теперішньою вартістю в балансі підприємства відображаються тільки ті довгострокові зобов`язання, на які передбачено нарахування відсотків. Вказував, що податкове повідомлення-рішення № 0000501402 від 30 січня 2017 року було ним оскаржено та скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили. А отже, на думку Позивача, оскільки питання щодо зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування на суму 10158408 грн вже було вирішено судом, то у Відповідача відсутні підстави для повторного зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток. Водночас звертав увагу на те, що зазначене зобов`язання не підлягало включенню до податкової звітності, оскільки було неузгодженим. Покликався на те, що господарські операції із Товариством з обмеженою відповідальністю "Канзас.ЮА" (далі - ТОВ "Канзас.ЮА") підтверджені належними первинними документами, які доводять формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. При цьому звертав увагу на те, що Відповідачем не визначено конкретних документів, які складені з порушенням законодавства, а його висновки ґрунтуються виключно на аналізі податкових накладених та податковій інформації. 1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 28 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 30 травня 2025 року № 00007321402, № 00007331402. Роблячи висновок про невідповідність податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, відомості про які зазначені в податкових накладних, виданих ТОВ "Канзас.ЮА" на користь ТОВ "А.В.С.", підтверджуються наданими Позивачем суду належним чином оформленими первинними документами, які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, у той час як Відповідачем не надано належних та достатніх доказів фіктивності відповідних господарських операцій. Також суд першої інстанції виходив з того, що П(С)БО 11 передбачає виключний випадок, коли довгострокові зобов`язання відображаються в балансі за теперішньою вартістю (дисконтованою сумою майбутніх платежів) - нарахування відсотків. Водночас за результатами аналізу положень договорів купівлі-продажу цінних паперів від 10 січня 2012 року № 15-Б, від 1 вересня 2011 року № 704-Б, укладених між Позивачем та компанією "LUCRION INVESTMENTS LIMITED" (Нікосія, Кіпр) та додаткових угод до них судом не встановлено положень про нарахування будь-яких процентів за такими зобов`язаннями, а отже відсутня обов`язкова умова для дисконтування кредиторської заборгованості. Водночас суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не затверджено методології щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а також відсутні будь-які роз`яснення з боку органів, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або практика такого дисконтування, Позивач, як особа, облік якої не базується на міжнародних стандартах фінансової звітності, не зобов`язаний був визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. Визначаючи правомірними дії Позивача щодо невключення суми зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму 10158408,00 грн до його податкової звітності суд першої інстанції виходив з того, що: сума відповідного від`ємного значення станом на момент проведення податкової перевірки була неузгодженою з огляду на оскарження податкового повідомлення-рішення, яким її визначено в судовому порядку; включення Відповідачем суми зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму 10158408,00 грн до податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується в цій справі, призводить до порушення принципу неможливості повторного застосування заходів відповідальності за одне і те саме правопорушення. Шостий апеляційний адміністративний суд, переглянувши справу, постановою від 31 березня 2026 року залишив апеляційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У постанові апеляційний суд погодився з тими висновками, що cформував суд першої інстанції.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу) Відповідач наполягає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права та процесуального права, а підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Покликається на те, що рішення судом першої інстанції та постанова судом апеляційної інстанції в частині епізоду щодо застосування формули для дисконтування заборгованості, що не визначена національним стандартом бухгалтерського обліку, ухвалені з порушенням норм підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та без врахування правового висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 29 липня 2020 року у справі №640/4003/19. При цьому зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не затверджено методології щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а Позивач, як особа, облік якої не базується на міжнародних стандартах фінансової звітності, не зобов`язаний був визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. Зазначає, що судами попередніх інстанцій судові рішення в частині щодо формування ТОВ «А.В.С.» податкового кредиту з урахуванням взаємовідносин з ТОВ «Канзас.ЮА», ухвалені за неправильного застосування пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України. Водночас вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правові позиції, викладені Верховним Судом в постановах: - від 27 червня 2017 року № 21-341а16 згідно із якою: «первинні документи, виписані контрагентами, які не мали можливості фактично здійснювати господарські операції, у зв`язку з відсутністю майна та інших матеріальних ресурсів, економічного необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу або надання послуг, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображення у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними»; - 18 березня 2020 року у справі № 826/8114/15, яка полягає в тому, що: «платник податків при виборі контрагента та укладені з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій. Товариство повинно мати відповідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку». Зазначає, що за результатами проведеної перевірки не підтверджено надання робіт/послуг на адресу ТОВ «А.В.С.» від ТОВ «КАНЗАС.ЮА», що свідчить про те, що лише здійснювалось оформлення окремих первинних документів щодо надання послуг з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та формування податкового кредиту, наслідком чого є отримання ТОВ «А.В.С.» необґрунтованої податкової вигоди у вигляді заниження суми об`єкта оподаткування податком на додану вартість. На підтвердження своєї позиції наводить обставини встановлені актом перевірки. Звертає увагу на те, що ним додатково надано до судів першої та апеляційної інстанцій письмові пояснення, в яких детально розписано про кожного постачальника-контрагента ТОВ «КАНЗАС.ЮА», а також надано таблицю Єдиного реєстру податкових накладних по кожному з відповідних товариств з яких вбачається нереальність господарських операцій. 2.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу) Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Покликається на те, що договорами купівлі-продажу цінних паперів не визначено зобов`язання ТОВ "А.В.С." сплачувати на користь компанії «LUCRINO INVESTMENTS LIMITED» жодних інших платежів, окрім ціни продажу цінних паперів, як і не передбачено нарахування жодних процентів на суму оплати. При цьому зазначає, що оскільки строк оплати за договорами купівлі-продажу цінних паперів, які було укладено з компанією "LUCRION INVESTMENTS LIMITED" (Нікосія, Кіпр) не прострочено, то вказана компанія не має правових підстав вимагати від ТОВ "А.В.С." сплати процентів за договорами, не вимагала та не вимагає їх сплати. А також вказує, що положеннями чинного законодавства не передбачено обов`язку ТОВ "А.В.С." нараховувати проценти на суму оплати на цінні папери. Наголошує, що Відповідач всупереч умовам договорів купівлі- продажу цінних паперів, які було укладено між ТОВ "А.В.С." та компанією «LUCRINO INVESTMENTS LIMITED», порушуючи норми Цивільного кодексу України, та стандарти бухгалтерського обліку, провів безпідставні нарахування процентів по зобов`язаннях ТОВ "А.В.С." щодо сплати ціни продажу цінних паперів, та визначив процентний дохід ТОВ "А.В.С.", яке є боржником в цьому зобов`язанні, а не кредитором і не має права на нарахування жодних процентів, а має обов`язок сплатити ціну продажу цінних паперів. При цьому відзначає, що оскільки у ТОВ "А.В.С." відсутні концептуальні критерії для визнання доходу, то це унеможливлює отримання взагалі будь-яких фінансових доходів від обліку такої заборгованості. Вказує, що ГУ ДФС необґрунтовано зазначає, що реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «А.В.С.» від ТОВ «КАНЗАС.ЮА» відсутня, як і безпідставно стверджує, що за наданням послуг лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій з огляду на наступне: податкові накладні, що зареєстровані на адресу ТОВ «КАНЗАС.ЮА» від його контрагентів не мають жодного відношення та жодним чином не стосуються господарських операцій між ТОВ "А.В.С." та ТОВ «КАНЗАС.ЮА»; у висновках ГУ ДФС не визначено які саме документи, що вплинули на формування податкового кредиту ТОВ «А.В.С.» складені з порушенням чинного законодавства; в акті перевірки не наведено жодних доказів, які вказують на формування ТОВ «А.В.С.» податкового кредиту з податку на додану вартість за нереальними операціями; до перевірки було надано всі належним чином оформлені первинні документи; в акті перевірки зазначено про те, що ТОВ «А.В.С.» включало до складу податкового кредиту податкові накладні від контрагента - постачальника ТОВ «КАНЗАС.ЮА». Наголошує, що ГУ ДФС жодним чином не обґрунтовано підстави та методи вибору лише певних сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «КАНЗАС.ЮА», щодо яких сформовано висновок про те, що відповідні будівельні роботи не постачалися та не надавалися. При цьому вказує, що не заперечуючи проти виконання ТОВ «КАНЗАС.ЮА» інших будівельних робіт в перевіряємому періоді, контролюючий орган робить непослідовні, безпідставні, необґрунтовані та жодним чином не доведені висновки щодо завищення задекларованих показників у рядку 10.1 декларацій з податку на додану вартість «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України з основною ставкою» на загальну суму податку на додану вартість 2 674 048,68 грн. Звертає увагу на те, що відповідно до договору підряду №23/10-2015 від 23 жовтня 2015 року, укладеного з ТОВ «КАНЗАС.ЮА», здійснювались загальнобудівельні роботи в Житлово-офісному комплексі з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м. Києва - секція №1 та №4 щодо якого Державною будівельною інспекцією України було видано сертифікат, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкту проектній документації та його готовність до експлуатації. Вказує, що апеляційним судом при ухваленні рішення було враховано висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, зокрема, викладені в постановах від 16 січня 2018 року у справі №К/9901/873/18, від 6 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а (№ К/9901/8403/18), від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17, від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19.

3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено перевірку ТОВ "А.В.С." щодо дотримання податкового та валютного законодавства за період з 1 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року, а також щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року та іншого законодавства. За результатами перевірки складено акт № 280/26-15-14-02-02/32348227 від 23 квітня 2019 року. Позивачем подано заперечення на зазначений акт перевірки, за результатами розгляду яких надано відповідь листом від 27 травня 2019 року № 98473/10/26-15-14-02-02 «Про розгляду заперечення», яким повідомлено, що за результатами розгляду заперечень висновки акту перевірки викладено в редакції наведеній в листі Актом № 280/26-15-14-02-02/32348227 від 23 квітня 2019 року, з урахуванням результатів розгляду заперечень на нього, зокрема, встановлено порушення: - підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 ПК України, а саме завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 41741730,00 грн. - пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 ПК України, а саме завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 2674084,68 грн. Не погодившись із висновками акту перевірки ТОВ "А.В.С." подало заперечення, які рішенням Головного управління ДФС № 98473/10/26-15-14-02-02 від 27 травня 2019 року залишено без задоволення. На підставі акту № 280/26-15-14-02-02/32348227 від 23 квітня 2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 травня 2019 року: - № 00007321402, яким зменшено розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 41741730 грн; - № 00007331402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2674085 грн.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції. Верховний Суд, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, додаткових пояснень, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого. 4.1.1 Щодо дисконтування заборгованості по взаємовідносинах з компаніє "LUCRION INVESTMENTS LIMITED" (Нікосія, Кіпр) Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 996-XIV) національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку. Згідно з частиною третьою статті 12-1 Закону № 996-XIV підприємства підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності. За приписами пункту 6 П(С)БО 11«Зобов`язання» з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів. Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду (пункт 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання»). Відповідно до абзаців першого та восьмого пункту 4 П(С)БО 11 «Зобов`язання» довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Пунктом 7 П(С)БО 11 «Зобов`язання» передбачено, що до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення. Положеннями пунктів 11, 12 П(С)БО 11 «Зобов`язання» передбачено, що поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання. Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення. За визначенням, наведеним в абзаці дев`ятому пункту 4 цього ж П(С)БО, сума погашення - це недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства. Відповідно до пункту 10 П(С)БО 11 «Зобов`язання» довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання. Теперішня вартість - це дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства (абзац десятий пункту 4 П(С)БО 11 «Зобов`язання»). Відповідно до пункту 4 Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 "Фінансові інструменти" затвердженого наказом Міністерстві фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2001 року за № 1050/6241 (далі - П(С)БО 13 «Фінансові інструменти») фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства. Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Фінансове зобов`язання - це контрактне зобов`язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах. Фінансовий інструмент - це контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов`язання або інструмента власного капіталу в іншого. Фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента (пункт 10 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»). Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо) (пункт 29 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»). Відповідно до пункту 31 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами. Верховний Суд в постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 160/6256/20 зазначив про те, що з аналізу наведених вище правових норм слідує, що правила дисконтування із включенням суми дисконту до інших доходів поширюються на довгострокові зобов`язання. Оцінка зобов`язань за теперішньою вартістю (дисконтованою сумою майбутніх платежів) вимагається лише за наявності наступних умов: зобов`язання повинні бути довгостроковими; на них мають нараховуватися проценти. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "А.В.С." (Покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів від 10 січня 2012 року № 15-Б з Компанією "LUCRION INVESTMENTS LIMITED" (Нікосія, Кіпр) (Продавець), від імені якого діє ТОВ "Інвестиційна компанія "Бізнес-Інвест" (Повірений), та договір купівлі-продажу цінних паперів від 1 вересня 2011 року № 704-Б з Компанією "LUCRINO INVESTMENTS LIMITED" (Нікосія, Кіпр) (Продавець) від імені якого діє ТОВ "КАПІТАЛ-СТАНДАРТ" (Повірений). Відповідно до змісту даних договорів, Позивач зобов`язується сплатити за даними договорами суму вартості цінних паперів. Строк виконання таких договорів неодноразово продовжувався та становив більше 12 місяців. Проаналізувавши зміст зазначених договорів та додаткових угод до них суди попередніх інстанцій встановили, що вони не містять положень про нарахування будь-яких процентів за зобов`язаннями. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про те, що відсутня обов`язкова умова для дисконтування суми зобов`язання за вказаними договорами купівлі-продажу - наявність нарахування відсотків. Крім того, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що, як вбачається зі змісту акта перевірки, контролюючим органом здійснено дисконтування за формулою, що встановлена Міжнародним стандартом фінансової звітності Судами попередніх інстанцій встановлено, що, як не заперечується Відповідачем, у періоді, який охоплювався перевіркою, Позивач при складенні фінансової звітності застосовував виключно національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. При цьому, проаналізувавши наведені вище приписи законодавства у взаємозв`язку з обставинами цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не затверджено методології щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, а також відсутні будь-які роз`яснення з боку органів, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або практика такого дисконтування, Позивач, як особа, облік якої не базується на міжнародних стандартах фінансової звітності, не зобов`язаний був визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди, керуючись вимогами частини п`ятої статті 242 КАС України, врахували висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №640/13685/19. В постановах від 10 вересня 2021 року у справі №160/6203/20 та від 6 березня 2024 року у справі № 160/10420/20, від 10 вересня 2025 року у справі № 160/6256/20 Верховний Суд зазначив про те, що позивач, як особа, бухгалтерський облік якої базується на національних стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку, а не на міжнародних стандартах фінансової звітності, з урахуванням того, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, не зобов`язаний визначати таку методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. В свою чергу, контролюючий орган не має права визначати цю методику та давати вказівки такому платнику податків (який керується виключно національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку) щодо методики. Також в постановах від 6 березня 2024 року у справі № 160/10420/20, від 10 вересня 2025 року у справі № 160/6256/20 Верховний Суд вказав, що визначення національних стандартів не дозволяє застосувати міжнародні стандарти обліку у разі відсутності методів ведення обліку в національних стандартах. Тому позиція контролюючого органу щодо посилання на міжнародні стандарти у разі, коли підприємство здійснює облік за національними стандартами, є неправомірною та не відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». З огляду на викладене, Суд не може не погодитись з висновком судів попередніх інстанцій, що в цій справі відсутні підстави для проведення дисконтування зобов`язань між ТОВ "А.В.С." та Компанією "LUCRION INVESTMENTS LIMITED" (Нікосія, Кіпр)ю У розрізі підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій по пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №640/4003/19. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведеному Відповідачем рішенні суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Відтак рішення у справі № 320/2500/23 ухвалене за інших фактичних обставин справи. Крім того, представник Позивача у судовому засіданні наполягав на тому, що ТОВ "А.В.С." є боржником за договорами купівлі-продажу цінних паперів, який було укладено з компанією «LUCRINO INVESTMENTS LIMITED», а не кредитором, а отже за відповідними зобов`язаннями мав обов`язок сплатити ціну продажу цінних паперів, а не право на нарахування процентів. 4.1.2 Щодо включення Відповідачем до податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2019 року № 00007321402 суми зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму 10158408,00 грн. Судами попередніх інстанцій констатовано, що відповідно до обставин справи, які не заперечуються Відповідачем, на підставі акту № 522/26-15-14-02-04/32348227 від 16 грудня 2016 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000501402 від 30 січня 2017 року, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму 10158408,00 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено в судовому порядку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2019 року у справі № 826/5488/17, яке відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, набрало законної сили, податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2017 року №0000501402 визнано протиправним та скасовано. Як встановлено судами попередніх інстанцій, зважаючи на те, що ТОВ "А.В.С." не відображено у звітності зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму 10158408,00 грн, Відповідач прийняв рішення про включення даної суми до оскаржуваного у даній справі податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2019 року№ 00007321402. Підпунктами 14.1.39, 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня; податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України. Згідно пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (пункт 56.18 статті 56 ПК України). За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сума від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток в розмірі 10158408,00 грн станом на момент проведення податкової перевірки була неузгодженим податковим зобов`язанням ТОВ "А.В.С.". А отже вказана сума не підлягала включенню до податкової звітності ТОВ "А.В.С.", у зв`язку з чим дії Позивача щодо невключення суми зменшення від`ємного значення до його податкової звітності були правомірними. Також суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що включення Відповідачем даної суми зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму 10158408,00 грн до податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується в даній справі призводить до порушення принципу неможливості повторного застосування заходів відповідальності за одне і те саме правопорушення. Як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції Відповідачем в апеляційній сказі доводів щодо включення до податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2019 року №00007321402 суми зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму 10158408,00 грн наведено не було. У касаційній скарзі Відповідачем також не було викладено підстав касаційного оскарження, доводів та обґрунтувань на спростування висновків судів попередні інстанцій у відповідній частині. Відтак у Суду відсутні підстави для того щоб не погодитись з висновками судів попередніх інстанцій в частині щодо безпідставного включення Відповідачем до податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2019 року № 00007321402 суми зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 10158408,00 грн 4.1.3 Щодо правовідносин Позивача з ТОВ «КАНЗАС.ЮА» Відповідно до підпунктів «а» та «б» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності). Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Як визначено пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можна дійти висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкової вигоди виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкової вигоди, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді права платника податків на формування в податковому обліку податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника. Господарські операції мають відповідати економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, та підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку. Верховним Судом вже сформована стала та послідовна правова позиція щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом. Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі лише наявність вироку щодо контрагента платника податків, факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відомості, про які зазначено в податкових накладних, виданих ТОВ "Канзас.ЮА" на користь ТОВ "А.В.С.", підтверджуються та співпадають із відомостями, вказаними в первинних документах, наданих Позивачем, а саме: додатковими угодами до договору підряду, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за відповідні періоди, складеними за формою КБ-3, актами виконаних підрядних робіт, складеними за формою КБ-2в, значною кількістю довіреностей на отримання матеріальних цінностей, виданих ТОВ "Канзас.ЮА", актами прийому-передачі комплектуючих та матеріалів в монтаж між ТОВ "Канзас.ЮА" та ТОВ "А.В.С.", даними виписки з банківського рахунку Позивача за розрахунками з ТОВ "Канзас.ЮА" та окремими платіжними дорученнями за розрахунками між ТОВ "Канзас.ЮА" та ТОВ "А.В.С.". Також судами попередніх інстанцій констатовано, що додатковим доказом, який підтверджує належне виконання будівельних робіт, є сертифікати серії IУ № 163192751029 та серії IУ № 163192751101 про посвідчення відповідності закінченого будівництва проектній документації. Надавши оцінку наданим Позивачем доказам щодо його операцій з ТОВ "Канзас.ЮА", суди вказали, що Позивачем долучено до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників та підтверджують фактичність здійснення операцій між Позивачем та ТОВ "Канзас.ЮА". Також суди першої та апеляційної інстанцій звернули увагу на те, що ТОВ "А.В.С." не знало та не могло знати про наявність тих чи інших господарських правовідносин між ТОВ "Канзас.ЮА" та контрагентами за договорами субпідряду, з огляду на що ТОВ "А.В.С." не може нести відповідальність за залучення ТОВ "Канзас.ЮА" субпідрядників та за порушення тими чи іншими суб`єктами правил податкового обліку та дотримання податкової дисципліни. До відповідних висновків суди попередніх інстанцій дійшли проаналізувавши договір підряду №23/10-2015 від 23 жовтня 2015 року, який було укладено між Позивачем (замовник) та ТОВ "Канзас.ЮА" (підрядник), зокрема, пункт 1.1 розділу 1, підпункт 5.3.1. пункту 5.3. розділу 5 вказаного договору та додаткових угод до нього, та встановивши, що: Позивач під час виконання робіт на відповідному об`єкті не мав обов`язку погоджувати субпідрядників, у випадку залучення таких ТОВ "Канзас.ЮА"; положення вказаного договору та додаткових угод до нього не передбачають інформування замовника про залучення підрядником субпідрядників. Судами першої та апеляційної інстанцій відхилено покликання Відповідача на недостатність трудових та матеріальних ресурсів для проведення відповідних обсягів робіт контрагентами ТОВ "Канзас.ЮА" з огляду на те, що відповідні доводи грунтуються на податковій інформації, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів Позивача по ланцюгах постачання. Як і не прийнято доводи Відповідача щодо нереальності здійснення господарських операцій між Позивачем та ТОВ "Канзас.ЮА" сформовані на підставі аналізу узагальненої податкової інформації Також суди попередніх інстанцій вказали на те, що податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. У суду касаційної інстанції немає підстав аби не погодився з правовою оцінкою цих обставин, наданою судами попередніх інстанцій. Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях (зокрема у постанові від 9 квітня 2025 року у справі № 320/7062/24) про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС "Податковий блок" та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень. Відповідно до висновків Верховного Суду, зокрема, у постанові від 9 липня 2025 року у справі №280/2232/24 під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів, незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Відтак, Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. Тобто лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями. У справі, що переглядається, податковим органом не доведено і судами не встановлено факту існування таких обставин. Також немає підстав вважати, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відхилено посилання Відповідача на наявність кримінальних проваджень №32015100010000126, №42017111200000579, №42017080000000471, №32016100090000097, №32016100090000038, №32017100090000075, №32017100060000104, №42017100000000256. Велика Палата Верховного Суду в вгаданій вище постанові від 7 липня 2022 у справі №160/3364/19 зазначила, що лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу. Крім того, в постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 120/19486/21-а, 29 березня 2023 року у справі №560/12630/21, від 1 квітня 2025 року у справі № 816/2223/15, від 12 березня 2026 року у справі №280/902/25 Верховний Суд вказав на те, що обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Верховний Суд в постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 600/1052/20-а зазначив, що докази, які здобуті під час кримінального провадження, мають бути оцінені судом на предмет допустимості, що вирішується в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення в кримінальній справі, а недопустимі докази не можуть використовуватися при прийнятті рішення судом. Визнання доказів кримінального провадження допустимими або не допустимими належить до виключної компетенції кримінального суду при розгляді кримінальної справи. Доводи Відповідача у касаційній скарзі ґрунтуються на цитуванні фрагментів із постанов Верховного Суду, які стосуються лише підходів до оцінки доказів, а не тлумачення чи застосування конкретних норм права. Наведені цитати відображають загальний, усталений у практиці Верховного Суду підхід до аналізу обставин, що можуть свідчити про реальність або нереальність господарських операцій платника податків. Однак такі посилання не підтверджують, що у цій справі суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, або не врахували висновок Верховного Суду саме щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Суд вважає за необхідне зазначити і те, що у справі, яка переглядається, податковим органом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин в обґрунтування власної позиції за наведеними вище, на думку контролюючого органу, порушеннями. Таким чином, наведені у касаційній скарзі аргументи Відповідача, є тотожними тим аргументам, що наведені ним були під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, та фактично зводяться лише до незгоди з мотивами, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій при оцінці доказів і встановленні фактичних обставин справи. При цьому касаційна скарга не містить жодних належних, конкретних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували зроблені судами попередніх інстанцій висновки або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Доводи, які на думку представника Відповідача, вказують на те, що суди при розгляді справи допустили порушення норм процесуального права, а саме, не дослідили зібрані у ній докази, не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій фактів та сформованих на їх підставі висновків та зводяться до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів, додаткової перевірки доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України. Суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди попередніх інстанції при вирішенні справи, повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19). Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 341 КАС України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відтак, твердження Відповідача не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять належних аргументів щодо наявності підстав для їх скасування. Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення. Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська Судді О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх Постанову в повному обсязі складено 25 червня 2026 року.