Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/8775/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/8775/25 пров. № А/857/6341/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Мандзія О.П., Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі №300/8775/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- суддя у І інстанції Могила А.Б., дата ухвалення рішення 08.01.2026, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі апелянт, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі третя особа) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04.11.2025 №092950018659 протиправно не зараховано до її страхового стажу період роботи з 27.12.1989 по 01.02.2000, що позбавило її права на пенсію за віком. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі №300/8775/25 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04.11.2025 №092950018659 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 17.02.1994 по 31.12.1998 та з 01.01.2000 по 01.02.2000. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 з 02.01.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 900 (дев`ятсот) грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації; неправильне оформлення печатки підприємства може вказувати на неточності в трудовій книжці та ставити під сумнів достовірність відомостей про зазначені в ній періоди роботи; у разі виявлення неточностей у трудовій книжці для підтвердження трудового стажу можна використовувати дані з реєстрів, довідки, виписки, трудові договори та інші відповідні документи, які містять відомості про періоди роботи. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи і доводам Головного управління. В зв`язку з чим рішення суду є безпідставними та не ґрунтується на нормах діючого законодавства. Апелянт просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у цій справі та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. За приписами ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі = КАС України) справа розглядається у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що ОСОБА_1 08.01.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області рішенням від 15.01.2025 №092950018659 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Згідно з розрахунком стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зараховано до страхового стажу період роботи з 27.12.1989 по 01.02.2000 (а.с.28). Позивач 20.08.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області. Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 28.08.2025 №092950018659 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 років. 11.09.2025 позивач повторно звернулася до третьої особи з заявою про призначення їй пенсії за віком. Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 18.09.2025 №092950018659 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу, передбаченого ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 26.09.2025 позивач звернулася до третьої особи з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням від 03.10.2025 №092950018659 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. 29.10.2025 позивач вкотре звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. Відповідач рішенням від 04.11.2025 №092950018659 відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.12.1989 по 01.02.2000, оскільки записи про такий період роботи засвідчено печаткою без коду ЄДРПОУ. В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 27 років 2 місяці 5 днів. Вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що вік ОСОБА_1 становить більше необхідних 60 років, а страховий стаж позивача 27 років 2 місяці 5 днів, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше необхідних 32 років. За загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте, відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок №637). У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637). Згідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. Основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості. Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а. Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17.08.1983, копія якої міститься в матеріалах справи, підтверджено період її роботи з 27.12.1989 по 01.02.2000. Трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач була прийнята на таку роботу за спірний період. Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110) затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58). До 1993 року порядок ведення трудових книжок регулювався постановою Ради Міністрів СРСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (зі змінами) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами). У наведених документах передбачалося, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення проводилися адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов?язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу. Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - організацією, що вище стоїть, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство. У розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускалося. При необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номера, дати внесення запису у графі З писалося: «Запис за № таким недійсний. Прийнятий за такою професією (посадою)» і в графі 4 повторювалися дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначає наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації. Пунктом 1.1 Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. У пунктах 2.2, 2.4 Інструкції №58 також передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У пунктах 2.6, 2.8-2.10 Інструкції зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу. Згідно п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 27.12.1989 по 01.02.2000, оскільки записи про такий період роботи засвідчено печаткою без коду ЄДРПОУ. Суд зазначає, що записи про прийняття та звільнення за спірний період завірені печаткою, проте вона не містить інформації про код підприємства. Згідно абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про підприємства в Україні», норми якого були чинними на час роботи позивача в спірний період, підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Вимог про зазначення на печатці ідентифікаційного коду юридичної особи зазначений Закон не містив. Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643 (далі Інструкція №643). На час її прийняття вимога про зазначення на печатці ідентифікаційного номеру була відсутня. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1994 №276 було затверджене Положення про державну реєстрацію суб?єктів підприємницької діяльності (далі Положення №276), яким вперше встановлено вимогу щодо зазначення номеру, що присвоюється суб?єкту господарювання під час його державної реєстрації. Згідно з абз.3 п.11 Положення №276 на печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб?єкта підприємницької діяльності. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1994 №379 були внесені зміни до Інструкції №643. Зокрема, пункт 4.2 було доповнено новим абзацом, який передбачав, що на печатках і штампах суб?єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію. Зазначені нормативно-правові акти не передбачали визнання недійсними раніше виданих печаток та не встановлювали для суб?єктів підприємницької діяльності обов?язку здійснити заміну печатки у зв?язку із встановленням нових вимог до її оформлення. 3 01 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до ч.7 ст.58 якого на печатках і штампах суб?єкта господарювання повинен зазначатися ідентифікаційний код, за яким цього суб?єкта включено до державного реєстру суб?єктів господарювання. Згідно положення п.4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов?язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Таким чином, фактично на час роботи позивача в спірний період законодавцем не ставилися вимоги щодо обов?язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства. Разом з тим, через відсутність на печатці підприємства, якою завірено записи про прийняття та звільнення позивача з роботи, інформації про код підприємства, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до її страхового стажу, та як наслідок позбавлення конституційного права на соціальний захист. Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань. Відтак, відповідач не позбавлений права, зокрема у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи. Відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи. Навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов`язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права на зарахування певних періодів до страхового стажу. Згідно з частиною 3 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Як вбачається із розрахунку стажу ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області до страхового стажу позивача вже зараховано періоди з 27.12.1989 по 16.02.1994 та з 01.01.1999 по 31.12.1999. За таких обставин, враховуючи межі вимог апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 17.02.1994 по 31.12.1998 та з 01.01.2000 по 01.02.2000. Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено. Відтак, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 04.11.2025 №092950018659, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, підлягає до скасування. Разом з тим, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом у спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Згідно статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Проаналізувавши рішення від 04.11.2025 №092950018659 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше необхідних 60 років, а страховий стаж позивача 27 років 2 місяці 5 днів, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше необхідних 32 років. За загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте, відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Позивач вперше звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та необхідними документами 08.01.2025, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію за віком з дня, що настав за днем досягнення пенсійного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 . Частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV. Таким чином, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23). За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі №300/8775/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар